Извечный вопрос. Отнюдь не риторический.

Многие даже умудрялись давать на него ответ. Мне бы вот то-то, да то-то — и я буду счастлив. Любви кому-то. Кому-то денег. Или пива цистерну. Или успешную карьеру. Или просто тишины и спокойствия.

Но хуй вам, уважаемые. Почему же богатые мира сего нихуя не чувствуют себя счастливыми?

Потому что им, понимаете ли, скучно. У них уже есть всё, что они хотят, чтобы быть счастливыми. И они хотят чего-то, чего достичь нельзя в принципе. Тех же проблем, приключений, не создаваемых исскуственно, а существующих, висящих над тобой каждый день.

А те, над кем оно висит, хотят от них избавиться и они очень даже не прочь махнуться местами с этими, первыми. Тогда будет им счатье, как они, долбоёбы, считают. Несчастливы ни те, ни другие.

А на самом деле всё ведь просто. Счастье — понятие эфемерное, и будь ты трижды убеждён, что для счастья тебе надо а, б и в — получи ты эти три составляющих, тебе снова будет чего-то нехватать. Получи недостающее — появятся новые желания, проблемы и горизонты.

Почему, спросят самые любопытные из моих читателей? А потому, что счастья нет в природе и достичь его невозможно. Счастье — это такое слово, которое придумали люди чтобы укрепить свою веру в светлое будущее, чтобы иметь стимул к постановке целей, к жизни, к идеалу.

Потому, что смысла жизни нет, как такового. Есть только счастье, которое для них подсознательно и может стать смыслом.

Только вот враки всё это. Счастья нет. Не было, и не будет.

- Я летаю, - сказал трамвай, распуская штанги в сторону.

- Ты летающий трамвай.

- А ты кто?

- Я, - она посмотрела на себя, - даже не знаю.

- Мне кажется, - трамвай внимательно осмотрел ее, - ты нитки.

- Да, нитки запутались!

- Или ты радуга.  Трехцветная, правда.

- Смешная радуга.

- Ой, дождь! – летающий трамвай зажмурил глаза.

Малыш разлил воду на только что нарисованные картинки.

 (С) Бахытжан  Кадыров

Бог слепил человека из глины, и осталось у него еще немного неиспользованной глины.
- Что еще слепить тебе? - спросил Бог.
- Слепи мне счастье, - попросил человек.
Ничего не ответил Бог, а положил человеку в руку оставшийся кусочек глины.

[ . ][ Читать дальше ]
 

 

Пустая душа!

Убитая женщина плачет

И слёзы её, обжигая, горячи…

Телесно живая и что ж это значит?!

Подумает каждый

И взгляд он свой спрячет,

Поняв, что мой - значит…

Большие глаза откроют тебе глубину моей боли!

Та боль лишь сравнима с назойливой молью.

Её убиваешь и травишь чем можно,

И вот я уж мыслю, что радость возможна…

Но нет, всё иначе:

Я боль ту прибила однажды,

В итоге та боль удвоилась дважды.

Во имя спасенья, она отложила личинки,

Личинки растут и душу сжирают,

Душою моей, своё тело питают.

Сжирая её у меня, мне новую боль порождают

И в сердце моё эту боль доставляют.

Я думаю так, что я в жизни иная:

Живу и всю боль через душу пускаю!

И смысл, конечно, её понимаю…

Себя в своей жизни я трижды убила,

А сердце своё железными швами скрепила.

Последний же раз, когда я себя обновила,

Тогда я совсем умерла, а в сердце и душу пустоту поселила…

Я, может быть, снова тогда родилась,

Но только телесно, чтоб в жизни родных мне людей мечта их сбылась:

Они же не смогут здесь быть без меня!

Та бездна, в которую падала я,

Теперь отразилась в душе у меня.

Заглянешь, а там полный мрак – пустота,

Там эхом слышны мои стоны от боли,

Что не отпускает меня…

Терплю я, но нет уже силы той воли…

  

 

 

 

 

 

 

 

                                                                      SexyLove

  Поспілкуватися зі мною ви зможете через скайп - process57

Бесіда 5

ХТО ТАКІ Є МИ САМІ?

З дитинства запам"яталось суворе потрясіння, яке сталося, коли я вперше дізнався, що люди живуть один раз, а потім помирають НА-ЗАВЖ-ДИ! Пам’ятаю пронизливий страх, який заповнив тоді все моє тіло.

Пізніше, в школі, я пережив ще одне розчарування, яке виникло на уроці географії. Нам показали карту світу, та сказали, що всі географічні відкриття закінчились, і на Землі більше не лишилося білих плям. Вчителька промовила це, чомусь, з гордістю. Пам’ятаю, я відчув себе ошуканим: адже найцікавіше на світі вже відбулося, але потім втішився – ще залишилася далека та загадкова Африка.

Так у своєму житті, я вперше зустрівся з двома глобальними істинами про себе, та про навколишній світ:

- ми, люди, є істотами, які помирають;

- ми живемо у матеріальному світі, і все цікаве у ньому вже відбулося.

Ці істини принесли у собі непозбутню печаль і нудьгу, які тінню лягли на серце.
Так, чи приблизно так, кожна дитина у нашому раціональному світі стає частинкою сучасного світобачення.
Хто ми насправді: - люди, які живуть один раз та щезають назавжди, чи істоти з вічною душею?

Матеріалістична психологія розглядає людину, як біосоціальну істоту. Біологічна частина – тіло людини, а соціальна – її свідомість.
Одночасно, свідомість є продуктом головного мозку. Вона „виділяється” мозком так, як наприклад, жовч виділяється печінкою. Відповідно, коли людина вмирає, свідомість вмирає разом з нею. Звернемося до сучасної психології.

З точки зору трансперсональної психології, свідомість існує незалежно від людини та її мозку. С.Гроф пояснює зв’язок між мозком та свідомістю на прикладі телебачення:
Всім відомо, що телевізійна передача записується на студії, потім транслюється в ефір у формі електромагнітних хвиль, і тільки після цього її можна подивитися по телевізору. У наведеному прикладі, свідомість аналогічна електромагнітним хвилям, які існують у просторі
незалежно від приймача, тобто, мозку. А мозок людини і є приймачем свідомості.
Природа реальності у С.Грофа розширюється – поруч з матеріальним світом існує поле свідомості.

З позицій процесуальної психології, світ, у якому ми живемо є потоком. Цей потік складається з матеріальних об’єктів, живих істот та подій. Кожна людина здатна бачити світ, як потік, та керуватися його течією.
Сутністю людини є життєвий потік.
Його можна уявити у вигляді джерела, або струмка. Якщо життєвий потік тече, людина відчуває себе наповненою радістю та щастям. Всі ми переживали цей стан у дитинстві, а потім поступово втрачали, коли наш життєвий потік блокували в процесі нашого виховання.

З позиції тілесно-орієнтованої психології, тіло людини можна розглядати, як проекцію свідомості на матеріальний план, як затверділу думку, думку людини про себе саму та про зовнішній світ. Взаємодіючи з тілом людини, можна здійснити вплив на свідомість.

З точки зору психології духовності, людина є духовною істотою. Всі проблеми людського буття вкорінені у духовній площині, і саме тут вони мають повне та гармонійне вирішення.

Ми люди, є духовними істотами. У дитинстві ми є цілісними та живемо повноцінним життям. У процесі виховання нас „розрізують” навпіл: блокують та відкидають духовну частину, та створюють у тілі новий (ворожий до людської сутності) центр свідомості – інтелект. Дитина
поступово втрачає відчуття занурюваності, розчинення у бутті. З’являється внутрішній спостерігач, який не живе повноцінним життям, а тільки спостерігає за ним. З цього моменту ми відчуваємо, що живемо не по-справжньому, що нам невистачає чогось важливого. Залишаються спогади про яскраве та радісне життя у дитинстві, які перетворюються у мрії про майбутнє щастя. Щастя же нам обіцяють, тільки після успішного соціального  самоствердження. Так ми стаємо невід’ємною частинкою соціальної машини.

З  погляду тілесно-орієнтованого психолога, люди виглядають непривабливо: блоки на горлі, на руках, внизу живота, панцир на Серці, в очах нескінчений буденний діалог з самим собою, голова „від’єднана” від тіла.  Така тілесно - енергетична форма суперечить людській природі.

У нашому тілі, там, де повинен горіти вогник радості, тепер маємо відчуття холоду та порожнечі .

Шукати істину нас примушує відчуття того, що ми живемо несправжнім життям.

Але, найголовнішим є те, що кожний з нас здатний повернутися до своєї істинної природи та стати щасливим. Варто тільки відкрити двері та вийти з матриці.

З повагою...

Смотрел недавно новости и был там такой эпизод.

Женщина жалуется, что ее ребенку чужая женщина надавала по рукам.

Когда она подбежала и спросила, что происходит.

То обидчица сказала, что ее ребенок отнимал игрушки у ее сына,

а так как тот не давал, попытался его побить.  Дело было в Прибалтике.

Так вот обиженная мамаша жалуется на камеру, что это все латышские националисты,

просто они ненавидят Русских.

 

Я подумал да какая ты Русская? Ты существо неизвестной породы и вида, которых развелось последнее время в любой стране и в любой национальности. Вместо того, что бы следить за своим чадом и раз не уследила, поблагодарить другую мамашу, которая попыталась научить ребенка хоть чему-то. Ты поднимаешь здесь вопли.

Вместо того, что бы воспитывать ребенка такие монстры целый день сидят уткнувшись в телефон, а тем временем их чадо тихо превращается в чудовище.

Сначала игрушки у детей. Потом будет отнимать деньги на завтрак в школе, что дали родители своим детям. Шмонать карманы в чужой одежде в школьной раздевалке.

После воровство войдет в привычку.

Потом грабить банки или подобное.

А после станет президентом и обворует страну……

 

Я например не могу даже на секунду вообразить, чтобы мой ребенок даже попытался взять у другого игрушку или вообще бы что ни было.

Заходим мы с Викой на детскую площадку ей 2.5 годика.

По нашему ходу лежит игрушка на земле, никого рядом нет. Вика смотрит на нее зачарованно, не может глаз отвести и идя вперед непроизвольно делает большой круг, чтобы обойти эту игрушку, как можно дальше. И при этом игрушка ей нравится, она ее хочет, но даже вопрос об этом не задает, так как даже ей понятно, что это чужое и вопрос не может и подниматься.

 

Подходит девочка с игрушкой к ней и протягивает Вике.

Вика в растерянности смотрит на меня.

Я говорю – возьми. Девочка дает тебе поиграться, только не забудь вернуть ей назад, когда наиграешься. Она берет игрушку счастливая, играет совсем немного и отдает назад, говоря – спасибо.

 

Другой ребенок в другое время подходит и дает ей игрушку, она берет и собирается играть.

Через минуту тот-же ребенок подбегает, выхватывает игрушку из ее рук и убегает.

Она стоит растерянная некоторое время поглядывая по сторонам.

Потом берет находит палочку и счастливая идет и ковыряется ей в луже.

 

Если она, что то грызет типа сушки и кто то подходит и глядит ей в рот.

Она молча протягивает сушку(я ее не учил этому).

 

Вот это я называю самодостаточность. Мне бы хотелось, что бы она вела себя так всегда, даже когда вырастет.

 

Хотя недавно во сне она заплакала и причитала, что у нее забрали ведерко……

 

Похоже, что то начало ломаться и пришло время для философии Стоиков……