хочу сюди!
 

Лия

50 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-54 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Русские кораблики идите на писю!

  • 26.07.22, 21:57
Импортозамещение? Та не вопрос! Только теперь функцию замещать импорт энергоносителей из мировой взбесившейся бензоколонки в страны Европы взяли на себя Казахстан и Азербайджан, поддерживаемые в этом регионе Турцией и Китаем, подписав соответствующие договоры с европейцами. Запрет россией через свою территорию транзита энергоносителей из Азии в Европу сместит его южнее Каспийско-Черноморским путем и далее южночерноморским побережьем в ЕС. Соответственно, Турция как страна НАТО будет гарантировать безопасность этих энергопоставок. Так что, черноморскому победобесному флоту эрэфии прийдется убраться с этих территорий на расстояние пушечного выстрела байрактаров и Himars.
Русские кораблики идите на писю!

Таки Одесса!




- Софочка, вы вся такая воздушная, воздушная...
- Шо, як безе?
- Та не, як тревога!

- Изя, оказывается Тургенев написал, шо если бы провалилась Россия, то не было бы никакого ни убытка, ни волнения у человечестве.
- Тургеневскую улицу можно в Одессе, таки, оставить.

В финале одесского порнофильма появляется мама со словами: «Фимочка, если ты всё, то иди вже кушать».

- Миша, меня в соседнем переулке обозвали шлюхой.
- Роза, таки не ходи там, где тебя знают.

- Запомни Моня, борщ никогда не получится из свеклы. Настоящий борщ делается из буряка!

- Как насчет уединиться, Яша?
- Фирочка, я таки пытаюсь, но ты меня опять нашла!

На Привозе:
- Вы только гляньте, как подорожало молоко!
- Ой не говорите! Эти коровы совсем уже оборзели!

- Аркаша, ну и шо это такое? Ты опять лежишь на диване!
- Ша, Софа, не делай гембель... Зато ты знаешь, где меня всегда можно найти.

Изя перепутал жизненные цели - вместо дерева посадил печень.

- Ривочка, ты забыла накраситься.
- Ой, ничего страшного.
- Ну, я бы так не сказал.

- Натан Борисович, приходите завтра к нам в гости.
- Ой, вы знаете, завтра никак не получится...
- Это так любезно с вашей стороны.

- Посмотри на себя, Жора! Ты настоящий неудачник! Сколько лет ты живешь за мой счет, в моей квартире; я, не получив от тебя ни копейки, тебя кормлю, одеваю, обстирываю, не говоря уж о том, что сплю с тобой!
- Сарочка, и ты еще называешь меня неудачником?


Про говорящу лошадь (неліричне)

  • 26.07.22, 21:09

Тут грусна говоряща лошадь з конюшні іностранних дєл вчора сказала, що брацкій урод "паможет украінцам сбросіть прєступний рєжим Зєлєнского". Саме того не усвідомлюючи, це непарнокопитне створіння, що переїло лаврового листа, проіржало значно більше ніж хотіло:

1. Саме це брацкій урод хоче бачити у наших підручниках з історії в майбутньому.

2. Саме це було зроблено сто років тому: дикуни з Цєнтрального Нєчєрнозємья, прикриваючись "свєрженієм антінароднава рєжима" (і не без допомоги наших корисних ідіотів) знищили нашу (хай і недосконалу, але створену нами) державу, що дає їм підстави й досі звиздіти про "сатварєніє Лєніним Украіни".

3. Мрія фантастів про створення приладу, що викривляє простір-час, давно реалізована, називається цей прилад "пропаганда" і базується в районі Останкіно.

4. Ким би ви не були ("баригою на крові" чи "зеленим чмом"), ви будете призначені на посаду "зла, с каторим нада бароцца", адже диктатура не може без образу ворога, інакше вона не може пояснити власному населенню, чому "нада потєрпєть да пабєди".

5. Жодна диктатура в Україні не була автохтонною, її завжди приносили зайди під красивими гаслами.

Мораль:

Чим більше ви нехтуєте історією, тим кривавіші іспити.

Моя подяка

  • 26.07.22, 15:40
Бо я то знаю, нащасливіші ми за вас
Та в провокаціі брехні зовсім не вірим
Не моя суть пишатися у соц-сітях... всяк час
Тим затишком, любоввю що є в діі

Багато хто з родини вже пішов, та знов
Про нас напише усіляку збрехневілу кашу
Чому не знаю, може заздрять, може кров
Свою десь проміняли на пусте та грішне

Бо я то знаю, як для нас - щасливі ми сред людей
Бо зрозумів я, що мій Батько - мене чує
А я шукав лиш те, що я знайшов - в цей день
Бодай так вдячний тобі Боже мого серця

Бодай то бачу, як наскільки люд близьких людей
Перетворився на катуючих, бездушних
Але їх пустощі повернуться - до іх очей
Питанням іншим, що постане в кут плакучим

Бо я то знаю, що нема в нас крихіт крис
Та рука помочі хто прагне, буде поруч
Скажіть мені, багато чи хто ходить в ліс
Хто так пілкується, щоб серцем знати Бога

Але нажаль, буває так, як в час війни
Але не тої де розбомблюють домівки
Хоча насправді вам скажу, воно й те є
Бо Вавілон свій дух пускає в степ пустинний

Як людям важко, в час бувае бачить світ
Як рідним важко зрозуміти, як їм жити
Не моя суть пишатись у сітях, в цей вік
Тим незбагненним затишком, любоввю, що є в дії

Моя подяка люди є, але не тим
Хто хоче серця мого ноти розкидати
Моя родина зовім інша, та мій дім
Серед людей, хто чує Слово свого Тата !





Фотопрогулки. Между прошлым и будущем

Много лет подряд именно в это время я отдыхал на море.
Много лет подряд я не изменял этому месту
О нем много рассказов и фото в моем блоге.
Этот год перевернул все.
Прошлая жизнь осталась в прошлом. надеемся что лучшая - в будущем.
А пока -пауза.
Жизнь на паузе...

Не будем о грустном, лучше о море..
Ведь оно и в прошлом и в будущем - просто море...
Просто море. просто картинки...Без рассказа


[ Читать дальше ]

Сказка


А может, сказка кому сгодится — забыть проблемы, украсить вечер.
Была Маруся обычной птицей,  с лицом неправильным, человечьим. 
Училась в школе, ходила замуж, детей рожала. Удачно вроде. 
Супруг — губастый как Джимми Джармуш — работал сварщиком на заводе. 
Гнездо двухкомнатное. За дверью в кладовку лыжи и самокаты. 
Была Маруся — цветные перья, перо создателя звёздной карты. 
Висела лампочка в коридоре. Случались праздники и апрели. 
Жуки резвились на помидоре. Маруся старилась. Все старели.
Хранили деньги в чужой валюте. Нормально жили, но с оговоркой. 
Потом Марусю забрали люди в такую клетку, где пахло хлоркой. 
Ещё лекарствами и недугом. Не пахло клевером и сандалом.
Была Маруся весенним лугом, певучим луком, да подустала. 
Не по шаблону, не по лекалу ей показалось больное тело. 

Давно я что-то не развлекалась, — сказала птица. И улетела.

#svirel_poetry

Павуки

Чому не люблять люди павуків
Вони ж такі маленькі, гaрненькі творіння
Своїми лапками крізь бігають, всі дні
Але також вбивають інших, в павутиннях

Коли павук тобі присниться - бережись
Той день пілкуй ти більше ніж минулий
Бо павутиння, що не видиме для всіх
Павук планує розплести повсюди

Серед родини та близьких людей
Приходить жах із темряви тойбічній
Релігія покаже лап шести кліщей
Життя захоче вкрасти, не було щоб видно

А чи не чули ви, розмови, про всіляких вурдалак
Cеред кошмарів, коли прокидаєшся у ночі,
Той світ духовний, може стати як Гулаг
До твого миру, бережи його охоче

Спасіння вам, а вам лиш осуд, та кати
А вам в куточку шлях прямий лише до аду
Хай павуки з вас сік посьорбаюсь завжди
Це - ваше ставлення, кому нема пощади

Повзуть маленькі діточки, так, павуків
Та рота закривають деяким, так мати їх навчила
А після цього кольорову сукню вдінуть втім
На морі посміхатись іншим, як вони поїли

Я так ненавиджу фарбованії труни
Що глянцем, фарбою, червонi у прикрасах
Те павутиння банкетує, грає в струни
Брехати людям легше, ніж любити власне

Вампіри поруч, ти пильнуй, серед годин
Коли лукавий хоче душу твою знищить
Своїми лапками та нечисть ходе в дім
Не розрізняє, хто рідня, та кого їсти

Перед очима сiтка, та приваба наче з бус
Чи не захочеш ти на себе одягнути
Але нехай тебе хранить сам Ісус
Бо він є шлях, та проведіння від отрути

Чому не люблять люди павуків
Вони ж такі маленькі, гaрненькі творіння
Своїми лапками крізь бігають між душ
Але вбивають інших завжди - в павутиннях


Під куполом. Глава 17



В п’ятому корпусі нервово-патологічної клініки все було як завжди. Пацієнти поводились тихо, в коридорі було чутно тільки шепотіння люмінесцентних ламп, і лише в ординаторській лунали тихенькі жіночі голоси:

- Оксано, розказуй, ну!

- Ой, Іро я ж тобі майже все розказала. І про викрадення, і про полон, звільнення, про життя в домі Ольберманів…

- Та я не про те, про Ігоря розкажи – як завжди Ірина перебила подругу

- Та шо я про нього розкажу? – задумливо наче сама собі промовила Оксана - то він на тренуваннях, то я на чергуванні.

- Та годі – Ірина змахнула руками, мов крильцями – він у тебе ніч провів? Провів!

- Та це не те що ти…

- В полоні, в підвалі разом зависали? Зависали! – Ірина не звернула уваги на заперечення Оксани – ти в його домі жила? Жила! Тож який він? Який той темношкірий пацієнт, що лишив тебе спокою, по життю? Чи може краще він би й далі сопів собі в комі, а ти облизувалась та жила мріями?

- Ну ладно. Слухай, тільки мовчки.

Ірина провела долонею вздовж рота, наче закривши застібку-змійку, а Оксана звела очі в стелю розмірковуючи, і потім протягнула:

- Який він? – перепитала сама себе, і видихнула – такий як пасажир, що помилково зійшов не на тій станції, і тепер намагається зрозуміти як йому бути далі. От так і Ігор намагається зрозуміти хто він в цьому житті, куди йому рухатись далі, знайти себе, розумієш?

Ірина ствердно закивала і запитала:

- Ну а у вас щось намічається? Ти йому сподобалась? А?

- Ой Ірочко, здається він мене взагалі не помічає, за весь час з десяток слів тільки і сказав до мене.

- Це тому що він втратив мову від твоєї краси!

Дівчата засміялись та було відчутно, що сміх вимушений.

Коли ввечері за столом зібрались Ольбермани і Сео Мьюнг, Оксана повідомила, що їй телефонував Андрій Васильович і повідомив, що небезпека минула, і можна повертатись додому.

- Тож, завтра я з’їду з вашого привітного дому, до себе.

Було помітно, що новина засмутила чоловіків, Альберни сказав:

- Залишайся, Олеся – він ніяк не міг запам’ятати її ім’я, називав її то Олесею, то Оленою і навіть Світланою, втім смуток в голосі бринів щиро - з тобою наш дім, наче живий, затишний.

А Сео Мьюнг подивився на Ігоря, і у звичній небагатослівній манері, промовив:

- Поїде.

- Залишайся – хрипким голосом попросив Ігор, і відкашлявшись промовив – Я хочу, щоб ти залишилась в домі, і… і в моєму житті

- Це я зараз почула те, що почула? – Оксана спробувала віджартуватись, та блиск в зволожених очах видав її хвилювання – Дивись, бо тут є свідки, потім не відмовишся

- Виходь за мене!

У нависшій тиші, Оксана перетравлювала почуте, Альберни завмер з недонесеною до рота виделкою. Першим зорієнтувавсь Сео Мьюнг, він підійшов до старшого Ольбермана, поклав долоню тому на плече, і вказав підборіддям на сходинки до другого поверху.

Коли молоді люди залишились наодинці, і пауза почала затягуватись, Оксана порушила тишу:

- Я думала, що кінця днів своїх не буду ліфтом користуватись.

- Не зрозумів?

Оксана розповіла про свій зарок не користуватись ліфтом до весілля, і продовжила:

- А після знайомства з тобою, я б не змогла жити ні з ким іншим, тож так би і шліфувала сходинки.

- Я так розумію, ти згодна? – посміхнувся Ігор, а Оксана подумала, що занадто рідко він посміхається.

- Посміхайся частіше, тобі личить.


Читати попередню главу

Читати наступну главу

Жоден власник домашніх тварин не може утриматися від зйомки ...

   


Жоден власник домашніх тварин не може утриматися від зйомки своїх пухнастих (і не дуже) улюбленців. Та й як тут стримати цей порив, коли вони такі кумедні.


[ Читати далі ]