Яким є анархіст!
- 04.12.18, 15:43
- Свобода і справедливість
![](http://os1.i.ua/3/1/15307251_9445fa12.jpg)
Восени 2018 року влада і громадськість Львова відзначали соту річницю заснування ЗУНР. Серед інших заходів було відкриття декількох пам’ятників: на вулиці Городоцькій, на розі вул. Огієнка та Листопадового Чину, і через кілька місяців на вулиці Польовій.
Відтак, одним і тим же подіям у Львові присвячено три пам’ятники. Втім, це не вперше у новітній історії львів’яни встановили рекорд за кількістю пам’ятників присвячених подіям що відбулись у 1918 році. Але у міжвоєнний період це зробила тогочасна польська частина населення міста.
Так, у 1924 році на Персенківці відкрили гранітну колону на честь поляків-учасників боїв за Львів. В 1925 році – пам’ятник Орлятам у подвір’ї «Львівської політехніки». Їх обох не стало у часи СРСР. Крім того, є відреставрований Меморіал Орлят на Личаківському кладовищі. Але до наших днів у Львові таки зберігся іще один, маловідомий пам’ятник Орлятам. Він стоїть на вулиці Брюховицькій, 178 у мікрорайоні Рясне, у його частині, що в народі досі називають Рясна Польська, за назвою колишнього села. І це невипадково, адже буквально через дорогу від пам’ятника є невеличкий римо-католицький костел Божого Милосердя, де проводять богослужіння українською і польською мовами.
Проїжджаючи автомобілем доволі довгу Брюховицьку можна і не зауважити цю сіру малу архітектурну форму, бо найближчими сусідами є цегляний паркан приватного двору, електричний трансформатор, кілька дерев і водостічна канава. Пам’ятник висотою близько 4 м складається з двох чотиригранних частин: постаменту і тумби. На передньому фасаді постаменту помітна порожня ніша прямокутної форми, – у ній раніше була таблиця зі списком полеглих у 1918 році поляків-вихідців Рясної-Польської. На чотирьох гранях тумби – крилаті лицарі зі закритими заборолами й мечами у руках. Увінчує пам’ятник декоративна гірлянда і чотири скульптури орлів на кутах. На верхівці первісно був невеликий хрест, від якого залишився отвір.
Донедавна про історію цього пам’ятника було відомо вельми мало. Так, дещо він «розповідає» сам: на його лівій грані тумби можна прочитати рік та одного з авторів: «1932 B.Sotys». Це автограф Броніслава Солтиса (1869-1942) – львівського скульптора. Архітектор проєкту – Вітольд Равський (1893-1962), який також є співавтором схожого пам’ятника спорудженого колись у дворі «Львівської політехніки».
Більше фактів з історії споруди можна дізнатись у тогочасній пресі. Замітки та фотографії з тих часів знайшли та оприлюднили нащадки тодішніх жителів Рясної Польської. У грудні 2017 р. вони заснували y Facebook групу «Rzsna Polska i okolice Lwowa. Potomkowie rodzin i sympatycy», де вони діляться відсканованими фотографіями Рясної Польської з приватних родинних архівів.
Нещодавно саме там вдалось знайти відскановані замітки з газет «Wiek Nowy» I «Gazeta Lwowska».
Так, з «Wiek Nowy» зафіксував чимало фактажу і фотографію пам’ятника, який на момент виходу тиражу газети ще не відкрили. У замітці йдеться, що урочиста подія приурочена «чотирнадцятій річниці звільнення Львова від української окупації». Комітет, що ініціював його спорудження, запрошував на урочистість учасників боїв за Львів 1918-19 років. Впродовж двох років комітет вів діяльність, до нього ввійшли: директор місцевої школи, місцеві жителі, очолював їх селянин Станіслав Пешко. Ще одною фактологічною деталлю є перелік вісімнадцяти загиблих, яких увіковічнили на дошці, що була на постаменті, – найімовірніше вони поховані на «Цвинтарі орлят». Доля цієї дошки достовірно невідома, як і хреста з верхньої частини, швидше всього їх демонтували у часи радянської окупації, тим паче що за 200 м від пам’ятника за часів СРСР була сільрада Рясного,- орган влади, що відповідав за ідеологічно правильну символіку на вулицях села. Втім, у наші часи, мабуть, завдяки цій газетній замітці польська діаспора у Львові знайшла на Меморіалі польських Орлят поховання частину згаданих у цій таблиці вояків.
«Gazeta Lwowska» пишучи про факт відкриття пам’ятника зазначала, що подію приурочили до річниці здобуття незалежності Польщі (відзначають 11 листопада), й увіковічнили всіх учасників змагань «за цілісність та незалежність Польщі з 1914 до 1920 рр., в яких загинуло біля сотні вихідців з Рясної Польської». Між іншим, серед нагород, які вручали полякам-учасникам українсько-польської війни, є відзнака «Захисникам Рясної Польської»
За часів незалежності України як польська діаспора, так і влада, проявили до нього зацікавленість, відтак це позначилось на його зовнішньому вигляді впродовж 2010-их років. Весною 2011 року крім лампадок на пам’ятнику можна було побачити біло-червоні стрічки та записку – доказ того, що ним опікуються харцери (польська скаутська організація). Проте стан споруди був плачевним.
Втім, восени 2014 року Польське товариство охорони військових поховань за підтримки Генерального консульства Польщі у Львові провело часткову реставрацію пам’ятника і благоустрій місця довкола нього. Про це йшлося на сторінках часопису польської діаспори «Кур’єр галицький».
Та ще у 2010 році один з депутатів Сейму Польщі Войцех Шарама почав кампанію присвячену зміні його розташування, що на переконання парламентаря, мало б вберегти пам’ятник від руйнування. І для цього він вважав доцільними два місця, одне з яких — у Польщі. Третє місце для перевезення пропонувало також Міністерство культури й національної пам’яті Польщі. Запити В.Шарами та відповіді на них є доступними на офіційному сайті польського парламенту. З цих документів можна дізнатися не лише плани політика, а й інші факти про пам’ятник.
У 2010 році депутат Сейму скерував Міністру культури та національної спадщини Польщі запит «Про відсутність необхідних заходів щодо збереження пам’ятника, присвяченого пам’яті боїв на захист Львова у Рясній Польській».
«28 січня 2010 року я звернувся до міністра з депутатським запитанням щодо ініціативи передачі Польщі пам’ятника, присвяченого боям на захисті Львова в 1918-1920 роках. У своєму запиті я згадав пропозицію Товариства шанувальників Львова та Південно-Східних прикордонних територій, спрямовану на перенесення пам’ятника з Рясної Польської до Битома.» Не дивно, що з-поміж польських міст він пропонує рідне – Битом, і обґрунтовує тим, що це «місто, населене багатьма львів’янами та їхніми нащадками». Варто зазначити, що раніше в історії Львова була схожа ситуація, коли у 1950 р. зі столиці Галичини до Польщі вивезли пам’ятник королю Яну Собєському.
Друга пропозиція була перенести його на подвір’я костелу, що поблизу.
Відповідаючи на запит В.Шарами, міністр Богдан Здруєвскі стверджував: “Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть за консультацією з Генеральним консульством у Львові зараз докладає зусиль отримати необхідні дозволи від компетентних органів України, що дозволяють змінити місце розташування пам’ятника, що знаходиться на приватній території. Пам’ятник перенесли б на площу поруч із прилеглою парафіяльною церквою. Рада із захисту пам’яті боротьби та мучеництва також має намір профінансувати оновлення пам’ятки, захистивши її від повного знищення. Вочевидь тут згадується про подвір’я згадуваного вище костелу Божого Милосердя.
У документах наголошується, що будь-яке рішення щодо перенесення пам’ятника, потребує погодження різних українських інстанцій. Серед них: Міжвідомча комісія з вшанування жертв воєн та Репресій у Києві, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (як зазначав польський міністр в одній з відповідей Войцеху Шарамі, керівниця УОІС Л.Онищенко давала згоду на перенесення), архієпископ і митрополит Львівський, голова Римо-католицької церкви в Україні Мєчислав Мокшицький (у частині встановлення його у дворі рясненського костелу), інші.
Третя пропозиція була у відповіді міністра Богдана Здруєвського Войцеху Шарамі від 21 жовтня 2013 р. Міністр писав: «Я також хотів би згадати, що виникла ідея перенести пам’ятник з Рясної Польської на меморіальне місце в Задвоже (Польські Термопіли). Вшанування пам’яті стане важливою частиною такого важливого місця в нашій історії через відсутність інших оригінальних елементів довоєнного вшанування пам’яті в Задвоже. Первісні переговори з цього питання ведуть Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть.» Йдеться про с.Задвір’я Буського району Львівщини, – там щороку вшановують учасників польсько-радянської війни, полеглим у важливій битві, що відбулась у серпні 1920 р. Зараз на цьому місці є меморіальне кладовище і курган з пам’ятником.
Втім, жодна з ідей, наразі, не є реалізованою. Та варто зазначити, що інколи до пам’ятника приїздять офіційні делегації. Так, у вересні 2018 р. тут побували представники польських громадських організацій, духовенства та генерального консульства Республіки Польща у Львові. Тоді ж висловлено наміри відновити хрест на верхівці споруди та продовжити реставрацію інших його частин.
Львівська міська рада викупила квартиру, розташовану над музично-меморіальним музеєм Соломії Крушельницької. У цьому приміщенні постійно були потопи, які затоплювали мистецький заклад і завдавали шкоди експонатам. Мерія домовилася з власниками житла та придбала його для потреб музею. Про це повідомляє.
«Придбання помешкання №8 у будинку №23 на вулиці Соломії Крушельницької унеможливить подальше пошкодження музею та музейних предметів через систематичні затоплення, а також створить умови для розширення усіх видів музейної діяльності та збільшення кількості відвідувачів», – повідомили у Львівській міській раді.
Торік міський виконком погодив купівлю квартири №8 площею 59,4 м2 за понад 1,8 млн грн. У новопридбану квартиру планують перенести кабінети адміністрації. Також це допоможе розвантажити фонди, у яких є понад 25 тис. експонатів і які зберігаються у невеличкій кімнаті.
Музично-меморіальний музей розташований на вул. Соломії Крушельницької, 23 у будинку, який свого часу придбала відома артистка. Вона виступала на найпрестижніших сценах: у міланському театрі «Ла Скала», у Парижі, Римі, Нью-Йорку, Мадриді, Лісабоні, а також у Латинській Америці. У 1939 році вона приїхала до родичів у Львів. А коли почалася війна, кордони закрили і Соломію уже не випустили з Радянського Союзу. Її кам’яницю націоналізували, залишивши співачці чотирикімнатну квартиру на другому поверсі. Тут вона прожила до смерті. Інші покої перетворили на приватні квартири, в яких донині живуть люди. Музей займає лише другий поверх і частинку першого. У решті – приватне житло. Оскільки будинок і його комунікації старі, мешканці верхніх квартир регулярно затоплюють експозиційні зали і фонди музею. У 2017 році сталося наймасштабніше затоплення. Тоді вода знищила щойно відреставрований розпис на стелі, паркет часів співачки, а також автографи, фотографії і особисті речі Соломії. За цим фактом тривають суди.
Наступного року відзначатимуть 150-річний ювілей оперної співачки Соломії Крушельницької. У міській раді мають надію, що у майбутньому вдасться викупити усю кам’яницю для розвитку музею.
Коментар Богдана Гордасевича: Ще на початках приватизації дирекція музею дуже просила тогочасного голову Львова - Василя Куйбіду не давати дозволу на приватизацію квартир з дому Соломії Крушельницької, що були її власністю і були заселені москалями після війни. Великий український поет, патріот і рухівець Куйбіда не зміг бути людиною і дав дозвіл приватизувати і ось після величезних проблем і шкоди мусимо своє у тих паскуд-загарбників викуповувати.
27 липня минає 15 років від Скнилівської трагедії у Львові, яку називають найбільшою катастрофою в історії авіаційних шоу.
Тоді святкували 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України і обіцяли видовище – оглядини авіаційної техніки, польоти літаків.
Однак за вісім хвилин до 13-ї години навчально-бойовий літак Су-27 впав у натовп глядачів. 77 людей загинули, з них 28 дітей, близько 300 були поранені.
Загалом у справі проходили понад півтисячі потерпілих. Чи було незалежним і об’єктивним слідство? Як склались долі обвинувачених? Чи відома на сьогодні причина падіння літака?
«Я тоді нічого не розумів, що мама загинула. Лише пам’ятаю фрагментами: дорога, як літаки стояли, коли все вже сталось, коли паніка була, крики, міліція, швидкі», – пригадує 27 липня 2002 року Остап Хміль.
Йому тоді було 3 роки. А братові Олегу – 10. Обоє були на авіашоу разом з мамою Галиною і бабусею, які загинули. Мама накрила своїм тілом Остапа і врятувала йому життя. Тоді фотографія 3-річного хлопчика зі Скнилова облетіла весь світ, – нагадує Радіо Свобода.
Остапові сьогодні 18 років, він студент коледжу, у планах – здобути вищу освіту. Юнак каже, що нечасто дивиться на фотографію, але про трагедію, суди чув від тата і бабусі – мами тата.
«Фото побачив після трагедії, а вже пізніше усвідомив у школі, вже тоді зрозумів», – каже хлопець.
Тоді рідні дуже хвилювались за психологічний стан дітей, говорили, що падає у хлопців зір.
«Після самої трагедії було трішки важко, до дитячих психологів ходив, ігри всякі тоді проводили, вже з часом не дуже згадувалось. Якщо б не було психологів, було б важко, ще до 6 років були спогади. Після трагедії у нас з братом почав падати зір», – говорить Остап Хміль.
Що, на його думку, є причиною трагедії, чому літак впав? Адже Остап переглядав відео, читав матеріали.
«Немає у мене ніякої ні на кого образи. Певно, був людський фактор, частково безвідповідальність. Думаю, що зрозуміли свою помилку ті, хто винен. На той час дуже хотіли прикрити цю трагедію, щоб про неї ніхто нічого не знав. Багато років пройшло, все забулось вже, змирилось. Вже не дуже згадується це, хіба що перед річницею», – каже Остап Хміль.
Офіційно 77 людей загинули внаслідок падіння літака Су-27. Однак офіційно у матеріалах справи фігурувало, що понад 300 кілограмів біологічної маси були захоронені і неідентифіковані. Коли проходив судовий процес, то приходило кілька людей, які припускали, що це можуть бути їхні зниклі рідні.
«12 офіцерів мають сидіти, сказав тоді президент Кучма»
У день 27 липня 2002 року Львів охопила паніка. На Скнилівське летовище їхали швидка за швидкою. Сотні травмованих людей у лікарнях. Тисячі осіб кинулись у морг на впізнання рідних, інші – у пошуку своїх дітей, чоловіків, братів сестер, які не виходили на зв’язок.
Львівський морг у ці дні був суцільним згустком людського болю і горя. Машинами сюди везли тіла і людські останки. А ще не видавали якийсь час упізнані тіла для поховання, бо медики не знали, що вписати у графі «причина смерті». Щодня – похорони. Домовини везли Львівщиною, відправляли на Харківщину, Донеччину, Дніпропетровщину, звідки родом були жертви катастрофи. На одному цвинтарі поблизу Львова ховали молоду маму і сина, поруч молоду жінку, чоловіка, їхню 11-місячну дитину та брата чоловіка, батьків маленького хлопчика, мама прощалась зі своїми трьома дітьми, а батько – з усією родиною…
Тодішній президент Леонід Кучма перервав свій відпочинок у Криму і прилетів через дві години після катастрофи у Львів – побував на Скнилівському летовищі, у трьох лікарнях, де були потерпілі. Захисник у справі Скнилівської трагедії Віталій Домашовець вперше розповів Радіо Свобода подробиці візиту президента у Львів, про що дізнався з матеріалів кримінальної справи.
«Тоді президент Леонід Кучма відпочивав у Криму, Віктор Медведчук посадив його в літак і його привезли на Скнилів. Коли перед ним вишикували офіцерів, у нього були запитання. «Скільки їх, винних? Сім чи вісім. Повинно сидіти 12, так тоді сказав президент Кучма. Після цього все слідство пішло – 12. А чому не 10, 11, 9? Всім 12 особам були висунуті обвинувачення, всі вони проходили по справі. Вони ознайомились з матеріалами справи, і коли мав розпочатись суд, то чомусь четверо осіб генералів виділили в окреме провадження, ніби по них ще щось треба додатково розслідувати. Це було процесуально спеціально зроблено. А обвинувачення було одне і те ж саме для всіх», – каже адвокат.
Президент Леонід Кучма відправив у відставку головнокомандувача Віктора Стрельникова. Серед обвинувачених були головнокомандувач Військово-повітряних сил України, генерал-полковник авіації Віктор Стрельников, командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-лейтенант Сергій Онищенко, заступник командувача 14-го авіакорпусу, генерал-майор авіації Анатолій Третьяков, помічник керівника польотів у зоні пілотажу підполковник Юрій Яцюк, двоє пілотів, які катапультувалися, кримчанин Володимир Топонар і Юрій Єгоров із Вінничини, заступник головнокомандувача ВПС із бойової підготовки, генерал-лейтенант Олександр Волошенко, заступник начальника з бойової підготовки, генерал-майор Володимир Алексєєв, начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних, командир авіаполку, полковник Олег Дзюбецький з Озерного, звідки був наданий Су-27.
6 вересня 2002 року офіційною причиною трагедії назвали помилку пілотів – «відхилення екіпажу від польотного завдання і помилку в пілотуванні Су-27». Однак після цього експерти, фахівці, державні посадовці називали різні причини падіння військового навчально-бойового літака Су-27: відхилення у траєкторії польоту літака, службова халатність військових посадовців, відмова техніки, помилка пілотів, відсутність льотної практики у них, проблеми з організацією авіашоу, фінансуванням загалом ЗСУ, поле розміщення глядачів не відповідало попередній схемі, як вказувалось на плані польотів.
До сьогодні продовжують обговорювати причини падіння військового літака. Слідство тривало кілька років, перше судове засідання відбулось у Львові у 2002 році після сорока днів жалоби. У зал 80-ї десантної бригади рідні прийшли з фотографіями загиблих і змусили 12 підозрюваних стати перед ними на коліна…
У 2005 році суд назвав винних у катастрофі, але кримінальне провадження щодо чотирьох генералів прокуратура виділила в окреме провадження, і до суду дійшла справа щодо 8 обвинувачених. А чотирьох генералів – Сергія Онищенка, Віктора Стрельникова, Олександра Волошенка і Володимира Алексєєва – суд виправдав.
«На 100% ми не знаємо справжню причину, чому впав літак. Як на мене, питання у професійності. Зі слів пілота Юрія Єгорова, який припускав, що це був бойовий літак Су-27 УБ, тобто навчально-бойовий. Напевно, літак стояв у навчальному режимі. Перший пілот Володимир Топонар почав сам крутити фігуру, вирішив показати свою професійність, але не там, де треба, додатково. Це була доріжка для повернення, ця фігура йому не вийшла. Друге питання: Анатолій Третьяков, Юрій Яцюк, Юрій Єгоров йому кричали (про це є в матеріалах справи): «виводь», «добав обороти». Він запізно включив форсаж для виведення. Навіть ту помилку, яку він зробив, можна було виправити, але треба було виводити. Третє – технічне: лівий форсаж не спрацював. Справність літака? Четверта причина: гілка дерева не може пробити крило літака Су-27. На лівому крилі, лівому стабілізаторі були пробоїни. Це є на фото в червоній папці Євгена Марчука при розслідуванні. А вони пишуть: гілка дерева. Це з’ясували тоді 4 генерали, можливо, їхню справу і виокремили тоді в окреме провадження. До слова, тоді була боротьба за цей військовий аеропорт, щоб його закрити і передати землі у приватні руки. А ще глядачі були розташовані не згідно зі схемою. Коли на Скнилів приїхав Юрій Яцюк, то його зустрів генерал Анатолій Третьяков і показав, що люди будуть спостерігати за шоу в кінці доріжки, то Яцюк йому сказав, що вони не там мають розташовуватись, зранку перед шоу просив перевести людей в інше місце», – розповів адвокат Віталій Домашовець.
Покарання
Перший пілот Володимир Топонар отримав 14 років ув’язнення (вийшов через 11 років), другий пілот Юрій Єгоров – 8 років позбавлення волі (вийшов через 2 з половиною роки), командувач 14-го авіаційного корпусу, генерал-майор Анатолій Третьяков – 6 років ув’язнення (вийшов на волю у 2007-му), помічник керівника польотів, підполковник Юрій Яцюк був позбавлений волі на 5 років (відбув за ґратами майже 3 роки), начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних – 4 роки покарання (умовний термін ув’язнення). При цьому жоден із засуджених свою вину не визнав. Уникнули покарання генерал-полковник авіації Віктор Стрельников і генерал-лейтенант Сергій Онищенко (у 2011-му він став командувачем Повітряних сил). Сергія Онищенка і ще трьох генералів виправдала колегія суддів Військового апеляційного суду Центрального регіону у 2008 році. Перед тим у 2007 році президент Віктор Ющенко помилував генерала Анатолія Третьякова і зменшив термін ув’язнення другому пілотові Юрію Єгорову. Пілот Володимир Топонар вийшов на волю у 2013 році.
«Раціональна і заспокійлива відповідь на будь-яке нещастя – це об’єктивне пояснення того, що сталося, в поєднанні з розумними заходами, які під силу людині, щодо запобігання подібному лиху в майбутньому. Фактів не потрібно заперечувати, а тим більше – вигідно інтерпретувати чи використовувати у вузьких, власних інтересах», – сказав на 40-й день після катастрофи блаженніший Любомир Гузар. Та до слів владики не вельми тоді прислухались.
Протягом слідства і судових засідань потерпілі висловлювали претензії до судових рішень, до розслідування, фаховості комісії з розслідування авіаційної катастрофи, яку очолював танкіст, тому сумнівались у його професійності, обурювались тим, що високі посадовці так і не відповіли за трагедію. Неодноразово під час судових засідань захисники потерпілих наголошували на фактах підтасовування, за їхніми словами, документів у матеріалах справи.
Долі
Долі засуджених військовослужбовців склались по-різному, розповідає адвокат Віталій Домашовець. Пілот Володимир Топонар проживає в селі на Київщині, тримається «відлюдником», другий пілот Юрій Єгоров, росіянин за національністю, виїхав у 2014 році в Росію, генерал Анатолій Третьяков – на пенсії.
Цікава історія у помічника керівника польотами Юрія Яцюка, який двічі просив генерала Анатолія Третьякова перевести глядачів у те місце на летовищі, як зазначено у плані, попередив про ці зміни і льотчика. Під час польоту до його команд пілоти теж не дослухались. За зразкову поведінку Юрія Яцюка звільнили на два роки раніше з ув’язнення, він намагався поновитись на службу, але постійно отримував негативну відповідь. Втім, у 2014-му, коли почались бойові дії на Донбасі, про нього, як професійного льотчика, таки згадали. Він тренував у Миргороді пілотів, налітав більше годин, аніж за всю свою військову кар’єру. Зараз живе і працює у Вінниці у штабі Військово-повітряних сил.
Через 15 років після трагедії змінилось життя кожної потерпілої людини у цій катастрофі. Біль від втрати рідних людей сховався глибоко у серці, але нагадує про себе щоразу. Хтось не витримав горя і пішов у засвіти за дорогою людиною, чимало захворіли. Люди кажуть, що не отримали статус потерпілих, а держава виплатила різні суми компенсації, від 10 до 100 тисяч гривень, що розцінили дуже негативно. Кілька років потерпілі говорили про несправедливі виплати і позивались проти держави Україна у Європейському суді з прав людини. Але торік суд не задовольнив позов громадян України, дійшовши висновку, що обставини аварії були задовільно розглянуті на національному рівні, що заявники отримали адекватну компенсацію, а винні були покарані. Розгляд справи у Страсбурзі тривав 10 років.
«Всі шість позивачів аргументували порушення статті другої, «Право на життя», з боку держави, що держава порушила це право, і що безпосередньо сама українська влада несе відповідальність за падіння літака, і що вона була не в змозі ухвалити відповідне законодавство, вжити адміністративні та практичні заходи, зокрема, які могли б захистити життя під час повітряного шоу. 2016-го року Європейський суд з прав людини одностайно – 7 суддів – вирішив, що українська держава не порушувала статтю другу», – каже адвокат Сергій Войченко, який також стежив за перебігом справи про авіакатастрофу у Скнилові.
За словами адвоката, говорити про те, що держава покинула жертв і їхніх родичів взагалі напризволяще після трагічних подій, не варто.
«Якщо порівнювати, в середньому кожному постраждалому у Скнилівській трагедії держава виплатила кожному потерпілому компенсацію у 55 тисяч гривень. Для порівняння, родинам 78 жертв в Росії за збитий Ту-154 над Чорним морем у 2001 році Україна виплатила в майже 20 разів більше, тобто по 200 тисяч доларів», – каже Войченко.
За його даними, одноразову матеріальну допомогу, згідно з розпорядженням міського голови Львова, до 15-ї річниці трагедії нададуть 43 членам родин, загиблих в авіакатастрофі, в розмірі 2 тисячі гривень кожному.
Від часу трагедії в Україні більше не проводили жодного авіашоНа нашем сайте Вы сможете подобрать себе квартиру во Львове на любой вкус. Выбрать автостоянку, ресторан или кафе. Оставить отзыв.
![]() |