Вже майже місяць, як відсиджуюсь вдома. Скажу чесно: це починає набридати. Одна справа — якби було себе чим зайняти. А так сум-нудьга-спогади. Хоча минулого року перша фотопрогулянка відбулася аж у середині лютого. Так що можна сказати, що нічого нового.

Звичайно, це не означає, що не вилажу з хати. Просто нікуди не виїжджаю. Спочатку через те, що хворів. Потім через ожеледицю і похолодання. Іще й друзі, як і в минулому році, або хворіють, або зайняті. А далі підключилося подорожчання маршруток. Тепер, щоб поїхати в Київ, треба витратити мінімум 30-32 гривні. Та й мати не пускає: ще захворієш, холодно, слизько, грошей нема. Так що весело. Виручає лише те, що є неопубліковані матеріали з минулорічних поїздок. Хоча дуже хочеться відкрити сезон 2017 року. Тим паче, ідей багато. І писати в блог щось треба.

При такому розкладі жалкую, що не відвідав Хрещення в своєму і місті і не з'їздив у Київ на катання з гірки.  Добре, що ці акції щорічні. От тільки відкладання «на потіім» не радує.

Світ сприймається у образах. Які ми пропускаємо через призму свідомості, рівня культурного розвитку, та сублімуємо у вербальну мову. Якщо простими словами – немає нічого швидшого за мислення, але для утворення думки придатної до вираження словесно – проходить час. Ось саме цим я собі пояснюю чому творчі люди думають швидше. А творчі люди думають таки швидше, що ми можемо легко спостерігати на прикладі вузькооких.

Якщо не зациклюватися на словах, на мові – все відбувається швидше, і ми це називаємо «інтуїтивно».

 

Спостерігаючи український київський світ на відчуттях (у образах) мені вимальовується картинка, якої я довго не могла розгадати, і здається тільки тепер можу.

Хтось колись цікавився тваринним світом? Світом живої природи? Є приклади істот, які здатні перетворюватися з одних в інші, вбирати у себе середовище і розчинятися у середовищі.

Так на сприйнятті українського київського світу мені вимальовується якась жива істота, біленька з гладкою шкірою, яка потрапила до багна. Багно те навіть більше схоже до перегнію, що в селі стікає до спеціального місця з-під хліву. А істота ця на фоні цього багна виглядає блідою, навіть блакитнуватою кольором шкіри.

У дитинстві мені довелося бачити як одна з нашої компанії дитина впала до тієї ями. Можливо це стало прообразом того, що вимальовується в моїй уяві що до навколишнього українського київського світу тепер.

 

Та істота у багні увібрала в себе багато багна. Вона у ньому розчинилася майже. Наковталася того багна і пропустила через себе наскрізь. Але вона не стала багном. Вона просто сприймає багно як саму себе і не реагує на нього. Я бачу цю картину: біла-білісінька до непізнаваності розчинена у багні істота живе, я бачу як пульсує її серцебиття. А через її оболонку де-не-де просвічує багно, що вона увібрала.

І задаюсь постійно питанням – а чи можливе життя цієї істоти без багна? Чи не здише воно після повного очищення? Чи не мутувало воно вже до неповоротності?

 

А тепер перетранслюю все те у слова.

Люди розчинилися у обставинах, і вже не можуть здоровим чином реагувати на них. Люди «наковталися» всього того, чим кормить їх нездоровий світ, і вже не супротивляються, а навпаки – розчиняються, пропускають через себе, вбирають у себе.

Ось що є таке та байдужість про яку часто чутно.

Лишається лише оболонка. Всередині ж майже в усіх каша з багна світу цього. Кого не візьми. Прекрасних зовні багато – прекрасних всередині одиниці.

Розповідаєте, що одне ниття і скарги. А що зараз хорошого? Політику не маю на увазі. Основні претензії до змін, здоров'я і погіршення економіки. Справджується правило: «Чим далі — тим гірше». Я от не можу знайти ні однієї гарної новини. Хоча ні, в Верховній зраді через Ляшка пересварилися. І може ще переведення громадського транспорту на електронну оплату. Маршрутникам буде важче приховувати прибутки. А так, більше ніякого позитиву.

Справжню радість життя відчуваєш тільки після того, як було погано.

Хоча, не сказав би, що зараз добре. Горло і ніс не турбують, але почуваюся так, ніби бухав декілька днів підряд. Цікаво, кава допоможе взбадьоритись?

Рік, що минає, видався цікавим (хоча міг би бути і цікавішитм). Це був рік змін, нових відкриттів і ностальгії. Не таких депресивний, як 2015й, хоча приводів для суму вистачало.

Підходить до свого логічного завершення ще один рік і більшість розумних людей починає зводити дебет з кредитом, тобто підбивати підсумки).

Але особисто в мене з тим постійні проблеми, бо щороку виявляється, що в мене купа незавершених справ і підсумки постійно відкладаються. Спочатку на Старий Новий Рік, потім на день народження, потім на Новий Рік за китайським календарем, а потім – ой, а він вже минув? Ну і ладно)

Тому цього річ я вирішила нічого не відкладати, а просто написати кілька побажань для всіх.

Перше. Миру всім.

Тут головне, аби всі усвідомили, що воювати за мир це те саме, що пити за позбавлення від алкогольної залежності, нюхати кокаїн від наркоманії і т. д.

Друге. Любові.

Бажаю, аби кожного з Вас зігрівала і наповнювала життя сенсом. Але не спалювала душу, руйнуючи тіло.

Третє. Тепла у стосунках з людьми і природою.

Не бійтесь віддавати часточку душі іншим і ваш світ стане теплішим. А холод нехай буде тільки на вулиці і в кубиках льоду в ваших напоях)

Хотіла написати ще багато гарного і розумного, але певне не буду, бо якщо збудуться ці три бажання, інше прийде саме собою. Не забувайте, що світ такий, яким ми хочемо його бачити. Ми його створюємо і ми його руйнуємо. Наше життя залежить від нас самих і від нашого вміння брати на себе відповідальність за свої вчинки. По факту ми і так за них відповідаємо, але коли відповідальність осмислена і прогнозована то поганих вчинків виходить значно менше.

P.S. Ледь не забула ще одну важливу річ – мрійте і хай Ваші мрії збуваються! Тільки не забувайте, що в 99.99% випадків для того аби вони збулись треба відірвати свою п’яту точку від крісла і щось зробити. Ну добре, іноді відривати не обов’язково – можна робити сидячи (це для художників, письменників, поетів…)

Зима не хоче відступати, але погода не зимова. То випаде сніг, то розтане. Вночі мінус, вдень плюс. Незрозуміло що надворі коїться. Я ж нікуди не виходжу. А це тільки зібрався в поїздку — так тепер мати відмовляє. Так така ж погода фіг зна скільки буде. Хоча насправді бентежить, що зараз сніг розтанув, а потім замерзне. Єдина надія, що вдень підтане.

Не хочу показатися нудним, але забув дописати до попереднього допису . Може щось порадите. Весь час сплачували за комунальні послуги через пошту. І за це не брали комісію. Скільки в платіжках написано — стільки плати. Але настала криза, Укрпошта в ауті — поштове відділення ледь не закрилось: відновили роботу, але платежі вже не приймають. А щоб заплатити через банк треба доплачувати за послуги банку. А це хоч мєлочь, але нериємно. Причому комісію беруть як у Приватбанку, так і в державному Ощадбанку.

Одна надія, що в пошті знову будуть приймати комунальні платежі, або пошта остаточно розвалиться.

Вирішив підкинути гівна не вентилятор. Але думаю, тема цікава. Ні для кого не секрет, що банківські операції потребують адміністрування. Ну, скажімо, обслуговуючий персонал, сервери, чи що там ще може бути. Але раніше відчути (чи побачити) комісію за послуги можна було лише в разі сплати в сторонніх фірмах. А іноді взагалі комісії не було (хоча насправді вона мабуть була).

Щоб не бути голослівним, приклад. Для розумників (тут такі, бачу, є) пишу більшим шрифтом, щоб виділити суть. Раніше картки поповнення мобільного рахунку коштували стільки, скільки їх номінал. Тобто, купляєш стретч-картку номіналом 100 гривень за 100 гривень. І так було довго. Запитання: а чому тоді зараз картки зараз продають дорожче їхнього номіналу? Що змінилося?! Наприклад картку номіналом 100 гривень продають за 103 гривні. Хош - не хош, а доводиться переплачувати. Це, як я розумію, "навар" продавця за доставку. А чому ж раніше вартість дорівнювала номіналу?

Але картки це ще по-божескі. Якщо сплачкувати за мобільний зв'язок через платіжний термінал, то взагалі комісія 6%. До%уя, чи не так?
Хоча кажуть, що можна зекономити, сплативши через термінал в фірмових центрах мобільного оператора. Начебто там комісія навіть менша, ніж при купівлі картки.

Скільки про це не запитував на mail.сру і тут здається — нормальної відповіді так і не почув. Може зараз економісти розтлумачать і розкладуть цінову політику по поличкам?
[ І ще один приклад ]

Вночі прозкашлявся. Прокинувся. Наче прокашлявся. Але фіг заснеш. Включив послухати радіо — на «Ері» виступав Олег Ляшко. Аж заслухався!   Професійний оратор! І, найголовніше, — каже правдиві речі, на відміну від президентської партії. А притому сам він — не бідніший від інших депутатів. Але повернемось до промов. Розповідав з таким завзяттям, що ведучому з першого разу не вдавалося щось сказати. Олег Валерійович завів розмову про відмову України від ядерної зброї. Мол, якщо Будапештський меморандум не має юридичної сили, то значить цей договір втратив чинність, і Україна не зобов'язана бути безядерною державою. Звичайно, уявити це складно: в Україні нема ні технологій, ні грошей для ядерного озхброєння. Але логіка в словах Ляшка є. Про Будапешщтський меморандум треба частіше нагадувати його підписантам. Ну і просто цікаво, яка була б реакція америкосів і Євросоюзу на заяви про аннуляцію Будапештського меморандуму? Був би Ляшко президентом — багато б дров наломав.

Ведучий від розмов про повернення статусу ядерної держави тільки зітхав. Можливо від такої заяви . А можливо просто хотів вставити слово, бо Олега Валерійовича неможливо перебити.

Ну а на завершенні програми були запитання від радіослухачів. Подзвонив якийсь дядько і запитав у Ляшка про його орієнтацію. Так Олег Валерійович не розгубився, відповів у стилі «сам дурак». Мол, додзвонювачу краще думати про вихоування онуків, а не цікавитися нетрадиційною сексуальною орієнтацією.