Профиль

_R

_R

Мальдивские о-ва, Мале

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

_R

_R

Думки 2

  • 11.11.19, 22:28

Почитав коментарі до своєї попередньої замітки і зрозумів, що у кожного свої причини перебування тут і причини, чому він сюди потрапив.

Хтось розказує, що нема сенсу тут перебувати, якщо нема з ким поспілкуватися. Ну я завжди можу знайти причину і тему для розмови і хто мене знає, той про це знає.

Хтось каже, що мені читачів бракує. Ну в мене їх ніколи багато не було і це мене якось не дуже бентежило. Тим більше, що в мене ніколи не було часу на багато коментарів.

Хтось натякає, що треба переходити на прозу і що вона більш популярна. Ну я не професійний писака і не женуся за популярністю, гонораром.

Таки повернуся до того, як я сюди потрапив. Потрапив я сюди з «Фокуса». Любив я там політичних ботів домахувати, але виключно розвиваючи тему і аргументуючи. Якось одного разу вирішив подивитися хто з ботів звідки. Зайшов на «Народ», потицяв на посилання, попав на стрічку блогів, Почитав одну душещіпатєльну замітку однієї кобіти, коментарі до неї, щось там прокоментував, розговорився з іншими коментаторами, почав переглядати їхні замітки, потрапив на вірш однієї дівчини про не дуже щасливе кохання, щось мене в тому вірші зачепило, напевно недосказаність у стосунках. Це здалося мені проблемою всіх людей та народів і тому я був би не я, якби не почав давати поради). Поспілкувалися ми в трохи і я сказав, що також люблю балуватися римами. Вона запропонувала розмістити щось тут. І я вирішив спробувати. Перша моя замітка була така.

Гори сонце вже ховають
й промені зникають
ті, що з нами вдень були...
Тиша всюди наступає
і вже спів стихає
той, який птахи несли...
На деревах віти
обнімає вітер,
засинають квіти,
в темряві зникає світ...
На небі прозорім
розсипав хтось зорі,
місяць мов в дозорі
зверху каже всім: "Привіт"

........................................
Темно... Я знов відпочиваю,
проблеми забуваю,
коли вечір за вікном...
І так
цілу вічність
цей вечір магічний
вкриває так звично
весь цей світ добром...

 

Музичний супровід був від ОЕ.

Незграбне трохи, але...

Добрі люди потягнулися коментувати, ділитися враженнями, своїми схожими думками. Таки з’явилося відчуття, що тут є якісь схожі душі зі схожим баченням, цінностями, що тут легко знаходити спільну мову і т.д. Ця атмосфера мені дуже сподобалась. Вона була не така, як в Фокусі. Тут були співрозмовники, а не опоненти і це було класно.

Зараз в мене нема часу на ці всі забави. Та і багато друзів звідси просто зникло. Життя знайшло для всіх інші важливіші заняття. На сайті з’явилося багато політботів і копіпастерів. Хтось каже, що писати тут треба для себе. Для себе я колись в записнику писав, а тут писалося для комунікації, для діалогу, можливо навіть більше, ніж просто діалогу, а щоб дати торкнутися комусь до твоїх думок, почуттів, душі. Замітки читалися, щоб торкнутися до чиїхось душ, щоб побачити в текстах-душах щось світле, добре… Можливо навіть, щоб  позичити там щось для себе…

Ця чудова атмосфера після початку гібридної війни майже зникла. З’явились гібридні боти, з гібридними думками, гібридними коментарями, без власного «я», без власної ідеї, цілі, розуміння, світогляду, з простими гібридними заготовками, які хочеться обходити сотою дорогою, але вони настільки продуктивні і настирні, що від них нікуди. Боти мають свої легенди про себе, вигадують брехню про інших, тобто перетворюють все на карикатуру – себе, інших, цей сайт. Середовище стало геть гібридноогидним. Є тут ще дещо цікаве, але воно тут стає неформатом.

А може все колись зміниться на краще… а може щирість в мережі вимирає, як непотрібна і непридатна для виживання… А може тенденція така в світі і багато інтернетгігантів просто закривають блоги, блоги видихлися, віджили своє…А може блогери видихлися... А може читачі... хз... А може з'явилися нові форми...

 

Просто думки…


_R

_R

Думки...

  • 09.11.19, 18:10
От недавно брав участь в одному творчому конкурсі тут і зайняв почесне друге місце з кінця.)) Таки я розумію, що те, що я пишу тут мало кому подобається, це не дивно, у всіх свої смаки. Але таки хочеш чи не хочеш, а виникає питання чи ватро взагалі щось писати тут. Тут нема можливості взнати чи хтось читає те, що ти пишеш, чи комусь це подобається, чи когось це зачепило в доброму сенсі цього слова. Плюси часто ставлять друзі і роблять це автоматом. До того ж в мене є практично все, що було на цьому сайті, ще в іншому місці і там результати переглядів практично всіх заміток не пропорційні  "плюсикам" на цьому сайті. Можливо попит тут і там на різне... не виключаю...
Тут я спілкуюся з коментаторами, які часто не по темі пишуть коментарі, витрачаю час на порожні розмови. Там я просто викладаю матеріал і бачу, що читають, а що ні, коментарів там практично нема.
Чомусь мені останнім часом цей сайт здається нещирим, з'явилась політична заангажованість, політичні табори, які воюють чи то проти всіх, чи то один з одним.
Таки до чого це я? Таки до того, що я перестаю відчувати здоровий щирий зворотній зв'язок з друзями і просто читачами. Та і з перших друзів, з якими колись тут було цікаво спілкуватися, тут практично нема і я не маю часу сюди заходити...

Ну а конкурс і друге місце з кінця - це фігня. Таки не фігня те, що практично все тут змінилося, може не для інших, але для мене таки змінилось. З'являється відчуття, що кожен візит сюди - просто даремно витрачений час. Напевно так і має бути. Час треба витрачати в інших місцях, з близькими людьми.

просто думки...

_R

_R

тік-так, тік-так...

Нещадно час мете все у минуле.
Роки і пори року, години та хвилини,
Перетворившись в пам’ять, промайнули.
Лишились  біль та радість, заслуги і провини.
Вони крізь час із нами крок за кроком йдуть:
Десь служать якорем, а десь крильми,
Вводять в омани, відкривають суть,
Ховають світло чи виводять із пітьми.

Час рівномірно йде – тік-так, тік-так...
А нас постійно десь, кудись заносить:
Направо, вліво, уперед, назад і так, і сяк,
Частіше кажем: «мало»... рідше: «досить»...
Слабенькі часто в нас любов, надія, віра, міра,
Куди ми доростем, куди впадем не знаєм,
Нелегко нам латати в своїх душах діри,
Сліпі настільки, що ми плутаємо ад із раєм…

Можливо вічність все розставить по місцях,
Розділить пекло й рай, погане й добре,
Відділить вічні душі й тлінний прах…
Колись нам доведеться глянути за часу обрій.

PS Просто роздуми під музику

_R

_R

Я точно знаю

Я точно знаю, що не маю права вчити
Когось, як жити, поступати, що робити…
Я знаю точно, що вестИ не маю права
Когось, кудись, на ліво чи на право…
Я точно знаю накладати тягарі
Комусь не маю права взагалі…
Я вчитель нікудишній, сам не вмію
Багато, зовсім мало розумію…
Можливо, що в житті сам заблукав
Між тим, що я знаходив і шукав…
А тягарі хай кожен собі сам
Бере на смак та колір. Я свої не дам!
А читачі… Хто хоче – хай читає,
А хоче – ні, мені не заважає
Їх згода чи незгода, відгук чи мовчання…
Може хтось відповідь знайде тут чи питання,
Чи настрій, чи відлуння відчуттів...
Хіба б на краще щось змінилося в житті.

_R

_R

Ги... (трагікомічне)

  • 14.09.19, 08:40
Її душа для нього все була відкрита,
У свому серці він завжди її тримав,
Але не вміли спільну мову знаходити,
Їм краще б вдвох та в самоті їх час минав…))

Вона була йому цілком байдужа,
Її він не цікавив ні краплини,
Та домовлятись вони вміли дуже!
І жили разом в самоті так дві людини. ))

_R

_R

Лабіринт

  • 11.09.19, 20:45
Вхід у життя, вже перші двері за спиною,
Перед очима кімнатка невелика,
Здається все пізнав та не дає спокою
інших дверей непізнаність безлика.

Всі зразу двері хочеться відкрити,
Щоби пізнати, що за ними усіма,
Свою цікавість би задовольнити -
Без цього спокою ніякого нема.

Ти відкриваєш двері - нова там кімната,
В якій також дверей непізнаних багато
І знову хочеться усі повідкривати,
Розширити світогляд, досвіду набрати...

Кімната за кімнатою та двері за дверми...
За кожними дверима новий лабіринт
Із новими умовами та новими людьми,
Десь наче марафон, десь ніби спринт.

У цьому лабіринті до різних поворотів
Готовим треба бути будь-коли й будь-де,
Щоби себе не загубити, не забути хто ти,
Куди ідеш й що по житті тебе веде.

Шукати треба силу, щоби далі йти,
Щось пізнавати, нові двері відчиняти,
Можливо вихід десь, кудись, якийсь знайти
Чи місце щастя, істини, де схочеться зостатись.

)Навіяно заміткою з топу... може не з сьогоднішнього топу...

_R

_R

Як добре

  • 31.08.19, 20:24
Як добре навчитись складати
Після бурі душу по крупинах,
Все недобре вітру віддавати,
Добру зберегти її частину.

Як добре черпати силу
Із щирих правдивих слів,
Із того, що добре та миле,
Із світлих погожих днів.

Як добре свій стержень мати,
Ніби канат до Неба,
Щоб впавши, знову піднятись,
Без нього нічого не треба.

_R

_R

На вітер..

Можна багато писати,
Можна щось говорити,
Можна задуми мати,
Хтіти мрії здійснити…

Для цього треба бажання,
Час, силу, волю, натхнення,
Віру, розум, старання
І сенсу хоча би жменю…

Щоб було воно потрібне,
Не виглядало нікчемно,
Чи навіть душі чиїйсь рідне…
Щоб було все недаремно!

Незавжди, не все так виходить
Й немає на це все ради,
Є корисне й те, що шкодить,
Все має плюси і вади.

Потрібні на все затрати:
Час, сила, воля, наснага…
На вітер їх легко кидати
Та потім душа пуста й нага.

PS Карочє. Роздягаюся і спати)))

_R

_R

Якби не омани...

Якби не омани, де були би ми?
Якби не омани, що було би з нами?
Якби не блукали в полоні пітьми,
Куди б ми ішли та якими шляхами?

Омани заводять в не ті нас місця -
Рідше до щастя, частіше до горя,
Початок їм був та немає кінця,
Це їм завдяки - то шиєм, то порем…

Вони забирають частину життя
І ставлять на щасті вони знак мінус,
Далеке від доброго з ними буття,
Омана напевно найгірший вірус.

Ми ним інфіковані поголовно усі,
Десь добровільно, десь всупереч волі
І в кожному з нас є омани носій.
Будуючи щастя – псуємо долі.

Куди нас омани ще заведуть,
Які нам ще пастки вони приготують,
Як викривлять наш життєвий путь,
Скількох ще зведуть так, що їх не врятують?

Якби не омани, де були би ми?
Якби не омани, що було би з нами?
Якби не блукали в полоні пітьми,
Куди б ми ішли та якими шляхами?

_R

_R

Не спинити руками час

Не спинити руками час,
Не торкнутися пальцем до нього,
Кажуть, він просто йде від нас.
Йде без цілі і без дороги.

Ще не бачив його ніхто.
Може просто його немає?
Може він, мов 3D решето,
Що крізь себе все пропускає?

Ми проходим крізь нього лиш мить
І у пам’яті щось залишаєм.
Він собі непорушно стоїть,
Ну а ми… Ну а ми відлітаєм.

У змарнованому він житті,
У важливих зроблених справах,
Поруч з кимось чи в самоті,
У ганьбі в когось, в когось в славі.

Поки в світі щось є - то він є...
А не буде нічого – він зникне?
Всім приносить час щось своє…
Й забирає…  до втрат його звикли...
Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая