Пишет Chipollino ( gorky_look)
2016-06-14 09:32:00
Назад Поделиться
Пусть поспят, або Человеки с ружьем
Очень прикольная манера пресекать все дискуссии ударом по еблу. В эдаком имперском духе. Но она работает до тех пор, пока не появляется кто-то более подкованный в подобном дискурсе, и по еблу не получаешь сам. На твою ухоженную капуанскую виллу вламываются вонючие немытые галлы, братьев которых ты держишь в твоем эргастуле, и которые понимают латынь в пределах «дочька своя давай сюда, жина тоже давай, и сам штаны снимай».

Вот тут появляется желание поговорить цивилизованно, но разговор уже как-то не клеится.

Так что надо понимать: удар по еблу – это тоже аргумент и часть дискурса, не меньший, чем аллюзии, аналогии и прочие парафразы.

Кафедра неоднократно писала об уважении к солдатне. Пушечному мясу, шинельной сволочи, батальонных заборах – и как только не называли их охуевшие от ложного чувства собственной безопасности люди на диване, с пивом и футболом.

***
Больше всего люди в армии страдают не от прыжков с парашютом, а от побудок. Когда в казарму вламывается дежурный и орет страшным раммштайном «ротападъем!»

Дело в том, что мы по природе дневные загонные хищники, хотя и потомки мелких древесных приматов. И в принципе не способны просыпаться одновременно по сирене. Наш удел – это закончить четвертый цикл сна, пожмуриться, потянуться, выгнуть спину, зевнуть, оскалив белозубую пасть, и неспешно идти на охоту.

Сорок километров миграционной трассы в день. Это нелегко, это требует треть времени жизни отводить на хр-хр-хр. Надо выспаться, чтобы бегать быстрее лошади. По количеству эритроцитов в крови, позволяющему нам делать такие вещи, с нами сравнимы только волки – тоже нехилые загонщики. Именно поэтому появился союз человека и собаки, существ, способных бежать вровень.

Кто-нибудь знает – сколько спит волк? Все время, пока не жрет. Посмотрите на свою собаку. Она дрыхнет. Солдат, с этой точки зрения, тоже собака. У него норма – сорок километров пробега в день.

В принципе войны так и велись раньше. Король Джон и король Джек в восемь утра выстраивали по свежему утречку полки, взмахивали носовыми платками, и «поехали»! А как только темнело – расходились, вежливо приподняв шляпы.

А ниндзи, которые ползали с нехорошими намерениями и сюрикенами в зубах по крышам ночью, уж точно не будились сержантом.

Индустриальный принцип устройства военного дела оказался эффективным в целом, но вывел процент неизбежных потерь. Это как бизнес, какое-то количество убытков ты закладываешь сразу, безоговорочно. Ну вот на учениях, например, три процента убытка считается нормальным.

Подорванные в REM фазе сна люди испытывают ощущения, сравнимые с ударом молотком по голове. Это и психоз, и сонный паралич, и остановка сердца. Але шо делать – война не цацки.

Не будите солдат.

***
Однажды я ехал в купе с солдатом, воином Украины, ему уступили нижнюю полку. Он стеснялся и не хотел, тогда тетка с нижней полки решительно залезла на его верхнюю, и сказала, что не слезет оттуда . Це була украиночка.

Однажды я садился в поезд, а у солдата сканер не читал QR код на билете. Поезд задержали на двадцать минут, пока україночки бегали в кассу, чтобы подтвердить оплату. Это был правильный, львовский жыдобендеровский поезд, и он стоял по стойке смирно, пока украиночки выправляли воину билет.

Однажды на станции метро «Вокзальная» мудаки из офиса Петромолитена на КПИ решили устроить полугодовой ремонт эскалатора, закрывая станцию дважды в день, с особым цинизмом, в час пик – утром и вечером (нармальные метровские пацаны ночью спят, они же не солдаты) – и это станция с максимальным пассажирооборотом по городу. Ну, им похуй, они на метро не ездятся, они с него кормятся. Перед открытием станции скопившаяся тысячная толпа ломится туда, и украиночка на кассе машет группе растерянных пацанов в камуфле из Жашкова, Ровно, Харькова или Кицмани – проходите сюда без очереди, проходите за так!

Метро не обеднеет.

Или мы будем за него платить в четыре раза больше, как платят в Москве. Против которой именно и стоят пацаны в камуфляже.

***
Не хочу нагонять брутальный военный пафос Розенбаума и Кобзона, но солдат нам сейчас нужен.

Чисто технически – если он как волк не будет спать свои восемь часов, то не пробежит сорок километров за день и упадет. А потом упадем мы. Кача пока плывет только над ними. Потом она поплывет над нами.

Уступите нижнюю полку, улыбнитесь и скажите «честь», пропустите вне очереди на кассе, подскажите, как доехать, увидев официальные знаки различия на форме, угостите кофе или подвезите бесплатно, если вы мажор с тачилой.

Они не все охуенные небесные витязи, с белыми крылами и блистающими мечами, там всего в достатке, и скама в том числе. Но других у нас точно нет. А враг у нас точно есть.

Пусть солдаты немного поспят.

(С)

Побудувати дім-справа,яка вимагає великих видатків,і подальше утримання його довгий час також забирає багато коштів,подібно і подружжя є справою досить непростою,однак треба думати також про те,як підтримувати з року в рік подружні взаємини.Тому що сьогодні багато сімей розпадаються,чому так ?Невже вони з часом втрачають любов один до одного,і чи взагалі можливо прожити разом довгий час?Так,можливо,і є два ,можна сказати, ключі до міцного шлюбу.Перший-ЛЮБОВ.Єрізні види,наприклад,романтичне кохання,прив"язаність...Ще один вид-ЛЮБОВ АГАПЕ.Вона спонукує обох жити, переносячи один одного,прощаючи один одному,А це дуже необхідно ,тому що усі ми помиляємося.Тому усім бажаю,одруженим і неодруженим для майбутнього, цінуйте один одного,старайтеся не робити того,про що можете пожаліти,і те що може зруйнувати ваш шлюб!Ну і другий ключ-ПОВАГА.Потрібно поважати кожному погляди свого партнера,дбайти не тільки про свої інтереси.,не принижуйте словами чи жартами сво половинку!!!

Для создания семьи достаточно полюбить. А для сохранения — нужно научиться терпеть и прощать.

Щоб деякі люди мене не звинуватили, на початку відразу скажу, що я поважаю старість, розумію стареньких людей, яким важко стояти в маршрутці і уступаю їм місце. Але ніколи не зрозумію фрази, яка звучить в київському метро: «Шановні пасажири, будьте взаємно ввічливими – поступайтеся місцем людям похилого віку, пасажирам з дітьми та вагітним жінкам»!!! Якщо до останніх це прохання фактично завжди діє, то до попередніх двох – надзвичайно рідко.



Кажу про те, що у цьому звертанні ключовим є не стільки слово «ввічливі», як «взаємно»… Але чомусь люди похилого віку і пасажири з дітьми не «взаємно»… Пенсіонери можуть хамити, ображати тебе, твоїх батьків, які тебе «так виховали», загалом всю молодь, під якою розуміють всіх, молодших за них на 15 років. Їм можна вголос обговорювати твоє виховання, те, як ти розмовляєш, якого «вульгарного» кольору в тебе нігті чи туфлі… І це тому, що ти не уступила їм місця. Очевидно, що їм байдуже, що ти теж втомлена, що тебе теж ноги болять, бо за день ти змучишся значно більше як вони. Їм все одно, що знаючи, що будеш їхати через ціле місто, ти спеціально їхала на кінцеву зупинку потрібної тобі маршрутки, щоб зайняти нормальне місце і не висіти під люком цілу годину…

Це все до того, що їдучи зранку на роботу стала свідком дуже стандартної ситуації – в уже повну маршрутку ледь впхалося кілька старших жіночок, двоє з них мали право безкоштовного проїзду, а двоє просто вирішили не платити, бо «шофер і так напхав повний автобус і ше йому мало, ми старі, то можемо їхати безплатно…» Чому??? Чому ви вирішили, що можете не оплачувати проїзд… І тим більше водій нікого в маршрутку не напихав – самі ж влізли, бачачи, що вона переповнена… Але це не кінець. Водій виявився достатньо лояльним і спокійним, а от ці жіночки навпаки… Одна підняла підлітка, бо «він може постояти», а інша хвилин з 10 діставала хлопця, що той такий невихований і не хоче дати їй старшій жінці, місце… От невихований це народ!!! Мало того, що без будь-яких підстав їдеш безкоштовно, так ще й інші пасажири тобі щось винні (до слова, жінка аж ніяк не виглядала безсилою, і зовсім не здавалося, що їй може хтось створити незручність, скоріш навпаки). Хлопчина, той, що «безсовісний, некультурний, невихований, і батьки за ним зовсім не дивляться», настільки погано виглядав, що я сама йому б дала місце… Чи він хворий, чи йому просто було погано, не знаю, але здавалося, що як тільки він встане, то відразу зомліє… Та й взагалі, навіть, якби він почувався нормально – не хоче людина давати місце. Так, можливо, він некультурний і невихований, так, може він лінивий, але яка кому різниця – він має право займати те місце, яке займає і має право не виконувати такий жест доброї волі, як звільнити це місце комусь іншому… Чому цей хлопець має бути ввічливий, а жінка може собі дозволити кричати, хамити і ображати… І майже через день такі історії повторюються… «Шановні пасажири, будьте ВЗАЄМНО ввічливими»!!!

Пасажири з дітьми – це теж окрема історія. Звичайно, маленькі дітки, які тільки навчилися ходити чи матусі з дітьми на руках потребують зайняти сидяче місце, але хлопці 8-10 років??? Часто мамочки з такими синочками, як тільки забігають в маршрутку відразу зиркають і шукають, хто б то дав місце її дитині. І знову ж таки дозволяють собі в когось щось вимагати… Один старший мужчина відповів одній з таких мамусь: «Жіночко, ви ж МУЖЧИНУ виховуєте!!!»…

Не хочу, щоб хтось вважав мене циніком: місце старшим треба уступати, маленьким діткам теж, але й треба бути «ВЗАЄМНО ввічливими» і пам’ятати, що ніхто нічого тобі не винен – кожен робить так, як вважає за потрібне, навіть, якщо тобі це не подобається! Треба в маршрутках наклеїти листівку: «Люди, виховуйте в собі повагу до інших людей, незалежно скільки їм і вам років», або ж «Повазі всі роки покірні»…

http://profile.ak.fbcdn.net/hprofile-ak-snc4/hs1340.snc4/161916_166039563435056_6542980_n.jpg

"1 січня 1909 року народився український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б. Герой України, посмертно (2010) Степан Бандера". /http://www.facebook.com/event.php?eid=166039563435056&ref=mf/

Українська спільнота на багатьох сайтах відмітить цю памятну дату, пам'ятну всім загарбникам, що топтали нашу землю. Як Людина непересічна, Бандера і його рух намагалися щедро "віддячити" загарбникам (і полякам, і совєтам, і угорцям, і німцям, і зрадникам українських вояків). Маємо памя'тати, що в умовах підпілля, під "гарячу руку" вояка могли потрапити і люди безневинні. Земля їм пухом і Царство небесне!

Дата не кругла, але в світлі шаленного розвитку жидовського, німецького і московського гілок фашизму і тотального нищення всього українського, може стати однією з останніх. Гілки ці кутаються в жупани демократії, "польської спільноти", толерантності і "антиФа" (де Головне, це Фа...). В результаті роботу отримує "україножер" Табачник, а до міліції викликають українських патріотів-націоналістів з ВО "Свободи". Україна затулила очі і не вимагає припинити катування німцями 89-річного українця Івана Дем'янюка. (Бідолагу намагаються знищити з 1933році, то жиди, то німці по черзі. І утримання під вартою триває до сьогодні). Президент України під тиском "друзів" боїться назвати голодомор геноцидом. Хоч це доведено мільйонами свідчень і мільонами жертв. Та на жаль, "дякуючи" кату Хрущову та Політбюро, що підтвердив суд у ФРН, нашому Президенту до Бандери далеко.

Степана Бандеру до страти засудили поляки бо він наказав покарати ката всіх українців. Степан Бандера, тим самим судом був засуджений до довічного ув'язнення по атентату за геноцид проти українців на Великій Україні. Його боялися Сталін і Гітлер. Сам Хрущов брав участь в організації катування вельмишановного славної пам'яті. Тому Ми, всі українці маємо право пам'ятати його слова звернені до закордонних українців:

"Якби всі ті сили, які українці витрачали на боротьбу між собою, були направлені на зовнішних ворогів, то тих ворогів давно б уже не було!"

Пам'ятаймо, друзі, що вже протягом останніх тисячи років Україну-Русь ніхто не завойовув!!!

Майбутні загарбники спочатку засилали своїх агітаторів-греків (пініше агітаторів-суздальців або монголів чи червоних), які втиралися в довіру і стравлювали українців між собою. Доволі! Вже час зупинитися і не тішити ворогів своєю простуватістю. Досить вбивати один одного за те, що він не з тим хоче об'єднання, з ким хочу я. Може вже час жити самим по волі і сусідам не заважати.

Особливо це актуально сьогодні, коли, грубо кажучі, з одного комп'ютера-провокатора можна створити враження про сусідній народ (наприклад поляків), як про людей, що більше за все на світі хочуть керувати Україною. Що вони не їдять і не п'ють, втикаються у свій "камп" і розбивають свою "клаву", аби лише українці не вважали героєм Бандеру. Що вони на сайта не зайдуть, коли там є світлина Бандери!?

Нам Своє робити!!! Сусіда можна слухати, а кохання обираймо самостійно!!!

Шануймося!!!

Европейские страны кажутся нам привлекательными. Во-первых, качество жизни в этих странах во многом превоходит наше. Во-вторых, эти страны известны своей богатой историей и достопримечательностями. А в-третьих, улицы европейских городов поражают чистотой.  Конечно, всё это стало возможным благодаря особенностям менталитета европейцев. Какими бы странными они нам не казались, надо отдать им должное. Их отношение к жизни и необычайный позитив поражают. А то, с каким уважением и вниманием они относятся к малоимущим, не может не восхищать. Ведь для них человек остаётся членом общества независимо от своего материального положения и уровня образования. 

  Я сидел с другом в небольшом уютном кафе неподалеку от знаменитого города Венеция.  Пока мы наслаждались невероятно вкусным итальянским кофе, в кафе зашел мужчина. У подошедшего к нему официанта он попросил два кофе — одно для него, второе — «на стену». Мы начали наблюдать за этой сценой с интересом и увидели что ему принесли одну чашку кофе, в то время как он заплатил за две. Когда мужчина вышел, бармен написал на бумажке: «чашка кофе». И повесил эту бумажку на стену. Мы сидели в кафе долго и заметили еще двух мужчин, которые заплатили за три чашки кофе и бармен опять написал уже на другой бумажке «чашка кофе» и повесил ее на стену рядом с первой. Это было нечто удивительное и непонятное для нас. Мы закончили разговор, заплатили по счету и вышли.

 Несколько дней спустя мы опять оказались в этом заведении и наслаждались крепким кофе. В это время бедно одетый мужчина зашел в кафе, посмотрел на стену и присел к стойке бара. Усевшись на стул он попросил бармена: «Чашку подвешенного кофе, пожалуйста». Бармен тут же налил ему чашечку эспрессо и невозмутимо подал как и любому другому клиенту, пожелав при этом доброго утра. Мужчина выпил кофе, поблагодарил и вышел, не заплатив ни цента. В это самое время бармен снял один лист бумаги со стены и бросил его в мусорное ведро. Мы были несказанно удивлены. Уважение, с которым здесь относятся к неимущим и их потребностям согрело наши души, просто до слез. 

Очень важно здесь то, что человека не заставляют унижаться и что-то выпрашивать, чего он сам приобрести, в силу тех или иных причин, не может. Он просто видит, что здесь ему могут помочь и этот кофе подают с уважением, как и любому клиенту, без разницы. Клиенты побогаче просто так — из хорошего настроения и доброты, без принуждения могут «подвесить» чашечку кофе. И мир становится добрее и теплее.  В отличии от нашей страны, в западных странах доброта и уважение является характерной чертой.