Честно признаюсь, что скопипастил это из сообщества "Политические оппоненты". Потому что считаю, что всю правду, а не пропагандистскую версию, о тех событиях должен знать каждый. 

Источник:   http://www.from-ua.com/voice/4c1adb0503274.html 

По всій Україні сьогодні відзначали 94 річницю бою під Крутами та вшановували пам"ять Героїв Крут.

В Києві проукраїнські політичні сили пройшли ходою від станції метро "Арсенальна"  до Аскольдової могили.  Там відбувся молебень за загиблими молодими ПАТРІОТАМИ та покладання квітів до їх могил. 

У Харкові марш вшанування пам"яті Героїв Крут:

В Херсоні  місцеві патріоти, не дивлячись на  одинадцятиградусний  мороз, зібралися на площі Свободи, де провели  мітинг - реквієм вшанування пам"яті Героїв Крут . Пізніше колонна с прапорами пройшла ходою до Храму Святої Олександри, де відбувся молебень. 

В Одесі патріоти пройшли ходою центральними вулицями міста. Вони скандували : «Слава Героям Крут!», «Крути, Крути – вас не забути!», «Слава Степану Бандері!», «Комуняку – на гілляку!», «Костусєва собаку – повісим на гілляку».  Учасники акції зупинились біля місця загибелі одеського патріота – студента Максима Чайки, щоб вшанувати пам"ять хвилиною мовчання. Вони запалили свічки та заспівали гімн України.  Хода завершился біля пам"ятника Івану Франку урочистим мітингом.

У Тернополі люди своїми тілами виклали слово "Крути". Так організатори вирішили нагадати, що молодь пам’ятає про подвиг студентів, які загинули у 1918 році, захищаючи рідну державу.

У Луцьку біля пам’ятного знаку Героїв Крут відбувся мітинг-реквієм: 

Вінничани холодного вечора вийшли на факельну ходу:

А протягом дня у самих  КРУТАХ:

Були і неприємні моменти. У Донецьку сталася бійка, пов’язана з ходою, присвяченою пам’яті героїв Крут.  Кілька невідомих чоловіків  почали агресивно поводитися по відношенню до учасників акції, у тому числі й до фотожурналістів, які намагалися відобразити подію, влаштували штовханину і  викрикували: «Донбас – це російський край», «Бандерівцям і фашистам – смерть!» і  погрожували учасникам ходи. За словами одного з фотокореспондентів, «як мінімум, чотири фотокамери ці неадекватні люди розбили або пошкодили».  Міліція, яка пізніше втрутилася, відтіснила нападників, одного з них затримала, тим самим дозволила учасникам маршу продовжити ходу.

І на завершення Дня Пам"яті  Героїв Крут у Києві Хрещатиком молодь пройшла смолоскипною ходою

:

...Володимир Миколайович НАУМОВИЧ (1894-1918, вбитий під Крутами), тричі георгіївський кавалер, учасник битви під Крутами. Його батько Микола Іванович - проф. Віденського університету. Його брат Олександр - перший міністр закордонних справ УНР, сестра надія Янівна Іщук - проф. математики в Празі. Його вітчим Олександр Федорович Іванов забрав його тіло і поховав на Аскольдовій могилі поруч з дідом, перепохований в 1934 р. на Лук"янівське кладовище. З ним в одній труні В.Я.Шульгін. Там же поховано організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р., що загинув під Крутами. Проценко Л., Косенко Ю. Лук'янівське цивільне кладовище. Путівник. – К.: Інтерграфік, 2001 :

Отже, стверджується, що: -в могилі поховано троє учасників бою під Крутами (а не двоє, як подається майже в усіх джерелах) -анонімний прах є прахом "організатора і керівника Української студентської громади в Києві, заснованої в 1913 р."  "Володимир Шульгин (*1894 —†1918), студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві, заснованої 1913 року. Член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини в 1917 році."- з Вікі.Аналогічні дані і в Енциклопедії українознавства. Отже, фраза, виділена в цитаті курсивом, стосується,скоріше за все, Шульгіна В.Я. Таким чином, гіпотеза про поховання сот. Омельченка в одній могилі з Шульгіним і Наумовичем поки що підтвердження не знайшла.

Це  студенти  Народного  унiверситету

Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник), Володимир Наумович; студенти  унiверситету   Св. Володимира 

Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб,  Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти  2-ї  Кирило – Мефодiївської  гiмназiї

Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу),  Григiр Пiпський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). І ще 17-19 загиблих юнаків, імена яких невідомі

І ще до 20 чол. загиблих козаків з куреня "Смерті".

...чи перебували у складі 1-ї сотні доп. студ. куреня січових стрільців, що брала участь в бою , студенти КПІ ? Серед загиблих студентів/гімназистів, з КПІ я нікого не знайшов (маю на увазі ті 20 прізвищ, що вміщені у праці Я. Тинченко "Українські збройні сили березень 1917 р. - листопад 1918 р.".)

- В тій же книзі було написано що брали, і їхня кількість. тільки не памятаю скільки. Напевно вони всі залишились живі (після Крут).

ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ

На Аскольдовій могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квитне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих. — На Аскольдовій могилі Поховали їх. Павло Тичина

Вічна пам'ять мужнім юнакам, що полягли в бою за Україну...

...Згідно матеріалів Комісії з розслідування бою під Крутами 1918 р. хроніка подій того дня виглядає таким чином:

а) 2 г. ночі -- 5 г. ранку -- радянські війська розклали багаття та намагалися налагодити тор, їх атакували на залізничній платформі та розстріляли з гармати. До 5 ранку тривала артилерійська дуель. Після цього Муравйов почав зосереджувати всі сили для наступу. б) близько 12 українські частини надіслали розвідку наперед, яка повернулася лише о 14-00 та доповіла, що більшовики готуються до наступу великими силами. в) о 16-00 повернулася щ одна розвідка, яка доповіла про наступ рад. військ великими силами та широким фронтом -- загинаючи края наступу (згодом зупинилися). г) о 17-00 убік ст. Пліски виїхала платформа з гарматою та почала обстрілювати радянські сили. Цікаво, що саме це їх підхлеснуло до атаки. д) властиво наступ радянських військ. Бій тривав біля години. Потому укр. війська відступили до своїх ешелонів. Як бачите, якщо відраховувати з 2 години ночі до 17-00, то можна встигнути перекинути резерви не тільки з Конотопу, а навіть з Курська!

Між іншим, той факт, що Замоскворецька червона гвардія вистрибувала з ешелону саме на початку бою (тобто -- тільки-тільки прибула) --підтверджує те, що Муравйов не хотів наступати, доки в його розпорядження не прибули всі сили (і чекав до 16-00) ...у бою під Крутами брали участь замоскворецька червона гвардія та загін балтийських моряків (спогади комісарів Моісєєва, Ховрина та ін). Ховрин побіжно згадує про те, що один з батийських загонів брав участь у бою під Крутами. Але про безпосередню участь у бою під Крутами є згадка матроса з Києва -- колишнього арсенальця (прізвища не пригадаю). з побіжних згадок, тіла були привезені до Києва та по закінченні боїв були поховані у спільній могилі разом з іншими червоногвардійцями у Маріїнському парку. Тобто, під Крутами нікого не ховали. Також відомо, що тіла деяких московських червоногвардійців були поховані у Москві       За участю та науковим керівництвом автора книги “Правда про бій під Крутами” В. Улянича на військовому цвинтарі села Крути з дозволу відповідних адміністративних органів було виявлено, розкопано (частково) і зафотографовано 300 поховань красногвардійців з “революційної армії” М. Муравйова (див. Звіт вищеназваної “Державної Міжвідомчої Комісії у справах увічнення жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України). Розкопки підтвердили, що в могилах поховані тільки красногвардійці, бо захисників Крут нападники категорично заборонили ховати, залишивши їх спотворені катуванням тіла (перед тим по-мародерськи роздягнені нападниками) для залякування населення.

...армія Єгорова значно поповнилася, та мала у своєму складі такі сили:       московська червона гвардія -- 500 багнетів, харківська червона гвардія -- 500 багнетів, 11-й Сибирський стрілецький полк -- 700 багнетів, 30-й запасний полк -- 30 багнетів, донецька червона гвардія Жлоби -- 300 багнетів, загін путилівців -- 60 багнетів, брянська батарея -- 3 гармати, легка батарея -- 4 гармати + панцирний потяг.

"Полтавська колона" цієї армії, що складалася переважно з неукраїнських підрозділів, пішла під Крути, а "харківська" (харківська, донецька червона гвардія, 30-й полк Руднєва) -- залишилися проти загону Петлюри.

...радянські війська всіх трьох армій дійсно напередодні бою об`єдналися в Бахмачі під єдиним командуванням М.Муравйова. Чому саме він пустив наперед замоскворецьку червону гвардію (спогади комісара Моісєєва) та загін балтийських матросів, а за ними (у другій лінії) -- петроградську та московську червоні гвардії -- я, правда, не знаю... Ще один коментар. Справа в тому, що 1-а Українська школа ім.Б. Хмельницького "пила кров" з 2-ї армії Бєрзіна ще з кінця 1917 року. Ще під ст. Доч її підрозділам кілька разів капітально дали. Потім була завзята оборона Бахмача, потім ще були бої біля с. Макошино та під ст. Пліски. Ще було змагання панцирних потягів (на українському, поміж іншим, там загинули двоє юнаків-євреїв!). Коротше -- напередодні Крут у юнацької школи було багато славних справ. Саме ця обставина спонукала радянське командування стягнути до Крут (не до Бачмача!) максимальну кількість військ (навіть Антонов-Овсєєнко писав, що вони там розбили "головні сили", отже, вважав -- що це був головний бій). Звичайно, було б шикарно знайти "орд де батайль" радянських військ під Крутами. Але, підозрюю, його просто не існувало в природі І ще, чи діяв на радянському боці один панцирний потяг, чи їх там було вже два -- я і сам не знаю. Логічно припустити, що фізично там міг розгорнутися лише один потяг. Але, крім нього, на радянському боці ще діяла щонайменше одна гарматна батарея (правда -- стріляли безрезультатно Розберемо тепер, які, згадані Муравйовим, частини та загони до яких армій (загонів) належали...

а) Замосковрецька червона гвардія (не плутати з Московською червоною гвардією з загону Єгорова - -це різні загони!!!) -- очолював лікар Знаменський. Була напрравлена радянським командуванням на Дон, але затрималась в районі Сум. Саме тому вона була включена до загону Кудинського, та, як авангард цього загону, спочатку прибула до Конотопу, а потім взяла участь у бою під Крутами. б) балтийськи матроси -- загін зі складу загону Р.Берзіна. в) петроградська червона гвардія -- це 1-й Петроградський червоногвардійський загін Полякова (1 тис. багнетів), який був викликаний з Олександрівська на допомгу радянським військам спочатку під Гребінку, а потім -- під Бахмач 26(13).01.1918. Оперативно налажев до загону Єгорова г) властиво, "московская красная гвардия" -- це інший (не замоскворецький) загін з Москви, який був у розпорядженні Єгорова, д) нарешті -- виборзька червона гвардія, наскільки я розумію, це або частина загону балтийців, або частина 1-го Петроградського загону.

Підсумовуємо. У бою під Крутами брали участь:

1. частина військ армії Єгорова (1.300) вояків + 1-й Петроградський червоногвардівйський загін, викликаний з Олександрівська (1. тис. багнетів) 2. Невідома кількість загонів з числа військ Берзіна (загальна кількість -- 3500 вояків). 3. Як мінімум замоскворецька червона гвардія з загонів Кудинського (не мешне 300 багнетів). Якщо підрахувати лише ті сили, які 100-% брали участь брали участь у бою під Крутами (петроградська, виборзька (разом 1 тис.), московська (500), замоскворецька (бл. 300), тверська (забув згадати про неї, але -- всього 125 багнетів) червоні гвардії, балтийські матроси (500) + якісь з солдатських частин (кількість учасників невідома) -- або сибиряки Єгорова, або сибиряки Берзіна), вийде не менше 2500 вояків.

Продовження в частині 4.

...Про 27 розстріляних та інших загиблих Что же на самом деле произошло под Крутами в тот день? 1-я Украинская военная школа им. Б.Хмельницкого       (250 юнкеров), отряд офицеров и добровольцев (около 60 человек), а также 1-я студенческая сотня (118 студентов и гимназистов) у станции Круты (недалеко от Бахмача) пытались сдержать наступление советских войск. Бой продолжался почти целый день. Советские войска несколько раз ходили в атаку, но нещадно расстреливались украинскими юнкерами и студентами. Всего, по данным большевиков, в тот день их отряды потеряли 300 человек убитыми и ранеными. С началом сумерек украинские части стали отступать из-под Крут. В полном порядке отошла 1-я Украинская военная школа и студенческая сотня. Нескольких убитых и большинство раненых юнкера вынесли на руках. Возможно, украинский отряд ушел бы из-под Крут почти без потерь, если бы не один взвод, набранный из студентов и гимназистов. Этот взвод вместо того, чтобы обойти Круты стороной, как это сделали остальные части, пошел прямо на огни станции, к тому времени захваченной большевистским бронепоездом и отрядом матросов. Студенты и гимназисты были моментально разоружены и взяты в плен. Раненые в количестве 6 человек и сын одного железнодорожника, оказавшегося машинистом большевистского поезда, были отделены от прочих пленных и вскоре отправлены в Харьков. В апреле 1918 года этих 7 человек освободят украинские войска и они вернуться в Киев. Остальные 27 пленных студентов и гимназистов были расстреляны тут же на станции – у водокачки. Собственно, эти 27 ребят (а не 300) и были главными жертвами боя под Крутами.                                                                                                     

      Что касается остальных участников боя – бойцов 1-й Украинской военной школы, Студенческой сотни и добровольческого отряда, то уже утром 30 января они вернулись в Киев, где участвовали в боях с местной красной гвардией. Большинство юнкеров и студентов вскоре стали офицерами армии Украинской Народной Республики, и сражались с красными вплоть до 1921 года. На сегодняшний день известны имена и судьбы почти 100 из них. В середине марта 1918 года, после освобождения от большевиков Киева и части Левобережной Украины, родители погибших возбудили вопрос о нахождении тел своих детей и перезахоронении их. Под Крутами была найдена братская могила 27 расстрелянных студентов и гимназистов, которые вскоре и были перезахоронены на Аскольдовой могиле. К сожалению, установить имена всех погибших под Крутами не удалось. Поэтому несколько могил оказались безымянными. На сегодняшний день известно 21 имя героев Крут. Это студенты Украинского народного университета штабс-капитан Омельченко, Владимир Наумович, Александр Шерстюк, Исидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сирик; студенты университета Святого Владимира: Владимир Шульгин, Александр Попович, Николай Лизогуб, Божко-Божинский, Дмитренко, Андреев; гимназисты 2-й Украинской Кирило-Мефодиевской гимназии: Андрей Соколовский, Евгений Тернавский, Владимир Гнаткевич (все – из 6-го класса), Григорий Пипский, Иван Сорокевич (из 7-го класса), прапорщик Павел Кольченко, Николай Ганкевич (из 8-го класса).

 В цій статті я остаточно з`ясовую, чому курсують дані як про 27, так і про 29 загиблих. Просто - 27 були розстріляні одразу, а ще двох \"холєних прапорщіков\" замучили та тіла їх викинули з потягу далеко від Крут... Це -- майже лав сторі про двох прапорщиків, яких захопили після бою, і про яких згадує Моісєєв/ Продовження в частині 3.

   До розміщення цього матеріалу спонукала не лише річниця подвигу української молоді. А й численні інтерпретації з використанням неправдивих фактів стосовно тих далеких подій. Подібне властиве як для відомих політиків, так і для багатьох, хто бере участь в заходах, присвячених Крутам.    Отже, до вашої уваги деякі документи та їх обговорення фахівцями з військової історії, що вивчають період Українських визвольних змагань 1917 - 1921рр. Подається частково і у вигляді обговорення на різних профільних форумах останніх років, з 2007 по 2011 роки. http://photo.i.ua/user/3871267/297556/8576951/         Кілька фото з планом бою під Крутами і документами Спогади Гончаренка А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: \"Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю\". Я відповів, що до зустрічі все готове.

Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах. Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином москалі зайняли по фронту лінію до 5 кільометрів, маючи за собою все надїзжаючі свіжі резерви й прихильно настроєне населення.

\"ДОНЕСЕНИЕ М. А. МУРАВЬЕВА В СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ И В. А. АНТОНОВУ-ОВСЕЕНКО О РАЗГРОМЕ ВОЙСК ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ ПОД ст. КРУТЫ 17 января 1918 г. 1 час. 45 мин. После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова при поддержке 2 армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах.Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска. Главнокомандующий фронтом Муравьев\"

Продовження в частині 2.

Пам'яті Героїв Крут...

Роковини подвигу українських юнаків у буремні часи української національної революції 1917-21 рр. спонукають не лише віддати шану їх самопожертві, але й спробувати чомусь навчитись у історії. В української історії змагань за суверенність, соборність, державність, генетична пам’ять про що впродовж віків робить нас українцями, нацією. В історії, тодішні сторінки котрої ми й нині, як колись її творці, не можемо читати «без брому». В історії, якої були позбавлені покоління підрадянської України. Бо саме спотворення перебігу тих подій, видається, є найвагомішою причиною нинішніх негараздів.

Французький генерал Анріс Поль-Простер у передмові до спогадів генерал-полковника армії УНР Олександра Удовиченка (народився у Харкові 125 років тому, 20.2.1887 р.) висловився так: «Народ, що виявляє такі докази спротиву і патріотизму, народ, який показує такі прекрасні героїчні вчинки, не може зникнути у рабстві».

Але умовою тої непохитної надії зайняти належне місце у сім’ї вільних народів він вважав живий спогад про своїх героїв.

Дійсно героями нації були ті дві сотні юнаків,  що добровільно стали на шляху чужоземної навали. Їх самопожертва була взірцем  для борців визвольних змагань 40-50 рр. минулого століття та має слугувати прикладом для нинішніх і прийдешніх поколінь.

Отже, добровільний Студентський курінь спільно з окремими частинами армії УНР, що відступили з Бахмача,  в бою коло станції Крути 16 (29) січня намагалися зупинити  частину червоних військ (бл. 4000) Михаїла Муравйова, котрі, після ультиматуму Лєніна Центральній Раді, в кінці грудня рушили в Україну, щоби силою зброї встановити тут «революційний лад».

Курінь був сформований на початку січня 1918 р. з національно свідомих студентів українського народного університету, університету св.Володимира, учнів 7-8 класів (були й шестикласники) 2-ї Київської гімназії ім.. Кирило-Методіївьского братства та невеликих підрозділів гідротехнічної й військово-лікарської шкіл. Після короткотермінового військового вишколу перша сотня сотника Омельченка  вже  14 (27) січня прибула на станцію Крути й зайняла оборону.

Не для того, щоб зайвий раз піддати критиці бездіяльність українського військового командування (читаймо Дмитра Дорошенка), а лише для розуміння рівня самопожертви юнаків, наведу декілька фраз різних дослідників. Богдан Горинь зазначає, що гімназисти отримали штани, подерті шинелі та якісь арештантські шапки, старі поржавілі рушниці. Черевики та усе інше було їх власне. Але, коли більшовики через місяць захопили Київ, то на території 1-ї української військової школи, де формувався студентський курінь, вони знайшли повні склади нових чобіт, одностроїв, амуніції і навіть зброї. Учасник бою гімназист 8 класу Ігор Лоський невдовзі після бою розповідав, що невелику кількість набоїв юнаки швидко вистріляли, не маючи патронів невдовзі замовкли українські кулемети.. Загинув сотник Омельченко. Червоні матроси кинулись в штикову атаку.Все скінчилось через 5 годин бою, але більшовики відновили наступ на Київ лише через два дні. Наші загальні  втрати склали близько 150 чоловік,  більшовики втратили вдвічі більше.

 Аналізуючи перебіг початкового етапу українсько-більовицької війни, маємо  замислитись, як могло статись таке, що декілька сотень дітей і юнаків ціною свого життя боронили державу. Чому українська влада не спромоглася організувати надійний захист країни. Чому Центральна Рада за активної підтримки Генерального Секретаря Військових Справ М.Порша (змінив С. Петлюру) в перших числах січня 1918 р. (більшовики вже захоплювали Україну) ухвалила закон про демобiлiзацiю усіх військових частин в Україні та заміну регулярного війська народною мiлiцiєю.

Невже тільки кров і смерть патріотів може змусити державних керманичів відмовитись від ідеологем і партійних догм, як це проявилось у відношенні їх до створення власного війська.

Адже на початковому етапі української революції умови для розбудови національних збройних сил були дуже сприятливими.На різних фронтах й в установах царської армії перебувало більше 4 мільйонів українців.  На   перший Всеукраїнський Військовий З’їзд, що розпочався у Києві 18 травня 1917 р., були делеговані  представники від 1.580.702 українських вояків фронтових частин російської армії, Чорноморського і Балтійського флотів, військових організацій і товариств. А вже   через місяць (18-23.6.1917 р.) на другому Всеукраїнському Військовому З’їзді  близько 2,5 тис. делегатів  представляли 1.732.444 українських військовиків.  З’їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя та доручив Українському Генеральному військовому комітетові  розробити план створення Вільного Козацтва.

Традиційно першою українською військовою частиною вважається 1-й Український полк імені гетьмана Богдана Хмельницького, самочинно створений 1 квітня 1917 р. в Києві під командою полковника Ю. Капкана. Створення цього полку та нездатність центральної влади Росії щось подіяти з цією частиною стало могутнім імпульсом для організації українських частин. На Західному фронті з’явився один з найвідоміших полків українського війська – полк ім. Гордієнка, який під командуванням полковника (згодом військовий міністр УНР, генерал-хорунжий) Всеволода Петріва пробився зі зброєю в руках на Україну і брав участь в визвольнихзмаганнях як кінний полк.

Перші українські військові частини утворювались “явочним порядком” переважно за допомогою різних українських військових рад, комітетів, клубів, кошів. На жаль, було багато національних самоназв, але не було життєво важливого – власного організованого, дисциплінованого війська, навченого, національно свідомого війська. Навіть той же  утворений першим з’їздом Український генеральний військовий комітет – найвища військова установа, головою якого був обраний Симон Петлюра, на мав владних повноважень, отже, за сучасними мірками, був громадською організацією.

Все ж, перехід до українських частин був добровільним, а отже на початку українізації моральний дух українських частин був досить високим. Українізовані частини набагато довше зберігали військову дисципліну, тож деякі російські генерали навіть потурали українізації, щоб мати бодай українські, але боєздатні частини.

Та були серед царських воєначальників й такі, що, видається, краще заукраїнську владу розуміли потребу для молодої держави у захисті, в регулярних збройних силах. Генерал-лейтенант царської армії, головнокомандувач Південно-Західного фронту у 1916-17 рр. Микола Герасимович Володченко (маємо надію, що Сумщина відзначить 150 років від дня його народження), впроваджував українізацію в армії. Формував 1-й Український корпус генерал-лейтенанта П. Скоропадського та 2-й  Січовий Запорізький корпус генерал-лейтенанта  Г. Мандрики. Сприяв переходу в українську армію генералів і старших офіцерів фронту для участі в будівництві національних збройних сил. У вересні 1917 р. звернувся до голови Генерального секретаріату з пропозицією підпорядкувати Південно-Західний і Румунський фронти Центральній Раді, але пропозицію відкинули.

Генерал від інфантерії Микола Тодорович, командувач Київського військового округу, брав участь в українізації російської армії, формуванні українських частин.

Генерал-лейтенант Павло Скоропадський українізував свій 34 корпус, найменований 1-м Українським, якраз в листопаді-грудні зупинив на лінії Шепетівка-Козятин-Старокостянтинів більшовизовані російські війська, які наступали на Київ з заходу. В знак протесту проти пасивної політики Центральної ради щодо створення регулярної української армії, пішов у відставку.

Віце-адмірал  Михайло Саблін підтримав будівництво Українських військово-морських сил, 3 грудня 1917 р. за його наказом Чорноморський флот (87 бойових кораблів) підняв українські прапори, а командування флоту присягнуло на вірність УНР.

Навіть росіянин генерал від інфантерії Дмитро Щербачов, головнокомандувач Румунського фронту, енергійно проводив націоналізацію (в т.ч. українізацію) російських частин.  Визнав Центральну раду, розробив план  створення на базі Румунського та Південно-Західного фронтів об’єднаного Українського фронту, підпорядкованого Центральній раді і в листопаді 1917 р. став його головнокомандувачем. Пішов у відставку після Четвертого інтернаціоналу.

 Перекидаючи місток від тих подій до наших днів, маємо усі підстави підтвердити гірку істину, що наших можновладців історія таки нічому не вчить.

Замість того, щоб розбудовувати  й укріплювати свою державу, якої ми спромоглись вперше після століть бездержавності, наша, з дозволу сказати, «еліта»,  дорвавшись до влади,  використовує її виключно для влаштування життя свого оточення, своїх близьких, рідних, дітей, внуків й правнуків. Найвищі посадовці держави, очільники військового відомства та їх команди (за одиничними винятками) приходячи до керівництва, у першу чергу піддають остракізму своїх попередників, відкидають без аналізу чинні документи, імітуючи діяльність, розпочинають писати нові концепції, доктрини, стратегії й програми, не підтверджені ні інтелектуально, ні ресурсно, то й реалізовувати їх в атмосфері загальної безвідповідальності ніхто наміру не має.

Владною командою зведена нанівець роль Ради національної безпеки й оборони (екс-перший заступник її секретаря С. Гавриш: «…РНБО перестала взагалі працювати, як центр формування державної політики у сфері національної безпеки»). Уряд, як видно, не вважає пріоритетним укріплення обороноздатності, бо чомусь профільний у цій сфері урядовий комітет з питань національної безпеки, оборони та правоохоронної діяльності перейменовано в  урядовий комітет з питань національної безпеки, правової, молодіжної політики, екології та підготовки до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Уявили спектр його відповідальності.

Таке спостереження особливо рельєфно підтверджується відношенням влади до фінансування потреб оборони. Наша ж армія впродовж усіх років, при усіх президентах, урядах і міністрах фінансів (навіть записних патріотах) фінансувалась практично вполовину від мінімальної потреби, тож фактично втратила боєздатність. Так, закон про оборону в редакції від 05.10.2000 р. визначав оборонні витрати на рівні 3 відсотків від ВВП, одним із рішень Ради національної безпеки і оборони часів Ющенка цей рівень був понижений до 2%,  потім цифру-показник прибрали взагалі, реально ж військо ніколи не отримувало більше 1, 5%,  в останні  роки – менше одного! відсотка. Нині визначили 1,2%.

 У березні 1918 року, при перепохованні групи загиблих під Крутами на Аскольдовій горі, голова Центральної ради, а згодом і перший президент УНР Михайло Грушевський сказав: «Солодко і гарно вмерти за отчизну – каже латинський поет, поезії  якого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно!».

Але, чи дочекаються колись герої нації, полеглі під Царгородом і Доростолом, на Синіх водах, під Берестечком і Конотопом, Крутами й Базаром, на Дніпрі й під Гурбами, під столицями Європи, не лишень високих і красивих слів, але й правди.

Правди про те, що їх самопожертва не була марною і їх нащадки мають вільну, сильну, заможну, соборну Україну. Пам’ятають та вічно шануватимуть їх подвиг.

 П. Й. Процик, військовий експерт, заступник Начальника Генерального штабу Збройних Сил у 1997-2002 рр., генерал-лейтенант запасу, радник Голови Народного Руху України

 http://kruty.org.ua/ 

З нагоди 94-річниці подвигу героїв Крут  відбудуться урочисті заходи з ушанування пам’яті української молоді, яка загинула в нерівному бою біля станції Крути 29 січня 1918 р., відстоюючи зі зброєю в руках незалежність Української держави.

  В акції очікується участь представників національно патріотичного молодіжного руху, громадських організацій та проукраїнських  політичних сил. Запрошуються до участі всі небайдужі патріотичні політичні сили і громадські організації!!!            Захід розпочнеться 29 січня 2012 р. о 12.00 (Меморіал пам'яті героїв Крут, залізнична станція Крути, Ніжинський р - н, Чернігівська обл.).

Співтовариство "ВАРТА" пропонує всім учасникам та однодумцям ДОЛУЧИТИСЯ ДО  підтримки заходу із вшанування ГЕРОЇВ КРУТ і  ЗОКРЕМА,  поміняти тимчасово свої аватарки на ТЕМАТИЧНІ....

ДЯКУЄМО ДРУЗІ!!! Слава Україні! Героям СЛАВА!

ТИСНИ І ОБИРАЙ АВАТАРКУ!!!