Проізводітельность труда. Фактори які на це впливають. Якщо людині не дати нормально відпочіти - то чі впливає це на проізводітельность труда? Мабуть... що так. Проізводітельность падає. Якщо організм людини не доотримує путрібне колічество вітамін? Так це теж впливає. Якщо людина злоупотребля алкогольними та наркотичними віщіствами і виходить на роботу в стані похміля. Це теж вліяє на проізводітельність. І щож ми маємо? Якщо ці фактори кіривництво не врахувує, то проізводітельность труда з каждим днем ставатиме ниже і ниже. К привеликому жалю, в країні якій я мешкаю, до цього нема ні кому ніякого діла. Відбувається це випадково чі специально, я незнаю. Зато чітко бачу до чого це виде. Спаси і сохрани тих людей, в яких хоть капля розуміння залишилась

Якщо чесно то я в ахує. В ахує від усього побачіного і почутого. До чого приводять безглузді прикази командирів. До зневіри. Вони! Напроч вбивають в солдата бажання воювати з ворогом. Якщо солдати масово тікають в сзч, то в цьому в першу чергу провина командира. І те що в гибелі солдат винні командири, я впевнений на 100%. Тому що довелося бачіти це на власні очі. По поводу екіпіровки. Купи собі сам. Любі моєму серцю бариги які торгують глушитілями, планками, оптіческімі прицелами с тепліком, анті тепликовими костюмами, маскувальними сетками і всим остальним барахлом яке так необхідне хлопцям на передовій. Беріть все це барахло в руки і самі пездуйте на передову. Всі ті бумажні бюрократи які отсиджують в тилу по штабам і зайобують людей всякими справками. Які виписують собі премії по 200 тис. Пиздуйте тудиж. На передову. За себе. Нема в мене віри не до командування не до правітельства. Я хотів побачіти як і що воно відбувається на 0. Я побачів. І моя відповідь. Ідіть всі нахрен. Тож мої дії. Фільм. Першому іграку приготовитись. Де він замість того щоб участвувати в гонке і їхати в перед, увімкнув задню передачу і поїхав назад.

Повага до самого себе. Джентельмен ніколи не будет обсуждать другого джентельмена позаглазамі. Як розпознать плохого? Такіє бивают. Вони роблят больно. К прімеру. Сітуацию можно рішить, по різному. Умом. Діпломатіческім путьом. Разиграть. Купіть. Насілієм. Убійством. Залякуванням. Рішать свої проблеми убійством. Це ніз ніза. Ніже некуда. Можете представіть... Как вам правітество, яке пріказиваєт своїм солдатам напасть на соседьню країну і убівать там людей. Ніз ніза. С породою людей Джентельмен, там походу тоже проблема. Бо буть в той стране хоть небольшоє колічество Джентельменов, войни небулоб! Вони б не допустили. Ну уви діфіцит. За то єсть плюси. Дораков больше. Управлять легче. Бидло воно і (раніше було вислів і а Афріке бидло) січас краще гаваріть в Россіє бидло. Как би не больно звучит. Ну правда єсть правда. От неї не скритца і неспрятаться. К дуракам. Ідіть в жопу к своєму путіну. Там ваше месце. Ще велика подяка. Западу і другім странам які приймають в цьому участії. А іменно. В Постачання зброї. Виликий уклон. Нам би єще дураков европейскіх. Свої кончаютца. Мало осталося тех кто согласен умереть во імя чьєйто похоті. В нас огромне колічество, бажаючіх, заработать на цій войні. А воєвать і захищять свою країну не всем хочеться. Тож нам би солдатіков. Бажано тупеньких. Щоб неприкословно виконували накази. Вот тогда ми би навоювали. Ох уж і навоювалі

Один випадковий случай. Це стадось зовсім недавно. Мені з моїми сослуживцями випав случай, побувати в прошлом. Це сталось випадково. Місце де нам пришлось побувать знаходиться в зоні бойових дій. Там не було ні електрічества ні связі. І ця обстановка поміняла людей на деякий час. Люді стали більш обшітельні. Такими, якими були люди до появи мобільних телефонів. Ощющеніє ніби в дитинстві побував. Непередаваємі. Це длилось недовго. Появилось інтернет і електрічество. І кожен уже в телефоне

https://video.i.ua/user/10773010/83249/485672/setpreview/

https://video.i.ua/user/10773010/83249/485665/

Хуже не ті вороги що знаружі, хуже всего ті вороги що ізнутрі. Люта ненавість до зрадників. До презедента україни, до депутатів слуг народа, до генералів і до всієї наволочі що шкодить українському народу. Для себе рішив, нікого лякати і залякувати угрозами не буду. Просто візьму взірву або ростриляю тих хто на мою думку шкодить. Незказавши нікому і слова. Бо щоб добитись результата, тільки так і потрібно діяти. Також хотів посовітувати українцям які через тік-ток погрожують розправою корупцеонерам. Неробіть цього. 3 розправи над корупционерами з летальним ісходом, принесуть більше користі ніж мілліон роліків з погрозами. Та цього теж не треба робити. Накопичіна злость, ненавість, живе в нас до тих пір, поки ми не прощяємо. Простивши. Зло і ненависть звільнившись, шукає собі новий сосуд. І якраз ці, всі зрадники і стають цим новим сосудом. В якому і оселяється слость і ненависть. І воно розрушає їх з середини. Що треба зробить. Простіть. Пробачіть. Стерти з памяті. Забути. І всі хто заслуговує, буде покараний.

Хроніческіє ошібки правітелей. Под словом "правітелі" маю верхушку в целом. Які були допущені помилки, по отношенію к народу. Може правильніше буде. Помилки суспільства і дочого вони привели. Помилка 1. Кируючі должностя занімають люди які не мають права їх займать. Вони в них попадають поблату. Корупция. Як так виходить? Елементарно Ватсон. Богатиє предкі. І связі. Все купленно. І це як для розвивающегося суспільства, дуже плохо. Для одбора на такі должностя, має бути екзамен, який не можно пройти за грощі. І правила для всіх одінакові. А своїм поступком, за хабарь, наноситься вред самому суспільству. Якщо таких випадків багато, то страна росте недоразвітой. Не будем тикати пальцем. Один поганий поступок, хабарь, тяне за собою 100 поганих поступків. А ті тянут за собою ще. І в ітоге маєм невдоволенне суспільство. А далі вже війна. Десь чітав. Чоловік пита, за що, на голову українців випали такі страждання. Він про війну. Ось вам відповідь. За неправельну растановку. Допуская хабарника на посадове місце, приводить в ітоге, к крупним неприятностям для всього суспільства

Хочете знати дійсну обстановку на фронті? Це легко. Мені не треба нічого розповідати. Ви самі здогадаєтесь. Теж саме що і з ремонтами доріг. Теж саме що із незаконною вирубкою лісів. Теж саме що і з бурштиновими копальнями. Теж саме що з реформами. Чому так? Тому що нащі посадовці, в першу чергу, хочуть як. найбільше на цьому заработать. А уж вже потім, скінчіти війну. Помню... якось по телевізору, показували токаршу, яка розказувала як в совке працювала на токарном станку і її видавали рукавиці, 2 палі. В них було трудно працювати. Ну руководству було пофіг. Так щяс те саме.

Доповнення.
Чого хочуть наші посадовці? Заработать как можно больше, не потративши при цьому не копійки. Війна в Україні, один із видів заробітка. Вона їм не шкодить. Із області фантастики що до мене. Вони не протів, аби я якимось чіном очолив армію і привів її до перемоги, під їх киривництвом. Я же бачучі те, що є на самом ділі. Не хочу це робити. Я нехочу вести людей на погибель. У солдат що захищяють Україну, не так уж багато шансів вийти живими. В мирному житі, наших посадовців, для них нема місця. Один із шанців. Це об'єднатися. Скоріж за все, це із рубрики про неможливе. Можу вас запевнити. Якщо люди в Україні почнуть об'єднуватись в одне ціле, багато проблем, зникнуть самі по собі. Кажуть що кацапи дурні. За год вони укріпилися, на удобних для себе позиціях, порили трьох метрові окопи, поробили бетонні капоніри для танків. А тепер питання до нас. Що зробили ми?

Наука яка мені до вподоби, це псіхологія. Чому так? Чому доля не зробила з мене якогось супер воїна. Який би з легкістю справився з орками. Чі якогось компютерного генія. Чумусь іменно псіхологія. Я за те, щоб способом переговорів, скінчіти війну. І мною лічно заміченно, що ті хто не учавствують в боях, найбільше хочуть подавити силою. Воно то зрозуміло. Діванні крітіки та тиловики. Тож моя Вам порада. Подумати над тим, чому Доля зробила з мене знавця людської псіхології. Може це якийсь натяк. Або можливо в цьому і криється розгадка сьогодення

Случай із жизні. Будучі подростком, мені часто доставалось от старшаків. Чому? Може... за мій вредний характер. А може... із за того, що в мене не було батька і не було кому стати на захист. Для задир старшаків, я був лакомим кусочком. Тоді я чомусь знав, не знаю звідки, але знав. Що колись я виросту і зможу поквитатися з своїми обідчіками. Час йшов. Я про це давно забувся живучі в далені. Та так сталось, що доля мене повернула до того села. І дала можливість поквитатися. І щож з того вишло. Я так і не ским не поквитався. Життя та час зробили це самі. Когось із задир не було в живих, хтось доживав своє життя під магазіном попрошайнічая на опохмелитись та на покурить а хтось прикований хворобами до ліжка. І який же тут висновок?