Якщо учасникам опитування не вдалося обрати серед трьох, запропонованих "ВП", то вони можуть проголосувати у графах: "іншого полтавця", або "не знаю".
http://vidkrytapoltava.blogspot.com/2010/02/blog-post_12.html
Не могла не поділитися з Вами побаченим на Дурдомі --->
Знаєте, коли щоразу приходить діло до виборів,я не перестаю дивуватись.Чому люди такі сліпі?Ладні один одному горло перегристи за придуману ідею, яку так і ніхто не втілить у життя.І Тимошенко і Янукович і так при владі, а толку то?Звідки такі надії,що як тільки хтось із них стане президентом,так наступить рай на землі (ну в залежності від того, хто кого підтримує).
Одні вважають, що як переможе Янукович (ну чи вже переміг), все, Україна мало не у велику вісімку війде, інші - що пів країни в Сибір вишлють.
Всі сваряться,накопишують негатив і цим самим руйнують найголовніше, те за що ніби боряться КРАЇНУ.Адже президент - це лише одна людина, а Україна - це 46 мільйонів...і якщо ми не навчимось бути добрими один до одного,розуміти один одного,слухати і допомагати один одному - то ніякий президент нам не допоможе.
Отож, ДАВАЙТЕ ЖИТИ ДРУЖНО!
Всім читати, аналізувати, прикладати до себе. ;)
"... Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...
Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....
Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.
"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.
Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.
Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.
Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.
І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".
..."
Читати повністю: