Маріанна успадкувала від своєї бабусі унікальний талант акторки. Але не пішла працювати в театр. Гра, де кожна фраза прописана сценарієм, її не приваблювала. Їй хотілося креативу, хотілося грати так, як підказує розум і серце.

  Маріанні запали в душу слова бабусі, що життя, це велика сцена, і на ній ми всі актори. Тільки більшість безталанні аматори, які недолуго грають свої ролі.

 Ці слова стали переломом в житті дівчини. Вона прийняла для себе авантюрне рішення перетворити своє власне життя в безкінечну екстравагантну прем’єру.

  Готуючи умови для своєї великої гри, Маріанна закінчила з відзнакою економфак. Потім на отримані в спадок гроші від дядька, що проживав закордоном, придбала маленьку збиткову кав’ярню за символічну ціну, і дві просторі суміжні квартири в багатоповерхівці.

  Будучи розумною і кмітливою, Маріанна досить швидко перетворила свою кав’ярню в прибутковий популярний заклад. І тепер, маючи значні фінанси для здійснення своєї мрії, дівчина почала велику гру на сцені життя.

  Нею була придбана через посередника ще одна кав’ярня, де її в обличчя ніхто не знав. Управляючий кафе отримав дивне розпорядження на весь час зарезервувати один столик для дівчини, яка якось прийде у зухвалому одязі і буде мати неординарний вигляд.

  Між своїми суміжними квартирами Маріанна влаштувала потаємний перехід. Двері однієї квартири були металевими, вишуканими і мали декілька замків.

 Двері іншої квартири були простими і розмальованими так, ніби тут проживає художник абстракціоніст.

  З квартири з металевими дверима в робочі дні виходила жінка в строгому костюмі темного кольору. Її волосся було зібране в звичайний хвостик. На вигляд це була типова бізнес леді, яка сідала в машину і їхала у свій офіс. Там вона була для всіх Марією Петрівною – начальницею, яка ніколи не усміхалася і була до всіх вимогливою.

  Ніхто і гадки не мав, що це була Маріанна в одній із своїх ролей. Власно кажучи, це була не сама улюблена її роль. Але без грошей театр існувати не може. Навіть такий віртуальний.

  Одначе це був ще й майданчик для гри з людьми. В виправдання деякої цинічності було те, що Маріанна грала з підлеглими в чесну гру. Хороші люди відчували, що за маскою суворості криється чуйність і доброта, і дорожили своїм робочим місцем.

  З тих дверей, що були розмальовані, по вихідних днях виходила танцюючою ходою така ж розмальована дівчина, як і ці двері. Коротка строката спідниця, на ногах панчохи різного кольору з яскравим різноформатним візерунком, на голові два яскраві різнокольорові хвостики в протилежні боки. Будь який арлекін міг позаздрити такому вигляду.

  Бабусі при її появі втрачали на хвилину здатність пліткували, а потім відривались по повній, ставлячи  в противагу їй ту, що виходила з суміжної квартири.

  Маріанна йшла в кав’ярню і сідала за свій столик. Тут її знали як постійну клієнтку на ім’я Мері. Слід відмітити, що смачнішої кави і випічки, як в цій кав’ярні,  не було в усьому місті. Тому вільних столиків майже ніколи не було.

  Тут Мері, тобто Маріанна, починала свою найкращу і найулюбленішу гру. Оскільки місцями за своїм столиком розпоряджалася лише вона, то сама вирішувала кому дозволити сісти поруч.

  Вроджене почуття гумору, завидна ерудованість і неабиякий розум давали можливість Мері вести цікаву розмову з будь ким і на будь яку тему.

  Тут її друзями були люди від брутальних байкерів, до солідних бізнесменів. Всі вони давно зустріли її по одягу і зараз сприймали по розуму.

  Одначе родзинками її гри були незнайомці.  Їй було цікаво спостерігати, як ті, що мали на неї зверхній погляд, безпорадно натикалися на її "колючки". А ті, що вважали її "своєю", вигадували недолугі приводи, щоб скоріше втекти від її очей.

  Одначе інколи траплялися і такі, яких Мері  сприймали з повною серйозністю. З такими Маріанна грала в чесну гру, перетворюючись в виховану чемну дівчину. Але це так сильно контрастувало з її одягом, що ставило співрозмовника в ступор, і такі теж швидко допивали свою каву і йшли геть.

  Маріанна ніколи і нікого не запрошували до себе в гості. Ні в тій, ні в іншій ролі. Інколи їй здавалося, що вона погана акторка, що її гра на сцені життя не достатньо яскрава і не наповнена чимось важливим.  Але розуміння чим же якось вислизало з її роздумів.

  Одного разу за її столик попросив дозволу сісти непримітний чоловік. Маріанні спершу подумалося, що сьогодні гра не складається. Але коли чоловік абсолютно не звернув увагу на неї, замовив каву і став читати якійсь журнал, її це зачепило.

– І що там важливого пишуть, що ви так уважно читаєте?

– Вам це буде не цікаво. Чисто технічна інформація.

– Ну чому ж, може й буде цікаво.

  Чоловік вперше подивився на Мері оцінюючим поглядом. в якому, одначе, не було жодного осуду. І це Маріанна помітила.

– Пишуть, що в експериментальному термоядерному реакторі вдалося рекордно втримати високотемпературну плазму більше пару десятків хвилин.

  Вимовивши цю фразу, чоловік продовжив читати, будучи впевненим, що розмова закінчена.

– Невже вдалося досягти настільки потужного магнітного поля? І що призвело до втрати плазми – втрата надпровідності електромагнітів, чи прорахунки в конфігурації магнітного поля?

  Чоловік завмер, деякий час оцінюючи ситуацію, що не очікувано склалася. Потім знову уважно подивився на Мері.

– Хто ви?

  Мері розсміялася. Її гра прийняла неочікуваний і дуже привабливий вигляд. Насолода розлилася по її тілу.

– Що вас здивувало? Мій зовнішній вигляд, чи моя обізнаність?

– Невідповідність одне одному.

– То що в цьому комплекті зайве?

– Конкретний одяг можна залишити вдома і надіти інший, а розум вдома не залишиш. У мене виникло питання, чому ви себе справжню ховаєте за такою непроникною обгорткою?

  Чи не вперше в житті Маріанна не знала, що відповісти.

– Я відповім вам наступного разу.

  Дівчина взяла свою сумочку і вийшла з кав’ярні. Вона відчувала, що щось в її грі зламалося. І навіть вдома Маріана пару годин сиділа в роздумах. А головне, що бажання грати з життям раптом кудись поділося. І вона прийняла рішення  закінчити свою гру.

  Наступний день Маріана почала з вимкненим телефоном і відвідуванням різних салонів краси. В результаті перед дзеркалом стояла жінка з зовсім іншим виглядом. Вишукана, але спокійних тонів сукня, вдало підкреслювала її жіночість. Зачіска, якої раніше не бачило її волосся, довершувала жіночу привабливість.

  Це вже не було те розмальоване дівчисько, і не та особа в кріслі керівника з кам’яним виразом обличчя. В такому амплуа Маріанна і пішла до себе в офіс.

– Леді, стійте! Марія Петрівна ще не прийшла на роботу. Присядьте і зачекайте. Як вас їй представити?

  Можливо секретарка і впізнала б її, якби не усмішка на обличчі Маріанни. Вона була не сумісною з минулим виразом обличчя і найкращою маскою в даному випадку. Мабуть доля так звикла до гри Маріанни, що тепер сама продовжувала цю гру. Іншим разом Маріанна була б у захваті від ситуації, що в цю мить склалася. Але рішення закінчити гру з життям було твердим.

– Світлано, ти мене не впізнала?

– Перепрошую?

– Я Маріанна Петерівна. Тобто, Марія Петрівна. Твоя начальниця.

  Вираз обличчя розгубленої секретарки був настільки  спантеличеним, що Маріанна не втрималася і засміялася.

  Врешті на роботі не без певних зусиль Маріанні вдалося вийти з минулої гри. Хоч її колектив ще довго не міг прийти до тями. Залишилося зустрітись з тим, хто став для неї тригером змін. І вона ще не усвідомлювала, чому так сталося.

  В суботу Маріанна прийшла в кав’ярню в новому образі. І це вже не була гра. Вона не стала сідати за свій столик, а обрала місце в глибині зали. Той чоловік міг і не прийти, але вона на його прихід чекала. І не знала чому.

  Та він прийшов і сів за її столик. Маріанну здивувало те, що офіціант не став йому перешкоджати, як робив у всіх інших випадках. Пізніше він послався на свою інтуїцію, мов вона йому підказала, що так буде правильно. І це було черговою загадкою для Маріанни. Вона вважала, що добре знає людей, а виявилося, що це не так.

  Чоловік за її столиком весь час поглядав у вікно, і було зрозуміло, що він чекає на прихід Мері. В якійсь момент своїм поглядом чоловік зачепився за погляд Маріанни. Здавалося, що він намагається згадати де бачив цю жінку і чому вона його зацікавила. Але через мить він знову дивився у вікно.

  Того дня Маріанна не підійшла до свого знайомого. І не могла пояснити собі чому. Лише на треті вихідні вона присіла поруч на своє улюблене місце. Персонал кафе вже знав хто вона насправді.

– Вибачте, але це місце зайняте іншою дівчиною.

– Все на Мері чекаєте? Вона більше не прийде.

– Звідки така впевненість?

– Коли плазма в магнетроні втрачає стабільність, термоядерна реакція припиняється.

  І хоч Маріанна дала слово собі вийти з гри з життям, але ось цей момент її потішив.

– Це ви?! Я вражений. А де ж ваша обгортка?

– Я її залишила вдома. Назавжди. Тепер я без обгортки, і знаєте, відчуваю себе вразливою. Пам’ятаєте своє запитання чому я була в ній? Так от мабуть тому, щоб захистити себе від примх життя. А виявилося, що я захистила себе від самого життя.

– Вам дуже личить цей образ. І я вірю, що в ньому ви і є справжня.

  Вони сиділи довго і все розмовляли та щиро сміялися. Зі сторони було видно, що це чудова пара, якій не потрібно грати в щирість.

  З цього дня столик Мері в кав’ярні весь час пустував. За нього так само не дозволяти відвідувачам сідати. Мабуть в пам’ять про ту дівчину, яка була душею цієї кав’ярні.

  Різні постійні відвідувачі часто  запитували, куди поділася Мері.

– Вона переселилася в рай.

– Як шкода, як шкода. Вона чудовою людиною була.

– Вона такою і є.

  Знайомі Мері зі стурбованим поглядом дивилися на офіціанта, але не отримавши додаткових пояснень, в задумі йшли пити свою каву.

    Микола Казкар.