І ніч мовчить, і ліс, і птиці

Згубили ноти золоті,

Мовчать тумани блідолиці

В пустопорожній темноті.

Навшпиньки вітер ходить лугом,

У травах сплять минулі дні,

І ти поспи. Немає туги,

Є тільки тиша в тишині.

Часть 1. «Что с человеком ни делай...»

Кто крутее всех на свете —
Летит Парвис на ракете!
Аки в бочке в Окиян,
С важным грузом на Титан.
В черном небе звезды блещут,
Он сидит и пиво хлещет,
Да орешки всё грызет,
Плеер песенки поет,
Время в карты коротает,
Час прилета приближает.

[ Читать дальше... ]

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Сражались в ней Добро со Злом,
Но Придурь побеждала.
Под самой яркою звездой
Кицюня зарождалась.

И в ней остался этот свет,
Свеча во тьме для истин.
Она оставит в жизни след,
Ловите эти искры !

Свет смоет кровь из твоих ран
Физических, душевных.
Мы пишем здесь один роман,
Один нам виден берег.

И вот настал чудесный час,
День Яsькина Рожденья !
Пускай объединит он нас
Под сим стихотвореньем.

Пусть будет всякая икра
И лакомая рыбка.
Жизнь, как азартная игра,
Да здравствует улыбка !

Фортуна, детка, посмотри
В глаза задорно-смело !
Ты все сумеешь подарить
Ей для души и тела.

Теперь за тосты, пей до дна
Вкуснючее хмельное,
А цвет домашнего вина,
Как сердце золотое.

Возьмемся за руки и в пляс
Друзья по виртуалу,
Пусть общий голос свяжет нас,-
Петь песни нам пристало !

Да здравствует веселый смех,
Цветы и поцелуи !
И хватит шашлыков на всех;
Торт радостно задуешь.

******************************
Сегодня Придурь победит
(Уже в который раз)),
Зато порадует нас вид
Твоих Счастливых Глаз !

(Хотела в гостевую, не хватило символов, еще и снесло. Не уверенна, что вспомнила изначальную идею)(.

мій бложик. Колись я планувала тебе зробити своїм щоденником. А потім посоромилась думки на люди виставляти. А згодом здатність їх формулювати десь ділася, вони ніби скінчилися за побутовим отупінням. А потім переїзд, а згодом війна, забила. Приємно, що тут є люди, ти не один. Щось публікуюють, коментуюють. Розбавляють атмосферу закинутого будиночку. З побитими вітром шибками, пліснявою і протягами. І порепаною грубкою, в якій півстоліття тому востаннє горів вогонь. Бляха, скучила за селом. І за Україною. Чомусь дикої ностальгії нема. Хочеться лише в певні місця. І в певну пору року та доби. Щоб все повторилося так, як я пам'ятаю. Щоб саме так сідло сонце і саме ті люди були поруч.
Бложик, я змінююсь. І зовні також. Спостерігаю за своїми змінами ніби стоячи поруч. Або швидше як глядач з кінозалу за своєю героїнею на екрані (асоціація не моя, почула колись в Юри Менячихина і прямо в душу). О, контур обличчя став інший, погляд якийсь глибший, ніс збільшився (ніс має тенденцію з віком укрупнюватися. Охохо, уявляю свій рубильник в 80+,дай Боже дожити). Стала ніжніша сама до себе. Навчилась трохи детектувати свою внутрішню людожерку і коли вона навідується часом, то намагаюся з нею в діалог. Востаннє вона з'являлась в день народження. Прийшла і заспівала святкову пісеньку про бабу ягодку в 45. І пам'ятаю ж я такі гидозні пісні! Але нічо, якось порозумілися.
Палити я, бложик, не кинула. Перейшла на айкос. Гімно як гімно і гімном смердить. За яке ще й потрібно платити. Але інакше зі своїми тривогами поратися не хочу.
Скоро осінь, бложик. Я відчуваю її вже зараз,день помітно коротшає. Нарешті в мене з'явилась ніч, як в нормальних людей світанок. Прийшло хоч трішечки темряви, розсіяної такої, зі світлим горизонтом. Бувають жеж на цій планеті місця, де люди сумуюють за темрявою. Ну нічо, мине пару місяців і я писатиму тобі, як суцільна ніч мені остогидла. Таке життя і його циклічність.
Окей, бувай малий. До зустрічі і наступного натхнення.