хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «війна»

Сирія чи Уккраїна? Де почнеться війна першою?

Сирійське криваве протистояння: в повітрі запахло новою світовою війною ?!
 

Війна в Сирії, то затухаючи, то спалахуючи з новою силою, триває вже дев’ятий рік. Розпочавшись як суто внутрішній громадянський конфлікт, вона переросла у протистояння багатьох глобальних і регіональних гравців. Нині, у зв’язку з російськими повітряними ударами по провінції Ідліб, відносини між США і Росією знову розпалюються на тлі втручання в конфлікт Ізраїлю. Як відомо, 4 вересня російська авіація завдала не менше двадцяти ударів по позиціях повстанців у провінції Ідліб, до кордону з якою Туреччина перекинула важке озброєння. Економічні новини наводить своїм читачам бачення ситуації щодо конфлікту в Сирії, а також короткий екскурс в історію і прогнози розвитку.

Сирійське криваве протистояння: в повітрі запахло новою світовою війною ?!

США також в ніч з 6 на 7 вересня внесли в санкційні списки щодо Сирії чотири фізичні особи та п’ять організацій. До них потрапили, в тому числі, й ті, які причетні до поставок нафти і озброєнь сирійському уряду. Йдеться про дві компанії з Лівану, дві – із Сирії та одну фірму з ОАЕ. Серед фізичних осіб – три сирійця і один ліванець, інформують Економічні Новини.

Про інтереси різних сторін

7 вересня ситуація в провінції Ідліб стала ще більше загострюватися. США попередили Росію, щоб вона не оскаржувала їх військову присутність в цій країні. Дійсно, адже Америка хоче убезпечити своїх військових, присутніх на базі Ет-Танфа в провінції Хомс. Також у США є побоювання з приводу того, що РФ може застосувати для своїх ударів авіацію і корабельну зброю, й це небезпідставно.

Як повідомляє SNN, 7 вересня Росія попередила США, що її авіація, а також сирійські урядові війська готуються до нападу на регіон на півдні країни. Саме там розміщено чималу кількість американських військових баз.

Читайте: Ізраїль атакував іранські об'єкти в Сирії

США також бояться, що наступ сирійських військ і російської армії, що може супроводжуватися використанням хімічної зброї, призведе до чималих потоків біженців.

РФ у свою чергу запропонувала США назвати ті об’єкти в Сирії, які, на думку американців, причетні до виробництва або зберігання хімічної зброї, та спрямувати туди фахівців із заборони цієї зброї. Сьогодні ситуацію у провінції Ідліб має розглянути Рада Безпеки ООН.

Як бачимо, крім Росії, США та Ізраїлю в конфлікті прямо беруть участь Туреччина та Іран, а опосередковано ще і сунітські монархії Затоки. Пояснюється це тим, що в Сирії має місце ще й чергова серія одвічних розборок між двома протиборчими течіями ісламу – сунітами і шиїтами, де останні представлені крім Ірану ліванською Хезболлою, а також загонами афганських шиїтів і єменських хуссеітов. І це не кажучи вже про сирійську правлячу меншість алавітів, яких вважають близькими до шиїзму.

Читайте: Україна серйозно збільшить торгівлю з Ізраїлем

Сирійське криваве протистояння: в повітрі запахло новою світовою війною ?!

У свою чергу, суніти представлені як помірною опозицією до сирійського режиму, так і ісламськими терористами, у тому числі місцевим відокремленням Аль-Каїди, і не добитою остаточно терористичною Ісламською державою Іраку і Леванту (ІГІЛ).

Втручання Туреччини зумовлено передусім курдською проблемою, яка загострилася в ході сирійського конфлікту. Словом, щоб зрозуміти дії, інтереси і мотиви зовнішніх гравців, які загрожують глобальним конфліктом, слід для початку зрозуміти сам конфлікт, який є складним, багаторівневим і багатогранним, його історію та динаміку.

Від демократизації до ісламського екстремізму

Спершу події в Сирії вважалися складовою так званої арабської весни, що почалася в Тунісі, підхопленою в Лівії та Єгипті, яка докотилася до Сирії і ознаменувалася підривом і/або руйнуванням авторитарних або фашистських режимів, що правили в цих країнах. Але незабаром в Сирії, як і в інших країнах, почали чітко вимальовуватися суто місцеві спонукальні мотиви, наприклад, курдське питання і протистояння по осі сунізм-шиїзм, чого в явному вигляді немає, наприклад, у Лівії та Єгипті, в яких у свою чергу були суто місцеві передумови до соціальних вибухів.

Ентузіазм з приводу демократизації арабського світу швидко змінився на наростаючу небезпеку ісламського екстремізму і криваву війну всіх проти всіх. Втім, ще на прикладі Іраку стало очевидним, що диктатури, які правили в деяких арабських країнах, утримували їх від скочування в безодню нескінченного кривавого хаосу з активним зовнішнім втручанням, і як тільки ці режими скидаються, ситуація стає неконтрольованою.

Вкрай мало говориться про те, що так звана арабська весна є, в тому числі, наслідком глобальної економічної кризи 2080-2009 років в ядрі капіталістичної світосистеми, яка спричинила соціальні та військово-політичні катаклізми на арабській периферії цієї системи.

Головні причини сирійського конфлікту, повторимо, крилися всередині самої Сирії. Протягом багатьох років влада країни здійснювала непродуману політику стимулювання сільгоспвиробництва. Це призвело до опустелювання земель і виснаження водних ресурсів. Остаточно сільське господарство знищила посуха 2006-2007 років. Дрібні фермери розорилися, сільгоспвиробництво обвалилося, ціни на продовольство і фураж різко зросли, було знищено майже все поголів’я худоби, і владі довелося вперше за довгі роки робити великі закупівлі продовольства за кордоном.

За даними ООН, в 2010 році до одного мільйона людей 20-мільйонної Сирії опинилися на межі голоду. Приблизно 1,5 млн осіб покинули свої місця проживання і переселилися на околиці великих міст – Дамаск, Алеппо (Халеб), Дейр-ез-Зор, які і без того мали великі проблеми через перенаселеність, відсутність умов, бідність і скупченість. З 2002 по 2010 рік міське населення зросло з 8,9 до 13,8 млн осіб. До внутрішньо переміщених осіб додалися біженці із сусіднього охопленого війною Іраку, чисельність яких тільки за 2003-2007 роки оцінюється в 1,5 млн. Вважається, що мешканці скупчених околиць міст стали соціальною базою суспільного вибуху.

ВВП на душу населення був вищий, ніж в Україні

При цьому Сирія була дуже розвиненою за арабськими мірками країною. У 2010 році, за даними МВФ, ВВП на душу населення становив 4800 доларів, тоді як в Україні в 2017 році ВВП становив приблизно 2600 доларів, і вище 4000 доларів у 2013 році не піднімався. Рівень безробіття в 2010 році в Сирії дорівнював 20% серед дорослих і 30% серед молоді, що цілком порівнянно з Іспанією. Сирія вирізнялася досить високим для свого регіону рівнем грамотності та тривалості життя.

До посухи, голоду і мігрування населення в скупчені гетто міських околиць слід додати масштабне безробіття, глибоку соціальну нерівність, корупцію, а також неадекватну політику режиму Башара Асада, якому 2000 року влада дісталася після смерті його батька Хафеза Асада, який правив країною 30 років.

Слід враховувати і зовнішній вплив. Сирія з моменту свого виникнення внаслідок розділу Османської імперії після Першої світової, отримання незалежності й подальшого перетворення на підмандатну Франції територію відчувала зовнішній вплив завжди. У новітній час значна увагу до Сирії прикута з боку сунітських монархій Аравії, передусім Катару.

Ця країна є одним з найбільших постачальників природного газу в Європу і Південно-Східну Азію. З природних причин поставки здійснюються у вигляді зрідженого газу, що пов’язано з низкою складнощів і обмежень. У Катарі, цьому нафтогазовому карлику з великими грошима і глобальними амбіціями, давно виношуються плани протягнути трубу в Європу, природно, через територію Сирії, в якій править режим Асада, не дуже дружній до сунітських країн Затоки. Проте режим є союзником шиїтського Ірану, якого в сунітському світі вважають чи не найголовнішим ворогом.

У цьому інтереси монархій Затоки збігаються з інтересами Туреччини, яка теж не проти «сісти на трубу» в разі поставок вуглеводнів. Це один з найважливіших інтересів Туреччини в Сирії разом з курдським питанням, яке Анкара традиційно вважає для себе дуже важливим і болючим.

У свою чергу, Іран зацікавлений у збереженні режиму Асада, дружнього політично і конфесійно. Тегеран також зацікавлений в збереженні територіального сполучення через Сирію з воєнізованим шиїтським рухом «Хезболла» в Лівії. Іран теж не проти прокладання нафтогазових трубопроводів до Європи через Сирію. Особливо це стало актуальним останнім часом після зняття з Ірану санкцій в обмін на відмову від ядерної програми і активізацію торгово-економічного співробітництва з Європою, в чому остання зацікавлена не менше самого Тегерана.

Іран і Ізраїль при своїх інтересах

Інтереси Росії не зводяться тільки до геополітики, збереження присутності в регіоні і військових баз на території Сирії. Є у Москви і суто меркантильний інтерес у збереженні і збільшенні поставок російських енергоносіїв до Європи. Тому Москва вкрай не зацікавлена в появі нових шляхів постачання вуглеводнів в ЄС з Аравії, Ірану, Азербайджану, Середньої Азії. Це одна з найважливіших причин присутності Росії в регіоні.

До речі, тут інтереси Москви входять в глибоке протиріччя з інтересами не тільки сунітських монархій, а й свого нібито союзника Ірану. У Тегерані це повинні розуміти, тому розмови про союз Кремля і режиму шиїтських аятолл Ірану виглядають занадто поверхневими. Втім, поки що вони є союзниками, оскільки у них є спільні противники в особі, насамперед, США.

Нарешті, є ще Ізраїль, що перебуває у стані війни з Сирією мало не з 1940-х років. Наліт ізраїльської авіації на ядерний центр Сирії, постійний обмін обстрілами, авіаційними і ракетними ударами – все це ланки перманентного конфлікту двох країн, що триває десятиліттями. Частина території Сирії на Голанських висотах захоплена і утримується Ізраїлем ще з 1970-х років під приводом боротьби з тероризмом. Сирія і Ізраїль не визнають один одного. Сирія підтримує ворожу Ізраїлю «Хезболлу» в Лівані. Словом, тут свій давній клубок ворожості та протиріч.

Картина буде неповною, якщо не згадати участь у конфлікті США. Інтереси Америки різнопланові. Тут боротьба з тероризмом, впливом Росії в регіоні, прагнення контролювати видобуток і постачання вуглеводнів, левову частку яких, до речі, Штати отримують з країн Затоки, передусім з Саудівської Аравії і Катару, що вважаються давніми союзниками Америки в регіоні.

Ось короткий тезовий перелік внутрішніх і зовнішніх факторів, які призвели навесні 2011 року до соціального вибуху, подальшої громадянської війни і зовнішнього втручання в Сирії.

(Visited 299 times, 1 visits today)
Автор: Александр Карпец
07.09.2018 16:21:56

В пеклі атак

Душа вимагає спокою
тільки я не дозволю.
Вистачить сили з кокону
вибратися на волю.
Доля - постійно діяти,
права нема мовчати.
Поки без крил і мрії ти
гине країна-мати.
Чорно-червоний битви знак
справжніх до бою кличе
в пеклі палаючих цих атак
відвага тобі так личить.

Щурі пожирають одене одного в ОРДЛО

Бутусов: Анащенка ліквідували не бійці ССО, а Курченко руками ватажків “ЛНР”


Сергій Іванчук та Іван Дєєв. Кадри відео

 

Юрій Бутусов
журналіст, редактор сайту “Цензор.нет”

(FB)

Військовополонених [із 8-го полку ССО ЗСУ, затриманих бойовиками в Луганській області] під тортурами змусили зізнатися в диверсіях, щоб прикрити ліквідацію Пасічником на замовлення Курченка конкурентів із керівництва “народної міліції ЛНР”.

10 березня “глава МГБ ЛНР” Леонід Пасічник виклав виступ двох полонених українських військовослужбовців зі складу 8-го полку спецназу Сергія Іванчука та Івана Дєєва, де вони розповідають, як нібито вони 4 лютого підірвали в Луганську “начальника управління народної міліції ЛНР” Олега Анащенка.
У свою чергу, влада України категорично спростовує ці звинувачення.

Треба відзначити, що ще 11 лютого командування ЗСУ заявило про зникнення розвідгрупи на фронті.

Сьогодні заявлено, що йшлося саме про Іванчука і Дєєва.

Незважаючи на те, що як версія ліквідація Анащенко українськими спецслужбами цілком могла б розглядатися, проте в реальності, подивімося, чи можуть мати до цього відношення Іванчук і Дєєв?

1. Про захоплення диверсантів, які вбили Анащенка, російські спецслужби “ЛНР” заявили відразу після вибуху 5 лютого. Однак відео допиту українських військових опубліковано тільки 10 березня.
На обличчях військових помітні сліди побоїв. При цьому опубліковано відео, що нібито на їх конспіративних квартирах виявлено зброю та вибухівку.
Чому ці визнання були зроблені відразу – чому більше місяця тягнули? Очевидно, спочатку вибивали зізнання, а потім чекали, коли з облич хоча б трохи зійдуть побої.

2. Іванчук – начальник інженерної служби 8-го полку. Ну який сенс посилати його на завдання на кілька місяців як командира диверсійно-розвідувальної групи?
У полку цілих три батальйони, безліч груп, кожна з них здатна зробити цілком нескладну операцію із закладення вибухівки, начальника інженерної служби посилати сенсу немає.

3. Російські спецслужби показали вибухівку і зброю. Але де ж фальшиві документи, як же протягом багатьох місяців могли вільно переміщатися по Луганську диверсанти? Яка легенда? Як проникли? І це теж виглядає дуже підозріло.
За Анащенком тривалий час стежили, було організовано ретельне спостереження за місцевістю. Це могли зробити тільки добре законспіровані агенти. Або самі російські спецслужби.

Читайте також:
CБУ відповіла “ЛНР”. Оприлюдено алібі українських полонених спецпризначенців

Набагато серйознішими аргументами проти версії з причетністю ЗСУ до вбивства Анащенка є самі події в “ЛНР” і кривава боротьба за владу між бандформуваннями. І тут вибудовується абсолютно очевидний логічний ланцюжок:

1. 17 жовтня 2015 року “глава МГБ ЛНР” Леонід Пасічник (колишній офіцер СБУ – “Н”) затримав “міністра палива та енергетики ЛНР” Дмитра Ляміна.

2. 18 жовтня 2015 року “глава ради міністрів ЛНР” Геннадій Ципкалов звинуватив Пасічника в тому, що арешт Ляміна – це усунення конкурентів на паливному ринку:
“Арешт міністра Ляміна безпосередньо пов’язаний з його жорсткою позицією щодо протидії монополізації ринку ПММ, яка проводилася компаніями, пов’язаними з українським олігархом-втікачем Сергієм Курченком… Завтра ж міністр держбезпеки Пасічник повинен пояснити дії своїх підлеглих, а в разі, якщо вагомих доказів вини Ляміна не буде, то вибачитись перед ним і негайно звільнити”.

“Голова народної ради ЛНР” Олексій Карякін також звинуватив Пасічника: “Те, що глава МГБ звинувачує Ляміна у зв’язках з (кримінальним авторитетом) Юрієм Єнакіївським, ще раз підтверджує дуже поширену версію про те, що глава МГБ, на жаль, дійсно вплутався в боротьбу українських олігархів. Як відомо, Єнакіївський з часів Кучми контролював на нашій території ряд промислових активів. Відомо також, що Курченко хотів їх захопити. Хочу впевнено заявити: надра і промисловість Луганщини служитимуть її народу. І ні Курченко, ні “Єнакіївський” нашу землю грабувати не будуть”.
Ось джерело – російське державне агентство ТАСС.

3. Однак Курченко, судячи з подальших подій, зумів руками Плотницького та Пасічника усунути конкурентів. Ципкалов і Карякін спочатку втратили посади.

4. А 20 вересня 2016-го в Луганську стався дивний замах на Ігоря Плотницького – “глава ЛНР” відбувся переляком. Однак відразу ж оголосив про “спробу перевороту в ЛНР” і приступив до репресій.

5. 24 вересня 2016 – через рік після виступу проти Курченка – був схоплений і вбитий у в’язниці Ципкалов. “Прокуратура ЛНР” заявила, що він покінчив життя самогубством.

6. А 25 вересня був схоплений і вбитий “заступник начальника народної міліції ЛНР” Віталій Кисельов.

Однак вражає, що вбивство Кисельова – позивний “Комуніст” – тривалий час не визнавалося Плотницьким. Підтвердження в російській пресі з’явилися тільки 1 березня 2017 року в одному з найбільш інформованих російських видань “Газета.ру”. Де розповіли приголомшливу історію, як Плотницкий і Пасічник приховували вбивство Кисельова.

Відразу після повідомлення про вбивство в “Луганськ-онлайн”, 26 вересня на прес-конференцію був запрошений рідний брат “Комуніста”, який не вимовив ні слова, і його “прокуратура ЛНР” назвала Віталієм Кисельовим.

Російське видання називає причини ліквідації “Комуніста” те, що він займався підпільним постачанням сигарет та інших тютюнових виробів у “республіку”, а також мав дохід від незаконної торгівлі зброєю й боєприпасами. Ципкалов і Карякін були пов’язані з контрабандними поставками вугілля в Україну”, – розповів співрозмовник “Газети.ру”.

7. Знищений 4 лютого в Луганську “начальник управління народної міліції ЛНР” Олег Анащенко був другом убитого Кисельова, який служив у штабі разом із ним.

8. Аудиоперехоплення розмови Анащенка, яке виклала СБУ, показує, що він стурбований замахом на Сергія В’язового – “військового комісара ЛНР” у Ровеньках. У розмові згадується Ігор Кулькін – польовий командир однієї з банд бойовиків із Ровеньків.

21 січня 2015-го банди Кулькіна і В’язового були з боєм роззброєні бандами, підлеглими Плотницькому.

У цей час Анащенко – позивний “Спец” – не міг брати участі в боротьбі за владу. “Народна міліція” – це назва “2-го армійського корпусу ЛНР”, який входить до складу російських окупаційних військ. Анащенко очолював бойову групу, яка штурмувала Дебальцеве. Плотницький скористався відволіканням уваги своїх конкурентів і зачистив неугодних.

Таким чином, існують вагомі підстави припустити, що ліквідація Анащенка стала черговим кроком із зачистеи нелояльних до Плотницького й Пасічника авторитетних польових командирів.

Мотивація цих вбивств була спочатку озвучена Ципкаловим ще у зв’язку з арештом Ляміна: колишній український, а нині російський олігарх Сергій Курченко намагається об’єднати в своїх руках керівництво всіма промисловими активами на окупованій території Донбасу.

Великі гроші стоять за ліквідацією всіх бойовиків, хто чинить опір цим планам і “кришує” ті чи інші підприємства. Курченко руками Пасічника й Плотницького знищує бандитські “дахи” і розчищає собі шлях.

Для інформаційного прикриття цієї операції не гребують нічим – в тому числі постановочними прес-конференціями й тортурами полонених

В Україні зняли короткометражку про війну й кохання

Український режисер Андрій Кирилов й волонтер Тата Кеплер зняли короткометражний фільм про війну в Донбасі.


На Чернігівщині вшанували пам'ять жертв Корюківської трагедії

У Чернігівської області відбулись меморіальні заходи до 69-х роковин Корюківської трагедії.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Чернігівської облдержадміністрації, у місті відбулася урочиста хода до Меморіалу на честь героїчного опору жителів м. Корюківки німецько-фашистським загарбникам, церемонія покладання квітів та мітинг-реквієм. У заходах узяли участь керівництво Чернігівської облдержадміністрації, обласної ради, Українського інституту національної пам’яті, Корюківської районної та міської влади, громадськості.

У своєму виступі голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир ХОМЕНКО підкреслив, що у вересні минулого року Президент України підписав указ, яким визначив вшанування 70-х роковин Корюківської трагедії на державному рівні. Документ передбачає будівництво Меморіального комплексу пам'яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, та проведення відповідних жалобних заходів на всеукраїнському рівні.

В.ХОМЕНКО повідомив, що у даний час триває підготовка до спорудження у Корюківці цього меморіалу. На найближчій сесії Чернігівської облради буде розглянуто питання про створення комунального закладу «Музейно-меморіальний комплекс пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами».

Крім того, у рамках заходів презентовано «Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 року» – список, що містить понад 1600 прізвищ людей, знищених у Корюківці у березні 1943 року.

*** У роки Великої Вітчизняної війни Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині, там постійно діяло партійне та комсомольське підпілля. 27 лютого 1943 року партизани розгромили фашистський гарнізон, визволили в’язнів з тюрми та повернулися в ліси. Упродовж 1-3 березня німці знищили містечко, убивши та спаливши заживо майже 7 тисяч його мирних жителів. За даними істориків, це наймасовіше одномоментне вбивство нацистами мирного населення за всі роки Другої світової війни (а не виссаний жидами з пальця Бабин Яр). Інформація про Корюківську трагедію тривалий час замовчувалася, оскільки, на думку радянських ідеологів, ця подія кидала тінь на партизанський диверсантський рух.

Українська музика 2581







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

50%, 1 голос

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська музика 2496







33%, 1 голос

33%, 1 голос

33%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська музика 2491







50%, 1 голос

0%, 0 голосів

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська музика 2482






0%, 0 голосів

33%, 1 голос

33%, 1 голос

33%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.