"Мої бажання - це не твої обов'язки"

* * *

"Ви люди дорослі, самостійні, самі знаєте, що робите і самі за себе відповідаєте. Не дивіться на мене, і не питайте мою думку про ваші дурні вчинки"

* * *

"Коли одна людина дає поради іншій, то насправді каже те, що необхідно та корисно їй самій. Нажаль, перші не чують себе, тому що впевнені, що це їх не стосується. А другі не сприймають, тому ще ці поради і правда стосується не їх"

ЗЕМЛЯ   МОЯ   СТОГНЕ.

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Яке синє  бескрайнєє  небо!

Поле--в маках палає  червоним.

Час прийшов. Душа чує, що треба

Прислухатись: земля  моя  стогне!

 

Невитримує лютi звiрячої ---

Прагне скинути з себе додолу.

Бачиш,як ми їй щиро вшддячили?!---

Забруднили весь простiр навколо.

 

Як тi свинi в загонi товчемось.

Де спимо,там їмо, там i гадимо.

Та невже ж ми --такiї некчеми??

Та невже ж ми землi рiднiй зрадимо?

*******         / сiчень 2010 року /

Обычно мой блог похож на выпуск газеты или журнала по типу *Необъяснимо, но факт* или что-то в этом духе  , но сегодня я поделюсь кое-какими своими личными перживаниями... ... и мыслями.....


В гостевой меня сегодня дважды пригласили в эту заметку с просьбой помочь человеку: http://blog.i.ua/user/2788638/392628/

поскольку в инете я не первый год и потому знаю, что есть достаточное число людей. с которыми происходят интересные и необъяснимые вещи, но они часто не могут открыться даже самым близким людям, из-за страха быть непонятыми.. и это тоже правда жизни... потому мой ответ на ту заметку будет в виде Этой заметки, которую я разошлю всем своим друзьям, так как среди них есть как те, кто может объяснить, так и те, кто что-то когда-то уже переживали нечно подобное и могли открыться далеко не многим.... так возможно есть и те, кто до сих пор не открылся никому.. но  это его(ее) *мучает* и вопрос что это? и почему? не дает покоя...


Когда-то давным давно, когда я была маленькой девочкой, я знала, что у меня есть миссия.. хотя не знала ни этого слова, ни его значения.. я просто знала, что я должна в своей жизни сделать что-то важное... мне снились сны, что я останавливаю темные силы, движущиеся на Землю, одними  руками.. и что удивительно у меня это выходило.. я  понимала, что это сон... но мне он очень нравился, не смотря на то, что он был местами пугающим...
я хорошо чувствовала людей - их отношение ко мне и к другим, в мельчайших подробностях.. и мне не нужны были слова, чтобы  это понимать..
я ездила на тренировки, а дороги раньше были длинными, а тренировки были  каждый день и времени для размышлений у меня было более, чем предостаточно.. так вот, когда я ездила на тренировки, то в дороге думала (или  просто знала - сейчас сложно сказать - много времени прошло), что над каждым человеком, над головой есть картинка с тем, что думет человек.. нет.. я этого не видела.. но знала.. и знала, что надо мной тоже сейчас рисуется  картинка.. и есть те. кто эти картинки видит... я смотрела на  взрослых людей и пыталась вычислить тех, кто может видеть.... правда ни разу не нашла.. но помню, что некоторые взрослые улыбались мне.. не знаю почему.. может потому. что вид маленькой серьезной девочки был до умиления смешной... а может.. они видели мои картинки над головой .. .. во время моих вычислений... .....
но  я росла и училась в советской школе. да-да.. это были те времена, когда секса не было...     .... а главное, нас учили,  что Бога нет... а все что есть в природе - поддается научному объяснению.. Но когда мы с мамой ездили в гости к бабушке и дедушке на Волынь, я любила слушать истории о всяком таком мистическом... а на Волынском Полесьи много удивительного происходит.. и мне хотелось быть ведьмой.. нет.. не для того. чтобы пугать или ворожить.. а чтобы помогать людям, чтобы все ВЕДАТЬ и ЗНАТЬ... Мне хотелось, как в сказках, понимать язык птиц и цветов, чтобы они мне подсказывали рецеты... а еще мне хотелось, чтобы моя бабушка была знахаркой и все секреты, а главное Дар, передала мне... но.. хоть Волынь и считалась краем, где все женщины ведьмы.. ... моя бабушка была обычной бабушкой..... а по мере взросления я, как и все, становилась более рациональной.. хотя всегда оставляла место для своих нерациональных мечтаний.. ....


Но теперь, оглядываясь на это прошлое, понимаю, что информация шла всегда.. но я не умела ее читать..
Советское время прошло и на нас обрушился поток информации о всяком запредельном и теперь каждый знает, что мысли материальны, что человек имеет не только одно - физическое - тело..а их по крайней мере целых семь - в том числе тело чувств и тело мыслей.....  ну и  т.д..и т.п. ....
А мои руки.. да мои руки теперь проводят Энергию Рейки.. я помогаю тем, кто хочет быть здоров не только на уровне тела, но и Души, Духа...
Смогу ли я своими руками остановить тьму, надвигающуюся на Землю, как видела во сне?.. я думаю, что .... смогу.. я уже это делаю..и пусть это не прозвучит так угрожающе-зансчиво, я попытаюсь объяснить:

Просто мы  ВСЕ забываем одно и важное условие жизни - то, что  КАЖДЫЙ ИЗ НАС - Мессия или Спаситель. (Читайте Р.Баха "Иллюзии" и др. его книги.. да и не только его...)
Передовая между добром-злом проходит в сердце каждого из нас... и Победа зависит от нас! Поэтому каждый спаситель себя, как части Бога, и части той реальности, той жизни, на которую мы можем повлиять...а из этих частей складывается ОДНА Большая Жизнь.. Одна большая Реальность.... Это как в пазлах - потеряется один кусочек - картины не будет...
Помните притчу о двух волках? это моя любимая притча - она есть и здесь в блоге, но  что бы сэкономить ваше время, расскажу:
К старому индейцу подходит внук и  говорит:"Я слышал, что в каждом живет два волка? это правда?"
"Да, - ответил дедушка, - Добрый волк - твои добродетели - любовь, свет .. и злой волк - твои пороки - гнев, раздражение, ложь и т.д. Они всегда воюют между собой"
"И какой же волк в конце концов победит?" - спросил мальчик.
"Тот, которого ты кормишь".

Исход битвы зависит от каждого из нас, так что не сбрасывайте со счетов ни себя, ни свои способности Любить, Светить, что и означает  просто быть Человеком! 

а что касается той заметки. с которой  началась моя заметка, то скажу, что всем нам идет информация, и идет она так, чтобы именно ВЫ могли ее прочесть.. ведь не все мы еще пока слышим голоса и видим тонкие миры. потому часто информация идет ввиде аллегории, сказки.. иносказательно.. а каждый в этом послании прочтет лишь то, что поймет сам... никакая ведьма не растолкует Вам ваш сон или виденье лучше. чем ваше Сердце.. прислушайтесь к тому, что оно вам говорит, а оно может говорить молча... - почувствуйте.. и услыште первую мысль...

Всегда помните, что время неумолимо несет нас к точке Нового времени -  к Переходу.. каким он будет.. можно только предположить.. информации сейчас масса. но однозначно можно сказать, что он будет!, так как заканчивается один цикл, а начинается другой... Так уже было много раз на планете Земля и так будет столько, сколько нужно по Замыслу Творца..


Главное ничего не бойтесь.. Особенно ничего не бойтесь, когда к примеру увидите ангелов или ангельские крылья за спиной у кого-нибудь..   .... даже у себя.. Когда услышите музыку Небесных сфер или какие-нибудь светящиеся шарики.... словом что-то удивительное.. Конечно при условии, что вы абсолютно трезвый человек и не курили чего-нить... да, такие виденья часто бывают у таких людей.. просто это как несанкционированное открытие тайной двери - не одобряется. К открытию двери надо идти осознанно....

 Все удивительное рядом - это Знак того, что вы в Потоке.. вы с Землей и Небом  готовитесь к Переходу...
гораздо хуже, если вы невидя и не слыша ничего подобного,  даже не пытаетесь понять зачем живете на Земле и в чем ваш смысл жизни....

Оставайтесь всегда Детьми,
искенне верящими в Чудеса,
в Добро, в Любовь,
которые живут в каждом.
Будьте Детьми,
смело идущими за своей Мечтой,
и вы обязательно найдете то,
что искали!
Потому что Чудеса случаются с теми, кто в них верит!
А по вере нам и воздается....



С Любовью,
Ваша Ружа 

Так важко бути жінкою на цій землі - 

Любити, вірити, страждати

І жити  у гнітючій самоті,

А в теплих мріях - щастя малювати...

Вона нікому не бажає зла,

Ховається від поглядів нещирих,

Їй треба тільки ніжності й тепла,

Їй лише треба, щоб її любили.

Так важко бути жінкою на цій землі,

Слабкою, незахищеною й знати,

Що десь буває щастя у житті,

А їй на нього все життя чекати...                                                                                       

Раніше я досить часто писав в блог щось типа "думка години", і трішки розгорнуті роздуми стосовно якоїсь теми, яка на досить тривалий час мене зацікавила своєю незвичністю, нестандартністю чи абсурдністю. Частіше за все, такі думки приходять в голову вже ввечорі, коли я розслаблений, відпочиваючий, дозволяю собі думати не про буденнощі-побутовощі, а про що завгодно.

Цього разу майже одночасно прийшли до мене 3 думки, і почали між собою "сперечатись", яка ж з них найцікавіша, на яку слід звернути більше уваги (-:

Перша думка була така: "Здається, взаємозв'язок між ранковими пробіжками (зарядками, зайняттям спортом, та взагалі фізично-активним стилем життя) і стрункістю та підтягнітістю людини зв'язок зовсім не такий, до якого я звик. Раніше я думав, що людина стає стрункою та фізично досконалою, коли займається пробіжками (спортом, фітнесом...). Тепер я думаю, що людина займається пробіжками тоді, коли вона є фізично досконалою." Ця думка народилась через мої спогади мого "спортивного дитинства", коли я, спочатку будучи товстим та незграбним, ненавидів будь-які фізичні навантаження... Потім у підлітковому віці трішки підтягнувся, а ще так співпало, що на цей час окрім спорту зайнятись просто не було чим, і щоб не сумувати - я цілий день проводив на турніках та тренажерах. З усього можливого "зла" - це було найменше. В результаті я отримав суперове тіло, яке аж палало здоров'ям та міццю... З того часу я полюбив спорт у будь-яких проявах - катався на всьому, що могло котитись, бігав повсюди, де можна було пробіжатись, плавав, стрибав, підіймав... і кайфував від цього. Потім потрапив до режиму, в якому не було зпочатку такої ж самої свободи займатись спортом коли мається бажання, в результаті, спортивний запал почав зникати, і врешті зовсім зачах... Я повернувся до того-ж рівня, з якого і починав - товстий, незграбний, і задоволення від спорту отримую лише умовне... Для того, щоб перейти на рівень справжніх ранкових пробіжок, потрібно зпочатку довести себе до стану класної спортивної форми... ; До того-ж, ця думка позначилась мною як думка з серії "життя задом-наперед", які я люблю відзначати останнім часом особливо багато... Стільки всього виявляється зовсім не тим насправді, яким я собі це уявляв... Але в цьому є і добра сторона. Тільки про цю "добру сторону" якось потім...

Друга думка з'явилась в ситуації, коли декілька людей святкували день народження колеги, розлили шампанське по пластикових стаканчиках, і після "чьокання" лідер із справжньою печаллю в голосі сказав "Ну, хоть 'дзынькните', кто-нибудь". Звісно, стало цікаво, чому ж йому так не вистачає цього "дзыньканья"? І потихеньку почала вимальовуватись така відповідь: Якщо уявити собі процес "чьокання" без чарок, то це виглядатиме як синхронне піднесення рук людей друг до друга. Така синхронність дій, а також спільний їх вектор, має викликати резонанс в псі-просторі, який підсилює енергетичний рівень кожного з "чьокальщиків" (навіть, якщо їх лише двоє... чим більше людей - тим сильніше ефект). Відповідно, людина на якусь мить отримує незвичне задоволення від відчуття сінергії на ментальному рівні, яке, до того-ж, супроводжується галасом, сміхом, і "ДЗЫНЬКОМ" на фізичному... Доза цього сінергічного підвищення зовсім невеличка, її ефект минає практично відразу, але хочеться відчути це знову і знову! І люди знову "чьокаються", хоча, можна обійтись і простим протягненням рук друг до друга. Такий самий ефект властивий будь-якій синхронній дії - будь це сінхронний танець, або просто дитяча гра в долоньки... Для відчуття синергії необхідні лише 3 складники: - декілька людей; - маючий однаковий намір; - діючих сінхронно. 

Після того, як я все це собі уявив, відразу з'явилась відповідь на питання, нащо просити оголосити "дзинь" - це ж "ефект Павлова"... бо насправді однакових намірів в тому колективі вже давно не було. Люди були втомлені, їм по-чесному не хотілось нікого вітати, а тим більше, вислуховувати від лідера групи довгі та нудні промови на теми, які і так за день всіх дістали. Дії були хоч і сінхронні, але вимушені, і кожний думав про різне. Відповідно, ніякої сінергії, ніякої "дози кайфу"... Правда-ж, чогось не вистачає? Точно - це все через те, що пластикові стаканчики не роблять "ДЗЬІНЬ" гггг (-:

Третя думка пов'язала попередні дві, і звичку аналізувати все підряд. Ось я подумав, як так сталось, що замість звичної однієї думки я став розмислювати одночасно над двома, і чому це я взагалі звик до однієї думки за один раз? Адже, бувало і більше! Від чого залежить ця "кількість думок на годину" ("швидкість")? Але на це запитання відповіді я так і не отримав. Є слабкі здогадки, але ще не сформовані в чітку думку, тому можна вважати, що відповіді поки-що нема. Виходить, що ця думка враховується тільки наполовину. 

Чекаємо на "прискорення"? (-:

 ці думки спнтанно виникли щойно

після перегляду окартинки Земної кулі

Для того, щоб побачити, якою є наша Земля, людині довелося злетіти у космос.

Для того, щоб осягнути Бога, нам необхідно піднятися над ним. АЛЕ ЦЕ НЕМОЖЛИВО.

Саме тому ми нерідко не помічаємо його присутності.

06.11.2009  

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

для того, щоб в житті відбулось хоч щось надзвичайне, як мінімум, необхідно щоб щось було ЗРОБЛЕНО НЕ ЗА ПРАВИЛАМИ...

Сьогодні якийсь особливий ностальгійний настрій...Думки вилітають з голови...Вони наче зошит в клітинку чи в лінійку; водопад чи липке павутиння; теплі хвильки чи слизький червячок, що точить наш спокій; блискавка чи чудернацьке мереживо...

Почала задумуватись над тим,чи варто довіряти людям... І вже вкотре переконуюсь, що ні!

Виявляється я дуже погано розбираюся в людях...Завжди  дуже важливо обдумувати свої та чужі вчинки, просто їх аналізувати. Це корисно, але я, на жаль, не завжди це роблю, просто живу, ні про що особливо не задумуючись. І довіряю! Але, як помічаю, це ні до чого хорошого не приводить, іноді навіть навпаки...  Не розумію вчинків багатьох людей... Можливо справа в тому, що багатьом довіряю? Не лише найближчим. А  чи потрібно? Відтепер вирішила, що буду намагатися прискіпливіше ставитися до людей та обдумувати їхні дії та вчинки...

Паскудно так, а що поробиш…
Я наче винна в всіх гріхах…
Та чи пробачити ти зможеш,
Любові й миру вічний птах???

Але чого сумління душить?
Немов я щось роблю не так…
Та це мій мозок серце мучить:
«Не буть тобі щасливою – це факт!».

І хто правий у цій дилемі?
Яким ідеям дать життя???
Чи далі слухать серця трелі?
Чи з мозком довести все до пуття?

Серденько щебече, плаче, просить…
Кохання, що жило у ньому, воскресить…
І буде щастя і добра всім досить.
Без сліз з коханим і любов’ю жить.

Та мозок дав усім думкам тим відсіч,
Тверезо глянувши на все моє життя,:
«Любити ти не здатна! Хочеш – плач!
Та раджу я почати з каяття…»

Та що ж такого я зробити встигла, 
Що любов від мене відреклась?
Може мозок правий, в ньому сила…
А серденько своє залишу я у вас…

Дякую   raduga-duga

за підказку!!!

Отже маємо -

Ра- Світло. Бог. Сонце - Абсолют. Споконвічне Світло.

й -  поєднання,

Ду - Думка!!! (з відси - Дух, Душа),

Га - рух, доро-га:

Споконвчний Рух Світла й Думки.....