Стрічка заміток за місяць

МІЙ ЩОДЕННИК ВІЙНИ. Част. 20,21,22

16.08.22, 09:35
щоденник війни

ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ?
Війна з одних робить бідняків, інших робить багатіями. Війна не вигідна справа тільки для тих, хто гине на ній, для тих, хто втрачає дім, роботу, звичний уклад життя. Але, як це не страшно, навіть серед співгромадян знаходяться ті, хто досить непогано примножує свої банківські рахунки під час війни.
Хтось заробляє на броніках і касках, хтось під виглядом волонтерів переганяє автівки, хтось відверто тирить і продає гуманітарку. Для мене це важко вкладається в голові. Яким циніком і відвертим покидьком треба бути, щоб робити це все в своїй країні. Країні, яка воює. Щоб заробляти на людях, які ідуть воювати. Щоб продати нужденному продукти, які він мав би отримати безкоштовно.
Всі мої знайомі, що йшли воювати, взуття, каски і броніки купували за свої. Ціна шолома, який ще треба замовити з Європи, становить від 500 євро. Вартість бронєжилета приблизно так само. Берці, окуляри, наколінники, перчатки, рюкзак, аптечка...
В військових частинах кажуть, що забезпечення на всіх не вистачає.
І при цьому в інтернеті легко можна знайти і купити форму, на якій написано "власність ЗСУ, не для продажу".
Кажуть, війна все спише. А совість? Чи хіба ці люди, що наживаються на крові, навчились жити без неї.
Одного дня мені подзвонила подруга, її чоловіка відправляли на передок.
- Що робити? Відправляють майже голих.
- Давай просити по людях.
- Я не можу. Я стидаюся.
Про це я вже писала. Українці легко віддають. А от просити не вміють, навіть, якщо треба просити на бронік для людини, яка піде на війну. Про вимагати від командування я вже мовчу.
Потім історія повторюється вже з кумом (отим, з яким ми попали під обстріл). Знову збираються відправляти. Знову голих-босих.
Де ж форма, яка "власність ЗСУ, не для продажу"? Як "не для продажу" опиняється в інтернеті в необмеженій кількості і досить активно продається? Чи будуть це розбирати після війни?

З часом ситуація більш-менш стабілізується і забезпечення стає кращим. Але скільки на початку одяглося за свій кошт?
Чи знайдуть винних?
Навряд.
Чи когось, хто тепер наживається на війні буде мучити сумління?
Теж навряд.
Та, не дивлячись ні на що, я все одно впевнена, що гарних українців, які віддають останнє, набагато більше, ніж тих, які в такі найскладніші часи гребуть під себе. Як кажуть, одну хвору скотину в здоровому стаді дуже помітно, тому на всіх нас іноді нападає зрадонька і нам здається, що ми погані. Це наслідки тієї самої пропаганди, коли віками створювався образ "жадібного малограмотного хохла". Насправді, українці чудові. Ми в міру щедрі, ми в усьому щирі, ми безмежно розумні, ми дивовижно мудрі, ми до біса працьовиті і, як виявилося, дуже сміливі. І великою помилкою було розбудити в нас ненависть. Це ми теж вміємо робити досконало.

* * *

НАЙДОВША ЧАСТИНА ЩОДЕННИКА

14 червня мама порізала вени.

Врятували.

(Далі дуже довгий текст. Але, сорян, це таке особисте і сумне, що поки викласти не можу і навряд зможу.

Мама на антидепресантах.

Смерть батька, важкі перебіги ковіду і інсульту, війна... все разом її зламало).

* * *
ДЕСНА 3
Що у мене працює добре, так це передчуття лиха. Два дні я ходила сама не в собі. Я добре знаю ці відчуття, мене починає тіліпати до підняття невеликої температури. Жінки мене зрозуміють, це стан подібний до ПМС. Але у мене був не ПМС, у мене був стан ЧНХ (чекання неминучої херні). Я була майже впевнена, що щось видасть знову мама, але ні.
25 червня о 5-й ранку я вкотре прокинулася від вибухів. Чоловік міцно спав. Як він примудряється не прокидатись при прильотах ракет, я не розумію. Хоч в/ч Десна від нас по прямій менше 10 км, а точніше по Гугл карті десь 8 і між нами поле і ріка, тобто звук особо глушити нічому, то бабах звучить досить голосно. Ні, не голосно, а офігенно нехило.
Потім знову вибух. Чоловік спить.
- Ти чуєш?- штовхаю в бік чоловіка?
- А? Шо?- витираючі заслинені губи, питає чоловік.
- Знову по Десні!
Ми збиваємось рахувати прильоти. Звикші до того, що після обстрілів іде тиша, ми засинаємо. Не одразу звісно, але концентрація адреналіну слабшає і ми вирубаємось.
Прокидаюся вдруге я знову від того самого. Такого сильного обстрілу по Десні ще не було.
Потім протягом дня все як в тумані, періодичні одинокі прильоти і не зрозуміло, що то ракети чи ППО, бо звук дуже подібний.
В обід я йду в город, бо бур'яни самі себе не пополять, одночасно ловлю на городі слабкі нотки інтернету і пишу подружкам про обстріли. В цей самий момент прямо над нашим лісом щось збивають. Я чітко бачу дуже високо в небі слід від ракети, який заходить у велику білу хмару, а з неї вже не виходить. Потім до всіх цих подій додається ще збивання безпілотника.
Що сказати... день був дуже насичений і ми його пережили.
Ввечері в новинах читаю, що по Десні в цей день було випущено біля 20 ракет!!!
Я подумки уявляю кількість жертв, але цього разу, на диво, постраждали тільки будівлі. На відміну від минулих разів, спрацювала тривога і всі були в укриттях. І гатили в цей раз явно не по чітких координатах, бо ракети впали то між будівлями, то в парку, то ще десь. Задачею було, ми так всі вирішили між собою, просто завдати побільше руйнувань.

P.S. Всіх люблю. Поки роблю паузу в щоденнику. Глави пишу, але все треба редагувати, бо пишеться сумбурно і без ком.

Коментарі: 32

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Ця країна – якийсь окремий світ і космос...

Камені голоду...

Размер имеет значение!

Грім відгримів

Сьогодні тихо як ніде...

Ваше здоровье...

Українська музика 1908

Переможемо , як би важко не було....!!!!

Незабуваймо наших героїв - захисників Батьківщини..

МІЙ ЩОДЕННИК ВІЙНИ. Част. 20,21,22