хочу сюда!
 

Лида

34 года, водолей, познакомится с парнем в возрасте 35-43 лет

Заметки с меткой «улюблене»

Многії-літа, благії літа

«Маємо унікальний, осмислений і пронизаний істинною духовністю устрій життя однієї людини. Людини звичайної і водночас незвичайної. Це не просто безцінні крихти набутих знань і вмінь мудрого старця, це Система. Вибудована на тонкій інтуїції і вивірена 100-літнім досвідом, вона з користю прислужиться кожному, в тому числі великою мірою і нам медикам. Спадщину А. Ворона розцінюю як свіжий струмінь у сучасні дієтологію, валеологію, соціальну психологію і людинознавство. Уважно і вдумливо це слід читати і перечитувати, дрібними ковтками неначе п'єш живу воду.»

Доктор мед. наук, академік В. Білоног.

 «Десятиліттями я живу в одному місці. Роблю одну роботу. Веду бесіди з одними людьми. Сідаю за той же стіл у той же час і їм майже однакову їжу. Лягаю в один час в одне ліжко...Минають літа, але ніщо не міняється — ні довкілля, ні я. Бо не міняється моя душа. І це добре. Дивлюся на образи діда, батька, на своїх онуків і правнуків - і здається, що я на цьому світі був завжди. І буду вічно...»

Андрій Ворон

 

Тарас Шевченко - день народження Поета.

Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить Та на кобзі грає; Кругом хлопці та дівчата — Як мак процвітає. Грає кобзар, виспівує, Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками; Як збиралась громадонька В неділеньку вранці; Як ховали козаченька В зеленім байраці. Грає кобзар, виспівує — Аж лихо сміється... «Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться. Було колись — панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману, А другая з поля; Зажурилась Україна — Така її доля! Зажурилась, заплакала, Як мала дитина. Ніхто її не рятує... Козачество гине; Гине слава, батьківщина; Немає де дітись; Виростають нехрещені Козацькії діти;

Кохаються невінчані; Без попа ховають; Запродана жидам віра, В церкву не пускають! Як та галич поле криє, Ляхи, уніати Налітають,— нема кому Порадоньки дати. Обізвався Наливайко — Не стало Кравчини! Обізвавсь козак Павлюга За ними полинув! Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!» Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько! Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани? Де поділися? Згоріло А чи затопило Синє море твої гори, Високі могили? Мовчать гори, грає море, Могили сумують, А над дітьми козацькими Поганці панують. Грай же, море, мовчіть, гори! Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії,— Така ваша доля! Обізвавсь Тарас Трясило Віру рятовати, Обізвався, орел сизий, Та й дав ляхам знати! Обізвався пан Трясило: «А годі журиться! А ходім лиш, пани-брати, З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило. Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. Ізнемігся козаченько, Тяжко зажурився, А поганий Конєцпольський Дуже звеселився; Зібрав шляхту всю докупи Та й ну частовати. Зібрав Тарас козаченьків — Поради прохати: «Отамани товариші, Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, Що мусим робити? Бенкетують вражі ляхи - Наше безголов'я». «Нехай собі бенкетують, Нехай на здоров'я! Нехай, кляті, бенкетують, Поки сонце зайде, А ніч-мати дасть пораду,— Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою, Зірки засіяли, А козаки, як та хмара, Ляхів обступали. Як став місяць серед неба, Ревнула гармата; Прокинулись ляшки-панки — Нікуди втікати! Прокинулись ляшки-панки, Та й не повставали: Зійшло сонце — ляшки-панки Покотом лежали.

Червоною гадюкою Несе Альта вісти, Щоб летіли круки з поля Ляшків-панків їсти. Налетіли чорні круки Вельможних будити; Зібралося козачество Богу помолитись.

Закрякали чорні круки, Виймаючи очі; Заспівали козаченьки Пісню тії ночі,— Тії ночі кривавої, Що славною стала Тарасові, козачеству, Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі, Могила чорніє; Де кров текла козацькая, Трава зеленіє. Сидить ворон на могилі Та з голоду кряче... Згада козак гетьманщину, Згада та й заплаче!» Умовк кобзар, сумуючи: Щось руки не грають. Кругом хлопці та дівчата Слізоньки втирають. Пішов кобзар по улиці — З журби як заграє! Кругом хлопці навприсядки, А він вимовляє: «Нехай буде отакечки! Сидіть, діти, у запечку, А я з журби та до шинку, А там найду свою жінку, Найду жінку, почастую, З вороженьків покепкую».

Леся Українка - з Днем Народження.



Трохи запізно, бо тільки но приблукав додому з поїздки...
Але День Народження улюбленої письменниці не можна не відзначити. Леся Українка фактично змінила мій релігійний світогляд за допомогою п єси "Руфін та Прісцілла"
Цікаво, що п єса не ставилася жодного разу - ні за царських, ні за радянських часів. А в ній дуже чітко окреслюється, чому освічені і розумні люди давнини не приймали християнства і не могли прийняти.
Але, щоб не витрачати даремне слова - процитуємо класика.
Отже - дійові особи.
Руфін - освічений римлянин
Прісцілла - його дружина, новонавернена християнка, котру привабив емоційний бік нового вчення.
Парвус - голова християнської громади. Характеристику не даю, вона вся в його висловлюваннях.

[ Читати далі ]

На світлині Леся Українка у дитинстві, у національному вбранні.

Осінь Арди. Записки толкініста.

Джон Роналд Руел Толкін
Повість

про Араґорна й Арвен

[ Читати далі ]

Райнер Марія Рільке "Нестерпний біль"

* * *
(Переклав Василь Стус)


Нестерпний біль, кого я ще впізнаю —
явись мені із дорогих одінь.
Горів мій дух. Тепер я сам згоряю
в тобі. Вже досягнув огонь полін,
що довго опиралися. Та досить —
спожий мене, щоб я в тобі згорів.
Земне життя моє, покірне й досі,
спізнає пекла нетутешній гнів.
Незапланований в будучині,
увійду в колихкий вогонь страждання.
В засіках серця — пустка і мовчання,
прийдешнього там не придбать мені.
Так я й згорю, непізнаний життям?
То й спогади мої огорне дим.
О існування, ти поза життям,
а я в вогні, нерозпізнаний ним.
(Це зречення. Не схоже до хвороб
твого дитинства. Зволікання. Спосіб
рости. Облиш, все шепотом кричало,
те, що тебе віддавна дивувало).

 

Безсмертний Професор

До 120 - річного ювілею Дж.Р.Р. Толкіна... Про нашого Професора можна говорити лише віршами.

Amarin

*** Иногда ты вспоминаешь старые легенды И думаешь о тех, Кто под самыми первыми звездами Пел самые первые песни, Кто учил говорить деревья И искал самые первые ответы На самые первые вопросы Об огромном, сверкающем, Таком разном - и таком одинаковом мире. О тех, кто ушел давным-давно ... Но, когда слова как бы случайно Складываются в певучие строки, И когда нечаянный аккорд задевает сердце, Может быть, это капелька звездной крови Отзывается в твоих жилах? (c)

 

Jascal

В полётах птиц в высоком небе...

в полётах птиц в высоком небе, в листве опавшей тополей, в горящих звёздах на закате над засыпающей рекой я видел тени, что скользили по плитам призрачных аллей и пели мне на синдарине баллады с тихою тоской. мир умирал. и на прощанье в лесу осеннем таял свет, в горах людей крылатой расы, искрясь, срывались вниз снега. и Песня Первая кончалась, и Боги слышали ответ. конец был близок. Оставались века, какие-то века (c)

E Nomine. Schwarze Sonne.

Давно вже присів на цю групу. Що привабило - вона німецькомовна, тобто не піддалася загальній англоманії.Ну і сотні разів бачені кадри з "Володаря перснів" та-аку викликають ностальгію...І зрештою - який тут Саурон... Епічний... Аж страшно стає за улюблених персонажів)

Арія. Следуй за мной.

Куди котиться світ? До Дагор Дагоррат, куди ж іще...

Наближається 2012 рік... Не страшно? )))

Від групи "Арія" - привітаннячко з Армагеддоном. Зізнаюся чесно, іноді хочеться, щоб цей огидний світ провалився в безодню.
Страницы:
1
2
предыдущая
следующая