"По-перше, влада не забезпечила в достатній кількості лікарні киснем, по-друге, не закупила противірусний препарат «Ремдесивір» який передбачений протоколом лікування МОЗ. І ми вважаємо що це - злочинний намір який призвів до масових смертей людей від ковіду. Ми хочемо знати поіменно всіх конкретних винних у цьому злочині - тих хто персонально несе відповідальність за те що країна не забезпечена киснем і противірусним препаратом, тих хто персонально несе відповідальність за тисячі смертей які наступили не внаслідок того, що неможна вилікувати ковід, а внаслідок того що не було кисню і противірусного препарату «Ремдесивір»", - зазначила Юлія Тимошенко.
Колишній заступник голови Служби безпеки України Дмитро Нескоромний, підозрюваний в замовленні вбивства високопосадовця СБУ, у телефонних розмовах, ймовірно, прихильно висловлювався про президента РФ Володимира Путіна та російську церкву.
Деталі: На аудіо, яке УП отримало з власних джерел, Нескоромний розмовляє телефоном з двома чоловіками. Слідство позначає їх як "Ч" та "Владика".
Колишній заступник голови СБУ, зокрема, вітає одного зі співрозмовників із Новим роком "за московським часом".
Розмова Нескоромного з "Ч" (в оригіналі ведеться російською мовою)
Нескоромний: З Новим роком, новим щастям! Здоров'я, любові. І з Днем народження.
Ч: Дякую.
Нескоромний: За московським часом вітаю (сміється).
Ч: (нерозбірліво)
Нескоромний: Правильно, правильно, Олександр Іванович. Вивчайте...
Ч: (нерозбірліво)
Нескоромний: Братулічка, ну трохи пізніше. Якраз тільки доїжджаю. Ще не вдома. Отримував дуже важливу оперативну інформацію. Був на зустрічі.
Ч: І що?
Нескоромний: Відмінно. Йдемо в атаку. Все добре. Ну трохи залишилося.
Розмова Нескоромного з "Владикою" (в оригіналі ведеться російською мовою)
Владика: Зі святом, дорогий!
Нескоромний: Бажаю здоров’я!
Владика: І вам здоров'я бажаю!
Нескоромний: Як там? Я прогавив Володимира Володимировича, перший раз в житті, йопересете.
Владика: Я його подивився вже пару разів.
Нескоромний: Нє, він красень. Сила.
Владика: Добре сказав, так нормальненько.
Нескоромний: Впевнено. Я, до речі, цілий день хотів вас набрати, ви собі не уявляєте. Цілий день хотів набрати. Я так зрозумів, що там знову хмари згущаються, так? Газують ці дебіли?
Владика: Ну в звичайному своєму режимі, стандартному.
Нескоромний: Ну щось типу я не зрозумів з висловлювань, щось Варфоломій несамовитий, щось там наговорив. Він щось позбавив нас статусу якогось? РПЦ ... наш УПН, українську?
Владика: Не перейматесь, батенька.
Нескоромний: Не морочитися, так?
Владика: Не морочтесь, спокійно.
Нескоромний: Ну, Владико, з Новим роком, з новим щастям.
Владика: І вас теж, батенька, дорогий, з святом.
Нескоромний: Всього найкращого, здоров'я, не хворіти. Московській нашій там родині – привіт. Побачимося вже в новому році – почаюєм.
Роковини смерті: 15 жовтня 2019 р. 60-т вбивству Ст. Бандери
Фото: wikipediaЦього дня, 60 років тому, в Мюнхені, агентом радянських спецслужб було вбито Степана Бандеру (1909-1959), політичного діяча, ідеолога і теоретика українського національно-визвольного руху, одного з лідерів «Організації українських націоналістів». Його вбивцю – Богдана Сташинського, згодом нагородили орденом Бойового Червоного Прапора («за виконання важливого урядового завдання»), але потім він все одно перейшов на Захід. Бандера був талановитим організатором, політиком-стратегом, відданим революційним методам боротьби за визволення українського народу від австро-угорських, польських, московсько-більшовицьких колонізаторів, за незалежну Українську Державу – такої характеристики заслужив він від своїх сподвижників та прихильників української національної ідеї. Представники ж держав, чия влада поширювалась у різний час на українські землі, вважали його державним злочинцем, бандитом. І по сьогодні ім’я Бандери залишається своєрідним «каменем спотикання» в міждержавних відносинах з нашими сусідами, як із заходу, так і зі сходу. Радянські пропагандисти доклали чимало зусиль, аби в свідомості пересічного громадянина прізвище Бандери асоціювалось виключно зі словами «банда», «бандит». Хоча, є й такі, хто щиро вважав його рідним братом славнозвісного Остапа Бендера й називав (називає) «Бєндєрою». Між тим, у польській мові «бандера» – це «прапор». Не викликає сумніву, що Степан Бандера, незважаючи на спотворення його образу ворожою пропагандою, залишається прапором боротьби за незалежну Україну. Майбутні дослідження архівних матеріалів, яких ще не торкалась рука не заангажованих дослідників, дозволять з’ясувати істинну роль і місце націоналістів ХХ століття в боротьбі за незалежність України, в тому числі й самого Степана Бандери. А поки точаться суперечки щодо перевезення й перепоховання праху покійного в Україні. В Мюнхені могилу ідеолога українських націоналістів неодноразово оскверняли
Тепер в Україні таких збочинців після прийняття закону будуть піддавати примусовим заходам протидії вчиненню злочинів проти статевої свободи та недоторканості неповнолітніх
Народний депутат України Іван Фурсін вніс до Верховної Ради законопроект про примусову хімічну кастрацію педофілів. Відповідний проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії вчиненню злочинів проти статевої свободи та недоторканості неповнолітніх» зареєстрований в парламенті 21 червня за номером 10396.
Проект закону передбачає доповнення Кримінального кодексу України новим розділом, яким запроваджуються примусові заходи протидії вчиненню подібних злочинів.
Наводимо текст законопроекту повністю:
У пояснювальній записці до законопроекту сказано, що злочини проти статевої свободи по відношенню до малолітніх є особливо небезпечними, проте, як показує практика, традиційні методи покарання не дозволяють досягти того, щоб насильник не здійснив такий же злочин повторно.
Відзначається, що в світі зараз не існує іншого способу лікування педофілів, крім використання препаратів, які пригнічують статевий потяг. Їх застосування отримало назву «хімічна кастрація». Подібна процедура застосовується в багатьох державах Європейського Союзу і всього світу. Так, в Німеччині, після застосування подібних препаратів кількість рецидивів серед педофілів впало з 80% до 3%, а у Великобританії — з 40% до 5%.
Повідомляється, що впровадження даного Закону сприятиме підвищенню захищеності прав дітей в країні, а також призведе до зменшення соціально-небезпечних явищ, зокрема, випадків педофілії, і знизить соціальну напругу в суспільстві.
Іван Фурсін — народний депутат саме від того округу, в якому живуть земляки Даші Лук’яненко, убитої напередодні садистом в селищі Іванівка Одеської області. Рішення Івана Фурсіна подати законопроект про жорстке покарання для педофілів — це відповідь на запит людей, яких сьогодні по суті нікому захистити від збоченців і ґвалтівників всіх мастей...
Даринка була сповнена дитячих мрій і найкращих сподівань…
Як уже відомо всім, зниклу дорогою на гурток посеред серед білого дня 11-річну школярку з Іванівки Одеської області — Дашу Лук’яненко — кілька сотень людей шукали майже тиждень. 19 червня стало відомо, що напіврозкладений труп дитини знайдений у вигрібній ямі на подвір’ї, де живуть знайомі мами Даші — сім’я Тарасових.
…але її кат безжалісно знищив і Дашу і всі її найсвітліші мрії
Як стверджує слідство, 22-річний Микола Тарасов, якого затримали як підозрюваного в жахливому вбивстві маленької дівчинки в селищі Іванівка Одеської області, відправлений у СІЗО. Микола ніде не вчився і не працював, і весь свій час проводив за комп’ютерними іграми. На питання, навіщо забрав життя у дитини, він сказав, що «не знає».
Київський райсуд Одеси обрав підозрюваному у вбивстві 11-річної Дарини Лук’яненко — Миколі Тарасову запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком на два місяці без права на заставу. Чоловіка підозрюють за чотирма статтями Кримінального Кодексу: частина 2 ст. 146, частина 4 ст. 152, пункти 2 і 10 частини 2 ст. 115, ст. 297 — «викрадення», «замах на зґвалтування неповнолітнього», «вбивство неповнолітнього, поєднане із зґвалтуванням» і «наругу над тілом». Підозрюваний повністю визнав свою провину і погодився з призначеної йому запобіжним заходом.
Односельці і подружки загиблої у страшних муках малолітньої Даринки у траурній прощальній ході до цвинтаря
Що характерно, батько підсудного — Геннадій Тарасов, був свого часу засуджений за зґвалтування і поїхав з родиною після відсидки з рідних місць, що на Миколаївщині. Тодішні односельці після повернення з в’язниці змусили його із сім’єю переїхати в інше місце проживання.
Вважаємо, що факт раніше скоєного Тарасовим-старшим став внаслідок спадковості збочених нахилів у його сина Миколи. Тому ініціатива народного депутата Івана Фурсіна щодо вище вказаного законопроекту була на часі і як ніколи надзвичайно актуальною.
Матеріал підготовлено за повідомленнями українських ЗМІТепер в Україні таких збочинців після прийняття закону будуть піддавати примусовим заходам протидії вчиненню злочинів проти статевої свободи та недоторканості неповнолітніх
Народний депутат України Іван Фурсін вніс до Верховної Ради законопроект про примусову хімічну кастрацію педофілів. Відповідний проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії вчиненню злочинів проти статевої свободи та недоторканості неповнолітніх» зареєстрований в парламенті 21 червня за номером 10396.
Проект закону передбачає доповнення Кримінального кодексу України новим розділом, яким запроваджуються примусові заходи протидії вчиненню подібних злочинів.
Наводимо текст законопроекту повністю:
У пояснювальній записці до законопроекту сказано, що злочини проти статевої свободи по відношенню до малолітніх є особливо небезпечними, проте, як показує практика, традиційні методи покарання не дозволяють досягти того, щоб насильник не здійснив такий же злочин повторно.
Відзначається, що в світі зараз не існує іншого способу лікування педофілів, крім використання препаратів, які пригнічують статевий потяг. Їх застосування отримало назву «хімічна кастрація». Подібна процедура застосовується в багатьох державах Європейського Союзу і всього світу. Так, в Німеччині, після застосування подібних препаратів кількість рецидивів серед педофілів впало з 80% до 3%, а у Великобританії — з 40% до 5%.
Повідомляється, що впровадження даного Закону сприятиме підвищенню захищеності прав дітей в країні, а також призведе до зменшення соціально-небезпечних явищ, зокрема, випадків педофілії, і знизить соціальну напругу в суспільстві.
Іван Фурсін — народний депутат саме від того округу, в якому живуть земляки Даші Лук’яненко, убитої напередодні садистом в селищі Іванівка Одеської області. Рішення Івана Фурсіна подати законопроект про жорстке покарання для педофілів — це відповідь на запит людей, яких сьогодні по суті нікому захистити від збоченців і ґвалтівників всіх мастей...
Даринка була сповнена дитячих мрій і найкращих сподівань…
Як уже відомо всім, зниклу дорогою на гурток посеред серед білого дня 11-річну школярку з Іванівки Одеської області — Дашу Лук’яненко — кілька сотень людей шукали майже тиждень. 19 червня стало відомо, що напіврозкладений труп дитини знайдений у вигрібній ямі на подвір’ї, де живуть знайомі мами Даші — сім’я Тарасових.
…але її кат безжалісно знищив і Дашу і всі її найсвітліші мрії
Як стверджує слідство, 22-річний Микола Тарасов, якого затримали як підозрюваного в жахливому вбивстві маленької дівчинки в селищі Іванівка Одеської області, відправлений у СІЗО. Микола ніде не вчився і не працював, і весь свій час проводив за комп’ютерними іграми. На питання, навіщо забрав життя у дитини, він сказав, що «не знає».
Київський райсуд Одеси обрав підозрюваному у вбивстві 11-річної Дарини Лук’яненко — Миколі Тарасову запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком на два місяці без права на заставу. Чоловіка підозрюють за чотирма статтями Кримінального Кодексу: частина 2 ст. 146, частина 4 ст. 152, пункти 2 і 10 частини 2 ст. 115, ст. 297 — «викрадення», «замах на зґвалтування неповнолітнього», «вбивство неповнолітнього, поєднане із зґвалтуванням» і «наругу над тілом». Підозрюваний повністю визнав свою провину і погодився з призначеної йому запобіжним заходом.
Односельці і подружки загиблої у страшних муках малолітньої Даринки у траурній прощальній ході до цвинтаря
Що характерно, батько підсудного — Геннадій Тарасов, був свого часу засуджений за зґвалтування і поїхав з родиною після відсидки з рідних місць, що на Миколаївщині. Тодішні односельці після повернення з в’язниці змусили його із сім’єю переїхати в інше місце проживання.
Вважаємо, що факт раніше скоєного Тарасовим-старшим став внаслідок спадковості збочених нахилів у його сина Миколи. Тому ініціатива народного депутата Івана Фурсіна щодо вище вказаного законопроекту була на часі і як ніколи надзвичайно актуальною.
Матеріал підготовлено за повідомленнями українських ЗМІ
Володимир Івасюк
КИЇВ. 13 червня. УНН. Судова експертиза встановила, що відомий український композитор Володимир Івасюк, якого знайшли повішеним у лісі, не міг це зробити самотужки. Про це УНН повідомив голова Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін.
"Прокуратура Львівської області до нас звернулася з відповідною постановою про проведення експертизи, яка стосується загибелі відомого композитора Володимира Івасюка, що сталася 18 травня 1979 року. Нам було завдання встановити, міг він сам скоїти самогубство чи ні. Тому ми підібрали відповідні умови – у травні у цьому ж лісі на такому ж дереві – і провели слідчі експерименти", - розповів Рувін.
За його словами, експеримент поділили на три етапи: перший – визначити, чи міг Івасюк самотужки залізти на дерево, зав’язати ремінь від плаща і опинитися у зашморгу; друге – визначити, чи міг він зробити це з допомогою когось іншого, і яка саме допомога при цьому була необхідна.
Крім того, за словами Рувіна, була знайдена спортивно натренована людина, яка за зовнішніми характеристиками відповідала Івасюку.
"Слідчим експериментом було встановлено, що він (Іваюк – ред.) не міг сам цього зробити і навіть натренована особа, яку ми залучали, яка підтягується однією рукою, теж не могла це зробити - зав’язати самотужки пояс і залізти в петлю", - зазначив Рувін.
Також було проведено слідчий експеримент з використанням підставок, драбин, стільців, які на місці події знайдені не були, але могли там бути.
"Ми провели декілька різних експериментів, які показали, що пан Івасюк один опинитися у цій петлі не міг. У нього були помічники – люди, які сприяли у цьому: щоб повіситися за допомогою драбини, додатково потрібно ще двоє осіб, без драбини чи підставки – мінімум троє. Ми це точно встановили, є результати експертизи, які ми передаємо у прокуратуру Львівської області для прийняття відповідних процесуальних рішень", - додав Рувін.
Нагадаємо, 18 травня 1979 року тіло композитора Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховецького лісу недалеко від Львова повішеним. Слідство висунуло єдину версію — самогубство внаслідок тривалого психічного розладу.
Справа була закрита прокуратурою Шевченківського району за відсутністю складу злочину через два місяці – 18 липня 1979 року.
CNC.
Як повідомляється, у результаті зіткнень є вбиті та поранені.
За наявною інформацією, вбивство мирного жителя сталося у місті Дамара, яке розташоване за 75 кілометрів від столиці ЦАР Бангі.Після цього місцеві жителі почали вимагати виведення російських найманців, які, за офіційними даними, були найняті для підготовки бійців FACA (Національна армія).
Під час зіткнень у Дамарі загинули дві людини, у тому числі один росіянин. Крім того, ще п'ятеро - отримали поранення.
За даними видання Le Monde, російські найманці були розміщені у Центральноафриканській республіці для забезпечення безпеки президента країни Фостен-Арканжи Туадери.
Російське угруповання у ЦАР складається з 170 найманців ПВК Вагнера та декількох кадрових військових розвідників.
Раніше повідомлялося, що 31 липня у 23 кілометрах від міста Сібю було виявлено тіла трьох громадян РФ з прес-картами.
Пізніше з'ясувалося, що вони належать журналісту Орханові Джемалю, режисерові Олександру Расторгуєву і оператору Кирилу Радченку, які на замовлення російськогоЦентру управління розслідуваннями знімали документальний фільм про роботу найманців з РФ.
Читайте також: Ті, кого там немає. Як воюють і за
Два роки тому в центрі Києва був вчинений зухвалий терористичний акт, внаслідок якого загинув відомий журналіст Павло Шеремет: лауреат премії ОБСЄ за демократію та за захист прав людини в галузі журналістики, фіналіст ТЕФІ 2001 року в номінації "журналістське розслідування" за фільм "Дике полювання" та в номінації "публіцистична програма" за документальний фільм "Раб і його жінки", автор книги "Випадковий президент", присвяченої режиму президента Білорусі О. Лукашенка.
Читайте також: Павло Шеремет. 2 роки. Вбивці досі не знайдені
Можна ще довго перераховувати професійні здобутки Павла, але очевидно, що він став фігурою щонайменше європейського рівня та був незручним жодному з авторитарних президентів на пострадянському просторі. Терористичний акт відбувся в багатолюдному місці в Києві на розі вулиць Хмельницького та Франка внаслідок приведення в дію вибухового пристрою, що був прикріплений під дніщем його автомобіля!
Аналіз наступних подій навів мене на сумну думку, що непрофесійні, нескоординовані діі спеціальних служб та поліціі після вибуху привели до фактичної втрати важливих доказів, необхідних для швидкого розкриття цього зухвалого та цинічного злочину. Адже одразу після вибуху, з легкої руки невідомої особи подію оцінили як "вибух газового балону", а тому не було введено плану "перехват", місце злочину не було очіплено від допитливих глядачів, які настирливо "затоптували" сліди злочину. Я вже не кажу про безпеку повторного вибуху – поліція без діяла. Пожежники домили те, що не "затоптали" перехожі.
Як наслідок: десятки експертиз, тисячі опитних свідків, десятки томів справи жодного результату не дали. Спеціалісти з ФБР "розвели руками". Рослідування фактично відбуваєть лише в трьох напрямках: професійна діяльність, особисті мотиви, помилки об’єкту. Тож версія власне "терористичного акту" не перевіряється, адже в цьому разі підслідність належить Службі Безпеки України.
Я не думаю, що потерпілим важливо , хто буде розслідувати цей злочин. Очевидно , що – важливо встановити замовників та виконавців злочину. Тут я зловив себе на думці, що в Україні де йде війна не тільки на Донбасі , але і в мирних містах, де терористичні акти увійшли в мирне повсякдення , має існувати слідчий орган , який би спеціалізувався на розслідуванні терористичних актів, де б вони і коли не відбувалися.
Читайте також: От пропаганды до террора: агенты России за границей
Натомість маємо серію подібних за виконанням терористичних актів, в яких постраждали Тимур Махаурі, Максим Шаповал, Олександр Хараберюш, Павло Шеремет та Ігорь Мосійчук, але всі вказані злочини розслідують різні за рівнем та відомствами слідчі органи, не забезпечуючи при цьому взаємного обміну оперативною інформацією та матеріалами досудового слідства.
Тож питання : "Хто винен в смерті Павла Шеремета?" залишається без відповіді.
Богдан Гордасевич: Я одному дивуюсь: про нашого справді героя Максима Шаповала тихо, а за цього іноземця галасу ой лихо! СБУ має докази і повинно їх оприлюднити, що Шеремет був резидентом ФСБ, якого ті і прибрали, щоб вбити в буквальному розумінні "двох зайців": непотріб ліквідувати і Україну обісрати. Вдалося, як бачу. Кремль своїх не жалкує, а тут якийсь білорус заартачився, бо саме перед тим чогось їздив до Москви і щось не поділив з кимсь "вгорі", за що і поплатився. Чому Україна має витрачати ресурси на цей злочин, а інші, значно для нас важливіші, - ігнорувати.
Мене злостить, що багато хто в Україні про агентуру РФ серед нас думає за штампами "Совка", що це паскудна зовні людина з бігаючими очиськами і огидною поведінкою та мовою. А насправід це як отой білорус Шеремет. Хотілося би помилятися, але це навряд чи, бо ніхто з перших осіб не засвітився на поминальних заходах, оскільки достатньо поінформовані..
"Я живу в Киеве уже пятый год. Я не собираюсь менять гражданство и не изображаю из себя украинца. Этого никто и не требует. Но я вижу, как много людей бережно относится к своему родному, украинскому языку, что начинаю и сам переходить на украинский. Я уже почти все понимаю, но еще не говорю.
Я по утрам веду программу на одной из украинских радиостанций и каждый день в эфире читаю по 10 минут на украинском языке. Я не боюсь делать ошибки и выглядеть смешным.
Не бойтесь и вы, умные люди вас поймут и поддержат, а дуракам и объяснять ничего не надо. Дураков вообще не должно быть рядом с нами".
Павел Шеремет, 17 июля 2016 года
Вчера рыдала. Прочитала вот это.
Как стыдливо признался сам автор, "насцяв в тапки".
Существует правило – если ты не реагируешь на вранье, в гугле о тебе найдут в итоге только ложь. Павел не может дать отпор. Но я его в обиду не дам.
Сама статья на сайте висит в разделе "выбор редакции", а в адресной строке можно найти даже слово editorial, что во всех странах означает мнение редакции.
Никто не ставит под сомнение право каждой редакции на свою позицию. Странно только, когда она касается другого издания, а не власти, и коллеги-журналиста, а не проворовавшегося министра.
Еще хуже, когда текст, который называется редакционным и подписан автором, который ничего больше на сайте не опубликовал (кроме глав собственной книги), полон фактологических ошибок.
Согласитесь, что может быть хуже, когда автор притягивает за уши одни факты, чтобы подтвердить свою версию, и не замечает/пропускает/не знает других фактов, которые легко опровергли бы его слова? Или использует в статье как базовую информацию Википедии?
Читайте также: Представники влади повністю проігнорували річницю загибелі Шеремета
Ложь номер 1.
"Конфлікт з Лукашенком у Шеремета виник, коли він став працювати на російські державні медіа". "Шеремет став опозиціонером (до Лукашенка), перейшовши на роботу до росіян".
Это неправда.
Еще в 1994 году Павел стал ведущим самой на то время интересной (и это не моя оценка – спросите живых свидетелей) аналитической программы "Проспект". Программа выходила на частном канале и была очень критичной по отношению к власти, поэтому ее довольно быстро закрыли. Именно за эту программу Павел был удостоен премии имени Алеся Адамовича как лучший белорусский журналист.
Павел стал самым молодым главным редактором деловой газеты в Белоруссии, которую тоже вскоре прикрыл Лукашенко.
То есть как острый критик Лукашенко Шеремет сформировался еще до того, как начал работать на ОРТ.
Ложь номер 2.
"Павло Шеремет був неабияк обізнаний щодо обставин його смерті, однак не став ділитися деталями із слідством. Принаймні, не сказав, звідки йому відомо ті деталі.
Шеремет ніколи не заперечував свій зв’язок із долею Завадського (мається на увазі те, що Павло вважав, що смерть товариша пов’язана з ним, він знав її причини)".
Это неправда. Ни в разговоре со мной, ни с родными, ни с коллегами Павел никогда ничего не говорил о том, как был убит его друг. Это предположение, как следует из текста, автор взял из Википедии.
Я испытываю уважение к колоссальному коллективному труду создателей Википедии, но, простите, там даже неверно указана дата рождения Павла! А ссылки на «источники», подтверждающие эту чушь, не работают.
ПолуЛожь номер 3.
"В Україні схильні вважати, що Шеремет остаточно полишив російську журналістику у 2012-у, коли почав регулярно дописувати в "Українській правді", а згодом став виконавчим директором цього видання. Однак це неправда.
З вересня 2013-го по липень 2014-го він вів передачу на "Громадському телебаченні Росії" - телеканалі, створеному за ініціативи і на кошти уряду РФ".
Да, это правда! "Але Є Одне Але", как говорит Майкл Щур.
Читайте также: Абсурд времён Петра Порошенко
Во-первых, в 2012-2013 году он работал еще на украинском телеканале ТиВиАй. Его первым оттуда уволили, в первый же день рейдерского захвата при участии Княжицкого. А затем оттуда ушли все приличные журналисты.
Во-вторых, действительно, Павел вел на ОТР программу под названием «Прав?Да!». Это была единственная на то время на российском телевидении передача, где можно было услышать оппозиционеров, например, все того же Немцова. Там Павел рассказывал о киевском Майдане – он приезжал в Москву в своей желтой куртке, пропахшей дымом, и нельзя было не поверить ему, когда он рассказывал о событиях той зимы.
И да! Именно поэтому его оттуда уволили. Главным редактором канала был Анатолий Лысенко, которого люди нашего поколения помнят по программе «Взгляд». Ему позвонил Алексей Громов, бывший пресс-секретарь Путина (я не знаю, какую должность он занимал в 2013-м в Кремле) и прямо сказал уволить Павла. Там точно знали, что никакие рекомендации смягчить программу на Павла не подействуют. Сразу увольнять было неудобно, поэтому сначала ему стыдливо предложили двухмесячный отпуск, в надежде, что в Кремле о просьбе позабудут. Не забыли. Паше пришлось уволиться.
Напоследок автор пишет: "Та у своїх текстах, програмах, заявах Павто Шеремет в останні роки займав проукраїнську позицію. Він обрав Україну. Щоправда, вже після його убивства українські силовики з’ясували, що він "мав доволі активні контакти на території агресора – Російської Федерації."
Сенсация! Это удивительно? Павел летал в Москву регулярно – он ездил к детям. И, между прочим, в последнее время опасался этих поездок.
Да, он долго работал на российском ТВ, в издательстве Коммерсант. Он честно об этом писал, говорил, рассказывал о работе на ОРТ а-ля Доренко, о своем уроке жизни – нельзя делать то, за что тебе стыдно. Ушел с канала, кстати, после своей статьи в "Ведомостях" о том, что Россия Путина становится похожей на Беларусь Лукашенко.
Со своей личной истории Павел начинал каждый первый урок в школе журналистики – он точно не желал, чтобы кто-то повторил его ошибки. Павел был разным, не обязательно всем его любить, но он был честен с людьми.
Мы по-прежнему не знаем, за что его убили. Если бы полиция сделала свое дело, возможно, из трех версий – российская, белорусская и украинская – мы обсуждали бы сейчас всего одну. В данный момент времени для меня все три версии абсолютно равнозначны.
Отдельный привет автору за манипулятивный заголовок. Вроде и правда, но осадок неприятный. Какое-то разоблачение на пустом месте чувствуется, вроде как Павел преступление совершил. Главный редактор признался в комментариях, что заголовок выбран именно таким, чтобы статью заметили.
Но почему "белорусский журналист" взято в кавычки? Чтобы поддержать Лукашенко, который демонстративно лишил Павла белорусского гражданства?
О чем вообще этот текст? О том, что убийство журналиста, который долгое время работал в других странах, не нуждается в тщательном расследовании? Типа, не страшно, что его убили?
Мне страшно. А вам, Лаврик?
Як стверджує видання з посиланням на джерело в СБУ, дані списки Борис Герман нібито передав своєму «куратору Дмитру» в контррозвідці
Одне з українських видань сьогодні оприлюднило список з 47 українських журналістів і блогерів, яким, за версією СБУ, загрожує смерть від рук кілерів, яких винаймають спецслужби РФ.
«З огляду на велику суспільну значимість даної історії, а також величезний резонанс, який вона придбала (в тому числі і в міжнародному масштабі), ми прийняли рішення опублікувати список», - зазначили в «Страна.ua».
Зазначимо, що деякі представники мас-медіа підтвердили «Главкому» інформацію про виклик до СБУ.
Як стверджує видання з посиланням на джерело в СБУ, дані списки Борис Герман нібито передав своєму «куратору Дмитру» в контррозвідці ще 21 травня 2018 року. Сам Герман, за його ж версією, отримав їх від В'ячеслава Пивоварника, якого раніше звинуватив у фінансуванні тероризму на території України на гроші «фонду Путіна». Прокурори спростували заяви Германа.
Нагадаємо, глава СБУ Василь Грицак та генпрокурор Юрій Луценко 1 червня ввечері провели зустріч з журналістами, які опинились у так званому розстрільному списку спецслужб РФ.
Повідомлялося, що крім деяких українських журналістів на зустрічі також були присутні росіяни Євген Кисельов та Матвій Ганапольський. Вони підписали в СБУ документ про нерозголошення.
Луценко заявив, що 47-ми потенційним жертвам зі «списку Бабченка» повідомили про небезпеку.
Як відомо, про інсценоване вбивство російського журналіста Аркадія Бабченка, організоване в ході спецоперації СБУ 29 травня в Києві, знали до 10 людей.
Також 1 травня іноземним послам розкрили деталі спецоперації з Бабченком.
Нагадаємо, у четвер ввечері, 31 травня, суд заарештував Бориса Германа, підозрюваного в організації «вбивства» журналіста Аркадія Бабченка, на 60 діб.
У суді Герман назвав себе агентом СБУ, прокурор цю інформацію спростував.
Адвокат Бориса Германа повідомив, що його підзахисний є директором компанії з виробництва зброї - українсько-німецького СП «Шмайсер».
