Дитино, яка бачила війну
ніколи я тебе не дожену
не усвідомлю істину одну
як це жахливо - бачити війну.

Якщо дозволиш, поруч я піду,
якщо дозволиш, просто обійму,
сміливим, сильним янгулом назву
дитину, яка бачила війну.

Клеймом палає внутрішня тривога.
Пече нестерпно, аж забракло слів.
Дівчисько-муза - чи існує змога
приборкати дракона почуттів?

А може навпаки цього не треба
і краще його випустити в світ?
Нехай розважить натовп просто неба
і воля осяває цей політ.

Магія ніжних слів -
казка чарівника.
Мова неначе спів
довго її шукав.

Внутрішній мій герою,
лагідний самураю!
Дяка що робиш грою
світ, де я знов літаю.

Зачароване поле.

До погибелі – крок.

Пропливають гондоли

Почорнілих думок.

І божественне тріо

Потомилось і спить.

Чом його, sole mio,

Ти не хочеш будить?

По бажаннях і хибах

Зло полізло на трон.

Шурхотіння і вибух.

І сміється Харон.

Покинь шукати шану у відзнаках,

У оплесках, у сказаних словах,

Найгірші людожери – то у фраках,

А не оті, що десь на островах.

Похвалять, але потім за монету

І продадуть, нащадки плазунів,

Бо в людожерів шику та паркету

Чеснот ще менше, ніж у дикунів.

Дні як ночі – невпинні,

Порожні та кволі,

Репетиція ніби

Невблаганного страшного суду,

І вагається мить

Й запитання горить:

Як побачити сни,

Що не снились ніколи-ніколи,

Як побачити те,

Ким та з ким

Я ніколи не буду?

Як побачити те, що панує роками?

Як побачити те,

Що існує в моїй голові

І на волю лише

Виповзає рядками?

 

30.03.2016

Місто – хижак.

Я бачу у його жовтих очах голод,

Хоча шукав емоції

На сірому обличчі.

Місто ковтає людей

Та випльовує лише

Ходячі оболонки.

І я з жахом чекаю

Тієї миті,

Коли воно зверне свою увагу

На мене.

09.02.2016

Чарівно - дзвіночки конвалій
почую в мелодії ночі,
«Подалі від сірих реалій!», -
дівчинка-мрія шепоче.

Доводячи розум до сказу,
сміливо іде за лаштунки -
страхи поховались відразу
від сміху малятки пустунки.

Свій танець довершує співом -