
Сипле, сипле сніг, кружляє…
Мою душу загортає
В білу-білу пелену,
Ткану з туги-полину…
Сипле в душу він гарячу
І вночі я тихо плачу…
Ну, кого ж іще просити
Пломінь-біль мій загасити…
Ох, якби сніжинки білі
Спогади зігріли милі!..
Не, лягав на серце сум
Відчайдушних моїх дум…










Частицу сердца нашего уносят
Сердца, ушедшие от нас на небеса,
Неизреченные там слышат голоса,
И в том блаженстве ни о чем не просят.
Частицу сердца нашего
уносят
Сердца, на небо направляющие путь,
Осознавая всю таинственную суть,
Земные души единенья просят.