Казкова церква, розташована посеред озера.

Посеред словенського озера знаходиться самотня церква. Клуби туману обволікають її з усіх боків, створюючи відчуття нереальності того, що відбувається, а звуки дзвонів розносяться далеко по водній гладі, наповнюючи прихожан умиротворенням і спокоєм.[ Читать дальше ]

До 200-ліття з дня народження Великого Кобзаря в обласній філармонії презентували книгу о.Михайла Пастуха «Бог і Шевченко: як розуміти імена Божі та віру поета?»

Цю книгу вже встигли назвати літературною сенсацією не лише Тернопілля, а й на теренах усієї України, адже такого грунтовного дослідження релігійного аспекту творчості Кобзаря досі не робив ніхто.

У зв’язку з останніми трагічними подіями презентація розпочалася зі спільної молитви за загиблими на сході України. Отець Михайло наголосив, що без Божої помочі він не зміг би написати цієї книги: «Творчість Кобзаря, як ніколи раніше, є актуальна і потрібна сьогоднішній Україні. Не дарма його називають мудрецем та пророком українського народу. Спостерігаючи за подіями в нашій країні, я вчився молитися із Шевченком. Часто можна було почути лише «Борітеся – поборете», а де ж «Вам Бог помагає!»? Українці повинні усвідомити, що лише через покаяння і молитву зможемо отримати мир та перемогу – так пророкує наш Кобзар».

Автор праці, підписаний псевдонімом Михаїл Шевченків, почав цікавитися значенням Бога у житті поета ще 22 роки тому. «Радянська влада завжди нав’язувала міф, що Шевченко був атеїстом, безбожником. Мене дуже зацікавило це питання, адже з першого погляду його ставлення до релігії було дуже суперечливим. Відповіді на власні запитання я шукав передусім з філософської та наукової точки зору і дійшов висновку: Шевченко у жодному разі не був атеїстом, проте і не був християнином у класичному розумінні цього слова. Він - глибоко віруюча людина.

Я не заперечую, що інколи він звинувачував Бога, проте наголошую, що творчість Шевченка охоплює різні періоди його життя, і йому, як і кожній людині, властиві розпач, розчарування та зневіра. Ці почуття є тимчасові - «справжній» Шевченко від першого до останнього вірша згадував Бога», - зазначив автор.

Привітали отця Михайла Пастуха з літературним успіхом архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк, професор Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка Микола Ткачук, професор медуніверситету Михайло Андрейчин, директор видавництва «Місіонер», у якому видана книга, отець Клементій, заслужений діяч мистецтва України та редактор видання Богдан Мельничук, літератор Михайло Ониськів, викладачі та семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії ім. патріарха Йосипа Сліпого.

Монографія «Бог і Шевченко» є продовженням докторської дисертації 2007 року отця Михайла Пастуха «Розуміння імен Божих у поезії Тараса Шевченка». Відповіді на питання релігійності і розуміння Господа Шевченком автор шукає методами філософії. Книга написана не суто в академічному стилі, а радше як роздум, тому вона є доступною та цікавою для широкого кола читачів.

До речі, монографію «Бог і Шевченко» планують висунути на здобуття Шевченківської премії 2015 року.

О.Райдуга. Полотно, олія. 72 х 110 см. 2014 р.

«Ми сподіваємося, що участь Церков слугуватиме віднові довір’я між усіма сторонами та полегшить пошуки мирних рішень. Дотеперішній досвід показав, що Церкви істотно сприяли мирному перебігу протестів аж до недавніх днів, що мусила визнати навіть чинна влада».

Про це в інтерв’ю для Католицької інформаційної агенції Німеччини сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, відповідаючи на запитання про ініціативу Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій в започаткуванні конструктивного діалогу між владою і опозицією.

«Якщо влада хоче почути свій народ, а не намагається впровадити диктатуру в Україні, повинен відбутися справжній, а не вдаваний діалог. Сприяти саме такому діалогу виявили готовність Церкви і релігійні організації», зазначив владика Богдан.

Також в інтерв’ю йшлося про миротворчу роль священнослужителів, особливо під час подій на вул. Грушевського. Журналіст запитував, чи церковний провід заохочував священиків до цього.

«У такій ситуації, як ця ніхто не може змушувати чи закликати людину виставляти себе на реальну небезпеку. Однак існують моменти, коли ти мусиш слідувати за голосом власного сумління, а не чекати на розпорядження настоятелів», пояснив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

При цьому він зазначив, що Церква вчить своє духовенство бути з народом і супроводжувати своїх вірних у всіх життєвих ситуаціях. «Кожен мусить вирішити сам для себе, як виявлятиме цю близькість до людей, котрі перебувають в небезпеці, і свою солідарність з ними. Нас зворушують слова Папи Франциска, який сказав, що пастирі мусять «пахнути» своїми вівцями. Тож ми і надалі намагатимемося бути вірними своїй місії як Церква», сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Джерело інформації - http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/55137/

Проголошення суверенітету України в далекому минулому дала можливість усім стати незалежними від усіх. Що не абияк привернуло увагу чорних агентів потойбіччя. Тепер у вільній Україні можна було все - відьомські шабаші на лисій горі, практика різнокольорової магії, впровадження і закріплення технологій зомбування, гей-паради  і так далі. Про політично залежні і інші аспекти життя мова не йде.

Багато хто цим скористався і на законних правах починав власний бізнес. Приворот, розворот, атракціони душ, нетрадиційна медицина, виклик і співпраця з того світу нечистої сили., прошивка і перепрошивка чакр, розмальовка аури.

Українська церква починала формуватись, але повної незалежності від Росії на жаль так і не отримала, мабуть не вистачило підтримки тих громадян, які не зацікавлені жити на своїй власній землі.З європи і америки позлітались нові місіонери, підтримати і розвинути осередки своїх  церков,  правила і традиції яких суперечать тим, яких дотримується українська православна і греко-католицька церква. Тобто тепер Україна стала не тільки мультинаціональною, а й мультирелігійною. Ця хвороба мультирелігійності і поділу людей на "правильних християн" і "не правильних" призвела до розвитку злоякісної пухлини в мозку людства.

 З 1991 по 1993 рік , а також з 2012 року в Україні майже безперешкодно діють філіали секти Білого братства. З 1994 аферистське "Посольство Боже".
З 1991 року  безперешкодно діє заборонена майже у всьому світі секта Свідків Єгови. Завдяки їм мільйони людей втратили здоровий глузд, своїх родичів, друзів, гроші, майно.

А тепер УГКЦ погрожують закрити тільки тому, що вона не отримала дозволу від влади на свою діяльність в рамках протесту проти тієї ж влади.
З заявою Глави УГКЦ по цьому приводу можна ознайомитись тут

На цей перепост мене надихнув прикол від Shnec(а): http://blog.i.ua/community/1186/1135062/ , коли прийшов лист від Бога ...  кому читати все "внапряг", в кінці перегляньте оцінку "божественних" сайтів.

В Украине зарегистрировано около 34 тыс. церквей и религиозных организаций. Более 97% общин принадлежат к христианским вероисповеданиям. Примерно половина из них – православные. Другую половину почти поровну делят католики и протестанты. Церкви представлены в интернете пропорционально своей численности.

На первом месте – Украинская православная церковь Московского патриархата. Она располагает 12 тыс. зарегистрированных общин, в которых служат 10 тыс. священников.

Аббревиатуру УПЦ (МП) употребляют для удобства, поскольку церковь подчиняется Московской патриархии. В изданиях этой конфессии используется только официально зарегистрированное название «Украинская православная церковь» (УПЦ). Ее автономный статус официально никак не зафиксирован, и УПЦ фактически является составной частью Русской православной церкви во главе с Патриархом московским и всея Руси. Но эта церковь имеет собственного предстоятеля - митрополита Киевского и всея Украины Владимира (Сабодана). В ней работает собственный орган церковного управления – Синод, проводятся поместные соборы.

Деятельности руководства посвящен официальный сайт УПЦ МП. Впрочем, у этой церкви есть два интернет-ресурса, которые одинаково утверждают, что именно они являются «официальными сайтами» УПЦ.

«Украинская православная церковь» -http://orthodox.org.ua/

«Украина православная. Официальный сайт Украинской Православной Церкви».-http://pravoslavye.org.ua/

Дело в том, что в УПЦ работают две конкурирующие пресс-службы. Обе базируются в Киево-Печерской Лавре и обе претендуют на единственный статус. Первой руководит журналист Василий Анисимов, а второй – его бывший подчиненный, протоиерей Георгий Коваленко. Последний долгое время считался личным пресс-секретарем митрополита Владимира, а впоследствии был назначен на должность председателя синодального информационно-просветительского отдела вместо епископа Александра (Драбинко), отстраненного синодом за излишнюю болтливость с журналистами.

Подопечный о. Георгию сайт по структуре напоминает официальные сайты министерств и прочих органов власти. В левом верхнем углу – официальная биография предстоятеля, за ним, так сказать, «структура министерства»: собор, синод, епархии, синодальные отделы. Любопытно, что в разделе «епископат» представлены биографии не только действующих архиереев, но и ушедших на пенсию и даже… умерших с 1992 г.

Здесь же опубликованы речи епископов – так называемые «слова на наречение», «слова на вручение жезлов».

Важнейшей и самой интересной информацией на сайте являются официальные документы. Здесь можно найти протоколы синода – так называемые «журналы заседаний», из которых можно точно узнать, когда и какое решение (в том числе кадровое, было принято).

На сайте есть адреса и телефоны как Киевской митрополии, так и епархий, епархиальных отделов, монастырей и кафедральных соборов.

На сайте также представлены адреса и телефоны церковных учебных заведений: академий, семинарий, богословских институтов, курсов, училищ.

Встречается даже такое учебное заведение, как «Луганская православная классическая гимназия во имя святой великомученицы Татианы», хотя образование в нашей стране от церкви отделено.

А вот телефонов редакции сайта здесь нет. Но есть электронный адрес. Телефонов синодальных отделов – тоже нет. Здесь в очередной раз встречаются портреты и биографии архиереев, которые этими отделами руководят.

Есть здесь любопытная ссылка на список рекомендованных церковью СМИ. Среди них встречаются наименования «Православие и медицина», «Шишкин лес». (  )Существуют также газеты и журналы, которые лишь претендуют на такую рекомендацию - «Православный взгляд», например.

Сайту явно не хватает обобщающей информации. Например, каковы полномочия суда УПЦ, коль он существует (им руководит черновицкий митрополит Онуфрий)? Сайт не дает статистики приходов и даже не указывает количество епархий (их – 47, но это нужно пересчитывать на пальцах).

В разделе «Собор епископов» во второй половине сентября нет никакой информации – отсутствует повестка дня, доклады и проч. А в разделе «Собор УПЦ» есть лишь решения («определения») собора 1992 года, на котором собравшиеся в Харькове делегаты сместили с Киевской кафедры митрополита Филарета (нынешнего главу Киевского патриархата) и избрали на его место митрополита Владимира (Сабодана).

Кстати, в первые 20 лет существования УПЦ ее собор прошел в начале июля 2012 г. Но был ли он «поместным» или «архиерейским» - неясно. Официальный сайт церкви информации о нем не содержит.

На сайте пресс-службы под руководством Василия Анисимова представленная информация о структуре церкви совсем лаконична. Здесь отсутствуют какие-либо координаты, кроме телефона и адреса самой пресс-службы.

Зато сайт имеет четко выраженную публицистичную направленность. На главной странице анонсируется и сопровождается рецензиями выход трех книг Василия Анисимова – «Тернии Второго Крещения», «Самосвятские расколы в Украине», «Скованные одной ложью». Они посвящены разоблачению раскольников – УПЦ Киевского Патриархата и Автокефальной церкви.

На сайте есть новости из-за рубежа. Например, о том, что Александр Лукашенко пригласил Патриарха Варфоломея в Беларусь или «Состоялось учредительное собрание Православной епископской конференции Бенилюкса».

Весьма любопытен раздел «Интервью». В нем представлено несколько интервью Василия Анисимова, одесского митрополита Агафангела и наместника Киево-Печерской Лавры митрополита Павла.

Есть здесь счетчик посещений, из которого можно узнать, сколько посетителей и в каких странах пользуются сайтом в данный момент. Но самое интересное представлено в разделе «К истории автокефального и Филаретовского расколов».

Здесь самым подробным образом, с указанием точных дат, представлена история разделения бывшего Украинского экзархата Русской православной церкви на УПЦ, УПЦ КП и УАПЦ.

Показаны все события, начиная с 1989 г, которые к этому вели – от создания первых автокефальных приходов до Харьковского собора и последовавших за ним событий. В статьях тех лет, приведенных в этом разделе, содержится хроника времени, которую еще предстоит оценить историкам.

Отметим, что председатель синодального информационно-просветительского отдела протоиерей Георгий Коваленко (теперь конкурирующего с пресс-службой Анисимова) за создание этого сайта был награжден церковным орденом Преподобного Нестора Летописца.

Независимая экспертиза

По просьбе «Свободной прессы» свою оценку выше названным сайтам дает управляющий партнер цифрового агентства PlusOne DA Ярослав Ведмидь. Компания работает с 2011 г, в ее портфолио более 36 проектов, в том числе сайты и страницы сообществ для бизнеса, политиков и организаций.

«Украинская православная церковь» 

Сайт позавчерашнего дня, сделанный в информационной манере: новости, фото с мероприятий, аудио (здесь находится архив радиопрограмм), видео- и телепрограммы, а также трансляции службы и проповеди.

Все по-украински, поэтому сразу и не разберешь, к какому патриархату относится эта страница. Но вот находим не до конца переведенный элемент сайта «СМИ УПЦ» - значит, скорее всего, Московский патриархат. Так и есть – новости про патриарха Владимира. Есть социальные виджеты площадок в соцсетях – Facebook-страница «Православие в Украине» в категории «Медиа/Новости/Издательское дело» и страница «ВКонтакте». Но ведутся они также в новостном стиле – перепосты, которые редко собирают 1-2 лайка. Резюме: сайт УПЦ МП, в какой-то мере, как и сама эта организация, безнадежно застрял в прошлом, и обильное информационное наполнение его не спасает. Видно, что церковь ищет путь к глазам и сердцам молодых, но делает это очень неуклюже. Аминь. Этой условной единицей для рейтингования сайтов воспользуюсь и далее.

«Украина православная. Официальный сайт Украинской Православной Церкви».

Еще одна страничка Московского Патриархата с более лаконичным функционалом, но в том же исключительно новостном формате. Здесь уже нет выбора языков - все подается только по-русски. Но некоторые новости постятся по-украински. Отдельный раздел посвящен предстоятелю Владимиру, что наводит на мысль о причастности к созданию сайта его пресс-службы. Никаких соцсетей. Никакого интерактива. «Мы пишем - вы читаете». Сайт открывается не во всех браузерах. Глючно реализована и карта автокефальных расколов. Собственно, сама идея сделать такую карту, по моему мнению, уже глючная. Одним словом, сайту поставим 0,5 аминя.

Джерело: http://inpress.ua/ru/society/4121-tserkov-sozdaet-prikhody-i-zakhody

=======================================================================================