Нестримано гірським струмком
Сльози їдучі по щокам лила
Він залишив тебе, неначе все лиш сон
А ти його кохала, кохала!

І вщент розбившись, на маленькі скельця
Твоя душа волає в далечінь
Що її без нього в цьому світі не живеться
Життя без нього, що гіркий полин!

Та він не чує в іншої обіймах
В тенетах іншої солодких наче мед
Кохання наче птах його в руках не втримать
І не сказати, як воно вчинить наперед!

Його кохання вже втекло від тебе
І він пішов, ні слова не сказавши.
Його забути тобі лише треба,
Але ти не забудеш всі образи!

Ти ж теж людина маєш право знати,
Що більше йому вже не потрібна.
Хіба так можна: телефона вимикати,
Неначе то не ви, а ти лише в усьому винна!

У чому винна? В тому що кохала?
Що лише ним одним жила на світі.
Що рими в вірші про нього складала.
А без нього не знала куди себе і діти?

Лише у тому, що згубила таємницю
Розкрила душу свою всю йому
Подарувавши всі дива, що є на світі
Лише йому одному, одному!
*****************************************************************************************************
Не зчитана тобою, розхристана
Коханням напувана по верхи
І все одно для тебе все ще бажана
Лише для неї складуєш вірші

Та не оцінить в своєму презирстві
І в іншого на колінах сидить вже
Твоє кохання се души твоєї вбивство
А ти мені у відповідь - Невже!

І все одно уперто вірші пишеш
Хоча вони її ніяк не доторкнуться
Своїм убивчим коханням ти дишеш
І сподіванням, що до неї спогади вернуться.

Але не повернуться, бо хотіла
Забути зелень твоїх смарагдових очей
Бо так болюче й полум’яно тебе любила
Що загубила себе в безладі твоїх речей.

Твої слова були у неї й жести
І погляд твій, і рухи все твоє
Без тебе вона все волала «де ти?»
Але якось задумалася «де я є?!»

Задумалась, зібрала свої речі,
Ті що до тебе в хату принесла.
Все подароване тобою дещо,
Вона у тебе все залишила
І тишком нишком, назавжди пішла…

-         Ты не понимаешь, - говорил мне тогда мой Лучший Друг , - девушка это нежное создание, которое создано именно для тебя!для тебя , чтоб её любить, понимаешь?..

Нет..я не хотел понимать..мне было всё равно.Девушки.Они были для меня просто подругами,знакомыми...Мне было всё-равно.  Были те, которые любили меня, страдали, писали письма,звонили...но мне было всё-равно. Были и те, которые просто любили.Тихо...скрывая это даже от самих себя.Таких я уважал. Ловил на себе их горячи грустные взгляды,говорящие о многом...о,эти взгляды..гнев,ненависть, тоска...но только не Любов....потому что ..потому что ты не принадлежал ни одной из них..странные создания...из девушек которые мне были интерестны ,были мама,бабушка, и Подруга ..смешная она, звонила по ночам, рыдала в трубку,из-за очередного НЕГО...обещала что всё,это последний, и что больше она никого не полюбит..такое случалось не реже раза в неделю.Я привык..это было даже забавно...

-         Ниче..ты ещё встретишь её,это наверняка! – говорил мой Школьный Друг, кода мы сидели в кафе и ждали Его Девушку, - ты не поймешь,не заметишь...не сможешь убежать от любви...никто не убегал...

...я только усмехался на это той единственной улыбкой, которую знали многие: „Да, конечно вы правы, но моя правота безгранична”. Меня интерисовало только одно. Точнее она. Моя Катана. Это одно из разновидностей  холодного  оружия, одним словом японский меч, так хорошо разрекламированый в аниме и фильмах про самураев.Я любил тренировки, холод стали, свист, так преувеличен в одном из фильмов...но это было непередаваемое чувство...я будто сливался с ней, мы побеждали вместе, она шла за моей рукой, подчинялась всем моим мыслям  и желаниям . Никто не мог меня победить. Нас. Мы были безупречны. Но...однажды...я потерпел поражение...я шёл не помню куда, да это и не важно... единственное что я помню это ЕЁ….она шла..нет, она плыла, мне навстречу словно по воздуху, рассекая его плавными движениями …встречный лёгкий ветерок развевал её сарафанчик, который при движении скрывал либо облегал её стан… она была прекрасна….её короткие каштановые волосы поддавались веению ветерка, она была погружена в свои мысли…ресници были опущены, поэтому я не мог видеть её взгляда…я не мог оторватся от неё,жадно ловил каждое движение..всё вокрг утратило для меня значение…осталось важным только она…ОНА!…внезапно, пробуждённая от мыслей она подняла глаза…и мы встретились взглядами …меня охватило нарастающее волнениние…сердце учащённо забилось, ускоряясь с каждой секундой…её глаза светились счастьем!этот свет наполнил всю мою душу  и тело теплом  и безграничным ощущением радости… она прошла мимо,одарив меня улыбкой, детской, невинной, полной радости и щастья, обезоружив с той  лёгкостью, которой позавидовал бы любой воин ..я сошёл с ума!!....разум помутнелся, голова закружилась..Боже!Что со мной??!!....внезапная мысль словно электрический ток вернула меня в реальность…она ушла!!..её нет!..я оцепенел от ужаса….не в силах был  сдвинутся с места!...нет!нет!..я не могу её потерять!...ЕЁ!!...та, что подарила мне чувство безграничного счастья…ТУ, чья улыбка свела меня с ума…я сорвался с места и побежал,нет! Полетел вслед за ней!...казалось я взмыл ввысь над крышами высоток и понёсся вдоль по улице, в поисках ЕЁ…пролетая мимо деревьев и прохожих, которые шарахались от меня как от ненормального, я не замечал ничего…ни времени, ни сил потраченных, ни то место, где  я вскоре очутился…ЕЁ нет…нигде!!...эта мысль убила меня…я медленно опустился по стене на тратуар и закрыл лицо руками…- молодой человек, вам плохо?- спросила проходящая мимо женщина средних лет . – да, мне плохо..- ответил я..- как вам помоч? – помогите..найти ЕЁ…- нарастающая боль в груди перехватила мне дыхание...я закрыл лицо руками и заплакал...

 

________

* * Любите, и будьте любимыми...ведь это так легко - быть счастливым с любимым и дорогим Вам человеком...ведь любовь не только между парнем и девушкой...есть любовь между родными...подарите её маме, папе, сестре или брату...скажите что Вы их любите, подарите им комплимент, и улыбку - и ,поверьте, они будут самыми счастливыми на Земле!....* *...  

Ты была так близко, так спонтанно.
Твой взгляд был больше чем любовь!
Но как-то непонятно, как-то странно
Ты исчезаешь вновь и вновь…

То воздухом прохладным появилась,
То снегом падала в ладони не спеша,
То огоньком в дали наивно скрылась,
Даря надежду, оставляя без «гроша».

«Ты где?» — кричу я томно и нелепо.
Ты здесь. Ты там. Везде ты!
Кричу безмолвные слова свирепо,
Кричу, ведь ты в безумие одета,
Оставив мне осколки лета…



Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

Шлюбна статистика останнім часом виглядає як соціальна катастрофа: кількість розлучень практично зрівнялася з кількістю шлюбів. На думку психологів, це відбувається, в основному, тому, що багато людей одружуються з найрізноманітніших безглуздих причин, окрім однієї істинної - щоби створити сім'ю. Відомий психотерапевт і автор численних книг Михайло Литвак розповів про те, кому вдасться створити щасливу сім'ю, а кому доведеться поповнити статистику розлучень.

Довідка: Литвак Михайло Юхимович (народився в 1938 році) - психолог і психотерапевт із 40-річним стажем, кандидат медичних наук, автор книг з практичної та популярної психології. Найвідоміші: "Психологічне айкідо", "Принцип сперматозоїда", "Якщо хочеш бути щасливим", "Як дізнатися і змінити свою долю".
В одному інтерв'ю ви сказали, що щасливих сімей немає...
Є. Але мало. Я сам досліджував сім’ї. На 11 тис. знайшлися 3 щасливі. Але, що найголовніше, - тільки щасливі сім'ї - нормальні. Решта - це патологія, співіснування двох нещасних людей.

Чому так багато розлучень? Люди помиляються у виборі другої половинки?
Це відбувається тому, що люди погано виховані. Їх не навчили думати, не навчили вибирати чоловіка або дружину. Ми проводили опитування - яке із зізнань в коханні сподобається більше. Запропоновані варіанти: "Я без тебе жити не можу", "Я тебе ніколи не ображу", "Давай разом тягнути лямку життя". Так от, 75% жінок обрали фразу "Я без тебе жити не можу". Невже не зрозуміло, що це пояснення характерне для чоловіка-дитини або алкоголіка? А ось справжнє освідчення в коханні "Давай разом тягнути лямку життя" нікому не сподобалося.
Що ж таке взагалі - кохання?
Це активна зацікавленість у житті та розвитку об'єкта любові. Ось всі кажуть: нема кого любити. А чи вмієте ви любити? У наш час шлюби - це, по-суті, присоска: "Я без тебе жити не можу".
А що відбувається з коханням з часом, куди воно зникає?
З часом воно стає все сильніше і сильніше... А якщо його спочатку не було, то все стає гірше і гірше.
У чому різниця в сприйнятті шлюбу чоловіком і жінкою?
Чоловік і жінка бачать шлюб однаково. Але де ви бачили чоловіків і де ви бачили жінок? У нас є "носії штанів" і "носії спідниць". Так от, спочатку потрібно стати або чоловіком, або жінкою, а після цього будувати сім'ю. На створення сім'ї має право тільки фізично здорова, духовно розвинена і матеріально незалежна людина. Краще не мати справу з жебраками-непрофесіоналами.
Якщо відносини почалися з сексу, яке майбутнє їх чекає?
Секс повинен бути потім. А спочатку має бути спільний світогляд. "Кохання - не коли дивляться один на одного, а коли дивляться в один бік". Канадські дослідники виділили чотири фактори, які роблять сім'ю міцною. Перший - спільний світогляд. Другий - спільні гастрономічні смаки. І тільки на третьому місці секс. На четвертому - бажання гладити один одного. А коли через секс створюється сім'я - нічого хорошого в цьому немає.

Чоловіки часто порівнюють себе із самцями і стверджують, що зради обов'язкові...
Зради виникають через те, що люди помилилися у виборі другої половинки. Якщо ти помилився і одружився (вийшла заміж) не на тій (не за того), природно, що починає подобатися хтось інший.
Яким жінкам не зраджують?
Фізично здоровим, духовно розвиненим і матеріально незалежним. Нашим жінкам притаманні три сексуальні розлади: педофілія, зоофілія, мазохізм. По-перше, вони шукають чоловіка не для сім’ї, а для виховання. По-друге, живуть з алкоголіками. А що таке алкоголік? Це тварина. І, по-третє, - страждають мазохізмом: люблять, коли над ними знущаються.
Якщо жінка фізично здорова, матеріально незалежна, але вже немолода? У неї менше перспектив?
У неї більше перспектив! Це жінка в розквіті сил. Вона вже самоствердилась. Їй не потрібен гарнір, їй потрібен біфштекс. 45-50-річна жінка у сексі дасть фору молодим.
Як на початковому етапі побачень провести розвідку і визначити, "твоя" це людина чи ні?
По спілкуванню, по жестикуляції, за манерою одягатися. Сократ говорив: "Скажи мені що-небудь, я хочу тебе побачити". Вже після декількох фраз можна визначити, хто перед вами і чи збігаєтеся ваш світогляд.
Чи повинна збігатися у партнерів і сексуальна конституція?
Ну звичайно. Якщо чоловікові секс потрібен по 50 хвилин 3 рази в день, а жінці 3 хвилини 1 раз на місяць - у них нічого не вийде.

Якщо є якісь розбіжності, чи може жінка підлаштуватися під чоловіка або спробувати його перевиховати?
Ні. Треба брати готову продукцію, а не напівфабрикат. Одружуватися повинні зрілі люди. А перевиховати можна тільки одну людину - самого себе. Помилилася - значить, треба розійтися. І шукати іншого.
Де краще шукати?
Тільки на роботі. Коли спостерігаєш за людиною на роботі - бачиш, яка вона насправді. Ось ми зараз з вами разом працюємо, і ви можете скласти про мене думку... А на вечорах зустрічей чи в нічних клубах - збори брехунів.
Чи змінилися потреби жінок за останній час?
Жодним чином не змінились за останні сто тисяч років.
А як щодо того, що зараз дівчата хочуть заміж саме за статусних чоловіків?
І правильно. Значить, дозрівають. Але треба і самій бути статусною. У нас, на жаль, у більшості жінок психологія латентної повії: знайти багатого чоловіка, щоб годував. А за це вони планують вести господарство і віддаватися в ліжку. Речі треба називати своїми іменами: це проституція. Однак багато є зараз і чоловіків, яких можна назвати латентними альфонсами, які шукають багатих жінок, а самі розвиватися не хочуть.
Але існує теорія, що жінка повинна лише надихати чоловіка, створювати йому комфортні умови, залишаючись в його тіні...
Ви плутаєте чоловіка з "носієм штанів". Чоловікові не потрібно, щоб його надихали. Він сам натхненний своєю роботою і її результатом. Не можна жити заради жінки чи заради чоловіка.
А заради дітей?
Тим більше не можна... Діти - це щось ефемерне. Діти, які б не були погані чи хороші, все одно у 18-20 років від тебе підуть. Чоловік і жінка ближче один для одного, а діти - це щось тимчасове. Побічний продукт нашої любові.
В результаті розлучення жінки залишаються з цим "продуктом любові", а чоловіки стверджують, що не хочуть одружуватись з жінкою, яка має дитину...
Для чоловіка (а не "носія штанів") дитина від першого шлюбу не проблема. Чому? Тому що він готовий все зробити для дитини, аби кохана була поруч. Але коли сама жінка вважає, що дитина - найголовніше в житті, вона ніколи не буде щаслива в шлюбі.
Є думка, що інститут шлюбу відмирає, що майбутнє за альтернативними видами співіснування. Як ви ставитеся до гостьової форми?
Гостьовий шлюб не такий вже й поганий. Буває, люди жили у цивільному шлюбі нормально. А як тільки зареєструвалися, стали жити погано.
У чому причина таких змін?
У тому, що людина хоче бути вільною. Формальний шлюб її сковує. Печатка в паспорті нічого не змінює для розумної людини. А для дурня змінює.

Отож, висновок один: одружуйтесь, виходьте заміж, розлучайтеся, займайтеся коханням, заводьте дітей, але ніколи не шкодуйте про це і будете щасливі!

http://zak-kor.net/ostann-novini/5365-psiholog-zhnkam-pritamann-tri-seksualn-rozladi-pedoflya-zooflya-mazohzm.html

 

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша чатина тут, друга тут, третя тут.

Далі буде вестися мова не від головного героя, а від автора.

Після того як Олег (назвемо його так) запроторив своє шкільне кохання, можна сказати, на самий край землі, він заспокоївся. Олегові стало бридко за свої вчинки, про те виправляти все він не збирався, так само не збирався мститися тій, яку дуже сильно кохав коли навчався в інституті. Та доля вирішила інакше, хоч він в неї і не вірив.
Її звали Аліна, незвазаючи на свою тендітну зовнісність вона займалась важкою атлетикою. Вона мала сильний характер, силу волі та цілеспрямованість. Дякуючи цьому вона досягла великих успіхів у спорті і стала досить відомою!
Однго дня Олегові прийшло запрошення на церемонію вручення нагород за великі досягнення та розвиток спорту на волині. На той час Олег мав чим пишатися! Щоденні важкі тренування та робота над собою дали свої плоди, ознаки ДЦП майже зникли! Тим більше  нас герой любив славу, любив бути в центрі уваги, тому дуже зрадів цій події. Та він навіть не підозрював що на церемрнії буде Аліна, хоча й міг здогадатися! Олег слідкував за кар`єрою Аліни, переважно з ЗМІ, тому міг припустити що на такому заході буде вона.
Так сталося що на церемонії Аліна побачила Олега тоді, коли він виголошував свою промову. Вона сиділа і не вірила власним очам, це був той самий хлопець який в інституті до неї залицявся. За кафедрою стояв впевнений в собі чоловік, з широкими плечима, дорогому піджаку та дикцеєю радіоведучого! Сумніваючись вона в когось спитала ім`я, того чоловіка що на сцені, їй таки підтрвердили що це саме він.
Після урочистої частини, вона таки наважилась до нього підійти. Вони розговорились, спочатку розказували хто що здобув, потім почали згадувати студенські роки. Він намагався бути спокійним, проте всеридині нього була буря. Олег дивився в її чорні очі, на її посмішку і його сердце тікало десь в п`ятки, він ще й досі її кохав!
Аліна зрозуміла що Олег такий же сильний духом та характером як вона, саме такий чоловік їй був потрібен, він зможе захистити її від всіх бід та напасть! Вона взяла справу в свої руки, вона відчувала вину що поступила з ним так в минулому, він їй тоді подобався про те він був інвалідом! Вже за тиждень вони почали зустрічатися.
Був початок літа, Олег давно мріяв про авто з відкідним верхом, Аліна допомогла з вибором. Це став їх улюблений автомобіль. Вони любили їздити з відкритим верхом вулицями нічного луцька, йому подобалось коли потік повітря куйовдив її волося, їй також це подобалось. Цим авто вони поїхали на Світязь.
Олег нарешті був щасливий! Він багато чого добився в житті, його поважали, поряд з ним була дівчина його мрії. Він хотів бути чесним з Аліною, тому йому не давали спокою його жорстокі вчинки.
Тоді був чудовий день, погода була хороша а Світязь теплим! Цілий день вони купалися, засмагали, їли морозиво. Над вечір вони пішли трохи поспати щоб потім прийти на Світязь і подивитися на захід сонця.
Вони сиділи в двох на березі Світязя, міцно обійнявшись вони спостерігали за заходом сонця.
- Я погана людина! - сказав він, дивлячись в її ніжні чорні очі.
- Не говори так! Ти найкращий! - спробувала заперечити вона.
- Зараз я тобі все розповім...
Він розповідав а вона слухала і мовчала, після закінчення розповіді вона мовчки встала і пішла в номер готелю, він залишився на березі...

Кінець залишаю відкритим. Ви напишите свій кінець, який вам довподоби!

Якщо зникаєш, то зникай…
Якщо не знаєш, то не знай!
Та не кажи мені «бувай»-
Любов на згадку залишай.

І ті сторінки небуття
Згорни до купи та спали,
Або залиш для каяття,
Щоб повернутися могли.

Чорнилом із солоних сліз
Пиши без помилок листи.
Малюй там щастя повен віз,
Малюй троянди пелюстки,

Щасливі усмішки й думки,
Обійми і солодкі поцілунки.
Малюй, що хочеш ти,
Бо це не просто є малюнки…

Якщо зникаєш, то зникай!
Бери усе що тобі треба!
Любов мою запам’ятай,
Запам’ятай ти сльози неба.

Коли тебе я бачу, відчуваю сморід-
На сонці плоть грайливо тліє,
Не мов кохання дикий повід.
Далеко хтось, про нього мріє.

З’їдають плоть тремтливо черви,
Куштують смак любові гади!
Мабуть у них залізні нерви,
Жують падлюки без поради…

Ти дивишся на неї й плачеш,
Вона тліє… невгамовно мре…
Коли в собі помилку побачиш,
Знов вона життя найде.


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

Я не знаю що таке кохання.
Думаю нестерпне почуття.
Намагаюся немов в останнє
я його впустити до життя

Іспит цей ніхто не подолає
Крім мене самої. Дивний крок.
Вчителька від мене вимагає
Протилежний вивчити урок.

Ця мадам не звикла до екстриму
Ненависть плекає до людей
Як вогню лякається інтиму
Каже, що навколо світ звірей.

Вона вчить ховатися від себе
Злоба і підозри її мед,
Лається неначе грішний ребе
І плете з образ ажурний плед.

Мрію я забути дивну тітку
Її дім - занедбана тюрма
Та не можу відчинити клітку
Адже надзиратель - я сама.