Тони Блэр – бывший британский премьер, по пути на работу попал в пробку. Чтобы не опоздать в офис, объехал ее по специально выделенной полосе для автобусов общественного транспорта. Общественность его осудила. Следующий раз, попав в такую ситуацию, он оставил автомобиль и добрался до офиса общественным транспортом.

http://blog.i.ua/community/1186/953803/ ч.2

Подумала. А что такое любовь к народу вообще? 

Люди часто воспринимают заметки такого рода, как нападки на народ, нелюбовь к нему. А ведь это - совершенно неправильно. Оттого, что видишь, что происходит с народом, становится еще больнее и любить его ты не перестаешь. Скорее, наоборот.

Давайте не будем жить мифами! Я горжусь народом Украины! Есть немало страниц в истории, читая о которых ты не можешь найти покоя и мучаешь себя мыслями: отчего так складывалась судьба моего народа, что ему пришлось столько страдать? Кто виной этому? И кто виноват, что ничего не меняется?

Но от мифов никому еще не было пользы. И надо иметь смелость признавать, что это самое "хуторянское мышление" -самая что ни на есть правда.

И что "моя хата с краю" - тоже правда.

И будет так продолжаться из года в год, из века в век. И не будет этому конца. И будем мы всем миром сидя на кухнях жаловаться на свою разнесчастную жизнь.

Довелось слышать в собесе жалобы пенсионеров, стоящих в километровой очереди. Трудно жить, тяжко, все плохо, президент обещал "покращення", а его все нет. Кто-то спросил: а зачем же вы его выбирали?

- Он мущщина гарный! - вот такой был ответ.

Я не знаю рецепта, как сделать из "разрозненной биомассы" НАРОД. Я не политик, не ученый, не мыслитель. Я просто один из элементов этой самой биомассы, наверное. Я тоже сижу на кухне и веду бесконечные разговоры о жизни и в сотый раз задаю себе вопрос: кто виноват и что делать.

Я хочу жить в свободной и гордой Державе, о которой бы знал весь мир. Хочу гордиться успехами своего народа, хочу, чтобы у наших детей было будущее. Хочу с гордостью говорить: я - украинка!

Но когда я слышу из уст этого самого народа фразу "якось воно буде", у меня просто все внутри протестует. Как всколыхнуть этот самый народ? Чтобы он проснулся от своей вековой ленивой спячки и понял, что он - "драгоценное собрание избранников"...

2).  Депутати без юридичної освіти - всупереч здоровому глузду привласнили собі повноваження законодавців - почали приймати закони та ще й реформувати судову владу. При цьому вони надали собі статус недоторканості - особливого дипломатичного імунітету,  який у світі прийнято надавати тільки громадянам іноземної держави. Як наслідок такої абсурдної законотворчості,  Україна до цього часу не стала правовою державою, а суди завалені мільйонами господарських, цивільних, адміністративних та кримінальних справ. 

3). Верховна Рада у 1992р прийняла пакет шахрайських законів, якими гарантувала кожному громадянину право на приватизацію частки державного майна, що у 1992 році було еквівалентом 54 000 доларів США (за таку суму тоді можна було би купити приблизно 10 квартир у Львові).  В результаті юридичної некомпетентності та безвідповідальності депутатів Верховної Ради приватизація не відбулася,  а величезні державні багатства - власність Народу України (об'єкти приватизації)  захопили наближені до влади особи – зараз олігархи. 

4). Верховна Рада прийняла закони про вибори, де не встановлено жодних вимог щодо освіти і професійних здібностей депутатів, де порушено права людини і використано не менше 15 різних шахрайських технологічних прийомів з метою фальсифікації результатів виборів та обрання некомпетентної влади. З допомогою цього закону,  партійно - олігархічні клани періодично захоплюють  владу. Цей закон повинен мати статус конституційного, бо він регулює відносини між двома основними суб'єктами конституційного права: народ (суспільство) і обрана ним влада.

5). Депутати не прийняли закони, які би забезпечили умови для розвитку виробництва в Україні та зменшення її енергетичної залежності. Навпаки, вони прийняли ряд законів, які відкрили шлях до занепаду економіки та нечуваного знищення колись могутніх державних підприємств, їх банкрутства і розкрадання. В результаті цього мільйони наших громадян втратили робочі місця і були змушені (7млн) виїхати за кордон. Шляхом емісії грошей (99,7 млрд грн у 2010р) влада щорічно розкручує інфляцію, що приводить до грабежу Народу внаслідок росту цін.

6). Внаслідок деструктивної діяльності Верховної Ради та Уряду в Україні прийнято закони, якими встановлено непосильні податки на виробництво і на зарплату (починаючи з 17 гривень), а також мізерні зарплати і пенсії. В той же час в Україні багаті практично не платять податків - відсутній податок на нерухоме майно і багатство. За кордоном за рахунок податку формується до 90% бюджету міст.  Така політика є антинародною, антидержавною і ознакою якогось цілеспрямованого економічного і правового геноциду громадян України.    

7). За 20 років незалежності депутати так і не зуміли прийняти новий Житловий кодекс України, але ліквідували надзвичайно важливий закон, який реально гарантував в часи УРСР конституційне право на житло: громадянин не мав права бути власником більше однієї квартири, будинку. Завдяки цьому в 1992-1998 році вартість 2–км квартири у Львові дорівнювала автомобілю ВАЗ.  Проти інтересів Народу  «законодавці» дозволили купляти квартири навіть іноземцям.  В результаті маємо світову вартість  житла, яке є недоступним для 90% громадян;  маємо монополізований ринок житла, а наші громадяни змушені орендувати метри в багатіїв, які володіють десятками - сотнями  квартир, і при цьому не платять податки.

8). Як результат неадекватних дій депутатів, Україну перетворено у тотально – злодійську та економічно відсталу державу з абсурдною системою влади, яка подібна, але гірша від моделі СРСР. Внаслідок цього: порушуються права людини, не діють закони, Конституція України; чиниться свавілля, економічний і правовий геноцид народу;  суди, прокуратура і міліція перетворені у злочинні організації.  На черзі третій і завершальний етап знищення України - продаж наших земель. 

Примітка: цю декларацію рекомендується приймати усним голосуванням під-час мирних зібрань. Громадяни можуть додатково засвідчити юридичний факт її прийняття своїми підписами на листівці з текстом цієї декларації. Вітається її прийняття - затвердження рішеннями сесій обласних та міських рад.

Юридичні наслідки прийняття декларації: Верховній Раді забороняється приймати закон про вибори і зміни до Конституції. Стаття 72 Конституції України 1996р втрачає юридичну силу в частині вимоги збору 3 млн підписів. Конституція України та інше законодавство України діє тільки в межах, які не суперечать цій декларації. Прийняття цієї декларації є юридичною підставою для прийняття Меморандуму про утворення Революційної Народної Ради - альтернативи Верховній Раді. 

  Ці декларації вперше проголошено  у  м. Львові  біля пам’ятника Т.Г.Шевченку 09  травня   2011.. Прийнято Народом одноголосно . 

                                                                         

                                                               Історія цієї події - проголошення декларацій.

   Зранку в цей день мав відбутися мітинг партії Свобода, але його не дозволила провести міліція та судові виконавці у зв'язку із забороною суду.  Зиновій Андрухів з його другом - волинянином Володимиром Богутою приготували плакати листівки та гучномовець.  Спочатку священник з церкви Святого Андрія через цей гучномовець відправив молебен - панахиду за вбитих у 2-й світовій війні. Після цього слово взяв Зиновій, але міліція і судовиконавці спробували перешкодити проведенню мітингу. Тоді Зиновій звернувся до людей і пояснив, як правник,  що жоден суд не має права заборонити мирні збори громадян і свободу слова. Обурені старші люди, яких зібралося більше тисячі чоловік,  відтіснили міліцію в сторону. 

     Голова громадської організації "За права народу" Зиновій Андрухів виголосив промову і зачитав декларації.  Народ схвально зустрів подію і буквально розхапав листівки з текстами декларацій.  Після цього Зиновій відповів на питання мешканців Львова і також прочитав  ВІРШ - програма революції або повстання народу України. По закінченні мітингу Зиновій разом з Богутою пішов від пам'ятника Т.Шевченку до свого автомобіля, який стояв біля пам'ятника Данилу Галицькому. По дорозі Андрухіва зупинили працівники міліції, які вимагали щоб він пішов з ними до райвідділу. 

    Зиновій Андрухів вступив з ними в дискусію і попросив посвідчення у міліціонерів. Спокійно записавши їх прізвища, він почав задавати їм питання і затягувати час. Це негайно привернуло увагу перехожих, які почали збиратися на допомогу правозахисникові. Першим за нього заступився підполковник авіації Олександр, який пізніше увійшов до складу Революційної Ради. Зиновій попросив міліцію дозволу покласти плакати у своє авто, яке вже на той час заблокувала машина ДАІ. Сівши у авто, адвокат замкнув двері та включив звукову сирену, Розгублені міліціонери почали надзвонювати начальству - доповідати обстановку. Зрештою, побоюючись натовпу народу, який швидко почав збиратися біля місця інциденту, міліціянти по команді залишили місце події.  

    

                

     Декларація № 1  про конституційні права Народу України   

Ми – Народ України, як основний суб'єкт конституційного права і володар найвищої влади у справедливій державі, з метою нашого порятунку та реалізації положень статті 5 Конституції України, проголошуємо ці права та зобов’язуємо всі органи державної влади поважати їх.

Стаття 1. Найвища влада в Україні належить Народу. 

Я честно не знаю как относиться к этому проекту безусловно честных и патриотичных, при том бесстрашных людей. Но есть одно , на мой взгляд, НО.

    Я уже в догадках, есть у нас патриоты или нет. Ставят Порошенко министром. В одной из сайтов вижу опрос; почему он согласился и пишут примеры ответов. Там есть все! В плоть до того, что пошел он на эту должность, потому что сказала жена. Как же мы опустились! Неужели ни у кого не рождается мысли, что человек может быть патриотом своего народа и пошел, чтобы улучшить жизнь его и усилить страну в целом. Нет, я понимаю конечно, когда нашу много уважаемую Юлю Тимошенко посадили, то ее дочь начала угрожать Украине санкциями со стороны Европы, при этом не мало на подумала о своем "любимом народе. Не подумала о том, что народу станет еще хуже чем есть.  Это патриотизм? Однажды к царю Соломону пришли женщины, чтобы тот рассудил их. Одна из них утверждала, что другая украла у нее ребенка, так как своего не усмотрела, другая, естественно, все отрицала. Соломон велел принести этого ребенка, и когда его принесли, он сказал, что разрубит его на две части, чтобы обеим досталась. Одна кричала, чтобы рубил, раз не мине значит никому, а друга сказала, чтобы отдали ее сопернице, лижбы ребенок жив остался.

Автор: Сергей Веселовский

Источник тут.

Привет, быдло! Да-да, не крути головой, я именно к тебе обращаюсь. Не нравится обращение? А как ты хотел: «гражданин», «народ»? Ах, ты привык, что так тебя называют политики? Так вот, они тебе льстят. Врут, то есть. Тебе, дружок, не просто врут. Тебя ежедневно, ежеминутно зомбируют. С рекламных плакатов и биллбордов, с теле- и радиоканалов: «Купи у нас!», «Возьми кредит!», «Выпей нашей водки с друзьями!», «Будь патриотом! Болей за наших с пивом!», «Работают лузеры, а ты выиграй миллион за минуту на нашем ток-шоу!», «Голосуй за!»… И ты пьёшь модную водяру, запиваешь её патриотичным пивом, а утром лечишься суперклёвым энергетиком. Идя вечером домой по загаженной тобой же родной улице, ты равнодушно не замечаешь сидящих повсюду групп детей и подростков, жрущих из горла «пивас» и «разгАваривающих» матом. И тебе плевать на окружённую строительным забором спортивную площадку в твоём дворе, вместо которой скоро вырастет чей-то особняк или спа-салон. Нет, ты совсем не равнодушен к безобразной окружающей действительности! Тебе даже в кайф с друзьями в гараже или с роднёй на кухне отругать как следует воров и жуликов, оккупировавших властные кабинеты в столице и в твоём городе. Если ты чуток продвинут, то даже время от времени изливаешь свой праведный гнев на форумах в социальных сетях и на новостийных сайтах. Вот где можно сполна почувствовать себя героем-обличителем и клеймить врага, спрятавшись за «ник»! Оскорбился? Всё ещё полагаешь себя гражданином? Тогда ответь сам себе: в какое место ты засунул свою гражданскую позицию? Почему дал убедить себя, что ты никто и от тебя ничего не зависит? Ты ведь даже не задумался ни разу, что это не ты так решил, а тебя подвели к этой мысли. Причём подводили планомерно, настойчиво и профессионально. Из твоей головы выбили память о том, что всякая власть – это лишь нанятые тобой же исполнители, главная задача которых – работать на тебя и для тебя, обеспечивать твоё достойное существование. Скажи-ка мне, «гражданин», долго ты будешь терпеть в своём доме домработницу, которая вместо того, чтобы готовить-стирать-убирать, начнёт воровать из твоей тумбочки деньги, тырить продукты из холодильника, перестанет убирать и выносить мусор? Будешь ты платить ей зарплату или вышвырнешь на улицу с «волчьим билетом» и наймёшь другую работницу? Скажи, чем отличаются нанятые тобой мэры, депутаты, министры, президенты от домработницы? В том-то и дело, что ничем. Ты просто не хочешь признать этого. Ведь, признав это, тебе придётся по-настоящему стать Гражданином! А это некомфортно и где-то даже страшно. Хорошо. Ты боишься вместе с другими гражданами выйти и потребовать от власти исполнения положенного. Но один раз в пять лет у тебя есть Право сменить «домработницу». А как ты этим правом пользуешься? Ты в лучшем случае говоришь всё тоже: «Мой голос ничего не решает, лучше дома что-то полезное сделаю или с друзьями водочки под телек выпью». В худшем случае ты меняешь своё право Гражданина на деньги-гречку-колбасу, голосуя за тех, кто пять лет тебя обворовывал. Или даже идёшь работать в избирательную комиссию, где за 200-300 долларов участвуешь в фальсификации выборов. А потом, прочитав о результатах выборов, ты искренне возмущаешься: «Как же так? Явка такая низкая, фальсификации протоколов-вбросы бюллетеней-карусели на всех участках!!! Ужас, кошмар! Ещё пять лет кормить эту банду!..» И никогда не признаешься, что это ты, своими собственными руками привёл воров к власти. А страна твоя тем временем нищает. Люди вымирают. Детей рожать охочих всё меньше. Деньги, как и прежде, полноводными реками текут в оффшоры. Но тебе пока всё равно. Ведь пока остались какие-никакие вещи из одежды, худо-бедно можно поесть и даже выпить, квартиру не отобрали за коммунальные долги… Только всё это «щастя» ненадолго. Что делать станешь, когда зарплаты не хватит на пару недель? Когда из обшарпанной квартиры вышвырнут мордастые приставы-коллекторы на ближайшую помойку, где все «хлебные» места уже заняты твоими бывшими соседями – бомжами? Вот тогда ты, котяра помойный, возьмёшь в руки что потяжелее да и пойдёшь вместе с такими же нищебродами громить и грабить всё вокруг. Быть может, даже революцию устроишь. Крови прольёшь немерено. Что властью не украдено, то порушишь. А уж кого в новые правители приведешь, то одному Богу ведомо. Вот я и разговариваю сейчас с тобой, таким умным и красивым. Хочу достучаться до тебя: до мозгов, до сердца, до ливера твоего гнилого. Есть у меня хоть и слабая, но надежда, то ты не совсем ещё кончен. И Человек в тебе жив. Просто в кОму его загнали. Проснись, человече!!!

Блукаючи нетрями Інтернету, випадково натрапив на незалежний культурологічний часопис „Ї” (це назва). У його 63 номері, присвяченому Тернополю, є цікавий матеріал про роки національно визвольних змагань (1917-1920). У цей період, коли влада мінялась як шапка героєм відомої оперети, Тернопіль встиг тричі побувати в ролі столичного міста. Наперед скажу, що подаю уривки матеріалу не так з інформативною метою, хоч можливо для декого і це виявиться цікавим, як з метою поділитись тим, що найбільш вразило мене (це у виділеному мною абзаці).

 

>Отже, у ніч з 21 на 22 листопада 1918 р., через наступ поляків, українське військо та вище керівництво ЗУНР змушені були залишити Львів. З 23 листопада  по 31 грудня 1918 р. уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) перебував та працював у Тернополі. Про все це буде далі трохи докладніше.

 

>16-31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд Української Народної Республіки (УНР). В існуванні республіки тоді був один з найбільш критичних і важких періодів. У результаті наступу більшовицьких військ зі сходу і польських із заходу контрольована владою УНР державна територія обмежувалася частиною півночі сучасної Тернопільщини і невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського. На початку червня уряд спішно покинув Тернопіль через наступ поляків і виїхав до Кам’янця-Подільського, який вже виконував роль столиці до цього.

 

>У серпні-вересні 1920 р., внаслідок наступу військ червоної армії в нашому краї більшовицький режим Росії за сприяння українських більшовиків створив Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку (ГСРР). Маріонеткова держава зникла також із черговим наступом поляків, які залишись тут аж до 1939 р.

 

Коротенько про повсякденну роботу та державотворчу діяльність уряду ЗУНР і чим це закінчилось.

В Тернополі перебули та працювали, голова уряду й одночасно державний секретар фінансів Кость Левицький і державні секретарі: військових справ - Дмитро Вітовський, судівництва - Сидір (Ісидор) Голубович, закордонних справ - Василь Панейко, пошти і телеграфу - Олександр Пісецький, внутрішніх справ - Лонгин Цегельський, тобто шість із чотирнадцяти членів уряду (дехто не зміг виїхати зі Львова, інші працювали в Станіславові).

Від початку грудня президент УНРади і весь уряд працювали в приміщенні польської гімназії (вона тоді не діяла).

 

Нині - це приміщення міської гімназії, до цього загальноосвітньої школи № 4 на вул. Грушевського. (моє фото від 22 серпня 2008 р.)

 

Уряд працював в напрямках:

     Створення армії, котра мала відвоювати Львів і надалі забезпечити незалежність республіки. Власне у Тернополі започатковано роботу щодо реорганізації наявних українських частин в регулярну Галицьку армію.

     Створення системи державної влади та її правових засад. Державний Секретаріат встановив та укріпив зв'язки з повітами, реалізовуючи практику проведення своєї політики через повітових комісарів.

     Створення державної жандармерії для забезпечення правопорядку

     Робота з формування законодавства та створення системи правових відносин у державі, що започатковано у Львові, (закони з організації судів, прокуратури)

     Зовнішньополітична діяльність здійснювалась виходячи з того, що республіка  змушена була вести нерівну війну з Польщею. Останню всіляко підтримувала Антанта, тоді як єдиним союзником ЗУНР могла бути лише Українська держава за Збручем. За дорученням Ради Державних Секретарів наприкінці листопада з Тернополя на Велику Україну виїхала офіційна делегація ЗУНР.

Після цього розпочалася підготовка до об'єднання (злуки) УНР і ЗУНР в одну державу.

17 січня 1919 р. з Тернополя виїхала офіційна делегація ЗУНР у Київ на проголошення Акту Злуки та участь у Трудовому конгресі України.

У середині грудня уряд сколихнула криза: публічно стало відомо, що К. Левицький та Я. Литвинович причетні до незаконного продажу нафти. Спочатку голова уряду відсторонився від його діяльності, а 23 грудня офіційно подав у відставку. Раду Державних Секретарів тимчасово очолив С. Голубович.

За таких обставин було прийнято рішення перенести вищі державні структури ЗУНР у Станіславів, нині Івано-Франківськ. Вирішальну роль тут відіграло розташування цього міста майже в центрі контрольованої урядом території, його близькість до нафтоносного Бориславського регіону, де видобувався основний стратегічний товар республіки -  нафта.

Вся ця епопея державотворення кумедна для українофобів. Викликає вона певний скептицизм і для людей поміркованих відносно українського питання.  Однак раджу зазирнути сюди , щоб переконатись - енергетичний потенціал тодішньої республіки був більш ніж солідним. Та навіть і тепер виникає питання, для чого нам їхній Сибір з дорогим газом? Але на Олімпі видніше.

А мій висновок стосується все ж таки людського фактора (жирний абзац). Члени уряду ЗУНР були вихідцями із галицької інтелігенції і порядних родин, практично всі з "руками, які не крали". У такий критичний період, коли все висіло на волосині, в повному ворожому оточенні, не уникли того, чим хвора наша еліта протягом всієї історії України. Допоки вони ще не при владі, поки вони стоять перед людьми на Майданах - доти вони чесні

Навеяно комментариями к заметке http://blog.i.ua/user/2648803/929554/

Так за что я ее должен ненавидеть? Ненавидеть премьера, президента, кабинет министров, Верховную Раду всю целиком. Наверное,за то, что она сделала что-то плохое для меня гражданина этой страны, а значит и для всей страны, я так понимаю. 

Так вот, прочитав комментарии уважаемых блохеров, имеющих вызывающе ярко националистический окрас, и неравнодушных фанатов бывшей премьерки понял, что мне эту власть не любить не за что. Ибо, уважаемые, кроме слюнобрызг и желчной ненависти, ничего дельного, я в этих комментариях не увидел.

Да, тяжело пенсионерам живется, у бюджетников низкие зарплаты.Согласен, что нехорошо обошлись с афганцами и чернобыльцами. Коммунальные платежи растут, плохо это, но, к сожалению, объективно. Может, забыли юлефаны, кому мы обязаны высокой ценой на газ? 

Цены ползут вверх? А кто эти цены устанавливает? Не те ли барыги, которые посылали на майдан своих торгашей? Не тут ли сидящие блогеры, работники торговых компаний, которым с этого повышения премии в конвертиках выплачивают их работодатели? Не те ли представители «малого бизнеса», которые спят и видят, как путем все того же повышения цен стать представителями большого бизнеса, потому что мы за 20 лет независимости так и не научились производить национальный продукт. А все больше заботимся о том, как бы подороже впарить своим же соотечественникам заморский эрзац.

Украина должна выплатить по внешним заимствованиям около 15 миллиардов долларов в виде погашения кредитов и процентов. Где деньги взять? Думал ли кто над этим? Может у нацсвидомых и юлеботов есть дельное предложение, кроме как «взять все, да и поделить»? Нет, ребята, прежде чем критиковать, нужно и предлагать.

Существующая власть в Украине антинародная по своей сути. И совсем неважно кто персонально держит бразды правления – виновата система, система капиталистических отношений. И кто вам сказал что «богатые поделятся»? Плюньте ему в лицо, не поделятся. Ибо после этого они перестанут быть богатыми. Один раз это уже произошло, кто хорошо помнит историю, в 1917 году. Тогда советская власть заставила капитал поделиться.

Что значат антинародные реформы? Только то, что это реформы для обогащения капитала. Что значит антинародное правительство? Это значит, что в правительстве сидят представители капитала и им безразлично, как  живет народ. Кто ратует за смену существующей власти, скажите, а что вы можете предложить взамен? Или кого? Все правильно, все тех же представителей большого капитала. Иного не дано самой системой, системой капиталистических отношений. Мы идем и выбираем из предложенного, а они сейчас, все без исключения: и власть, и оппозиция заняты поиском удачной «свиньи», которую можно будет красиво подложить народу.

Так стоит ли ломать копья? Мне, лично, эта власть ничего плохого, правда и ничего хорошего, пока, не сделала. И я ей благодарен за это. За то, что я могу свободно разговаривать на родном языке, и ни кто мне не посмеет сказать, «чому я не розмовляю державною мовою».  Я перестал видеть у себя в городе ненавистных мне националистов с флагами уна-упа, смотрю фильмы на понятном мне языке, свободно общаюсь в своем городе. Работаю, зарабатываю столько сколько мне нужно для того, чтобы купить себе то, что нужно. Сын учится в национальном ВУЗе, в Киеве, за бюджетные деньги, получает стипендию. И родители не бедствуют. 

Да, к сожалению, Канары и омары мне только снятся, но и это нужно воспринимать реально. Воровать, обманывать, махлевать меня мои родители не научили, не учил я этому и своего сына. Так что Канары  только по телевизору, а омары зачем мне. Крабы и креветки наши черноморские ничем не хуже, да и места у нас, в Крыму, есть не хуже Канар.

Украина не Россия, поэтому я не хочу, чтобы у нас было то же самое. Я против того, чтобы у ПР было доминирующее большинство в парламенте. Поэтому на выборы в парламент, если я на них и пойду, я буду голосовать против партии регионов.

 А если пойду на выборы президента, то буду голосовать за Януковича. Пока альтернативы ему, я для себя не вижу. Хотя почему, есть много достойных людей у регионов, просто нужно над ними немного поработать, создать им имидж и как сказала классик: 

Он по-украински совершенно

Мог изъясняться и писал;

Легко мазурку танцевал

И кланялся непринужденно;

Чего ж вам больше? Народ решил,

Что он умен и очень мил.

И давайте, в дальнейшем, будем отвечать каждый за себя.

Можешь "довічно на нари у повному складі" - тяни мазу,  "На кіл!" - сажай, "…й у Дніпро,щоб поніс у синєє море кров ворожу…" - топи, "Усіх їх — на розстріЛ!" - стреляй, "не , лучше живем содрать кожу и присыпать морской солью" - дери кожи с них живьем, но только сам, сам и отвечай за свой базар.

И еще несколько цитата из этой заметки:

  Anti_Orange: Особенно много нам наэкономила Юля Владимировна. Виктор Андреевич недалеко отстал. http://focus.ua/politics/40445/

Nicks: ну при них мы хотя бы жили, а не выживали (до кризиса, естественно)

Lugano: ВЫ возможно, но не весь народ. Как была жо-па при них, так и сегодня и так 20 лет. Сама система обворовала людей. И особо то тут мало роли играют фамилии, потому как она (система) не даст по другому жить, кто бы не руководил. Не верю я в доброго царя-батюшку или вольную царицу—все ставленники олигархии. Ободравшую людей до нитки. Потому мало имею надежд при смене Януковича, ну допустим на Юльку..Пока будет такая система власти - -пока мы будем дальше вымирать, и нищать…

Lugano, мы с тобой одной крови.

 Слово мужа,

отца,

сына.