"Заговорщики обступили его, как бы
выражая ему свое почтение. Но вдруг один из них сорвал с него тогу и ударил
кинжалом в горло. Затем каждый по очереди вонзил в его тело кинжал - 23 удара,
23 смертельных раны".
Так, согласно историческим документам и, в частности, летописи историка Гая Светония, в стенах Римского сената погиб Юлий Цезарь, устраненный сенаторами за диктаторские замашки. Убийство Цезаря считается первым в истории случаем, когда элиты решились на устранение тирана во имя республики.
Но принято считать (напр., Кэролайн Кеннеди Пайп, профессор факультета международных отношений и международной безопасности Университета Лохборо), что ничем хорошим это не закончилось. Республика пала, они (заговорщики) просчитались. И так происходит на протяжении всей истории политических убийств. …
С веками и тысячелетиями методы устранения неугодных становились изощреннее, орудия – совершеннее, но связанные с этим риски сегодня такие же, что и во времена Юлия Цезаря. Светонию и присниться не могла смерть, которую принял опальный саудовский журналист Джамаль Хашогги. Есть информация, что его пытали, а потом расчленили под звуки музыки". …
Но посмотрим на страну с большим стажем в этой области - Россию. Смерть бывшего сотрудника российских спецслужб Александра Литвиненко, отравленного радиоактивным полонием в Лондоне в 2006 году, должна была стать сигналом для других "перебежавших".
Однако сэр Тони
Брентон, бывший в тот период послом Великобритании в Москве, считает, что
месседж должен был быть куда тоньше, чем вышло на самом деле.
"Мы знали, что они делают подобные вещи. Незадолго до событий в Лондоне они (руководство России) провели похожую операцию где-то в Персидском заливе. Мы знали, что режим Путина - это группа весьма прожженых людей, и что главное для них качество - преданность лидеру. Вещество, которое было применено настолько редкое, что специалисты не ищут его в крови. Мы поняли, как была спланирована операция, когда стала ясна их логика: они подмешивают вещество в чай Литвиненко, Литвиненко его выпивает, быстро умирает, медики ищут наиболее вероятные причины смерти и до правды не докапываются. Но это не сработало, потому что Литвиненко сделал всего пару глотков чая, он умирал долго и мучительно, что дало медикам время для поиска все более и более редких веществ, и, в конце концов, они выявили в крови полоний. Цель операции была проста: показать всем потенциальным дезертирам и предателям, что рука российского государства дотянется куда угодно". …
Устранение Литвиненко было демонстрацией силы России для своих. Отравление Скрипалей - для чужих.
"Путин считает, что Британия стремимся унизить его, загнать в угол, уничтожить его режим. Он ищет все возможные способы показать Западу, что у России есть зубы и она ждёт от всего остального мира уважения, поскольку считает себя сильным игроком, которому не оказали должного уважения (ситуации с Косово и расширением НАТО убедили Кремль в том, что мы не будем считаться с его интересами)", - считает экс-посол. - "Путин не станет ввязываться в классическую войну, потому что проиграет. Но он может перевести схватку в другую плоскость и всяческими способами будет показывать, что Россия опасна». …
Без таких як Олександра Медвідь ми станемо стадом, сірим і байдужим роєм комах, в який нас невпинно намагаються перетворити вже 750 років
«Забагато щастя чи любові, чи удачі нівелює його якість для тебе і ти його перестаєш помічати... Помітний лише біль чи сум... він не приїдається. Ти його відчуваєш попри все... Але я сьогодні не плачу через тебе, біль. Я плачу за Тобою, сонечко...»
Ксенія Медвідь
Є люди, які живуть без шкіри. Є душі, котрих Бог наділив благодаттю ЛЮБИТИ. Ці люди відчувають усе гостро, надто сильно, хворіючи відчуттями... Ці душі здатні на жертву заради найважливішого. Це натхнення, що живе серед нас.
Вона прокидається і щасливо дивиться на світ сяючими любов’ю очима. Відкрите серце, щирість та відвертість, роблять душу вкрай беззахисною. Саме тому так священно, так важливо простягти їй частинку душі і обдарувати її часточкою свого тепла. Ця душа ніколи не буде дорослою. Вона не вміє бути прагматичною, вона не буде корисливою. Це промінь сонця…ніжний та сяючий. Це світло треба охороняти і берегти, адже воно абсолютно беззахисне перед життєвими негодами. Це ніжне серце-велетень знає, що таке жити без шкіри, жити душею серед суспільства, що нівечить, продає душу, аби прогодувати тіло, навіть помічаючи цього. Це птаха, що вільно співає про любов до Господа... І вірує, що кожен її світлий рядочок здатен змінити СВІТ.
І найсвятіше в цьому всьому, що вона автентична УКРАЇНКА. Вона не зможе жити щасливо допоки поруч йде війна. Такі світлі і теплі душі називають душею України. Саме з цих ніжно люблячих свою країну людей і складається Батьківщина. Це поціловані Богом митці, творці, які своїм мистецтвом творять нам майбутнє. Такі душі не здатні до байдужості, адже вони існують в безперервному діалозі зі світом та Богом. Це їх розмова з Богом! Вона навіть молиться інакше, по-дитячому ревносно та щиро.
Ти не побачиш цей біль, він надто глибоко всередині. Це барометр клімату всередині нації. Головне, щоб сама «Людина без шкіри» навчилась обмежувати своє прагнення повність віддати життя слову... Адже без них ми станемо стадом, сірим і байдужим роєм комах, в який нас невпинно намагаються перетворити вже 750 років.
Я відкриваю її вірші і занурююсь в те, що відбувається у моєму житті. Вона веде мене своєю поезією на край прірви моїх роздумів і спонукає думати... думати і жити.
Ми закінчили «Сповідь», треба було зробити декілька фото і мені випало залишитись з нею наодинці, зовсім поруч, і я тихо мовив: «Ми маємо ЖИТИ, якби боляче нам це не було...» Вона здивовано подивилася на мене і в її очах майнули відблиски дощу...
Моя маленька українська сестричка! Якщо коли-небудь мені випаде честь просто вітати її з сьогоднішнім днем, я обов’язково увімкну дощ, потім покличу сонечко, накрию килим свіжих польових трав і покличу щебет всіх птахів навколо, аби побачити в глибині очей ті відчуття, якими вона ТАК пише про Україну, так любить її.
Такі душі охороняють узявшись за руки, адже вони як ніхто відчувають сьогодення і саме вони своїми душами, своїм талантом формують прийдешнє. Їх треба обожнювати... І тільки тоді вони залишаються з нами...
Писав ці рядки і згадував поетесу, пророка, сучасницю, яку НАША глухота та байдужість зробили сильною і вольовою. Ми цінимо їх, як духовний стержень Нації, вже потім... А як важливо чути їх сьогодні і зараз! Вони живуть душею України... І «...ми маємо жити далі...»! Попри все...
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми поетеса Олександра Медвідь
