Нередко, по радио и телеящику можно наблюдать странную картину:

В мене є подруга  Мирося, вона і її чоловік з Чернігівщини, але живуть у Криму 5-ть років їх сину 4-ри рочки, звуть Олексою він білінгвістична (двомовний) дитина російську розуміє але спілкуватися нею не дуже любить і от вона мені розповіла такий трафунок привела вона його до дитячого садочку, а він її і каже: "ти коли з садка мене забирати будеш, то щоб з моєю коханкою прийшла, бо я без коханки додому не піду" Вихователька звісно в шоці від слів Олекси закатує вочі "Какайа єшчє каханка  ето же ужас" на що Мирося її відповідає - "Та ви не хвилюйтеся він так шоколадку називає".

Або ж ще іду я якось з Лексієм у Дитячому парку підходить до мене знайома і починає до нього сюсюкати - "ой, какой хароший мальчік". На що він з безпосереднісотю дитини відповідає - Я не мальчік, я хлопчик!

Або ж ще приїхав його дядька він з Мінська і цілий тиждень дитина спілкувалася з дядьком який з ним спілкувався українською але не литературною, а палящуцькою. І от дядько поїхав Мирослава купила  цукерок, потім її хтось зателефонував вона побалакала трошки (трошки це хвилин 20 як на неї), і звертається до синочка: Олексо, а де цукерки які я тобі купляла?! Він замурзаний у шоколад робить круглі очі, розводить руками та так  кумедно каже - ДИк, нЯма!

Знаю, ця тема вже для більшості Ай.Юашників набридла, якщо чесно мені теж! Та в мене свормувалась думка що до цієї проблеми і я хочу її висловити. Напевно для запеклих патріотів націоналістів і противників всього Українського вона не сподобається, але розсудливі мудрі люди думаю мене підтримають!

Я дуже люблю свою країну, люблю її мову, її природу, її міста. Так вже склалося що Україна двомовна країна, я маю на увазі не на державному рівні. Думаю всі зі мною погодяться що проблему двомовності розштурхав Віктор Ющенко, на мій погляд він хотів підняти розбудити свідомість громадян України, щоб ми пишалися тим що ми Українці і відчули себе сильною нацією, та на жаль це привело лише до між національних конфліктів! Зараз цю тему зачіпають всі кому не лінь, особливо дипутати перед виборами.

Не баду писати багато лишнього тексту, а викладу свою думку.

Яка різниця хто на якій мові розмовляє! Всі ми чудово розуміємо Українську і Російську мову, багато хто володіють і вільно спілкуються на обох мовах і я нічого поганого в цьому не бачу! Давайте не будемо ділитись на лівобережну і правобережну, на східну і західну Україну, на кацапів і хохлів! Давайте будемо їдиною країною, єдиним народом! Адже ми Укранці!

Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко заявляє, що не допустить закріплення за російською мовою статусу другої державної мови в Україні. Про це вона повідомила сьогодні, виступаючи на Міжнародному конгресі українців в Львові, передає кореспондент РБК-Україна. Вона підкреслила, що вданий час у 81% шкіл викладання ведеться українською мовою. "Тому сьогодні навіть ті політики, які заявляють про необхідність зробити російську мову другою державною, вимушені учити своїх дітей в українських школах, тому, що це - майбутнє. Зараз українська мова стала "модною", запам'ятаєте це слово. Зараз нею всі прагнуть говорити. І ми не дамо навіть поставити це питання – про другу державну мову в Україні, до тих пір, поки я перебуваю при владі", - сказала вона.

Джерело: РБК-Україна.

Зараз (та як і завжди) багато говориться про необхідність патріотичного виховання дітей, особливо у школах. Адже саме в школі формується світоглядна система малечі, з якою вона йтиме у дорослий світ. Скажіть, чи хтось цікавився, що їм викладають? "Ну звісно," - відповісте ви, - "я ж ходила (-ив) до класного керівника, питала, мені все розповіли". Тоді наступне запитання: хто з вас (батьків) читав державні програми з навчання у школах? хм... мабуть одиниці. Програми містять по 40-60 аркушів з кожного предмету, наврядчи у всіх знайдеться стільки часу на дослідження. Я готовий допомогти всім батькам України і здійснити цю важливу місію. 

Не мрійте, що я буду розповідати вам про всі програми, як-не-як, автор статті теж людина Мова йтиме про програму з викладання в школах предмету "Зарубіжна література" 5-12 кл. 

Світ народив багато визначних письменників, вони жили в різних країнах та спілкувалися різними мовами. Обрати поміж них гідних для вивчення не так вже і просто. Однак всі вони в одну державну програму не помістяться, це зрозуміло. Отже для наших дітей обрали вибіркові твори окремих авторів. Ось тут починається найцікавіше. Я не полінився і порахував, скільки авторів та з яких країн вивчають за програмою в школах. Результати нижче:



Як бачимо, "освітні програмісти" є добрими поціновувачами російської та французьської літератури. Зокрема О.С. Пушкін вивчається у трьох класах, чим не нагородили жодного іншого автора. Вочевидь, свого часу не обійшлося без руки Москви, і тепер наші податки від тяжкої праці йдуть на русифікацію наших же дітей. Якщо поглянути на ситуацію реально, то русифікація є значно глибшою, ніж це виглядає на програмі. Але програма є фактом, з конкретними цифрами, які пропонують нам майже не вивчати літературу Іспанії, Італії, США, натомість пхати у дитячі мізки російську мову та російський рабський світогляд. 

Ця ситуація має місце при тому, що на сьогоднішній день ми маємо проукраїнського Президента і Міністра освіти (принаймі на словах). Уявіть що буде, якщо наступним міністром стане черговий поціновувач "русского слова". Я відповім, що буде: українська література викладатиметься в предметі Зарубіжної! Десь поміж Італією та Іспанією... 

Думаю, що всі батьки, які прочтуть мою статтю, не залишимуться байдужими до нашого майбутнього та будуть вимагати змінити програму Росій.. тобто Зарубіжної літератури, аби діти змогли впізнати усе розмаїття життя на Землі.

Stanislove (http://upu.org.ua/)

Як я і обіцяв у своєму анонсовому пості, я розпочинаю серію заміток, які будуть написані на підставі моїх спостережень, зроблених під час мого тижневого відпочинку у Сочі.

Українці, які відпочивали у Сочі (котрих я бачив у дворі, де жив, та на пляжу) між собою розмовляли переважно українською мовою. Почути це для мене там було великою несподіванкою. При цьому робили вони це неприховуючи від росіян.

Звісно, росіяни по різному реагували, почувши біля себе українську мову: хто – мовчав, хто – дивився косо, а хто – й казав, що наприїхало туди до них багато українців, відпочивають на ЇХНЬОМУ морі, от якби жили в одній державі, то все було б без проблем.

Ми чули ці розмови і продовжували розмовляти рідною мовою. Хай дякують, що ми до них звертаємося ЇХНЬОЮ мовою у ЇХНІХ магазинах, несучи туди НАШІ заробітки.

З мого майданівського блоґу.

http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=823720

ну й редактори в Укрінформі)

ЩО НАС ГУБИТЬ?
або чому нас не читають?

Мушу визнати – заголовок цього дослідження я запозичив у злочинного світу. Серед побутових злочинців СССР мали поширення так звані наколки – виколоті на тілі малюнки. Одна з таких наколок мала назву “Що нас губить?”. Під цим питанням на шкірі виколювано три речі: пляшку горілки, віяло з кількох гральних карт та жіночу голівку. Тобто три речі були причиною злочинности: алкоголь, азартні ігри та плотська насолода.

Шукати причин своєї недолі варто не лише “вічним студентам” тюрем, а й усім, хто має проблеми з долею. Візьмім питання українського письменства. Чому воно не має читачів? Беру щойно виданий український роман. Читаю. Не можу відірватися. Так гостроцікаво скомпановано події й факти, що поки не перегорнеш останньої сторінки, не випускаєш книжки з рук.

Прочитав і глянув на тираж: тираж 1.000 примірників. І це на 40 мільйонів українців? Та це ж крапля в морі! У чім причина?

Становище з українським письменством не може не викликати у щирих шанувальників українського слова питання: у чому річ, де корінь зла? Чому мова нашого письменства не приваблює читачів?

Щоб відповісти на це питання, звернімось до текстів, оприлюднених у книжках, журналах, квартальниках, альманахах і проаналізуймо їх під оглядом здобутків і втрат у цих текстах нашої милозвучної мови, що лягла в основу низки інших мов, а сама, як бачимо, занепадає. Такий аналіз підкаже нам, де корінь зла.

Проглянувши один такий квартальник, я цікавився, якою мовою його зроблено, і що саме в цій мові несе в собі зерна занепаду. Цей огляд показав, що в мові оглянутих текстів присутня така невластива українцям лексика:
1. Лексика, успадкована від лінгцоциду під зорями Кремля
2. Лексика, породжена незнанням мови
3. Невдала лексика минулого
4. Гіперпуризм
5. Брак словотворчого хисту
6. Відверте мавпування
7. Сліпа віра лінгвоцидним словникам
8. Ребуси від захоплення сюжетом
9. Норми “геніїв”
10. Незнання живої мови і живих зворотів
11. Схильність до газетної мови
12. Конфлікти з граматикою
13. Невідредагованість тексту автором
14. Незнання класики
15. Мавпування імперських стилів
16. Відсутність мовної редактури.

Розгляньмо кожну з цих точок окремо.

1. Спадщина лінгвоциду під зорями Кремля
Українська мова приваблювала читачів минулого своєю унікальністю. Українській мові був властивий свій оригінальний стиль вислову, відмінний від канцелярсько-бюрократичних “високих” офіційних стилів. Саме стиль українських творів, почавши від Котляревського, був тим магнетом, який притягав читачів.

Але що далі від Котляревського, то український стиль ставав збиватися на копіювання інших мов. Це мавпування робило із своєрідного мовного явища – української мови - мову-копію інших мов. Якщо Шевченко звертався у своїх творах до земляків, то пізніші автори, йдучи за “батьками“ нації, пишуть свої твори для співвітчизників. Ця нова якість української мови зменшила зацікавленість українськими творами читачів. Співвітчизників, товаровиробників тощо вони мають і в мові Леніна-Брежнева.

Свого апогею копіювання інших мов досягло в СССР. Влада припинила самостійний розвиток української мови, терором і репресіями змусивши українців забувати свою питому лексику, а натомість послуговуватися російською. Така практика ще більше позбавила нашу мову своїх неповторних рис. На ділі, між російським та українським стилем розповіді не стало різниці. Розповіджене нашою мовою було так само сухе й стандартне, як і російське. Відпала зацікавленість українським стилем і українськими творами в читачів. Заходами влади спотворено лексику, граматику, правопис. Читати українські твори стало нецікаво. І попит на українську книжку впав. Проголошення незалежности України нічого не змінило. Не відроджено ні український стиль, ні українську лексику, ні граматику, ні правопис. І проаналізовані тексти підтвердили цей стан.
Заарештований чи заарештовано?
Читаю в аналізованих текстах: “...він... завдання виконав: яхта заарештована”.
Це написано не по-українськи, а по-російськи: “яхта арестована”.

Українці в такій оказії вживали безособовий пасив:
“От її [березу] зрубано,... хреста важенного обтесано, та на двох паровицях привезено і укопано”.

Цю нашу мовну особливість в СССР оголошено націоналістичною і заборонено. І цим унезграблено нашу мову. Замість легких форм

Обід видано,
Яхту заарештовано,
нам належало казати

Обід був виданий,
Яхта була заарештована.
І довше, і незграбно, і непривабливо. Саме те, чого й хотіла влада – упослідити і зробити нашу мову нездатною приваблювати мовців.
Яйцюватий чи яйцеподібний?
Той таки автор пише: “Яйцеподібна приплющена голова...”.
Форми

клиноподібний
серцеподібний
змієподібний тощо –
форми прищеплені лінгвоцидом. Назвім їх форми Щ. Українці наведені поняття віддавали простіше:

клинкуватий
серцюватий
зміюватий.
Але цієї моделі не знали росіяни. Тому нам “приписано” вживати тільки форми Щ.

Наслідок? Мову унезграбнено.
Розсовувати чи розсувати?
Витягувати, притягувати чи витягати, притягати?

У того ж автора: “Розсовувала руками трави...”

Нащо така довга форма розсовувати, коли ми кажемо коротко

розсувати?
Така була тенденція в СССР – зближувати мови. Тобто, хай гірше, аби ближче до російської мови. Так само нас змушували казати витягувати, притягувати замість коротких форм

притягати
витягати.
І згаданий автор іде за цим примусом: “Дами витягували шиї...”. А вже інший автор підпрягається й собі:

“Це... притягує до себе душу поета”.

Дружний чи дружній?
Аналізую далі: “...череда їх недружна”.

Чому недружна, а не недружня? Ми говоримо

дружній
мужній
заможній –
це та м’якість вимови, що робить нашу мову мелодійною, а нас всупереч мелодійності змушують казати дружний, заможний, тобто руйнують мелодійність, щоб звучало немелодійно, але по-російськи.
Зворотний чи зворотній?
Так само ми говоримо

природній
зворотній,
а нас змушують казати й писати природний, зворотний, щоб не було“различия”. І в аналізованих текстах саме така московська вимова:

“Олені...почали повертатись у зворотний бік.”


* * *
Що ж ми бачимо?

Мова аналізованих текстів своїм додержанням лінгвоцидних рис, запроваджених в СССР, аж ніяк не сприяє читацькій зацікавленості. Вилучаючи з мовного простору України питомі українські риси, антинародня влада хотіла прищепити населенню нехіть до своєї рідної мови. І цього вона досягла. Затим що українські книжки, написано не українською мовою, а суржиком, вони перестали цікавити українських читачів.

І наслідок, як кажуть, перед очима: тиражі українських книг мізерні.

Святослав Караванський, Майдан.

Ось натрапив в інтернетах: