Під куполом. Глава 16

«Я не майстер.

Я учень-майстер»

Брюс Лі

На відміну від Оксани, Ігоря не здивувало те, як їх зустрів Альберни. Батько ніколи не був емоційною людиною. У всякому разі з іншими. У батька завжди були якісь захоплення. То він брав участь в експедиціях, то занурювався у дослідження, або ж як зараз, поринав у винаходи. Та чим би він не займався, він робив це з повною віддачою, забуваючи про все навкруги.

Емоції він також витрачав лише на свої захоплення. Зливсь та засмучувався коли щось не виходило. Міг днями не їсти і навіть не спати до отримання результату. Майже ніколи не розповідав чим займається в теперішній момент. Та коли з’являлись результати роботи, то він міг розповідати про це безупинно, знову ж таки забувши про їжу та сон. І те, що Альберни відразу після сигналу відбою перервав розповідь на півслові і відправився спати було дивно, та вже наступного дня хлопець знайшов пояснення цій дивині.

Сео Мьюнг взяв шефство на його батьком. Цей кореєць, Ігор дізнався, що Сео Мьюнг кореєць і майстер Хопкідо – корейського бойового мистецтва, від батька, бо Сео Мьюнг дуже мало говорив, а про себе взагалі мовчав, так от цей кореєць прискіпливо ставився до Альберни, до того що та як їсть, скільки спить, як відпочиває, та чи достатньо рухається. Проводив з ним оздоровчі вправи, дихальні практики. Та при всьому цьому Сео Мьюнг називав Альберни вчителем, сенсеєм.

Сео Мьюнг облаштував в садку додьянг – тренувальний зал, в якому проводив заняття зі своєю небагаточисленною групою – Оксаною, Альберни та Ігорем. Та якщо Оксану і Альберні кореєць  прилучав до мудрості старовинного мистецтва тільки зранку, обмежуючись вправами на розтяжку, дихання та медитаціями, то з Ігорем займався ще й ввечері.

Сео Мьюнг зосередився на пак суль – техніці ударів головою. Ігор зрозумів, що це пов’язано, з тим, що кореєць бачив в підвалі, коли Ігор зв’язаний по руках і ногах лежав як безпомічна лялька. Та на відміну від зайнять у скелястих джунглях, у Ігоря майже нічого не виходило до ладу. Удар мав бути точним, бо носом чи підборіддям неможливо нанести нищівний удар. Сео Мьюнг показував на собі, на Ігорі, на малюнках точки по яким треба бити, щоб супротивник закляк, чи втратив свідомість, але Ігор ніяк не міг нащупати їх.

- Вибачте, вчителю – сказав Ігор – але в мене нічого не виходить. Мабуть я нездара.

Та Сео Мьюнг похитав головою, і в своїй небагатослівній манері постукавши себе по скроні, потім в груди, пояснив:

- Оксана!

Дійсно, всі думки хлопця так чи інакше стосувались Оксани. Там, в будиночку вигнутим дахом, Ігор повністю був поглинений наукою сенсея, він був в стані «тут і зараз», та чи було то все на справді? Він спросив про це Сео Мьюнг, той махнув рукою, запрошуючи Ігоря йти за собою.

В маленькій кімнаті на другому поверсі, з білими стінами стояв дерев’яний тапчан та комп’ютерний блок від якого тягнулось павутиння проводів до присосок та шапочки із широких матерчатих смуг. Сео Мьюнг звично ліг на тапчан, приєднав присоски до тіла, одягнув шапочку, закрив очі і промовив:

- Медитація.

Пізніше батько більш докладно пояснив, що підсвідомості Сео Мьюнга за допомогою медитації, та Ігоря за допомогою препарату «Claustoff», зустрічались у віртуальному графічному світі, змодельованому по дитячим спогадам корейця.

- Тобто це все була мара? Міраж? – запитав Ігор.

- Ні – Альберни покачав головою – це така ж реальність, як і те що ми с тобою зараз розмовляємо. Наша підсвідомість все сприймає буквально. Тож якби ти там впав зі скелі ти б помер в лікарняній палаті.

В батька був здоровий рум’янець на щоках, він посміхався та випромінював енергію, Ігорю стало цікаво дізнатись більше про Сео Мьюнга:

- Де ти знайшов його?

Батько почав свою розповідь ще з часів, коли він працював в Ізраїльському інституті ім.Вейцмана. Тоді, під час експедиції на Скіфські кургани, він вперше і побачив Сео Мьюнга. В Дніпропетровській області біля Краснокутського кургану, дивляться і бачать, що група людей сидить в позі чи то лотоса чи ще якійсь і медитують. Старшим у них і був Сео Мьюнг. У нього вже тоді була своя школа в Дніпрі, а в степу вони наповнювались енергією природи. Курган корейця не цікавив, і Ольберман вирішив, що чоловік інтуїтивно вибрав місце накопичення енергії, без будь-яких наукових вишукувань. Познайомились і вечорами подовгу спілкувались. Це було схоже на діалог між атеїстом і священником. Ольберман до будь якого питання підходив з точки зору науки, а Сео Мьюнг оперував духовними принципами. Дивно, що діалоги майже ніколи не переростали в суперечку. Дві розумні людини висловлювали свої думки доповнюючи світогляд одне одного.

- Уявляю собі той діалог, коли він одним-двома словами доносить до тебе всю філософію світобудови – хмикнув Ігор.

- Тоді він ще був більш багатослівний. Мабуть, зараз він вже досяг свого певного рівня і зрозумів ціну слова. А мені поталанило зустріти його раніше, коли він ще був молодим майстром, я маю на увазі в плані просвітлення, бо виглядав він точно так як і зараз, і розмовляючи часто формулював те, що потім стало для нього таким собі фундаментом, чи якщо хочеш каноном, його особистості.

- І все ж таки де його знайшов, зараз?

- Коли стався той вибух, що ти мало не загинув – Ігор не почув ні нотки смути в батьковому тоні, голос був рівний та безбарвний, як завжди – я і згадав про нього. Я згадав, його розповіді, що хапкідо – це бойове мистецтво перекладається як, шлях концентрації життєвої енергії, і його завдання досягнути гармонії між тілом і підсвідомістю через тренування тіла. В твоєму ж випадку треба було тренувати  дух, щоб врятувати тіло. Здавалось би все з ніг на голову, але Сео Мьюнг не бачив тут ніяких протиріч.

- І він, тоді я так розумію час йшов на години, все відразу кинув і примчав? – іронічно запитав Ігор

- Уяви, да! Але тільки після того, як зрозумів, що я саме той Ольберман, який закрив Україну куполом. Його це так пройняло, що погодився і на переїзд, і на роль піддослідного кролика. Більш того через час став називати мене сенсеєм, та турбуватись моїм здоров’ям, самопочуттям.

- Тут-то все зрозуміло. Для нього ти й справді гуру.

Побачивши здивовано вигнути батькові брови, Ігор пригадав, що кожен день засинав і просинався дивлячись на бамбукове панно з принципами бойового мистецтва Хапкідо:

«Все навкруги є енергія»

- Ти, батьку знайшов невичерпне джерело природньої енергії;

«Для справжнього бійця існує тільки самооборона»

- Твій винахід, вже по своїй суті не може бути використаний для нападу, тільки для самооборони.

«Прагни благополуччя своїй країни»

- Не про патенти, не про комісійні, чи якісь інші винагороди ти ніколи не згадуєш. Знаю, що і за купол ти не отримав хоч якоїсь матеріальної вигоди.

«Будь скромним, поважай порядок та мораль»

- Вибач, але з твоєю особливістю, я зараз про синдром Аспергера, ти не можеш себе поводить інакше. – тут Ігор глянув на батька, та той реагував наче мова йшла лише про колір його сорочки, і хлопець продовжив сміливіше - А там де інші бачать хаос, в твоїх справах, для тебе все розташоване на єдино можливому місці. 

«Роби все якнайкраще»

- Не спати, не їсти, а жити тільки заради своєї справи – таке в тебе кредо – Ігор зробив паузу і продовжив – навіть коли це шкодить близьким. Просто ти не вмієш інакше жити ніж по цим принципам, ти став на Сео Мьюнга орієнтиром.

Альберни Ольберман довго дивився на хлопця, а потім на подив хлопнув Ігоря по плечу, та змінив тему:

- Краще скажи скільки ти ще будеш над дівчиною знущатись? Ти що не бачиш, що дівчина ходить, як в воду опущена? Треба ж совість мати, в решті решт!

Це було вперше, щоб батько хвилювавсь за когось, зазвичай він навіть не помітив би, що в його домі живе рота солдат, не те що одна людина. Та Ігор, як риба пробував слова на смак не тільки через здивування. Він розумів, що в стосунках з Оксаною треба дійти якоїсь визначеності. Розумів і лякався зробити перший крок. Із заціпеніння вивів телефонний дзвінок. На зв’язку Андрій Васильович: