Бажання провести новорічні свята у селі з'явилося в Андрія ще влітку. Давно хотілося залишити галасливе місто і поринути у тишу зимової казки. Пройтися засніженим лісом, милуючись витонченою білою красою зими. Вдихати морозне повітря, що має навіть узимку тонкий сосновий аромат. І слухати, слухати цю дзвінку зимову тишу.
А потім повернутися в натоплений будинок, сісти біля каміна, і заворожено дивитися на рухливі язики полум'я. А чашечка ароматної кави надихатиме на розмірений перебіг думок. У них можна розчинитися, розтанути у мріях, і відчути, як казка легким серпанком витісняє реальність. Душа потоне у відчутті щастя і безмежної радості від того, що життя річ прекрасна.
Але перспектива провести новорічні свята у селі, по суті, у лісі, не дуже тішила дружину Андрія. Погодившись на таку авантюру, вона ще в дорозі була роздратованою, а після приїзду і зовсім посварилася з чоловіком.
Щоб трохи розвіятися і скинути з себе чи то образу, чи то сум, Андрій зважився прогулятися по засніженому лісу. І що далі він йшов у ліс, то спокійніше ставало на душі. А густий сніг і невелика завірюха стирали сліди, віддаляючи його від буденності та негараздів.
Коли душевна рівновага відновилась, Андрій вирішив повертатися до дому. І тут до нього прийшло усвідомлення, що він зовсім не знає, в який бік іти. Жодних знайомих орієнтирів, навколо тільки одноманітний ліс. Здавалося, що цей ліс раптом потемнів і став трохи зловісним.
Минуло близько години, доки Андрій безрезультатно намагався вийти з лісу. І раптом на снігу він побачив чиїсь свіжі сліди. Намагаючись встигнути пройти ними до того, як їх занесе снігом, Андрій несподівано вийшов на невелику галявину з великим віковим дубом посередині. Дивним було те, що біля дуба стояла простенька хатинка, і це в глибині засніженого царства лісу. А з її димаря підіймався дим, даруючи надію на порятунок і закінчення несподіваної пригоди.
Господарем хатинки виявився старенький дідусь із довгою білою бородою та загадковою усмішкою на обличчі. - Що, заблукав, синку? Мабуть, вдома дружина вже зачекалася на тебе.
- Образилася вона на мене. Хоча я зовсім ні в чому не винний.
- А ти попроси у неї вибачення. Вибачся перед нею.
- А за що вибачатись? Я нічого крамольного не вчинив.
- Попроси пробачення за те, що не зміг зробити так, щоб і дружині свято було б на радість, а не тільки тобі одному.
- Гаразд, дідусю, як мені вийти з лісу?
- А ти йди на стукіт дятла, він тебе й виведе.
Відповідь Андрію здалася дивною. Він навіть почав думати, що все це йому привиділося. Кажуть, коли людина замерзає, то її відвідують барвисті галюцинації. Але робити було нічого, тим більше, що в глибині лісу справді чувся стукіт дятла. Як не дивно, менш ніж через півгодини Андрій справді вийшов з лісу.
У будинку на нього чекала дружина, і на здивування Андрія, радісно посміхалася.
- Знаєш, я була не права. Тут справді чудово. І дякую тобі за СМСку, яку ти відправив, гуляючи лісом.
- Яку СМСку?
- У якій ти вибачаєшся, і кажеш, що кохаєш мене.
Дружина сяяла радістю, а Андрій достеменно знав, що ніякої СМСки він не відправляв. Але це вже було не так важливо, хоча ця загадка ще довго не давала йому спокою.
А влітку Андрій вирішив відшукати ту лісову галявину, щоб подякувати старому за свій порятунок. Поляну він знайшов, але ніякої хатинки, і навіть її сліду, там не було…
**************
Подейкують, що в лісі живе Лісовик, який допомагає тим, хто заблукав, знайти дорогу до дому. Але лише не багатьом він з’являється у своєму образі. Тільки тим, хто вірить у чари лісу, хто бачить у ньому справжню казку, хто розчиняється в його таїнстві, забуваючи про всі негаразди та дрібниці життя. І не важливо те, літнє це буйство лісу, чи зимове.