хочу сюда!
 

Жанна

33 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 26-45 лет

З чого починалась Армія України після серпня 1991 р. (2)

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ

Чорноморський флот – це 26 відсотків кораблів колишніх радянських військово-морських сил та сім відсотків його підводних човнів, що базуються переважно в українських морських портах у Севастополі та в Одесі. Дещо менші за розмірами та значенням морські бази, розташовані в Поті (Грузія) та Новоросійську (Росія). Чорноморський флот був третім серед чотирьох флотів колишнього СРСР та дванадцятим – у світі. Його головне завдання – захист узбережжя Чорного моря – й досі залишається складовою воєнної політики України. Чорноморський флот мав 18 підводних човнів, 39 бойових і 60 патрульно-берегових кораблів, а також 30 есмінців та 16 десантних суден. Миколаївський суднобудівний завод був єдиним у колишньому СРСР, де будувалися авіаносці, націоналізовано у листопаді 1991 року. (Україна успадкувала шість суднобудівних заводів, де будували кораблі для військово-морського флоту колишнього Радянського Союзу. У листопаді 1992 року Росія внесла пропозицію «Про співробітництво у будівництві та ремонті суден та військово-морського обладнання для російського флоту»)
До складу Чорноморського флоту входили також значні наземні сили, що включали бригаду морської піхоти, розміщену в Севастополі та оснащену 60-ма артилерійськими гарматами і сотнею БТРів, а також авіацію. Колишній Радянський Союз мав намір обійти Договір про скорочення звичайних збройних сил та озброєнь в Европі, визначивши дивізію наземних сил у Сімферополі як «дивізію берегової охорони». Ця дивізія є сучасною, має 300 танків і 600 БТРів. Від літа 1992 року вона перебуває у розпорядженні Києва, надаючи йому, таким чином, вагомий інструмент у здійсненні контролю над Кримським півостровом. До того ж Чорноморський флот мав понад 400 бойових літаків (винищувачів і бомбардувальників), які базувалися на трьох базах у Криму та на трьох базах в інших районах України. У складі флоту було також 100 вертольотів.
Побудова власних військово-морських сил обійдеться Україні дорого і залежатиме насамперед від стану економіки та наявності спеціальної довгострокової програми. Український контр-адмірал Борис Кожин окреслив досить далекосяжні плани щодо українських військово-морських сил, які, за його словами, існуватимуть незалежно від української частки Чорноморського флоту (а чи одержить Україна взагалі цю частку?). Українські військово-морські сили складатимуться із 100 кораблів, у тому числі з ракетних крейсерів, багатоцільових патрульних і ракетних кораблів, а також мінних тральщиків. На цих кораблях служитимуть 40 тис. військових моряків. Б. Кожин відкинув думку про те, що український військово-морський флот матиме ядерну зброю. Проте адмірал Володимир Пилипенко заперечив йому, назвавши тих, хто виступає за без'ядерний український флот, «або дурними, або хворими, або такими, що грають в несерйозні ігри».
Реалістичніший план запропонував колишній міністр оборони Морозов – до 1998 року мати загалом 14 кораблів.
Згідно з цими досить сміливими, проте, можливо, не дуже реалістичними планами, Україна матиме відповідно 40 і 25 відсотків живої сили та кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР. Це менше, ніж склад військово-морських сил Великобританії або Франції, які мають у середньому понад 60 тис. чоловік, проте це все ж забагато для України, яка переживає таку гостру кризу. У зв'язку із кризою командування українських Збройних Сил звернулося до керівників усіх областей республіки з проханням, щоб кожна з них фінансувала будівництво хоча б одного корабля. Якщо це буде зроблено, чисельність українського флоту становитиме не більше 30 кораблів.
Тим часом Чорноморський флот може або цілком перейти до рук Роси, або, як і донині, тут існуватиме патова ситуація. Сьогодні Чорноморський флот є малокорисним (якщо він узагалі є таким) для України, адже більшість офіцерів настроєна служити Росії. Бюджет на 1993 рік покрив лише витрати на заробітну платню військовослужбовцям, проте він не передбачав фінансування навчань, модернізації військового обладнання або передислокації військ. Окрім того, Україна не зможе забрати собі увесь Чорноморський флот через проросійську орієнтацію більшості її офіцерства.


ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНІ СИЛИ

Військово-повітряні сили, успадковані Україною, є досить значними за чисельністю і включають з'єднання авіації стратегічного призначення, тактичні літаки, перехоплювачі у складі Військ протиповітряної оборони (ППО), вертольоти у складі підрозділів наземних сил та велику кількість літаків Чорноморського флоту. У власність України перейшли 19 сучасних бомбардувальників ТУ-160 класу «Идфслофсл», які базуються в Прилуках, та 21 бомбардувальник ТУ-95 класу «Иуфк-2 Р-16» в Узині (за винятком тих літаків, що перелетіли до Росії на початку 1992 року).  Кожний літак класу «Идфслофсл» або «Иуфк-Р» може нести на борту відповідно 12 і 15 крилатих ядерних ракет, які запускаються із повітря і мають загалом 192 та 224 боєголовки. Україна також отримала всі літаки-заправники «Мідас», які використовуються для заправлення літаків авіації стратегічного призначення. Київ сподівається, що найближчим часом ці літаки-заправники можна буде використати для комерційного авіафрахту. Планується також пристосувати стратегічні бомбардувальники для використання в роботі «екологічних патрулів під егідою ООН». Бомбардувальники ТУ-95, можливо, будуть збережені, а літаки ТУ-160, мабуть, підлягатимуть переробці.
Отже, загальна кількість літаків, успадкованих Україною від збройних сил колишнього СРСР, становить 150 бомбардувальників, 180 бойових літаків, 120 літаків-розвідників і літаків активної радіопротидії, 510 винищувачів у складі сил ППО та близько 800 учбових літаків. Згідно з обмеженнями, передбаченими Договором про скорочення звичайних збройних сил та озброєнь в Европі, Україна має зменшити загальну кількість літаків більш ніж на третину. З радянської військової спадщини на долю України припало також близько 700 бойових вертольотів та вертольотів підтримки і загального призначення, підпорядкованих наземним збройним силам, і майже 100 вертольотів у складі Військово-повітряних сил. До 1995 року граничну кількість бойових вертольотів, передбачену вищезгаданим договором, що на сьогодні становить 285 одиниць, буде збільшено до 330. Це сприятиме швидкому розгортанню збройних сил у разі виникнення обмеженого збройного конфлікту.


ЯДЕРНА ЗБРОЯ

Україна успадкувала від Радянського Союзу найбільшу (за межами Росії) кількість стратегічних сил, розташованих на двох базах у Хмельницькому (130 ракет SS-20, побудованих у Росії, кожна з яких має по шість боєголовок) та у Первомайську (40 ракет SS-24 українського виробництва з 10-ма боєголовками кожна). Всі ці ракети містяться у стартових шахтах і мають загальний бойовий потенціал 1180 боєголовок (до цього слід додати боєголовки у сховищах). Київ розформував 43-тю армію Стратегічних ракетних військ, і нині вона налічує приблизно 20 тис. чоловік, більшість із яких є громадянами України. У липні 1993 року спеціальним секретним наказом під юрисдикцію України було взято всі підрозділи типу «C» (спеціальні сили Стратегічних ракетних військ, що відповідають за зберігання та ремонт ядерних боєголовок).
Коли тривав процес розпаду колишнього Радянського Союзу, Захід стурбувався насамперед із приводу тактичних ядерних озброєнь, які могли б потрапити до рук екстремістських сил у разі загального хаосу та громадянської війни, до того ж їх могло бути продано за кордон. Тоді як Росія зацікавлена у перебільшенні, оцінюючи ті сили із числа колишніх радянських збройних сил, які вона визначає як «стратегічні», інтереси України, навпаки, полягають у вузькому трактуванні поняття «стратегічні сили». Наприклад, Росія доводить, нібито увесь Чорноморський флот є «стратегічним», бо має у своєму складі декілька кораблів із тактичною ядерною зброєю на борту. Це спонукало Україну якнайшвидше вилучити тактичну ядерну зброю зі складу наземних сил і Чорноморського флоту, щоби ці сили вже не можна було, на думку Києва, класифікувати як «стратегічні».
До травня 1992 року із двомісячним випередженням установленого терміну до Росії було вивезено 3905 сучасних тактичних ядерних ракет, які становили 14 відсотків усіх ракет такого типу у країнах СНД (загальна кількість майже 28 тис. сучасних тактичних ядерних (!!!) ракет - Б.Г.). Тимчасове припинення процесу передачі Україною цих ракет Росії викликало серйозне невдоволення і навіть протести з боку США та Росії. Аж до 1993 року Україна не вимагала компенсації за вивезені ракети. Якщо над Україною нависла загроза втрати або продажу Росії всього Чорноморського флоту, то опоненти Кравчука з числа націоналістичних сил, безперечно, звинуватять його у зраді національних інтересів через те, що він 1992 року безпідставно віддав тактичну ядерну зброю, аби Чорноморський флот не міг бути визначений як «стратегічний». Хоча Україна може зберегти ракети SS-24 та крилаті ракети, що запускаються із повітря, не зовсім зрозуміло, чи вони можуть бути повноцінним засобом стримування за відсутності необхідної для цього інфраструктури. Через 15 років ракети SS-24 стануть застарілими. Якщо Україна захоче залишатися ядерною державою і після закінчення цього терміну, то вона буде змушена витрачати величезні кошти на модернізацію ядерних озброєнь, задля якої необхідними є три найважливіші складові, яких бракує сучасному воєнно-промисловому комплексу цієї країни: заводу повторної переробки, що постачав би збагачений уран для ядерних боєголовок, полігону для випробувань боєголовок та ракет, а також супутників зв'язку.


ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВА БАЗА

Україна успадкувала від колишнього СРСР також значний воєнно-промисловий комплекс, що складався з 1840 підприємств, на яких працювало 2,7 мільйона чоловік, до того ж 700 із цих підприємств, що нараховували 1,3 мільйона працюючих, випускали суто воєнну продукцію. Найважливішими з них є 330 гігантських заводів, які належали ВПК України. Серед них і «Південмаш», де будують стратегічні ядерні ракети SS-18, SS-20, SS-23, SS-24, та Київський завод «Арсенал».
Близько 14 відсотків усього воєнно-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу було розміщено в Україні, в тому числі майже 16 відсотків оборонних підприємств, які виробляли засоби зв'язку, радіо- та електронне обладнання. З огляду на те, що ВПК випускав і воєнну, і народногосподарську продукцію, існують розбіжності в оцінці його ролі в українській економіці. 1990 року співвідношення між воєнним та цивільним секторами економіки республіки розцінювалося як 40% до 60%. Згідно з оцінками спеціалістів, воєнно-промисловий комплекс давав третину валового національного продукту України, або 28 відсотків продукції промисловості.
В Україні є багато галузей промисловості з найсучаснішими технологіями, науково-дослідних установ, а також заводів із монтажу ядерних ракет. Можливо, найбільше уваги приділяється сьогодні ядерному потенціалу воєнно-промислового комплексу України. Виробництво ядерних ракет, космічних апаратів багаторазового використання типу «Шатл» і супутників (ракет класу «Зеніт» і «Циклон») на заводі «Південмаш» залежить від постачання з Росії двигунів та збагаченого урану і плутонію. Точаться розмови навколо одного з харківських науково-дослідних інститутів, де існує ядерна експертиза, щодо можливості проведення тут досліджень у галузі перенацілення стратегічних ядерних ракет, розташованих на території України, та передачі їй оперативного контролю над ними.
Україна не має потужностей для виробництва бойових літаків і вертольотів. Однак тут міститься найбільше в колишньому СРСР авіаконструкторське бюро імені Антонова, а також випускаються найбільші у світі транспортні літаки «Ан» і «Руслан».
ВПК України виробляв половину танків, ракет, оптичного обладнання та систем радіозв'язку для збройних сил колишнього СРСР. Зокрема, головним виробником танків Т-64, Т-72, Т-80 був Харків, проте броня та гармати для них постачалися із Росії.
Хоча більшість радянських кораблів будувалася на українських суднобудівних заводах у Миколаєві, відповідні конструкторські бюро знаходилися в Росії. Оскільки Україна володіє всіма судноремонтними заводами колишнього СРСР, то до грудня 1992 року не було відремонтовано жодного російського корабля. На одному із суднобудівних заводів залишилося незавершеним будівництво 20 воєнних кораблів: до їхнього виробництва було залучено багато заводів на всій території колишнього Союзу. Україна могла б використати деякі з цих недобудованих кораблів для створення власного військово-морського флоту, незалежного від Чорноморського флоту. Справжня сила України полягає у величезних виробничих потужностях із випуску боєприпасів, оптичних систем, лазерів, електронного обладнання.
Хоча Україна успадкувала значний воєнно-промисловий комплекс, він є скорше перешкодою на шляху розвитку її економіки, аніж позитивним здобутком. По-перше, ВПК потребує великих інфляційних кредитів, по-друге, його важко перевести на рейки цивільного виробництва, по-третє, високий ступінь його інтегрованості з підприємствами колишнього СРСР є стимулом для грунтовніших зв'язків як з Росією, так і з іншими країнами СНД.
(продовження далі в ч. 3)
16

Комментарии