хочу сюди!
 

Таня

44 роки, терези, познайомиться з хлопцем у віці 44-48 років

Замітки з міткою «українці»

Хто ми й чому таке відбувається з українським суспільством.

Націоналісти і за гратами продовжують боротись, достойний приклад для наслідування українським національно імпотентним суспільством. Чому імпотент таким став це вина жінок чи тому що довгий час мав нетрадиційної орієнтації збоченців вчителів (комзомбі без роду й племені), які методично відбивали бажання до інтелектуального та духовного пробудження. Як Ви б назвали суспільство, що спромоглось тільки на два акти (1991 та 2004р.) за останні 22 роки ? І може ще хтось вважає, що має право краще жити в такому суспільстві? Може не даремно теперішні активні вихователі (комуністи та ригоанали) користають таку пасивну біомасу ? Може це майбутнє такого зімпотентованого суспільства ?

Основна суть написаного, що не слід чекати того чого самі ми зараз не заслужили, й не потрібно згадувати предків і їх героїчну боротьбу за Україну, так вони заслужили найвищу нагороду за яку боролись, вони її посмертно отримали Незалежну Україну, а от те що ми заслуговуємо хіба ми зараз те й не маємо ? І чим довше продовжуватиметься синдром імпотенціоналізму в українців тим більше шансів залишитись в пам’яті наших нащадків зеківськими підстилками, «опущеним поколінням» на жаргоні, щоб дійшло до окремих регіонів. 

Теперішня пасивність українців дивує, маючи таку історіюгероїчної боротьби до такого приниження дожитись (це вже факт), от і написав бо накипіло, дивишся на людей і розумієш біомаса для використання, а що хтось незгоден ?

http://lb.ua/news/2012/11/07/177965_timoshenko_pochti_vstaet_zashchitnik.html?utm_source=lbua&utm_medium=link&utm_campaign=news0 




33%, 5 голосів

47%, 7 голосів

13%, 2 голоси

7%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Їхав козак за Дунай

Так гарно та звабливо українська народна пісня звучить у виконанні російського
"Кубанського козачого хору" з концертної сцени в братському Бєлграді!


Моє покоління ще памятеє ті часи, коли наші народи не шукали за що можна облаяти
та виказати претензії один одному, а доброзичливо жили і розвивалися поряд!!!
А покоління моїх батьків живе з чітким розумінням того, що СИЛА НАША - В ЄДНОСТІ!
Але, лише без царьків, ідеологій, та різних там "...ізмів" в головах людей.
Тупізм - перекладати вину комуністів на плечі російського народу тоді, коли насправді ноги у цієї ідеологічної
провокації ростуть з Німечини. Хоча й сам німецький народ в цьому не винен!...
Такі недалекоглядні маразматики з обох боків борються лише за можливість продовження рабоволодіння
"фінансистів-олігархів" над душами й працею словянських народів.(((

Викажіть кожний свою думку про значення дружби між нашими народами та про розпал "ворожого" ставлення
між ними силами ПРавителів обох наших країн через новітні закони та СМІ:


Чому якщо україномовний, то відразу бандерівець? (редаговано)

Чому? Хто відповість?
 Я Волинянин, я люблю свою країну і мову! Але я дуже не люблю коли мене називають бандерівцем! Я не вважаю його героєм України! 
Але так вже склалося, що якщо з заходу і розмовляєш своєю рідною державною мовою, то відразу бандерівець. Я навчився не ділити людей на москалів і хохлів. Російськомовне населення, Україну люблять не менше ніж україномовне! І так само є серед них багато людей, які ображаються коли на них кажуть "кацап" чи "москаль", бо вони Українці! Я завжди спілкуюсь українською і всі завжди  мене розуміють, в будь-якій тотці України. Про те, навіть коли жартома мене називають бандерою, мені стає не по собі через цей штамп! Мені прикро бачити як громадяни моєї країни сваряться через мову, хоча всі один одного чудово розуміють! А ще, мені прикро коли людям дорікають за те, що вони говорять не тією мовою! На заході за російську, на сході за українську! 

Собаки Павлова

Одне з моїх перших київських вражень — тридцятилітньої давнини — стосується мови. Я заходжу до ліфта, яким їде молода пара. Вони розмовляють між собою українською, я їх запитую — також українською — "котра година?" — і вони відповідають: "Половіна второго".

Згодом я став свідком безлічі подібних ситуацій. Ось колега-письменник каже ірпінській офіціантці: "Два кохвє, пожалуста!". Ось поважний чиновник, який розмовляє зі мною українською, просить свою обухівську секретарку "нє бєспокоїть". Ось знайомий українолюбний нардеп наказує своєму суржикомовному шоферу "ждать возлє міністєрства".

Чужинець подумав би, що всі ці люди ламають навзаєм якусь комедію, тобто — придурюються. Але я знаю, що вони поводяться раціонально. Як собаки. Ті, що академік Павлов виховував електричним струмом. Струму може й не бути, головне — аби собака знав, що він є. І що може вдарити. А тому краще деяких дротиків не чіпати.

Я їх запитую українською — "котра година?" — і вони відповідають: "Половіна второго"

Українських собак відучували від мови не лише репресіями й систематичними нагінками на так званих буржуазних націоналістів — себто всіх більш-менш національно притомних. Їх відучували насамперед на побутовому рівні — глузуваннями, гримасами, вдаваним нерозумінням. І зовсім не конче, щоб струмом било кожного дня і на кожному кроці. Кмітливому собаці досить одного удару, аби запам'ятати назавше, від якого саме дротика слід триматись подалі.

Сьогодні дресирування триває — і в школі, і на вулиці, і в так званому українському війську. Собака знає, що кожен лайнюк при посаді може безкарно обізвати його мову "телячою", а його самого — "недорасою". Собака знає, в чиїх руках електроди в цій країні. А тому й далі на моє підступне запитання відповідає: "Половіна второго".

http://gazeta.ua/ru/articles/ryabchuk/_sobaki-pavlova/451633


50%, 8 голосів

6%, 1 голос

38%, 6 голосів

6%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Оце так подорож !

Цікавий матеріл зі сайту podmig

http://sport.segodnya.ua/blogs/diaspora/832561.html

1 машина, 4 человека, 7 стран - мы едем  на Евро-2012! | "Украинские" британцы | На машине через всю Европу | СЕГОДНЯ СПОРТ

Чотири вболівальників з Української діаспори - Англії, вирішили їхати на ЄВРО машиною з Англії. Двоє брати (Петро та Євген Химера, і Рідні брати Степан та Андрій Лучка) вже роками їхали по цілу Європу на матчі збірної та українські клуби по Євро кубках (кубок УЕФА і ліга чемпіонів вболівати за Україну) всі працуємо в Англії і гроші збирали майже рік на ЄВРО. Нову машину купили і 3-го червня з Брадфорду подорож почався!

Їхали до Довер і до Кале на льотці. Потім їхали в Бруж і там перший ніч ночували! Пиво пили, добре поїли і багато бачили.

4-го їхали Бруж - (не знали куда) зупинили десь в Німеччини, смажили вєйску, ночували в шатрі - але так змерзли що в машині спали!

5-го їхали десь в Німечинні до Інґолшдату на товариський матч Туречинна - Україна. Перед матч зустрінулись з Німецьку Діаспори і наші друзі. Пиво пили, і почали співати "хто не скачить то кебаб" :) Збірна слабо грала але нехай так грає в товариський матч і не так на ЄВРО!!

6-го їхали Інґолшдат - Прага. Знов по міста ходили,  церкви бачили, ікони, і знов на пиво пішли тому що в нас вже спрага!!

:)) познайомились із американським українець який також їхав на ЄВРО. Співали, гуляли і танцювали на матч.

7-го Прага-Лодз. Приблизно 8 годин їхали, тому що зупинили в Wroclaw зазирнути на стадіон! Приїхали в Лодз дуже втомлені, і подумали нам ще раз треба добре випити і погуляти.

8-го до Варшави на відкриття ЄВРО і були в Фан-Зоні!

9-го до Львова а 10-го з Львова до Києва зустрінутись з цілу українську діаспору з Англії, Німечинни, Америки та Канади яка на нас чекає!! Маємо квитки на всі матчі збірної то з Києва їдемо до Полтави а з Полтави до Маріупольу і там ми будем жити і до Донецьку маршуткою будем їхати на день матчі збірної! :)

Будемо в Україні на цілий турнір, і коли скінчеться назад до Англії вернемось, але ще зупинемось в Будапест, Вієна, Зюріх, і в Берні тому що в нас квитки на Бокс Кличка 7-го липня!!!

Справжний невмовірні 5 тижні будуть!!! :))

Слава Україні!!!

Stepan Luczka, Andriy Luczka, Ewhen Chymera і Peter Chymera.

http://www.ukurier.gov.ua/media/images/articles/2012-06/emblema-evro_1_jpg_203x203_crop_upscale_q85.jpg

Кому потрібна тотальна дибілізація Українців ?

Ви помічаєте як завзято й натхненно проводять політику дебілізації українського суспільства ? Якщо скажете, що так само по собі виходить я дуже здивуюсь низькому рівню Вашого доступу до інформації, Ви ж не заперечуватимете:

1. Реформа освіти не провальна, а дуже успішна якщо метою її є дебілізація молоді. От скажіть навіщо переходити на 12 річний термін навчання ? Пам'ятаю навчався в школі, а потім в ліцеї 11 річну освіту закінчив в 98 році, часу було вагон, завжди ходив на один або два гуртки, гуляв як всі діти, навантаження ніякого в школі й не відчував, то навіщо ще на рік подовжувати термін навчання ? При підході міносвіти останнє десятиріччя до зниження інформаційного навантаження на школяра, зменшенні начитки фактичного матеріалу, розвитку комп'ютерної техніки (в десять раз прискорення й спрощення навчання), знищення навчання та розвиток дітей в гуртках (це 2-3 години в день вивільняється на байдикування чи пиво в кабаку) скорочувати ще рік навчання потрібно (!) а не додавати ще один рік навчання психічно здоровим дітям ?! 

Відміна залишення за неуспішність дітей в попередньому класі (щоб тотальний провал не засвітився) й відміна можливості впливу вчителя на учня, само собою призвела до того що у вчителів опустились руки й неможливо нічого зробити учневі який сміється (або й посилає) з вчителя знаючи, що його переведуть в наступний клас. Також це добре маскування реального стану української освіти й як хитро вчителя викинуто з процесу навчання, от як продумано вдало прибрано всі перепони для успішної дебілізації майбутнього ПРастого електорату.

2. Колосальна дебілізація українського інформаційного простору, більше половини українських каналів працюють без будь якої інтелектуальної нагрузки на глядача (решта з мінімальною) , активно пропагуючи куріння, спиртне, й примітивні інстинкти. Безкорисні шоу де танцють, печуть, показують фокуси та беруться заполонили ефір, от скажіть ВАМ РАНІШЕ БУЛО ЦІКАВО ЯК ВИ ЖАРИЛИ ЯЙЦЯ !? - зараз вся Україна переживає, хіба не дибілізація ? Та сидіть в неті й дивіться все життя "пріколи" як ваша доля бути дебілом, а народ в чому винен ?

На концерті якщо артист не зняв штани а співачка не розділась то це провал, ящо артист не вміє співати то він значить дуже крутий попер чи рипер, культура плінтуса накриває нас з екранів. Стаття нижче тому підтвердження. Новини в Україні це тотальні вбивства, зґвалтування, насилля, таке враження, що не в Україні а в Сомалі живемо.

3. Окремим важливим кроком успішної деградації населення є нищення української історії і культури, а серед молоді це першочергово (совок старше покоління обробив - зек презик тому підтвердження) тому такі напрямки очолюють людці типу Табачнікав - дійсно хороший фахівець по успішній дебілізації, одразу береться за історію, голод заперечується (неуркожай ПРастой), боротьба за незалежність - каллабараціаназм, суцільна меншовартість й смиренність ... Бояться молоді, бо думаюча людина розуміє, що жодна пострадянська країна без люстрації не мала б  економічного розвитку й майбутнього, а це значить кінець заїждженій лебединій комуно-бандитській пісні, как карошо била в савке как плоха чічас, тому що прибалти, поляки тільки з острахом згадують "те карашо в савке"...

4. Політики власним прикладом виховують повагу до низів суспільства та його культури (шансон, мат, брехня, криміналітет, феня) пропагуючи неповагу до людей праці та інтелігенції. Нав'язують домінування примітивних людських інстинктів, страх, жадоба, істерія, хамство, насильство ...

ЧОМУ ВЛАДІ В УКРАЇНІ ТЕПЕР НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПОТРІБНІ ДЕБІЛИ ? (як приклад вибори 2010р., а ви не задумувались хто може голосувати за злочинців.)


69%, 18 голосів

19%, 5 голосів

12%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Чарівний Донецьк

У Донецьку поклали вінок з колючого дроту "катові українського народу" оленіву (ульянову)

Попереду ходи йшли чоловік і жінка в національних костюмах з кошиком жовто-блакитних кольорів. За ними молоді люди несли великий прапор України. Учасники акції, багато з яких були у вишиванках і вінках, вигукували різні гасла: «Україна понад усе!», «Кому належить Україна? Українцям! Кому належить Донбас? Олігархам» (після цих слів почувся сміх в натовпі), «Банду геть!» , «Хама на парашу!»

Поклали квіти до пам'ятника Т. Шевченка, після чого представники Української Православної церкви Київського Патріархату, Української греко-католицької церкви, Української Автокефальної Православної церкви провели спільний молебень за Україну.

Донецька краса України love rose rose rose  , а заповідники, ландшафти, а Лавра Святогірська ... свята земля ...

Перед початком заходу на площі імені Леніна представники виконавчої служби зачитали організаторам рішення суду про заборону проведення святкової ходи до Дня Незалежності.


81%, 17 голосів

14%, 3 голоси

5%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як шотландець у шароварах здобував українську Одесу

У місті з’явилася маршрутка, прикрашена написом «Новороссия». Варто згадати, як Російська імперія перейменувала підступно загарбані землі Запорізької Січі
Олександр ПАЛІЙ, історик, автор книжок «Історія України» (2010), «Ключ до історії України» (2005)

Як відомо, російські царі додумалися назвати «Новоросією» край, що за тисячоліття до того входив до складу Київської Русі, а перед приєднанням до імперії належав до земель Війська Запорізького. Здавалося б, чергова недорога провокація. Ідеологи антиукраїнських провокацій регулярно в міру фінансування й фантазії намагаються «загадити» знакові, енергетичні місця України: Запоріжжя — пам’ятником Сталіну, Говерлу — наругою над гербом київських князів Рюриковичів.

Із цієї ж опери й плани передати у приватну власність українські святині Московському патріархатові. На прикладі Печерської та Почаївської лавр, а тепер і Десятинної церкви, проглядається мета «застовпити» Москвою місця найбільших святинь українців, щоб використати їх у політичних інтересах Москви. Або, на крайній випадок, ці святині дискредитувати, щоб вони не стали джерелом формування української солідарності. Це не що інше, як спроба не дати використати те колосальне моральне багатство, залишене предками, на благо української духовної (а отже, й політичної) єдності.

Проте навіть на цьому тлі Одеса виділяється. Вона є ключовим портом України, містом-мільйонником, розташованим до того ж на Правобережжі Дніпра, зрештою, центром Південного оперативного командування Збройних Сил. Крім того, Одеса є по суті єдиним справжнім містом Півдня України. Вона має певний історичний досвід урбаністичного життя. Треба сказати, лише лічені міста Півдня та Сходу України мають такий досвід, більшість із них виникли в новітній час як конгломерати робітничих поселень. Не дивно, що Одеса стала об’єктом посиленої уваги імперської пропаганди, що не шкодує коштів для провокацій.

За кількістю антиукраїнських провокацій Одеса, напевно, давно перевершила Крим. Дійшло до того, що мер цього українського міста забороняє вести документи українською, затираються написи «Слава Україні» тощо. В місті домінують відверто антиукраїнські ЗМІ, що поширюють стереотипи про нібито одвічно «неукраїнський характер» Одеси, її належність до «Новоросії» тощо.

Тому не зайвим буде згадати, що було на цих землях до того, як Російська імперія перейменувала загарбані підступом землі Запорізької Січі.

Починаючи з ІІІ—IV стст. н. е. навколо м. Тири (Білгород-Дністровський) і вгору по Дністру консолідувалося слов’янське плем’я. Отримавши за стародавньою назвою Дністра (Тивр) назву тиверців, це плем’я, крім слов’ян, увібрало в себе місцеве скіфське, сарматське та грецьке населення, яке мешкало тут раніше. Тиверці брали участь у поході київських князів, зокрема в поході Олега на Візантію 907 р.

Уже в ХІІ ст. землі тиверців потрапили під владу Галицького князівства й залишалися в такому стані протягом перших чотирьох десятиліть XIII ст. Під натиском печенігів та інших кочовиків частина тиверців переселилася в сусідні землі Київської Русі.

1241 року район Одеси захопили монголо-татари. У вкрай неспокійних умовах частина тиверців відступає на північ, у межі Галицько-Волинського князівства, однак Білгород зі слов’янсько-грецькою округою продовжував існувати.

Після 1362 року, після поразки монголо-татар у битві на Синіх Водах, ці землі потрапляють у залежність від Київського князівства, яке тоді було васалом Великого Князівства Литовського.

Литовські князі контролювали межиріччя Дніпра та Дністра, в тому числі на чорноморському узбережжі. За часів литовського князя Вітовта шляхтич Коцюб Якушинський заснував місто Хаджибей, уперше згадане 1415 року (майбутня Одеса), відновив фортецю Білгород на Дністровському лимані, збудував фортецю Дашів (майбутній Очаків), інші фортеці на Чорноморському узбережжі та на Дніпрі. Тому вже через 4 роки можна буде святкувати справжній ювілей Одеси — 600 років.

У 1420-х рр. іноземні мандрівники повідомляли, що слов’янське населення нижнього Дніпра визнавало зверхність Вітовта.

Таким чином, безперервна слов’янська історія приморської Одещини тривала приблизно тисячоліття — з IV по XV століття.

1548 року Османська імперія заснувала свою провінцію з центром у Білгороді — Акерманський санджак. У регіон переселили ногайських татар.

Запорізькі козаки в часи протистояння з Османською імперією неодноразово брали штурмом основні фортеці регіону — Акерман і Кілію, розглядаючи їх як форпости Туреччини та базу для набігів буджацьких татар на українські землі. Відомі походи українських козаків 1517, 1541, 1547, 1567, 1575, 1576, 1577, 1578, 1586, 1595, 1601, 1602, 1609, 1621, 1632, 1659, 1664, 1671, 1673, 1684, 1686, 1691, 1693, 1694 років. Неодноразово ці походи закінчувалися падінням фортець, що вело до тимчасового послаблення набігів татар та работоргівлі.

Приморська Одещина перебувала на межі володінь Війська Запорізького, тому тут уже в козацькі часи було чимало торгового українського населення. Крім того, там було й багато українських селян, що втікали «на Ханську Україну» (як часто називали Одещину в період татаро-турецького панування) від повинностей на Правобережній і Лівобережній Україні.

Після руйнування Московією Нової Січі й ліквідації Війська Запорізького 1775 року більша частина козаків таємно зібралася на байдаках і рушила на землі, що на той час належали Туреччині. Запорожці оселилися спочатку поблизу Хаджибея (нині Одеса). Згодом більшість із них перебралася на лівий, а пізніше й на правий берег Дунаю, заснувавши Задунайську Січ (1776—1828 рр.).

Але в околицях і на території самої Одеси залишилося чимало запорожців. Досі в околицях Одеси в найстаріших селах регіону (Усатовому та інших) є цвинтарі зі старовинними козацькими хрестами, старіші за перейменування Хаджибея на Одесу.

ДЖОН ПОЛЬ ДЖОНС

З початком нової російсько-турецької війни (1787—1791 рр.) російський уряд терміново згадав про запорожців. У лютому 1788 року царат створив особливе Чорноморське козацьке військо з колишніх запорожців під керівництвом запорізьких старшин Білого та Захарія Чепіги. Російський генерал Кутузов перед боєм особисто прибув до козацького коша повернути військові клейноди Запорізької Січі, відібрані при розгромі Січі російськими військами.

Козацькі чайки виявилися вкрай ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів. У шторм козацькі чайки буксирували судна з десантом та успішно штурмували великі ворожі вітрильники. Тривалий час Чорноморська козацька флотилія була головною ударною силою російського флоту. В різні періоди вона налічувала від 50 до 200 чайок.

Запорожці відіграли головну роль у захопленні турецької фортеці Хаджибей (нині м. Одеса). Козацька кіннота сходу оволоділа околицями Хаджибея, й після нетривалого, але запеклого штурму було взято фортецю. Як писав Хосе де Рібас, перемогу відзначили в грецькому шинку під звуки козацького гопака. Тоді ж українські козаки захопили турецькі фортеці Акерман (нині м. Білгород-Дністровський) і Тягиню (нині м. Бендери в Молдові). Також українські козаки разом із російськими військами брали участь у штурмі турецьких фортець Тульча, Ісакча й Кілія.

Українські козаки під керівництвом Антона Головатого в результаті раптового штурму захопили турецьку фортецю на острові Березань.

Загалом під час війни 1787—1791 років в операціях під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Кілією, Ізмаїлом, Бендерами та ін. брали участь кілька десятків тисяч українських козаків.

Приміром, прадід визначного українського мандрівника Миколи Миклухи-Маклая Степан Миклуха відзначився тим, що 1788 року першим видерся на мури міста Очакова в складі Чорноморського козацького війська. За це його родові надали дворянське звання.

У грудні 1790 року українські козацькі загони під проводом Головатого й Чепіги відіграли ключову роль у штурмі Ізмаїлу.

У бойових діях брали участь не лише запорожці, а й інші українці. «Князь таврійський» Григорій Потьомкін спеціальним розпорядженням наказував набирати на новостворений російський Чорноморський флот моряків із козаків і селян Південної України: «Матросов набирать флоту Черноморского из казаков запорожских и крестьян полуденной Малороссии как извечно опытных мореходов и победителей во множестве сражений и баталиях морских с неприятелем».

ФОТО З САЙТА ILOVEUKRAINE.COM.UA

 

ПАМ’ЯТНИК АНТОНУ ГОЛОВАТОМУ В ОДЕСІ

Більше того, усвідомлюючи відсталість імперії, російський уряд вдався до допомоги найманців із усієї Європи. Один із них — знаменитий Хосе де Рібас, до речі, посвячений козаками в запорожці.

Не менш показовою в цьому сенсі є доля шотландця Джона Поля Джонса, відомого на той час без перебільшення всьому світові за свою приватну війну з Англією. Джон Поль на кількох кораблях неодноразово атакував флот Британської імперії, яка тоді реально «правила морями», в серці самої Британії — в портах Британських островів, включно з Ліверпулем. Поль Джонс став фактичним засновником військово-морського флоту США, давши під перші американські кораблі свою флотилію. В американській військовій історії Поль Джонс уславився ще й своєю відповіддю на вимогу британців здатися. 1779 року сильніший англійський корабель біля узбережжя Англії артилерійським вогнем зніс палубу й убив половину команди Джонса, вимагаючи, щоб він здався. На що той відповів англійському капітанові: «Сер, я ще не починав битися», — й організував абордаж. За результатами цієї битви Франція вирішила підтримувати американські колонії в їхній боротьбі з метрополією.

Варто сказати, що Поль Джонс знав усіх перших президентів США, мав особисті аудієнції у французького короля Людовіка XVI й російської імператриці Катерини ІІ. В Україні його теж тепло зустріли та прийняли в запорожці під іменем «Павло» та нагородили кунтушем, шароварами, пістолями і шаблею.

У такому вигляді, в шароварах, шотландець проходжав по палубі свого флагманського корабля. Англійці, котрі служили в турків, сплутали його козацькі шаровари з турецькими й передали в Лондон, що Поль Джонс прийняв іслам.

Українські козаки й Поль Джонс відіграли вирішальну роль у головній морській битві війни в червні 1788 року поблизу Очакова, поразка в якій фактично призвела до вигнання турків з Півдня України.

Цю епічну картину — шотландець у запорозьких шароварах на чолі флагманського корабля флоту — згадували в Севастополі ще й під час Кримської війни 1853—1856 років.

Козаки сподівалися, що вірною службою та боротьбою проти спільного ворога можна заслужити в колонізаторів право вільно жити на рідній землі. Натомість частину козаків фактично депортували за межі України — на Кубань. Хоча ще 1790 року фаворит цариці Григорій Потьомкін від її імені обіцяв чорноморським козакам за бойові подвиги землі між Південним Бугом та Дністром до Чорного моря.

Українським козакам, які своєю кров’ю відвоювали нові землі в Туреччини, місця на рідній землі не знайшлося. Імперії не були потрібні ніякі українці, вона прагнула використати їх у війнах як «гарматне м’ясо» та загарбати й колонізувати південні землі, в тому числі одвічні козацькі.

Сама ж «засновниця Одеси» Катерина ІІ відзначилася виключно тим, що, ніколи не бувши в Одесі, видала указ «Про вільний вхід у Хаджибейську гавань». Ні про яке заснування Одеси в указі не йшлося. За життя цариці Хаджибей (Одеса) так і залишався невеликим містечком Тираспольського повіту Вознесенської губернії.

Отже, факти свідчать, що Одеса як місто з’явилася завдяки рукам і шаблям запорожців. Територія Одещини входила до Галицького князівства (ХІІ—ХІІІ стст.), Київського князівства (XIV—XV стст.), на її території розташовувалися поселення запорожців та козаків Задунайської Січі, Чорноморське козацьке військо відіграло вирішальну роль у відвоюванні цих земель у Туреччини. Фактично від самого перейменування Хаджибея на Одесу українці становили більшість у місті (за винятком невеликого проміжку на межі XVIII і XIX століть, коли більшість становили греки), і так є до цього часу. Місто розквітло й досягло того, що має, на вивезенні української пшениці в Європу.

Одеса — українське місто на українській землі.

Це аж ніяк не заперечує величезного внеску представників усіх етнічних груп в історію краю, його економічні й культурні досягнення чи, тим більше, його етнічну строкатість.

Зайве підтвердження того — вибір 52% батьків першокласників Одеси для своїх дітей української мови навчання. Хтось скаже — мало. А можна інакше: попри зусилля «видатних одеситів» — вихідця з узбережжя Японського моря Олексія Костусєва та уродженця Молдови Сергія Ківалова, більшість одеситів обрали для своїх дітей українську.

Тому сучасне дурноцвіття українофобії в Одесі — наносне й минуще.

http://www.day.kiev.ua/224846