Осінь. біля вікна

Якби ж побачить журавлиний клин,

Що від озер ясних до сонця лине…

Не йняти віри тузі –

Не один

Ти знаєш:

Ні.

Надія не загине.

Крижинам не віддасть свого тепла,

Не змовкне навіки, гріхами скута.

Землі чужої запашна отрута

Не вб’є жаги,

Не спинить вороття

До вод джерельних.

З безлічі шляхів

Той шлях,

Що досі в серці не зотлів,

Розбудить пам’ять…

Тож нехай зі скла,

Немов з душі запиленого тла,

Дощі змивають дні,

Змивають ночі –

У погляді надії на життя

То сльози каяття,

То сльози прощі.