Рай в моїй  оселі

                                               Іронічно-реалістичний вірш,  з прихованими між рядками  надією

та вірою в майбутнє

Окрайчик сонця відламаю,

Гвіздком до стелі –світло в хаті!

Зірки - у лантух, ось і маю

Підлогу  в зорях. Волохаті

     М’які хмарки – перинки в ліжко,

     Квіткові пахощі – до скрині

     (Лише до свят виймати.) Діжку,

 Ще й не одну, повітрям синім

Наповню щільно – до комори;

Вдихатиму повітря чисте.                 

Відкраю кусень щедрий – море

В оселі хлюпатиме…

                Місто,

     Багатолике й метушливе

     Гуде, вирує, підганяє;

     Наш одяг - клопоти важливі…

     Храм неба двері відчиняє…

25.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

Мовчання красномовним бути вміє –

Він та Вона в Коханні, і не сміє

Ані словечко сполохнути мрію.

Лише торкання, погляд очі в очі,

Тремтлива, найсолодша тиша і пророча.

Таким промовистим бува мовчання –

Вона та Він в передчутті прощання,

Слова безсилі, бо нема Кохання.

Торкання мертві, погляд – вбік, не в очі,

Тремтлива тиша наполохана, пророча.

16.11.2010

© Stepans’ka Marina (SMG)

присвята моїй любій доні 

Передзим’я. Старий-Листопад

Кволий, труситься...

Крутиться світ.

ЗореНіч... ЗореРух... Зорепад…

Леоніди летять – ЗореКвіт,

ЗореДиво! – Дивуюсь, дивлюсь;

Поміж тисяч малих тих свічад

Є й  моє… Тихо Богу молюсь –

«Зустріч нам подаруй в зорепад!..»

Час минав… От і Спас на порі!

Пахнуть яблука, мед…

ЗореНіч!

Персеїди палають вгорі –

Сотні  Богом запалених свіч.

При надії, пильную на мить

Чудотворення, вгору дивлюсь …

Зірка просто в долонях горить!!!

Дивородження!..

 Богу молюсь…

11.11.2010

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109299746

© Stepans’ka Marina (SMG)

Якби ж побачить журавлиний клин,

Що від озер ясних до сонця лине…

Не йняти віри тузі –

Не один

Ти знаєш:

Ні.

Надія не загине.

Крижинам не віддасть свого тепла,

Не змовкне навіки, гріхами скута.

Землі чужої запашна отрута

Не вб’є жаги,

Не спинить вороття

До вод джерельних.

З безлічі шляхів

Той шлях,

Що досі в серці не зотлів,

Розбудить пам’ять…

Тож нехай зі скла,

Немов з душі запиленого тла,

Дощі змивають дні,

Змивають ночі –

У погляді надії на життя

То сльози каяття,

То сльози прощі.