Три високі білі автобуси іноземного виробництва порушили ранковий спокій та сіро-коричневий краєвид донбаського містечка, вотчини і малої батьківщини В.Януковича, - міста Єнакієве. Люди, які весело та метушливо повиходили з цих автобусів і розмовляли українською мовою, здивували і насторожили місцевих працівників готелів, кафе, продавщиць кіосків та ринків. Всі зрозуміли хто приїхав – приїхали «западенці», «бандерівці», «тимошенківці», «помаранчеві». Приїхали не просто так – приїхали видивлятися, спостерігати, наглядати, контролювати, а дехто був впевнений, що й фальсифікувати.
   Але таких людей були одиниці, а переважна більшість і абсолютно вся місцева молодь їх чудово розуміли і після паузи, викликаної безумовно несподіванкою, турботливо намагалися пояснити, як саме і куди треба пройти щоб дістатися потрібного готелю чи виборчої дільниці.
   Спілкуючись між собою на виборчих дільницях, в готелях, кафе і галичани, і донеччани чудово розуміли, що живуть в одній державі, і ні клімат, ні ціни на продукти, ні матеріальний стан населення практично нічим не відрізняються в країні, де правлять олігархи і однаково бідно живуть всі частини цієї нещасної країни.

Гості зі Львова спочатку відчували певну упередженість, вплив насаджених міфів про Західну Україну, прояви антиукраїнських позицій, дійсно помітною виявилася робота російських політтехнологів по проекту «Розкол України»… Але в процесі спілкування, спільної співпраці на виборчих дільницях, і безпосередньо за накритим столом після здачі підрахованих бюлетенів в ОВК, всі дружно святкували закінчення виборів. Всі розуміли, що ні львів'яни, ні донеччани не були ні злісними фальсифікаторами, ні шовіністичними фанатиками, ні агресивними радикалами. Всі були нормальними і адекватними, привітними і доброзичливими, гостинними і ввічливими людьми з абсолютно однаковими проблемами, інтересами, цінностями та трішки відмінними політичними вподобаннями. На сотнях дільниць Донбасу після підрахунку бюлетенів лунали тости за єдність України, львів'яни та донеччани обмінювалися номерами телефонів, даними соціальних мереж, всі розчулено обнімалися, а дехто й цілувався на прощання.

Коли наступного ранку колона автобусів проїхала повз напис «Єнакієве», мимоволі подумалося: нехай собі політики та олігархи гризуться за економічні та політичні впливи, нехай інженери людських душ формують суспільну думку, нехай радикали акцентують на відмінностях і розпалюють ворожнечу – в них все одно нічого не вийшло. І ніколи не вийде, бо український народ не піддається на провокації і не вірить безглуздим міфам. Бо Схід і Захід дійсно разом.