Поки Микола розмовляв з русалкою
Марійкою на березі річки, йому прийшла в голову авантюрна ідея.
– Марійко, а давай сходимо до моєї бабусі в гості.
– Ти жартуєш? Хочеш, щоб вона отримала інфаркт?
– За неї не хвилюйся. Вона все про тебе знає.
– Та якось боязко мені. Втім, якщо ти будеш поруч, то я згодна.
На порозі ганку на них вже чекала
Миколина бабуся.
– Проходьте, молодята, я для вас смачненьких пиріжків напекла.
– Доброго дня, бабусю. У мене таке дивне враження, ніби я і не вмирала.
– А ти й не вмерла, Марійко. Водяні русалки і лісові мавки живуть на межі
між двома світами. Я більше тобі скажу, поки їх тіло не поховане в землі, є,
хоч і мала, але реальна можливість повернути їх в світ живих. Твоє ж тіло так і
не знайшли. І могилки твоєї немає на цвинтарі. Розумієш, про що я?
Від цих бабусиних слів Марійка
завмерла, а в її душі пронісся вітер мрій і надій.
– Слухайте, що я вам скажу. Я спробую повернути Марійку в світ живих, а ви
вигадуйте деталі від’їзду Марійки до міста на навчання. Мов, посварилася з
матір’ю і нічого їй не сказала.
Поки бабуся щось шепотіла над
дивними предметами на столі, декілька раз небо закривала чорна хмара, яскраві
блискавки били зовсім поруч, а шалений вітер зривав з дерев зелене листя. А
потім в се стихло.
– Ось і все, молодята. Можете прогулятися селом і показати себе людям. А то
давно в селі не відбувалося нічого цікавого. А я тим часом сходжу до матері
Марійки і приготую її до зустрічі з донькою.
Марійка обняла бабусю Миколи, і
мабуть не було зараз щасливішої людини в світі, ніж вона.
Коли Марійка з Миколою йшли
вулицею, зустрічні люди христилися і ховалися по дворах. А молодят цей
спектакль неймовірно тішив.
– А давай, Марійко, зайдемо в магазин.
Марійка зразу зрозуміла наміри
Миколи і голосно засміялася. Вона першою зайшла в магазин, зупинилася на
середині приміщення і в нерухомій позі стала дивитися на продавчиню. Та
втратила дар мови, а її обличчя ніби щойно побілили крейдою. Втім, через пару
секунд в магазин зайшов і Микола. Не звертаючи уваги на Марійку, ніби її тут і
немає, почав замовляти покупки. Це вивело продавчиню із заціпеніння. Але вона
продовжувала кидати моторошний погляд на Марійку і весь час помилялася з
замовленими продуктами.
Першим не витримав Микола і,
тримаючись за живіт, голосно розсміявся.
– Марійко, потримай пакет, поки я розрахуюся.
Марійка підійшла до прилавка, взяла
пакет у Миколи, і усміхнулася продавчині.
– Тьотю Галю, не тримайте на нас зла. Не померла я, а просто поїхала на
навчання в місто. І я не знаю, чому всі вирішили, що я втонула. Ви ж не бачили
моєї могилки на цвинтарі.
– А щоб вас трясця взяла! Щоб вас шлях трафив! Я ледь не впісялася із-за
вашої витівки. Геть з магазину, щоб мої очі вас не бачили.
Марійка з Миколою, голосно
сміючись, вибігли з магазину. Вони сміялися зі своєї, не зовсім доречної
витівки, сміялися від того, що щастю було тісно в їх серцях і воно
виплескувалося через край назовні
