Микола і Марійка (продовження).

  Поки Микола розмовляв з русалкою Марійкою на березі річки, йому прийшла в голову авантюрна ідея.

– Марійко, а давай сходимо до моєї бабусі в гості.

– Ти жартуєш? Хочеш, щоб вона отримала інфаркт?

– За неї не хвилюйся. Вона все про тебе знає.

– Та якось боязко мені. Втім, якщо ти будеш поруч, то я згодна.

   На порозі ганку на них вже чекала Миколина бабуся.

– Проходьте, молодята, я для вас смачненьких пиріжків напекла.

– Доброго дня, бабусю. У мене таке дивне враження, ніби я і не вмирала.

– А ти й не вмерла, Марійко. Водяні русалки і лісові мавки живуть на межі між двома світами. Я більше тобі скажу, поки їх тіло не поховане в землі, є, хоч і мала, але реальна можливість повернути їх в світ живих. Твоє ж тіло так і не знайшли. І могилки твоєї немає на цвинтарі. Розумієш, про що я?

   Від цих бабусиних слів Марійка завмерла, а в її душі пронісся вітер мрій і надій.

– Слухайте, що я вам скажу. Я спробую повернути Марійку в світ живих, а ви вигадуйте деталі від’їзду Марійки до міста на навчання. Мов, посварилася з матір’ю і нічого їй не сказала.

  Поки бабуся щось шепотіла над дивними предметами на столі, декілька раз небо закривала чорна хмара, яскраві блискавки били зовсім поруч, а шалений вітер зривав з дерев зелене листя. А потім в се стихло.

– Ось і все, молодята. Можете прогулятися селом і показати себе людям. А то давно в селі не відбувалося нічого цікавого. А я тим часом сходжу до матері Марійки і приготую її до зустрічі з донькою.

  Марійка обняла бабусю Миколи, і мабуть не було зараз щасливішої людини в світі, ніж вона.

  Коли Марійка з Миколою йшли вулицею, зустрічні люди христилися і ховалися по дворах. А молодят цей спектакль неймовірно тішив.

– А давай, Марійко, зайдемо в магазин.

  Марійка зразу зрозуміла наміри Миколи і голосно засміялася. Вона першою зайшла в магазин, зупинилася на середині приміщення і в нерухомій позі стала дивитися на продавчиню. Та втратила дар мови, а її обличчя ніби щойно побілили крейдою. Втім, через пару секунд в магазин зайшов і Микола. Не звертаючи уваги на Марійку, ніби її тут і немає, почав замовляти покупки. Це вивело продавчиню із заціпеніння. Але вона продовжувала кидати моторошний погляд на Марійку і весь час помилялася з замовленими продуктами.

  Першим не витримав Микола і, тримаючись за живіт, голосно розсміявся.

– Марійко, потримай пакет, поки я розрахуюся.

  Марійка підійшла до прилавка, взяла пакет у Миколи, і усміхнулася продавчині.

– Тьотю Галю, не тримайте на нас зла. Не померла я, а просто поїхала на навчання в місто. І я не знаю, чому всі вирішили, що я втонула. Ви ж не бачили моєї могилки на цвинтарі.

– А щоб вас трясця взяла! Щоб вас шлях трафив! Я ледь не впісялася із-за вашої витівки. Геть з магазину, щоб мої очі вас не бачили.

  Марійка з Миколою, голосно сміючись, вибігли з магазину. Вони сміялися зі своєї, не зовсім доречної витівки, сміялися від того, що щастю було тісно в їх серцях і воно виплескувалося через край назовні