Господа нациЯналисты!!

Ответте мне на такой вопрос - СКІКЕ МОЖНА ПОПЛЮЖИТИ УКРАЇНСЬКУ МОВУ?????.

Смотрел давеча случайно  новости по  СТБ и резануло слух слова "СПЕЦІЯЛЬНО" (спеціально) и "КАВАРНЯ" (кав'ярня).

Это мне напомнило вдруг старый анекдот про учителя русского языка - грузина : "Дети, слово "сол" пишется с мягким знаком, а "тарэлька" - без мягкого - запомните - понять это невозможно!"

Вирішили у місті Лисичанську Луганської області 
http://i.piccy.info/i5/71/73/927371/57.jpg
http://i.piccy.info/i5/15/74/927415/1294263146_05402.jpg

докладніше
http://ua.korrespondent.net/ukraine/1157723-u-lisichansku-luganskoyi-oblasti-virishili-zakriti-edinu-ukrayinomovnu-shkolu

Всем нам, на просторах сети, неоднократно доводилось встречаться с "исконна русссскими прафослафными пацреотами", которые не устают утверждать что "нікакой Украйни нє било, а всьо вокруг било ісконна русссскає, а патом прішлі палякі і іспортілі русскіх, та єщьо і назвалі іх окраінцамі", а всех, кто считает иначе, оные типы презрительно называют "свидомыми",  в противовес упирая, с гордостью!!!, на свою "исконность", "несвидомость".

Но такие ли, эти люди, "исконные русские" и такие ли они "русские патриоты" на самом деле?

Должен разочаровать их, но они не являются теми, кем себя искренне считают.

 

Во-первых, в 1627 г. Памво Беринда в своем словено-русском Лексиконе (церковнославяно-русском переводном словаре), церковно-славянское слово "невежество",  на русский язык перевел таким любимым всеми "исконна руцкими пацреотами" словом "несвидомость", да еще и сдобрил его, так сказать для усиления эффекта, синонимами "подлость, глупство".

По-этому, не воспринимая русское слово "свидомость" как такое, в действительности это именно исконные пацреоты "убивают в себе рускава"! Да еще, к тому же, декларируя собственную «несвидомость», в противовес «свидомым», они автоматически подписываются в собственном невежестве. Оказывается, «Исконна прафослафные расейские пацреоты» высекли сами себя ! :)

 

Во-вторых, достаточно проанализировать только одну эту страницу "Лексикона", для того, чтобы понять, что большинство "исконна русссских" слов современного российского языка, на самом деле церковно-славянские (старо-болгарские).

Начнем с "начала"!

Старо-болгарское слово "начало" на русском языке будет звучать как "початок", "предмова"!

"Исконна руцкае" слово "начальство" тоже оказывается, на самом деле, старо-болгарским и на русском языке звучит как "панство, князьство, старшинство"!

Старо-болгарское слово "начинание" на русском языке звучит как "справа, ремесло".

"Неблагоразумный" по-русски, на самом деле, будет звучать как "неразумный, глупец, нецнота, злостник, невдячный".

Старо-болгарское слово "небрежение" по русски будет "недбалость"!

"Исконна русссскае" слово "невежа" тоже оказывается старо-болгарским! По русски,  оказывается, будет "простак, неук"!

Невежество - несвидомость, подлость, глупство.

Неведение - неразумие, несвидомость.

Невоздержание - роспуста.

Оказывается, старо-болгасркое слово "невозможно", в XVII в. означало совсем не то, что сегодня

Невозможно - трудно (всего-лишь трудно, но не невозможно:)).

Даже "исконна руссскае" слово "негодование" ТОЖЕ!!! является старо-болгарским (да что ж такое:)))!

Итак, здесь мы снова подтверждаем выводы, сделанные ранее, в статье Так чей же язык русский? : начало формирования российского этноса приходится на ХII – XV века, когда на основе церковнославянской лексики, на финских землях, начинает формироваться язык, на котором говорили жители Московии.

Надеюсь всем "исконным пацреотам" уже понятно, что,  на самом деле,  разговаривают они не на русском языке, а на диком смеси старо-болгарского литературного языка киевского извода и древнего русского языка! Причем старо-болгарской лексики в их языке несравнимо больше!

По-этому, всем настоящим, истинным русским патриотам предлагаю не морочить голову, ни себе ни людям, а как можно скорее взяться за изучение древней русской мовы!

* Буква Ђ (ять)  в церковно-славянских словах читается как [ie], в русских как [i]

ВІДЕО (Патріоти, не забувайте поширювати!)

ВІДЕО (Патріоти, не забувайте поширювати!)

Засідання нового виконавчого комітету Одеської міськради пройшло без використання української мови, а документи міському голові подаватимуть лише російською.

Мер Одеси Олексій Костусєв запропонував спілкуватися російською на першому засіданні нового виконавчого комітету Одеської міськради.

Він попросив прийняти російську мову мовою спілкування в ході проведення засідання. Депутати одноголосно ухвалили рішення.

До того ж мер зажадав, щоб документи міському голові подавали також виключно російською.

У світлі прийнятого рішення, Костусєв заявив, що нова міськрада буде працювати значно ефективніше попередньої і пообіцяв усім нелегку працю на ниві благоустрою життя одеситів.

Відзначимо, попередній міський голова також спілкувався з депутатами російською мовою.

Як повідомлялося напочатку грудня, Одеська міськрада створила робочу групу з розробки програми "Розвиток та збереження російської мови в місті Одеса".

7 вересня у Верховній раді був зареєстрований проект закону "Про мови в Україні", внесений представниками коаліції Олександром Єфремовим, Петром Симоненком і Сергієм Гриневецьким.

Формально цей законопроект не робить російську мову другою державною, але надає їй право "вільного функціонування практично і всіх сферах діяльності", що рівнозначно офіційному статусу. Документом пропонується на законодавчому рівні визнати, що російська є для більшості громадян або рідною, або мовою щоденного спілкування.

Ухвалення закону про мови в Україні парламент відклав на невизначений термін.

ТСН.

Утиски української мови з боку російської імперії. Накази, розпорядження, циркуляри та інші державні документи, які видавались на державному рівні. Жодна країна світу не зазнавала впродовж сторіч такого масштабного, спланованого на державному рівні нищівного удару по українські культурі й мові. Ось далеко не повний перелік цих злочинів:

1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

Анна Іванівна 1731 р. вимагала вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 р. наказувала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».

1763 р. — наказ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 р. — інструкція цариці князеві О. В’яземському про посилення зросійщення України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії. 10 листопада — указом зліквідовано в Україні гетьманське правління.

1766 р. —  суворий наказ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які видаються в московській друкарні, випробувані й затверджені синодом.

1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися.

3 серпня 1775 р. царський  маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1782 р. — постанова про створення спеціальної комісії для запровадження в усіх навчальних закладах Російської імперії єдиної форми навчання та викладання російської мови.

1783 р. — запровадження в Київській Академії та українських колегіях навчання російською мовою. Було видано наказ «О непременном и неукоснительном соблюдении как учителями, так и учащимися правил российского правописания», а дяки та священики мали читати молитви і правити службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». З травня — указ про закріпачення селян Лівобережної України.

1784 р. — наказ митрополитові Київському й Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії, які послуговувалися українською мовою. Зросійщення початкової освіти в Україні.

1785 р. — наказ у всіх православних церквах імперії правити службу Божу російською мовою.

1786 р. — наказ митрополитові Київському контролювати лаврську друкарню, щоб не було ніяких відмінностей із московськими виданнями, а в Києво-Могилянській академії запровадити в систему навчання мову, узаконену для всієї імперії. Видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.

1817 р. — закриття Києво-Могилянської академії, головного центру української культури (відкрилася знову лише 1991 р.). Запроваджено викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини Австро-Угорської імперії.

1831 р. — скасування царським урядом Магдебурзького права (судочинство, вибори урядовців та місцева автономія були підпорядковані Москві).

1834 р. — відкриття наукового осередку зросійщення «Юго-Западного края» — Київського імператорського університету.

8 лютого 1838 р. було ухвалено рішення про відкриття комітету внутрішньої цензури в Києві. Цей орган протягом багатьох років діяв при університеті св. Володимира і тримав під контролем усі друкарні, що входили до Київського навчального округу. Дійшло до того, що почали забороняти окремі літери з української абетки. «Малоросійською мовою» читати дозволялося, але тільки з російською вимовою. Процедура одержання дозволу на друк була довгою і принизливою.

1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.

1859 р. — заміна австро-угорською владою української абетки латиною у Східній Галичині та на Буковині.

12 червня 1862 р. розпорядженням міністра освіти було закрито безплатні та недільні школи — останній осередок української початкової освіти для дорослих.

Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури.

1864 р. — флігель-ад’ютант Олександра II барон Корф розробив програму протидії впливові українофілів у Малоросії шляхом «наводнения края до чрезвичайности дешевими русскими книгами», що, на його думку, «лишило би малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей». И отримав схвальну резолюцію імператора: «Дельно. Мисль весьма хорошая. Сообразить, как ее исполнить». Сучасний стан українського друкованого слова й усіх ЗМІ свідчить про те, що Корфова програма ретельно й запопадливо виконується в незалежній державі.

1869 р. — указ царської адміністрації про доплату чиновникам «в 10-ти Юго-Западних губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местних  уроженцев», за успіхи у зросійщенні України. Це заохочення було без змін продубльовано ще й 1886 року.

1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. — заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля).

1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами. (Ось коли в нас з’явилися Серьожи, Колі, Сені, Петі, Вані, Міши, Даши, Маши й под.)

1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей.

1899 р. — заборона української мови на археологічному з’їзді в Києві.

1903 р. — аналогічна заборона виголошення промов на честь відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (усі без винятку присутні на знак протесту залишили міську думу).

1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури.

1908 р. — указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».

«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:

*заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка; *указ Миколи II про скасування української преси; * заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською; *розгром товариства «Просвіта»; *зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка; *депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1929–1930 рр. — арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури,  УАПЦ — за належність до «Спілки визволення України». Початок  колективізації та «розкуркулення», примусове виселення сотень тисяч селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р. — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції Польщі проти українського населення та провідних діячів політичного й культурного життя) в Галичині.

1932 р. — ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1933 р. — самогубство Миколи Хвильового як протест проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва. 22 листопада постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1932–1933 рр. — спланований більшовиками штучний голодомор, унаслідок якого загинуло від 8 до 12 млн українців. Масове переселення росіян до виморених українських міст і сіл. Погром українців на Кубані.

1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.

1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням «в организации подготовки террористических актов против работников советской власти. Имущество всех конфисковать».

1936–1938 рр. — масовий терор в Україні — «єжовщина».

1937 р. — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту.

1938 р. — постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР» і посилення русифікації України згідно зі спеціальним рішенням XIV з’їзду КП(б)У.

1939–1941 рр. — широкомасштабні репресії НКВС на Західній Україні. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.

1944–1955 рр. — каральні акції НКВС проти сил опору Західної України (убито — понад 150 тис, заарештовано — понад 100 тис, депортовано до Сибіру — понад 200 тис. людей).

1946 р. — ліквідація греко-католицької церкви й підпорядкування її Російській православній церкві. Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури, різка критика часописів «Вітчизна» й «Перець».

1946–1949 рр. — ліквідація українських культурних здобутків — «ждановщина».

1947 р. — Л. Каганович проводить нову «чистку» серед культурницьких кадрів, звинувачуваних в «українському буржуазному націоналізмові».

1951 р. — погромні статті в газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі та мистецтві».

1958 р. — постанова пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток народної освіти»; Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилення зросійщення України (зосібна, про не обов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчання української мови в російських школах України).

1961 р. — нова програма КПРС проголосила політику «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.

1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.

1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів (П. Заливаха, Б. та М. Горині, С. Караванський, В. Мороз та ін.).

1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти зросійщення, убивство А. Горської, підпал Видубицького монастиря, нищення могил Січових стрільців у Львові.

1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, О. В. Романюк — згодом патріарх Володимир УПЦ КП та десятки інших).

1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.).

1978 р. — директива колегії Міносвіти УРСР про «Удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки».

1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів (О.Бердник, Ю. Бадзьо, Ю.Литвин, М.Горбаль — усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора В. Івасюка. Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1983 р. — постанова ЦК  КПРС про посилення вивчення російської мови у школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.

1989 р. — постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло — російську) в СРСР.

1990 р. — постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу оіфіційної мови в СРСР.

350-річна політика русифікації триває, на жаль, і досі.

тут

В понеділок 15 листопада біля будівлі о 10.30 біля будівлі комітетів Верховної Ради (вул. Грушевського, 18/20), де засідатиме погоджувальна рада депутатських фракцій, формуючи порядок денний на тиждень, відбудуться два протести – проти Трудового кодексу та проти законопроекту «Про мови в Україні».



Існує загроза, що під тиском крайньо шовіністично налаштованої Партії регіонів та комуністів законопроект «Про мови в Україні» все ж таки буде внесений до порядку денного сесії Верховної Ради і, можливо, вже 16 листопада поставлений на голосування. Те саме стосується і вже прийнятого у першому читанні Трудового кодексу, який лобіює олігархічна частина Партії регіонів.



Тому дуже важлива особиста участь кожного у цьому пікетуванні.



Ми вимагатимемо не вносити до порядку денного Трудовий кодекс і законопроект проекти цих документів. Частина організаторів обох пікетів бере участь як в боротьбі проти Трудового кодексу, так і проти законопроекту про мови, тому досягнута домовленість про підтримку одне одного під час пікетування та запобігання конфліктам, якщо такі виникатимуть між людьми, які неорганізовано приєднаються до тієї чи іншої групи. На розмови на кшталт «Та попустіться з тою мовою» чи «Мова – головніша за ковбасу» має бути накладена заборона. Якщо хтось починає такі розмови, йому слід пояснювати, що україномовних українців також хвилює порушення їхніх трудових прав, а російськомовним важливіше, аби влада забезпечила нормальні умови праці, а не переймалася статусом російської мови, якою ніхто нікому спілкуватися не забороняє.



Оскільки більшість організаторів пікетування проти Трудового кодексу не проти, аби на акції була партійна символіка (зокрема там точно буде ВО «Свобода» зі своїми прапорами, бо ця партія виступила теж проти Трудового кодексу), і на пікетування з приводу Трудового кодексу заявка була раніше, бо раніше з’явилася інформація про те, що його збираються винести на голосування, організатори пікетування проти законопроекту «Про мови в Україні» не можуть, як раніше, виставити вимогу безпрапорності акції і закликають всіх толерантно поставитись до партійних прапорів і гасел, оскільки питання, які розглядаються, мають серйозне значення, і конфлікт у ситуації, коли партії (як мінімум ВО «Свобода») раніше подали заявку на пікетування, буде лише на руку можновладцям.