На жаль, правда...

3-4 серпня у місті Луцьку відгриміли, відзмагались, відіграли та відгуляли два фестивальні дні української культури та опору. Дві музичні і літературна сцени, спортивні змагання, дитяче містечко, зустрічі з ветеранами УПА, політиками і журналістами - далеко не все, чим був багатий цьогорічний Бандерштат. Це і спілкування, спорт, відпочинок, свіже повітря, відмова від тютюнопаління і вживання алкоголю, тверезий і здоровий образ життя, перемоги і поразки, щирі посмішки, справжня історія і патріотичний дух. Єдиним алкогольним напоєм на фестивалі був квас, яким усі охочі рятувалися від спеки. Та і як би я його не любив, але все ж сила волі взяла своє і придбала мені пляшку звичайної води, якої начебто у світі більше, ніж будь-чого іншого, звісно за гроші...



Цьогоріч Бандерштат зібрав кілька тисяч гостей з різних куточків України, і ця цифра не має собі за мету зупинятись. Це вам не примусове таємне нікому не відоме зборище простого народу на мітинг проти фашизму внутрішніми окупантами, і розтрата грошей того ж народу. Це Бандерфест, який єднає, який не нівечить і не паплюжить українську історію, робить опір українською культурою, опір режиму Януковича, опір всяким українофобам при владі і олігархам, пропагує спорт і здоровий спосіб життя. У час, коли влада лише здатна доїти гроші з народу, рекламуючи алкогольні напої цілодобово, організатори закликають відмовлятись від вживання отрути не тільки на час проведення фесту, а назавжди залишити шкідливі звички.

Без всяких забаганок, без детекторів брехні, не на броньованих лексусах можна було потрапити на територію фестивалю, просто показавши вміст своєї сумки охороні, у моїй ще на той час ховалась і чекала на свою місію маленька камера. Ну і без квиточка теж ніяк. 3 серпня його можна було придбати за 100 гривень.


О дев"ятій ранку на території фестивалю ще монтували і налаштовували світло і звук, наметове містечко потрошки збільшувалось, борячись із наслідками нещодавнього потопу, територія готувалась до початку фестивалю.



 В одинадцятій годині спекотного суботнього дня традиційно розпочалась зустріч із ветеранами УПА, і далі все помчалось по програмі: презентація націоналістичної збірки поезії, складання пазлів, турнір з армреслінгу.. Свій час для зустрічі приділили громадський і культурний діяч, український політик Олесь Доній, екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, екс-гендиректор телеканалу ТВI Микола Княжицький. Але не все склалось так, як хотілось, адже на зустріч не зміг приїхати журналіст і телеведучий Юрій Макаров, а гурт "Механічний апельсин" потрапив у аварію, добираючись до Бандерштату. Щоб не робити ями в програмі, з промовою виступив Ігор Гузь, голова оргкомітету фестивалю, а лідер гурту "Механічний апельсин", який прибув раніше на фест - зіграв на акустиці.


На гутірках було багато питань і відповідей, діалогів і монологів. "Я скрізь кажу одне і те саме. Ви можете по різному ставитися до прізвищ Бандери і Шухевича, Петлюри, Махна, інших, але ви маєте зрозуміти, що ці люди жертвували життям заради того, щоб бути людиною, а не рабом.Ви можете говорити що завгодно, але не можна підтримуати незалежність України, не підтримуючи жертовну місію УПА. Для мене є аксіомою. Той хто не визнає місії УПА -  не може вважатись громадянином незалежної України." Так висловився Луценко і закликав усіх готуватись до зміни влади в 2015 році, і голосувати не серцем, а головою, при цьому зазначивши, що ще немає єдиного кандидата, він нікого не підтримує  ні за кого не агітує.


На головній сцені фестивалю виступали гурти "Залізний Хрест" зі Львову,Golev з Луцька, Злам (Київ), Різак (Калуш), Холодне Сонце (Тернопіль), та і хедлайнери Тартак і Скрябін. Неймовірною енергетикою мегатоннами децибел зі сцени заряджали публіку хіти Кузьменка і Положинського .  "Вперше бачу тверезий драйв. Якби знав, що так можна, то півжиття поводив би себе по-іншому", "Я гордий, що живу з вами під одним небом. Я хочу жити в "Бандерштаті" - в основному вів діалог з бандерштатівцями Кузьма, а в перерві виконував свої пісні. Та особливою атмосферою радувала і зігрівала нічна акустична сцена, і нічна ватра. Після завершеня офіційної денної програми, Бандерштат продовжувався показом короткометражних фільмів, та витсупами різних виконавців.





У неділю з неба падала земля, хтось заліз на дерево і потім щиро вибачався за кілька падаючих на глядачів гілочок, а на полі битви українські повстанці воювали проти військ армії "Вермахту". Події тих часів було відторено театралізовано , але враження глядачів були не награні.

Про Бандерштат можна писати багато, оскільки залишилось багато приємних спогадів, але все ж зупинюсь і більш зконцентрую вашу увагу на фото, яких є дуже багато, і найближчим часом будуть усі закинуті у альбом.



Організаторам і всім, хто допомагав створювати цей фестиваль, великий респект і подяка, надіюсь, наступна версія  "Бандерштат-2014" все ж вийде в світ, буде кращою, насиченішою,і численнішою, програма оновиться і виправляться усі баги.

Слава Україні!

Як гадаєте?

Чат з Андрієм Кузьменком (Кузьма Скрябін) на "Волинських новинах"
08 березня, 13:15




8 Березня до Луцька з концертом завітав гурт «Скрябін». Його лідер Андрій Кузьменко взяв участь у відеочаті інтернет-видання «Волинські новини».

– Чи не хочеш ти епатіровать публіку і підстригти волосся? Як колись в готичній юності?

– Були такі мислі. Були такі ідеї. Я щораз ближче до того. Тому що я не хочу виглядати Пашою Зібровим, який малює вуса і місця посивілі на голові. А з другого боку я не люблю таких пацанів, які молодяться і носять довгі патли сиві. То, скорше всього, що десь в найближчому майбутньому я буду з лисим черепом вишивати по світі.

– Андрій Кузьменко і Кузьма Скрябін - це дві різні людини? Чи ти на публіці такий же, як вдома разом з сім'єю. Не важко бути у двох образах?

– Точно той самий. Ну, може, хіба що вдома більше матюків. Ну, вони так проскакують. То не то, шо я матюкаю там своїх домашніх. І Свєта моя може сказати, але дочка, слава Богу, виховується у правильних тонах, але часом проскакує. Я просто, як розказую якусь історію, я можу голосно говорити. Так, що долітає навіть до неї на другий поверх.

– Чим ви пожертвували заради слави і публічності, про що найбільше шкодуєте або принаймні десь усередині хотіли би відмотати назад і змінити?

– Напевно, нічим. Діло в тому, що колись дуже хотів її. Знаєш, оце слава, щоб було багато красивих дівчат. Був такий ідіотський період.

До 30 років він тривав, і нічого не відбувалося. Бо ти постійно думав, чекав, шо прийде той дядько, принесе кучу грошей і скаже: «Чувак, ти геніальний! Вот візьми і бався». Нічо не було.

Потім виявилося, що для того, щоби шось появилося в житті, треба було пахати. А коли ти пашеш, в тебе немає часу на такі примітивні речі, як сидіти, просто п’ялитися у вікно і мріяти.

Я пожертвував би десятьма роками бездіяльності. Перші років «Скрябіна» – то були такі плєвкі в нікуда. Тобто там було раціональне зерно в тій музиці, але ми нічо не робили, шоб його розварити. То був півфабрикат.

[...]

– Моя мама каже, що я збоченець, бо люблю спати без трусів. Кузьма, але ж я нормальний мужик! Просто мені так зручно – нічого не муляє! Переконай мою маму, шо тут нема нічого підозрілого! )))))

– Дай телефон мами, то я розберуся.

[...]

– А ти фарбуєш волосся? Сивина вже є?

– Нє. Сивина є, канєшно. Як його фарбувати? Шо я якийсь пєдік?

– В тебе є пісня «Герой». Дуже кльова, до речі. А хто для тебе герой? Чи багато таких людей в історії? Чи є такі люди серед тих, які зараз живуть? На цій темі спекулюють часто. Особливо останніми роками. До чого я веду? От мене цікавить, як ти ставишся до того, що нинішня влада забрала в Бандери звання героя? Що хочуть і в Шухевича забрати?

– Ти розумієш, останнім часом традиційне для Західної України привітання «Слава Україні! Героям слава!» для мене набуває такого атавістичного трохи характеру, тому що добре, якщо би ми знали свою історію.

Історія викладається дуже неконкретно і нецілеспрямовано. Тобто 20 був один виклад, 10 років – інакший, зараз ще інакший. Постійно появляються ті нові герої.

Непонятно вже яким героям слава. І от я з бабусею своєю говорив. Вона до сих пір, слава Богу, живе і при ясному розумі. Вона мені сказала, пояснила так на свій хлопський розум, а вона вчителька, дуже така інтелігентна, освічена людина. Вона сказала, шо Бандера – не герой.

Бандера був зрадник. То народ так говорить, який жив при ньому. А Шухевич був герой, тому що він всю відповідальність взяв на себе і він залишився з тими хлопцями, які були ідейні носії того прапору бандерівського.

А в основному бандерівщина, на жаль, була переповнена бандитами, які просто в ту течію влилися і зловживали нею.

– А якою косметикою користуєшся? Ну, там креми для обличчя чи рук, гігієнічна помада? Тоналка? Ні? Якими парфумами користуєшся? Які запахи подобаються? Як часто робиш манікюр, педікюр? А ще цікаво, як доглядаєш за своїм волоссям?

– Ви що народ? О, якщо я почну робити педікюр… Нігті я собі сам обрізаю. Слава Богу, я ше не відвик від того всього. Креми – ноль. Пшикалки маю дві. Протягом багатьох років мені Свєта завжди дарує Higher Dior. Я люблю такі кислі.

І ше один якийсь Горбачова подарувала з такою гайкою зверху. «Хард-рок» по-моєму називаються духи. Я правда Свєті сказав, шо то мужики подарили на 23 лютого. Бо вона б Горбачовій повидьоргувала ті спічкі.

[...]

– Кузя, то правда, що Пономарьов розлучається? Ти не в курсі?

– В курсі. Вже розлучився. Мені на радість, якщо чесно. В мене була травма, коли він пішов від Мозгової. Я якось так дальше з ним став. А тоді, коли він з Вікою розійшовся, я Пономарьова знов вписав в телефонну книжку.

– А тобі подобаються коли в жінок довжелезні нігті? Я б таких повбивав! Бо вони, як каліки. Часом не можуть двері в магазин відкрити! Ти своїй дочці дозволяєш такі манікюри заводити?

– Нашо вбивати? Візьми молоток і нігті отако. Ні, вона у 14 років ходить у таку школу, шо недай Бог прийшла би там з якоюсь помадою чи з тєнями, то злизала би сама собі язиком.

Там дуже жорстко все. Її за вухо до директора тащать по коридору 50 метрів по школі. Вони страшно бояться.

[...]

– 1) Скільки твоїй доці вже років? 2) Чи не мрієш про сина?

– Нє. Дочка – так кльово. А той буде ходити там м’ячі, молотки якісь, машинки. На фіга?

– Тобі доводиться спілкуватись з багатьма людьми. Чи запам’ятовуєш ти їх? Імена, обличчя або ще якісь деталі знайомства?

– Обличчя запам’ятовую. Якщо бачив небагато разів в житті, то обличчя запам’ятовується чітко дуже, а от ім’я можу забути.

– З самого дитинства я слухаю одну із самих крутих твоїх пісень, як на мене, - пісню "Чорнобиль". Чи немає в тебе бажання туди поїхати? Може, був?

– Був вже. Ми там кліп знімали. На нас дивилися, як на ідіотів, бо тоді ще такий фон був серйозний – ми бігали між цими захороненнями. Бачили там кабана-мутанта, до речі. То був ще якийсь там 97-й рік. Кабан був такий, як півтепловоза.

– Наскільки я помітила з гламурних телепередач про шоубіз, ти рідко буваєш на світських тусовках аля Катя Осадча і аля Діма Коляденко. Чому?

– Та тому шо мені нецікаво ходити і дивитись на гламурних бєздєльніків, які приходять на халяву похавати і посвітити таблом своїм.

Ми колись робили експеримент – стали з камерою і знімали як з презентації якоїсь виходив народ. 70% не знали шо за презентація. Вони просто прийшли, побухали, поїли.

– Мені як лучанину цікаво, чи є в Луцьку такі місця чи люди, які тебе захоплюють? Що це?

– Є в мене пару людей, через призму яких я сприймаю то місто. І декілька таких місць.

– Якби тобі зав’язали очі і висадили з машини посеред якогось чужого міста, ти б впізнав його?

– Центр впізнав би.

– Ти готовий до 21.12.2012?

– Я так думаю, то якась містична дата. Мені пофіг.

– Ти й досі любиш цю країну без вазеліну?

– Ну, діло в тому, шо то не я люблю цю країну. Її люблять політики без вазеліну.

– Ти виходив на акцію протесту проти закриття секондів. Що буде, якщо їх таки закриють? Може, пісеньку в тему якусь накатаєш?

– То була моя така спроба вияснити чи вони враховують мою думку чи нє. І наразі я зрозумів, що вони отримали якісь поблажки серйозні. Я не думаю, що другий раз пішов би.

Тяжка тема одним словом. То всьо дуже серйозна гра. Я там покричав в сторону Верховної Ради, але зрозумів, шо… Я грав у їхні карти.

– Але все-таки, якщо якась відома людина, яка має авторитет у певного кола людей, каже своє «ні» або «так» в якомусь питанні, то це справляє враження?

– Тільки не тут, тільки не в Україні. Воно справляє на пригоршню людей, а на величезні маси абсолютно ні. Тому що вони вміють тебе ущемити в медійному просторі.

От порівняння: пісня «Кинули» і пісня «Любов спасьот мір» Брєжнєвої. Яка пісня має більше ефірів. Класне порівняння?

Ну, напевно в сто тисяч раз різниця. Тобто соціальні пісні вони просто накривають кришечкою, шоб їх не чули великі кількості людей.

– Якби Вам запропонували зіграти головну роль в одному з американських бестселерів та дозволили б вибрати жанр та роль(добро/зло), то що б Ви вибрали б?

– Я би вибрав зло. Я би був якимось таким чуваком типу Декстера. Я би був таким чуваком, шо ходив би і всіх муділ відстрілював.

– Найоригінальніший подарунок на 8-ме березня, що Ви дарували коли-небудь дружині?

– Я ніколи в житті не розкажу того. То моя хата, то таке, як нижня білизна, яку ти не показуєш нікому, бо воно є настільки близько до твого тіла.

І тому воно залишиться таємницею завжди. Єдине, що скажу, що на то 8 березня вони не дістали нічого. Ми ненавидим прив’язуватись до дат. Воно, як примус.

– Розкажіть історію створення пісні "Говорили і курили".

– Їхав я відвозив тьощу в аеропорт, а мав відвозити мій колєга. Він не заїхав, він спізнився. І я поїхав. Був злий такий, тому що знав, шо назад з аеропорта пропка буде.

І я стою в пропці. А збоку на південний міст стоїть поїзд метро. Він зупинився. І там люди запхані, як сільодки реально. В таких позах переплетених.

І там хлопчик з дівчинкою притулилися до того скла, і їм носи розмазані об скло. Він тримає папіросу в руці. Вони так закохано один на одного дивилися. І я хоп заїхав на заправку і зразу текст написав.

– Що змушує тебе плакати?

– Засилля хамства і бездушності.

– Ваше ставлення до Анни Герман.

– Та я так не слідкую. То шо я знаю, то даремно вона влізає в оті культурні події. Постійно якісь ремарки робить.

– Якби була можливість стати політиком, чи подався би "варитися" в цій кухні? )))

– Гордий досвід Вакарчука і Руслани переконав мене, шо не варто лізти і позоритися.

– Твоє життєве кредо?

– Не заважати іншим.

[...]

– Ви є ведучим реаліті-шоу "Реальні Предки". А Вам особисто доводилось приймати участь у подібних шоу? Якщо ні, то хотіли б ????

– Нє, «Нереальні предки». Так, мене недавно пробував розвести телеканал «Інтер». От Женя Лисий з «95 Квартала». Нам подзвонили, сказали, шо треба заграти на весіллі. Ми вже граємо три пісні, а молодих нема.

Тут заходять молоді. Молода мене побачила, кидає квіти і вибігає в істериці. Я такий повертаюся до пацанів і кажу: «Пацани, по-моєму нас знімають». А я ж, знаєш, настроєний на ту хвилю. Мене розвести дуже тяжко на даному етапі.

І зразу мене привернула увагу отака театральність всіх облич, які були в залі. Такого не буває просто, щоб на весіллі всі зразу кидалися до сцени. Одні йдуть курити, як завжди. Одні танцюють, другі нє. Одні посміхаються, третім пофіг.

Молоді вибігли. Там паніка, істерика. Ми зупинили концерт. Заходим в гримерку. І хлопці кажуть мені шо то таке.

А я кажу: «Слухайте, я пішов шукати камери. Хоп-хоп – знайшов три камери. І тут заходить молода і каже: «Ой, я тебе так любила, коли була мала. В мене вся хата була обліплена плакатами». Я кажу: «Чувіха, в нас плакати появилися п’ять років назад. Якими плакатами? В нас їх всього три було за всю історію».

Вона: «Ой нє, я так вас люблю. Давай втікнем, виведи мене звідси. О, кажу чувіха. Камера вон там. І кароче зламав я їм весь цей.

Потім забігає якийсь мужик. А далі з кулаками забігає наречений: «Шо ви з неї зробили?». Ну, я й, канєшно, сказав некрасиве слово. Там його виріжуть.

Льогкій міньєт кажу. Шо нічого особливого там з нею не витворяв. І він такий лізе битися, і не лізе. А я кажу: "Та пустіть чувака, хай дасть мені нормально". Короче, порозкидав їхню програму. Вони такі бідні були обломані.

– Але випуск таки вдасться?

– Я думаю, що буде. Я вже їх там виручав. Потім і робив розбір польотів після тої програми. Щоб хоч якийсь матеріал був.

– Кузьма, чи випадав тобі шанс у житті, що фанатки від свого фанатизму до тебе закидали тебе своєю білизною: трусілями, ліфами і т. д.? І як ти до цього ставишся взагалі? =)

– Ну, недавно в Білій Церкві викинули нам такий ліфчик, шо ми з Льошкою тако стали разом, і я був в панамці, і він. Серйозного розміру. Чувіха там поки його зняла, то така купа речей була.

Я відношуся дуже спокійно. Кожен балдіє, як йому до душі. Тобто кожна людина має свободу волевиявлення. Хоч труси кидай, хоч ліфчик. Хоч голову відкрути.

– Ваш особистий ідеал жінки.

– Він спить зліва від мене вже років 20. Не буду вдаватися в характеристики. Мусить бути комплекс краси з красою інтелекта. Якщо нема того зв’язку, вони окремо не лабають.

Тобто проходить якийсь час і тобі хочеться другого. Якщо жінка дуже розумна, але страшна, то воно тоже напрягає за якийсь час. Якщо дуже красива, але дуб-дєрєво, то воно надоїдає через 5 хвилин.

– Що полюбляєш читати з сучасної літератури? Книга, яка справила на тебе незабутнє враження?! І що б порадив почитати?

– Ну, прямо незабутнього враження нема. Більшість книжок, які читаю, забуваються дуже швидко. Останнім часом щось в американську класику вдався: Стейнбек, Фолкнер. То така «достоєвщина» американська.

Ні про шо сюжет, але дуже красивий виклад. Зараз читаю Вілбор Сміт. В нього є ціла плеяда кижок про Південну Африку.

А з наших – Марія Матіос останнім часом. Єдине шо мене в ній трошки напрягає – така націоналістична чуть-чуть риска. Я не сторонник націоналізму.

– Танець Пінгвіна, який він? =)))

– Я бачив його нарешті реальний. І коли ми писали пісню «Танець пінгвіна», я не підозрював як танцює пінгвін і я підозрював, шо то є життя людини, як танець пінгвіна. Шо він такий кострубатий, смішний і зачасту принизливий, може, навіть.

Більшість народу проживає ціле своє життя в таких умовах, шо хотілося б жити краще. І получається, що ти так танцюєш той танець, а ні до чого не дотанцьовуєш.

– Чи є щось таке, про що шкодуєш? І чи хотів щось змінити в своєму житті?

– Є про шо шкодую, но нічого змінити не хотів би, тому шо то нереально.

– Чи не думав написати пісню, наприклад, стьоб мовою Азарова? ))

– А я не чув, як він говорить. Всі ржуть, а я просто не дивлюся ті канали. Не трачу час на фігню.

– Ти є музикантом, продюсером, телеведучим, письменником. Чи хотів би ще кимось стати? Тобто, актором. Але, не в мюзиклі, а в якомусь повнометражному фільмі? Або артистом. Зіграти в якійсь виставі великого маштабу? Тим, що пов'язане з творчістю?

– Я точно не письменник і не продюсер. Не привязуйте то до мене. В «Пающіх трусах» я придумую тексти і музику. Там Бебешко займається всіми організаційними питаннями. А письменник – то теж не про мене. Я не люблю сидіти, як дятел і клацати.

– То ти не продовжуєш писати далі нову книгу?

– Дуже повільно. Ржачка, правда, получається.

– А в якомусь повнометражному фільмі?

– Ніколи в житті. Хіба кінокомедія якась.

[...]

– Хто з українських виконавців тебе найбільше кумарить?

– Я можу сказати, шо крім двох-трьох одиниць, мене кумарять всі.

– Які пісні співаєте в сімейному колі? Власного виконання чи українські народні? А твоя дружина чи донька дивувала тебе виконаною піснею з твого альбому? )))

– В сімейному колі ми, слава Богу, мовчим. Хоть часом тишина.


Волинські Новини (c) all right reserved

Повний варіант:
http://www.volynnews.com/chat/51/

Пропоную послухати запальну композицію зі збірки "Наші партизани" Тараса Чубая, Скрябіна та Плачу Єремії.