В своєму особистому полоні ламає руки жінка божевільна. Вона не усвідомлює що сильна і що в тюрмі немає охорони. Сама себе загнала в кут неволі, стражданнями сама себе скувала. Для щастя їй потрібно дуже мало - дізнатися як вижити на волі.

Неземним я його уявляла:Загадковим, шляхетним, сумним...В нетолочених травах шукала -Не вдалося зустрітися з ним.В небеса вище зорь я злітала, Там кохання бажала зустріти…Подарунком на пам'ять зосталасьЛиш надкльована зірка із літа.Після пошуків довгих здалася, Перестала я марити ним.Та на глум, а чи, може, на щастя, Він постав - таким рідним... земним!Лариса Журенкова

Я забула про любу веснуІ щасливим дивуюся людям.Віднедавна нема в мене снуІ спокою ще довго не буде.Рідне місто, в котрім я живу,Не назвуть більш ніколи вкраїнським.Потолочено свіжу травуГрубим чоботом сірим чужинським.І під сонцем, де предки моїВкарбувались в аннали &nbsp...

Читати далі...

Топ-10 віршів про кохання до Дня святого Валентина[Приєднана картинка]http://lovelylife.in.ua/tvorchist/literatura/top-10-virshiv-pro-kohannya-do-dnya-svyatogo-valentyna.html

Я Вас люблю.Зітхаю крадькома.Вночі завія проситьсяпід стріху,І б’є об шибугілочка горіха,і білим птахомтулиться зима.Чекайте лиш.Думки пересніжать,Далека Ви,та зможу відшукати.Даремно виють з півночіпасати,Мої вуста від слів оцихтремтять…Снитесь мені…Нехай вітри зухвалі,Розшарпують ялинкам білі шалі,Укутують від холоду траву…Та зустріч нашавже не за горамиІ Ваші руки теплими вустамиЗігрію поцілунком.Наяву.© Михайло Плосковітов.Бажаю усім, хто чекає,обовязково дочекатись.

Хто «солов’їною» співа, Тьохтьохнути про нього – мусить. Дніпр стогне, вітер завива, А автор – всюди вислоусить. Й по селах-бо – не лиш містах – Стирчать тараси, як боввани. А поклоняються їм так, Мов справжнім ідолам погани... Та я що про кумира втну – Чужий язичникам писака? Переспівати Бузину – Заримувати «Вурдалака»? Процитувати весь набір Фраз Кобзаревих богохульних? За сотні мовити докір У бік царів лайок огульних? Розбити тезу в прах і пух, Що «москалі – чужії...

Читати далі...

…А ще у нас зими не відбулось. Йдуть хмари, навантажені дощами. І вітер цілий день, неначе лось, Гребе копитом золото піщане. Я мало сплю. Вдивляюсь за вікно. Туман у Понті. Сонний шерхіт мідій. А вчора після півночі Овідій Приніс пісні і молоде вино. Журився, що півосені хворів, Що дах прогнив, рука тремтить стареча. Та пам"ять, мов невпинна кровотеча, Все повертає у жорстокий Рим. І плащ його зимовим штормом пах, Що падав на розхитані причали. І довго очі щось...

Читати далі...

Бійся данайців, о, Серце моє, - Мають шляхетні обличчя. Кожен данаєць і в душу плює, Ним так підштовхує відчай. Хук зліва знизу і просто - в ребро, О, ця шляхетна відвага ! Крові націдить із_серця_в_відро - От, погуляє ватага. Бійся данайців, о, Серце моє, Адже бувають і добрі. Кожен данаєць і душу проб'є - Так помирають хоробрі. Я невмируща, о, Серце моє, Цього не знають данайці.. Ніжний світанок вже Сонечко п'є - Я воскресаю уранці... [Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]

Настуна пародія Гната Голки. На цей раз еротика від Віктора Недоступа , «Біла книга кохання. Антологія української еротичної поезії», 2008 р. Я знав одну брюнетку на Подолі, Що голову купала в пергідролі. Була ця дівка з кам’яним подолом, Та й нічка з нею темною була. А виявилося – проста дівуля. Сміялась навіть з пальця, навіть з дулі, Та й головою сторч летіла в люлю. І знову нічка темною була. А були в неї дивовижні перса! В одному з них таки знайшов я серце. А в тому серці стільки було...

Читати далі...