У київській школі візуальних комунікацій «Master School», відкрито набір у нову групу «Графічний дизайн: базовий». Курс стартує 19 листопада 2012 року. Читати далі »

Українські військовослужбовці візьмуть участь у багатонаціональному тактичному навчанні “Кленова арка-2012”, що відбудеться у Литовській Республіці. Упродовж 10 днів спільно з литовськими, польськими й канадськими колегами на полігоні Пабраде поблизу Вільнюса вони відпрацьовуватимуть злагодженість дій під час виконання спільних завдань у складі багатонаціональних підрозділів.

Головною метою навчання є підготовка сержантського складу багатонаціональної роти до виконання своїх обов’язків в ході миротворчих операцій. Більшість учасників від України – це сержанти та старшини 80-го окремого аеромобільного полку 13-го армійського корпусу Сухопутних військ. З ними до прибалтійської країни за досвідом роботи у мультинаціональних підрозділах і штабах також прибули офіцери і курсанти Академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного та Регіонального медіа-центру Міністерства оборони України.

Під час навчання військовослужбовці відпрацюють питання партнерської взаємодії в ході сучасних операцій та проведуть наземне колективне тренування.

Це найагресивніший курс навчання на практиці доброму дизайну, творчої активності, вирішенню маркетингових задач в digital, креативному використанню інтернету, клієнтської любові, радості користувача від різноманіття сайтів, додатків та активностей в інтерактивних медіа, мистецтву інсталяції та реалізації ідей. Читати далі »

Україна сьогодні повною мірою відчуває кризу перекладу. Прикро, що на шляху до міжнародних організацій і подій світового рівня нашій країні бракує висококваліфікованих перекладачів – особливо усних. Ми впевнені, що головні причини такої ситуації пов’язані із існуючою системою навчання перекладачів, а також із загальноприйнятим ставленням до професії перекладача як такої, що не потребує жодних вмінь, окрім знання іноземної мови. Ми ж навпаки дотримуємося думки про те, що професія перекладача – це комплексне поєднання особистих якостей, ґрунтовної фахової освіти і практичного досвіду. Вважаємо, що, на відміну від інших професій, навчитися бути перекладачем завдяки самоосвіті чи роботі із навчальною літературою неможливо. 

У навчанні перекладу високоякісна формальна освіта є якщо не обов’язковою, то принаймні рекомендованою. Знаходячи підґрунтя у російській традиції, українська школа перекладознавства по праву пишається глибокою теоретичною базою. На практичному ж рівні викладання перекладу в українських університетах є далеким від досконалого. З одного боку, існує відверта диспропорція між кількістю перекладачів, яких потребує український ринок, і тисячами щорічних випускників, які не можуть знайти, а подекуди й не шукають роботу за фахом. З іншого боку, сам рівень викладання перекладу в українських вишах часто є недостатньо високим для того, щоб забезпечити випускникові гідне місце на дуже конкурентному ринку праці. У цілому ж, недостатній рівень професійної підготовки українських перекладачів можемо пояснити такими основними причинами:

(1) переважно академічним підходом до викладання іноземних мов на відповідних факультетах університетів;

(2) загальною тенденцією поєднувати педагогічну й перекладацьку освіту, адже в Україні існує загальноприйнята думка про те, що знання іноземної мови по замовчуванню означає перекладацькі вміння;

(3) відсутністю можливості післядипломного підвищення кваліфікації перекладачів.

Саме у такій ситуації питання вибору високоякісної школи перекладу набуває виключної важливості.

Джерело: Ukr-Europe.com.

В червні 2012 року ІКРа запускає перший двомісячний курс-інтенсив «Стратегія». Якщо у вас вже є якийсь об’єм знань про те, як працює ринок реклами, і ви ви відчуваєте тягу до досліджень, вам скоріш за все буде цікаво вчитися на спеціалізованому курсі «Стратегія у реальному часі». Більш того, якщо ви вже займаєте позицію assistant або junior у відділі стратегічного планування, тут ви завжди зможете підвищити рівень практичних вмінь в області планування інтегрованих рекламних кампаній. Мається на увазі та область, де digital розуміється не як окремий бюджет на інтернет, а як можливість створити новий стартап, котрий буде маніфестом вашого бренду і приносити йому користь. Читати далі »

З глибокого, чарівного, незабутнього, безтурботного дитинства виринають казкові спогади про "Іванка та Марічку". Здавалося би, мушу забути ту казку під екзабайтами інформації, яку переробив за роки свого життя, мушу забути через всі ті фантастичні ігри, в які грав і в яких виступають вічні казкові архетипи з нареченою, з її вимогливим до кандидатів на шлюб батьком, зі скарбом, який кандидат на шлюб повинен принести з лігва Чорта, з підземелля, з потойбічного світу мертвих. І там кандидат на шлюб отримує завдання вже від Чорта - якесь нереальне завдання - розгребти гору землі або засіяти і зібрати урожай в одну ніч тощо. І так всіма цими архетипами просякнуті більшість фантастичних історій. І так цей Іванко сідає сумний перед працею і знає, що ночі недостатньо, щоб зробити цю роботу і потім йде на службу до Чорта або раптово отримує допомогу від іншої надприродної сили... Так само я сиджу зараз перед своєю презентацією "Cold war cooperation in Scandinavia - EFTA, Nordek, Nordic Council", яку мушу відшліфувати до ідеального стану до ранку, до 9 години.       

Потрібна людина з автошколи, яка навчає людей їздити для консультації!

Сергій Сєряков.

Хмельницький, Мазепа, Могила… Хто кому більше прислужився (орден їм чи навпаки), перетворюється на суто риторичне.        В українському суспільстві слово “єзуїтський” традиційно асоціюється зі зрадою, підступністю, нехтуванням нормами моралі для досягнення певної мети. Не дивно, що при згадці про членів цього ордену у пересічного українця виринає образ хитрого священика, який намагається затягти чергову жертву в обійми католицизму, а згодом – використати її для зміцнення позицій римської церкви. Лише в кінці XVI–першій половині XVII ст. через місцеві єзуїтські школи, за підрахунками історика Наталі Яковенко, пройшло близько 2,5 – 3 тис. юнаків. Утім певне уявлення про характер їх взаємовідносин з орденом дає аналіз життєвого шляху низки “великих українців”, долі яких виявилися пов’язаними з Товариством Ісуса.     Невдячний учень   Єзуїтське шкільництво в другій половині XVI – на початку XVII ст. цілком відповідало культурним потребам української шляхти. Добре знання латини, набуття риторичних вмінь, знайомство з письмовою спадщиною античності – усе це було необхідним для місцевої соціальної еліти, яка прагнула інтеґруватися до річпосполитського шляхетського народу. Що говорити, коли навіть відомий патріот православної церкви Василь Загоровський не обійшов увагою освітні заклади Товариства Ісуса. У своєму заповіті (1577 р.) він наполіг, щоб його діти, після засвоєння руської грамоти і початків латини, були відправлені “до Вільни до єзуїтів на науку, бо там хвалять дітям добру науку, або де їх милості признають за найвідповідніше”. Чудова репутація єзуїтської освіти спокусила й іншого представника цього роду, Ієроніма Загоровського (бл. 1582 – 1634 рр.). Навчаючись у Люблінській школі ордену, він стає католиком і вступає до Товариства Ісуса (28 червня 1599 р.). За 13 наступних років Загоровський проходить усі щаблі єзуїтської підготовки (включаючи курси філософії і теології). Проте після публічної критики існуючих в ордені порядків Ієронім Загоровський вимушений був залишити лави Товариства Ісуса. Прагнучи помститися єзуїтам, він, на замовлення князя Єжи Збаразького пише “Monita privata” (“Таємні настанови”). Цей документ-підробка, що видавав вигадані правила поведінки членів ордену за справжні, набув європейської слави. Він перевидавався безліч разів у різних країнах, увійшов до “Індексу заборонених книг” і посприяв закріпленню у свідомості європейців негативного образу єзуїта. Наприкінці життя І. Загоровський примирився з Товариством Ісуса. Зокрема, бібліотеку він заповів добре знайомому Люблінському колегіуму, а після смерті – був похований в підземеллі місцевого єзуїтського костьолу (тобто – як представник цього осередку ордену).     Платон мені друг, проте...  Відомим вихованцем єзуїтів є Богдан Зиновій Хмельницький. Його батько належав до оточення коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського. Останній був фундатором Львівської школи ордену (1608 р.), що й визначило вибір місця навчання майбутнього гетьмана. У стінах Львівського колегіуму він провів п’ять років, подолавши усі складові нижчого щаблю єзуїтської освіти (від граматики до риторики).    Цей час не минув для Богдана дарма. За свідченням французського посла у Варшаві графа де-Брежі та венеціанського посла Віміни, він дуже добре володів латиною. Серед інших, це було заслугою о.Анджея Гонцель-Мокрського, який викладав майбутньому гетьману поетику і риторику. Можна припустити, що учень цінував свого вчителя і підтримував з ним добрі стосунки. Не випадково, саме через о.Анджея львів’яни спробували нав’язати переговори з Хмельницьким під час облоги міста восени 1648 р. За свідченням анонімного оповідача, яке наводить Михайло Грушевський в “Історії України-Руси”, гетьман при зустрічі з о.Анджеєм надзвичайно розчулився. Він обійняв свого вчителя і подякував йому за надану колись опіку і науку. Достовірність цієї сцени викликає сумніви в істориків. Проте неспростовним фактом є те, що саме після візиту ксьондза між Львовом та Хмельницьким дійсно почалися переговори, які завершилися досягненням компромісу. Можливо вдячність учня вчителю зіграла свою роль у тому, що гетьман задовольнився викупом і відмовився від заволодіння Львова. Свої симпатії до о.Анджея Богдан Хмельницький втім не поширював на Товариство Ісуса загалом. Він підтримав включення до Зборівської угоди статті про заборону перебування єзуїтів в Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах.     Наслідувач освітніх традицій.   До вихованців ордену також належав син молдавського господаря Петро Могила, який відіграв ключову роль у культурно-релігійному відродженні України другої чверті XVII ст. Майбутній київський митрополит навчався у славній Паризькій єзуїтській колегії „Ля Флеш”, яку на початку XVII ст. закінчив Рене Декарт. Шкільна модель ордену справила на Могилу настільки сильне враження, що він обирає її взірцем для створення православної школи нового типу. Дійсно, Лаврська (а згодом – Києво-Могилянська) школа і єзуїтські колегіуми мали дуже подібну структуру освіти. Вона включала три граматичні класи, поезію, риторику, курси філософії та теології (останній читався у Києві з 1689 р.). Єдиною відмінністю православної школи від єзуїтської була наявність підготовчого класу. Проте в обох випадках (принаймні до 1680-х рр.) в філологічній освіті учнів домінувала латина.Читався огляд греко-римської міфології, який полегшував розуміння творів античних авторів. Останні ж, згідно з принципом “освіченого благочестя” (“pietas litterata”), подавалися у вигляді відповідно підібраних уривків, які не могли зашкодити моральності юнаків. Латинська граматика вивчалася в Києво-Могилянській школі і єзуїтських колегіумах за підручником Емануеля Альвара. Давньогрецька мова викладалася за Гретсером, риторичні знання базувалися на праці Соареза, а церковне красномовство – Мендози і Каузінуса.    Перелік новацій, запозичених Петром Могилою з єзуїтських шкіл, частково розкриває дивну схожість його освітніх дітищ з навчальними закладами Товариства Ісуса. Вона була очевидною для київського суспільства межі 1620-30-х рр., яке звикло жити в жорсткій конфесійній системі координат “свій-чужий”. Тому освітні експеременти Могили були спочатку сприйняті як наруга над православною традицією. З відкриттям Лаврської школи восени 1631 р.“від неучених попів і козаків велике обурення: нащо заводите латинську і польську школи, яких в нас дотепер не було й спасались...”. Лише з бігом часу, під враженням від послідовного відстоювання Могилою інтересів православ’я, відбувається перелом у суспільних настроях. Русь зрозуміла, що перемогти противника можна лише нейтралізувавши його сильні сторони, оскільки, як слушно зауважив Сільвестр Косів, “bez aciny paci winy”.    Талановитий учень.   Ще одним відомим вихованцем Товариства Ісуса був Іван Мазепа. Здобувши освіту у Києво-Могилянській колегії, він згодом навчався в єзуїтській школі (у Варшаві чи Полоцьку). Перебування в цих, генетично споріднених,освітніх закладах наклало відбиток на особистість майбутнього гетьмана. Тут він отримав добрий вишкіл з класичних мов, познайомився з культурно-інтелектуальною спадщиною античності, оволодів поетичними і риторичними техніками. Показовим є враження від спілкування з Мазепою французького дипломата Жана Балюза: "Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами". Єзуїтські корені освіченості Івана Мазепи виявлялися в багатьох інших ситуаціях, звичаях, вчинках. Скажімо, важливою складовою культурного життя шкіл ордену було урочисте влаштування учнями публічних диспутів, вистав, промов і декламацій. Будучи вже гетьманом, Мазепа неодноразово відвідував такі заходи студентів Києво-Могилянської академії, а також – виголошував перед ними промови “мовою Тита Лівія та Ціцерона”.    Досвід взаємовідносин Товариства Ісуса з “великими українцями” звичайно не обмежується цими життєвими історіями. Можна також згадати про єзуїтські корені ерудиції Сільвестра Косова і Інокентія Гізеля, вплив навчання у Віленській академії на творчість Мілетія Смотрицького, поважне ставлення до своїх вчителів Лазаря Барановича, розтяту ідентичність Яреми Вишневецького, релігійну екзальтованість відданої ордену Анни-Алоїзи Островської тощо. Не підлягає сумніву, що Товариство Ісуса вплинуло на формування ерудиції, внутрішнього світу і вчинки багатьох знакових фігур нашої історії. Втім у більшості випадків від такої взаємодії виграла саме “українська справа”. Тому питання про те, хто кому більше прислужився (орден “великим українцям” чи навпаки), перетворюється на суто риторичне.    Від блогера.    Додам до статті пару знакових коментарів.

-   Я вообще считаю, что нам нужно переосмыслить историю Украины, и в частности роли в ней Католической Церкви. Иезуиты, как известно являются Орденом данной церкви.Пора наконец раз и навсегда попрощаться из российским трактованием историии Украины.

-   Корисний матеріал."І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь". Гарна ілюстрація до теми "любіть ворогів своїх". Особливо - вправних і могутніх. Вони дуже потрібні - а як інакше самому зростати, як не у протистоянні з ворогом, одночасно научаючись у нього методикам боротьби, вдосконалюваних віками. Адже отці єзуїти - блискучі бійці ідеологічного фронту.

Всі розчарування в моєму житті відбувались через те, що я ("сам дурак") вигадував сам собі якісь гарні якості в людині, потім швидко і радісно починав вірити в їх справжність і присутність у тієї людини... Потім, коли чекаєш на відповідну поведінку, дії чи виконання накладеної на неї ролі. 

Звісно, такого не відбувається. Людина продовжує бути сама собою, а я маю розбиті мрії, розчаровані сподівання і думку про те, який я дурень, що знову і знову наступаю на ті самі граблі...

Як це лікується, А?