На интервью Карлсону пуйло свет не включил во всей комнате! )))

Это создало очень унылую и серую атмосферу... но... не по карману свет разбазаривать!))) И дровишек в камин не нашлось! )))

Катилась Раха по тазу медному...

Горе пуйлу, злодею бледному!

З давніх часів, коли люди навчилися видобувати вогонь, їх вірним супутником стала сокира. У більшості випадків метод добування деревини полягає в повному зрубуванні дерева, а потім посадки нових дерев на вирубаній місцевості. Так японці, які не мають багато територій і лісів, придумали дайсугі – унікальну техніку заготівлі лісу.

Дайсугі згадується у XIV столітті і унікальна тим, що дозволяє добувати деревину без зрубування материнського стовбура. Для цього використовується спеціальний вид дерева – кедр Кітаяма, він може рости ідеально прямо від материнського стовбура. Японці навчилися вирощувати і обрізати материнський ствол таким чином, що залишалися лише прямі, верхні пагони, які через десяток років ставали придатними для зрубування. При цьому кедр ріс лише вгору, дозволяючи засадити землю великою кількістю нових дерев, а спилювання його гілок ніяк не шкодило материнському стовбура, зберігаючи рослині життя.

  До чого це все. Якщо ви коли небудь спостерігали за тим як росте гілля на дереві після обрізки, то ви все зрозумієте. Простими словами. Одну гілку обрізав, а на тому місці виростає декілька гілок. Це як про змій горинича. Одну голову відрубав а на тому місці дві виросло. Бува таке. Спилюєш дерево а наступного року з пенька з десяток виростає. Корнева система робить свою роботу.  Деякі борються з чагарниками з допомогою хімії. Спиливши  дерево, просвердлюють отвір в пеньку і в водять хімію. Погиба корінь і більше ніяких проблем. 

  Це щось схоже на боротьбу з корупцією. Для вида її трохи обрізають, і це спричиняє ще більший її рост. І так з року в рік. Вона все більше розростається. Допоможе тільки повне знищення в плоть до ядів в кореневу систему. 

  Якщо вони принімають такі строгі закони для народа то до себе теж немає бути ні яких поблажек. Всі так всі!

Не знаю, з чим це пов'язано, але з'явилась апатія і відчуття порожнечі. Хоча, в принципі, лютий й так вважаю найдепресивнішим місяцем року, оскільки це перехід від зими до весни, коли і снігу нема, і зелень теж відсутня. Але напевно це через складнощі з перевипуском картки, масштабний ремонт зубів, незрозумілий збій інтернету. Ну і додали нервувань непорозуміння і застій на роботі. А про страх через посилення мобілізації взагалі мовчу. Призначення нового головнокомандуючого ці страхи лише посилило. Плюс — щоденні нальоти безпілотників, які задовбали. Тому нічого не хочеться робити. Взявся за одне завдання, яке ніяк не можу доробити. А порожнеча через те, що лікування зубів і аврал на роботі тримали в тонусі, а скоро нічим буде зайнятись. Та й взагалі, замислювався над дозвіллям — так хочеться дещо (наприклад, відвідування деяких парків і виставки). Є взагалі божевільна ідея, але її буде важко реалізувати самостійно (розповідати не буду, бо захейтите, а допомагати все одно не будете).

Ось такі переживання.

Правда, цієї ночі, за довгий час, снився сон! Хоч щось приємне.

 

   

у них там препиздент Ма-дуро...

але у всьому винен чорний слиз

Я люблю дивитися у небо. Воно дарує відчуття простору, якого іноді мало на землі. Я люблю дивитися на птахів у небі. Вони дарують відчуття свободи. А небо над моїм рідним (і незламним нині) містом я люблю найбільше за усе. Воно буває різним і я люблю його таким. А у чора мені вдалося побачити його з такими хмаринками. Я такиого неба ще не бачила.

А ви любите дивитися у небо? Як часто ви підіймаєте очі до нього?