Десь там,
за скляним повітрям,
у темній безодні грудня,
знесилення здавлює груди,
а в квітень ніхто не повірить.

Там сутінки
                   зупиняють годинник
назавжди, 
                 до ранку вічність
холодні
              мертві 
                         стріли лічать.
За подихом подих
                              сірого диму,
бо дихать там більше нічим.
Людина вже не людина.

Не полишай 
                    будьласка 
                                     мене там,
візьми в свої обійми
                                 теплі,
розбий кришталю тенета,
загине ж душа у зимовому пеклі.

Скажи,
що небо є
                  і хвилі солоні,
кавовий тихий світанок,
і стежка стискає долоню в долоні,
опівночі
              погляд 
                          в зірковім полоні...
Скажи,

Що це не востаннє.

---

Дождь смоет с наших лиц

Усталость серых границ...

Ими дышат они...

Ветер очистит наш прах

И там - в небесах

Мы увидим надежду...

ЛЮБЛЮ цього автора :)

[ Читать дальше ]

---

Широко крила розкинуло небо,

Висоту розітнуло, в проміннях завмерло...

Сонячних...

Моря-океани окутали землю,

В глибині потонуло, назавжди таємно...

Прощення...

---

Любов ожила, тепла шукаючи,

Світло жадібно розсилаючи...

Вірячи...

Все єство огортаючи трепетом,

І в готовності бути велетом...

Мріючи...

---

Не спиняє ніщо непокорених,

Рука об руку прямо під зорями...

Із віків...

Віддається все без останку днів,

Повертається із забутих снів...

...і без слів...

---

Перманентний стан
абсолютного незнання.
Краще сірий,
аніж безодня блакиті.
Біганина вулиць.
Ідеш кудись навмання.
Пошук затишку
задля єдиної миті.
Щось своє.
Щось таке,
як на палець кільце.
І по сходах рядків
спускаєшся у підсвідомість.
І розгублений погляд
помічає сенс
в слові,
             літері, 
                        крапці, 
                                    комі.

 

Вперше зі шкільного віку я розродилася на вірш... (якщо це можна так назвати)))

Не для мене даруєш ти квіти,
не про мене твої ніжні сни,
не для мене співаєш сонети
і даруєш серпанки весни...
Зараз я усвідомити мушу
древні істини якось собі,
не дарма ж дарувала я душу,
не зважала, чи вартий, чи ні...
І тому не триматиму злості
я на тебе й твою нову суть,
я бажаю тобі тільки щастя,
знай - кохала, про це не забудь!
Я ж про це шкодувати не буду,
бо кохання - святе почуття,
заховаю 'го глибоко в душу
й пронесу промінець крізь життя.
Він пригріє мене в лиху днину
і згадаю я десь крізь роки,
як любила незтямно Людину
це найкраще, що є у житті.

-_-_-_-_-_--_----___-----___----_--_-_-_-_-_-

І я боюсь, і ти боїшся...

Невже злякалися ми тиші?

Не хочеш, поруч щоб лишився

І так крадемось тишком-нишком

---

Бреду по днях, в тумані ніби,

В моїх долонях знову пустка.

Не ангели ми, всі без німбів

І грішимо десь часто-густо...

---

Будуєм замки в стиках долі,

Розучуєм сценарій просто.

Чи то спинивсь, чи йду поволі,

Чи просто фатум високосний?

---

Отак блукаєм, марим снами

І хочеться це все спинити...

Та все ж я вірю, що дістанем

Щасливий доленосний злиток..!

---

...

Розвію смутой над водою
нехай несе геть течія
подалі з місць,де ми з тобою
були удвох...лиш ти і я

обійми палкі на прощання
в душі лиш тиша та пітьма
думки натягнута струна
тай не потрібні більш слова

а де були цілунки-шрами
тай гоїтися не спішата
щимлять лишень ночами й днями
сльозьми щей на очах бринять

хай туга виллється у пісні
над той водицею стрімкою
а все, що було до чи після
забудеться й спливе з рікою

Отак подивишся здаля на москаля,
Неначе й справді він людина,
Та від Курил і до Кремля
Воно було і є скотина.
Йому завжди усього мало!
Де тільки вср…лося чи стало,
Уже волає од того -
Тут все ісконне і його!
Та хай тебе ухопить кат!
Який же ти у біса брат?!
Живи у рідному краю -
Котись в Московію свою!
І раз причина тут така
Й дорога в тебе неблизька,
То я тобі, як друг і брат
Піддати можу і під зад,
Щоб не морочив голови
Й летів до самої Москви!YV