Світ сповнений загадок та таємниць, знайти відповіді на які вчені не можуть роками, а іноді й десятиліттями. Зникнення, які холодять кров, загадкові предмети та рідкісні природні явища. Світ ніби показує, що людство може скільки завгодно вважати себе його підкорювачем, але насправді є сили більш значущі та незбагненні для нас.

У цій статті ми привідкриємо завісу таємниць над дивними, а іноді й страшними явищами.

Що мені сніг, що мені спека, що мені дощ… із павуків? Так, в Австралії трапляється таке. Вчені вважають, що комахи таким чином освоюють нові території. Сплітаючи з павутини невеликі «парашути», вони злітають, ловлячи потоки повітря, і таким чином розширюють ареал свого проживання. Але видовище, звісно, задля арахнофобів. Дуже рідко, але такі опади бувають і у Сполучених Штатах, і у Великій Британії.

У 1986 році на території Румунії вченим Крістіаном Ласку було виявлено незвичайну печеру. Вона унікальна тим, що її екосистема не просто не схожа на екосистему на поверхні землі, але й фактично була повністю ізольована останні 5,5 млн років. Вміст кисню в повітрі печери набагато нижчий, ніж на поверхні землі, зате вуглекислого газу в ньому набагато більше.

Також вода підземних озер та повітря насичені сірководнем та аміаком. У печері при цьому мешкає 57 видів тварин, що адаптувалися до таких умов, 37 з яких взагалі вважаються ендемічними, тобто живуть виключно в цьому місці. Виходить, що екосистема печери Мовіле – практично інша планета зі своїм складом повітря, флорою та фауною.

У місті Таос, Нью-Мексико, близько 2% населення постійно чують приглушений гул. Місцеві жителі, що вловлюють сторонні звуки, описують їх як дзижчання або гудіння. Вчені намагалися з’ясувати природу їхнього походження, але не знайшли жодних логічних пояснень. У самих жителів, звичайно, є й свої теорії, пов’язані із секретними експериментами, іншопланетянами та витівками привидів.

Попри очікування, після страшної катастрофи 1986 року природа Чорнобиля зовсім не нагадує неживу пустелю, а фотографії із зони відчуження швидше схожі на прекрасні краєвиди, ніж на місцевість, що вмирає від радіації. Без втручання людини природа процвітає, фауна вражає багатством.

Зона відчуження тепер швидше заповідник, де помічені, наприклад, європейська рись та бурий ведмідь, яких не було на цих теренах ціле століття. На територію Чорнобиля завезли навіть коней Пржевальського (кількість особин без втручання людини зросла з 30 до 110) та європейського зубра, який перебуває під загрозою зникнення. Чому радіація не вбиває все живе, вчені не можуть відповісти.

На картах XVI-XX століття біля північного узбережжя півострова Юкатан знаходиться острів Бермеха. Судячи з старих карт, острів зовсім невеликий, але все ж таки не настільки, щоб його не помітити. Проте ні 1997 року, ні 2009-го в рамках дослідження Національного автономного університету Мексики на тому місці, де острів мав бути, його не виявили.

Загадкове зникнення пов’язують і зі збільшенням рівня Світового океану, і зі зміною рельєфу дна (острів міг зануритися під воду і зрушитися). Але є й прибічники теорії, за якою Бермеха було знищено спеціально, оскількиострів був спірною територією. У будь-якому разі острів, мабуть, пропав безповоротно.

У північній частині Австралії з вересня до березня майже щодня формується грозова хмара. Вперше вона була помічена в середині ХХ століття. Тоді пілоти, звернувши увагу на цей феномен, стали використовувати його як орієнтир і дали ім’я Гектор. Грозова хмара Гектор визнана однією з найбільших у світі. Але причини, через які хмара утворюється саме в цьому місці, в цей час і з такою постійністю, не з’ясовані.

Це невелике село в Індії привернуло загальну увагу, коли з’ясувалося, що тут народжується аномальна кількість близнюків. На момент підрахунків, що проводились у 2008 році, було зафіксовано трохи більше 200 пар близнюків. При цьому жінки, які виходять заміж і їдуть із села, також часто народжують саме близнюків. Вчені припускають, що це може бути пов’язане з певним хімічним складом води або дієтою, але достовірні та точні причини так і не встановлені.

3 жовтня 1955 року “Джойіта” покинула Самоа і попрямувала до островів Токелау (Нова Зеландія). Ще перед відправленням виникли технічні складності: з 2 двигунів працював лише 1. На кораблі знаходилося 16 членів екіпажу та 9 пасажирів. 5 жовтня «Джойіта» мала причалити, проте цього не сталося.

Пошуки не дали результатів. Лише 10 листопада за 970 км від маршруту «Джойіту» було знайдено торговим судном. Вона була нахилена та підтоплена, проте не затонула. Слідів екіпажу, як і вантажу, що перевозив корабель, не було.

Також були відсутні рятувальні плоти, що спантеличило слідчих, адже в корпусі корабля було використано багато пробки, а в трюмі була велика кількість порожніх бочок — набагато безпечніше було б залишитися на кораблі, оскільки ймовірність його повного затоплення була мінімальною. Навколо цієї історії будуються незліченні теорії, але що сталося насправді – загадка й досі.

Вранці 30 червня 1908 року біля нинішнього Красноярського краю у тайзі стався потужний вибух, що повалив дерева площею 2 150 кв. км. Такий сильний вибух міг статися при зіткненні значних розмірів метеориту із землею, проте на всій території, яка постраждала від вибуху, не було знайдено кратера, який неодмінно мав залишитися.

Вчені висувають різні теорії, головною з яких залишається та, за якою метеорит вибухнув у небі, не долетівши до землі. Проте знайти хоча б уламки або кратер, які б доводили, що те, що сталося у 1908 році, — це падіння метеориту, поки що не вдалося.

Вперше цей пристрій було виявлено в 1739 році. Потім археологи знайшли понад сотню по всій території Європи, найбільше — у Німеччині та Франції. Виготовлені додекаедри із мідного сплаву, у кожній грані мають отвір. І на цьому закінчуються факти, в яких впевнені вчені.

Гральні кістки, свічники, пристрої для визначення справжності монет, калібрування труб, для ворожіння або просто як елементи декору – такі основні припущення вчених про призначення додекаедрів. Декілька з них було виявлено в скарбах разом із монетами, що говорить про цінність додекаедрів. Проте, напевно, сказати, як використовувалися ці фігурки, досі ніхто не може.

У 1879 році архітектор, який майже закінчив роботу над каплицею Лоретто в Санта-Фе, помер, залишивши наступнику непросте завдання. У плані будівлі з невстановлених причин не передбачалися сходи на хори, а місця в каплиці залишилося так мало, що кілька теслярів відмовилися від роботи. Тоді черниці стали молитися, і на 9-й день з’явився незнайомець, який пообіцяв збудувати сходи.

Він працював на самоті, використовуючи найпростіші інструменти. Для кріплень не використовувалися цвяхи, також у сходах немає центральної осі, яка, як правило, є основою. 6-метрові сходи виявилися настільки майстерними, що навіть майстри сучасності не можуть напевно сказати, як тесляр збудував їх. Завершивши роботу, майстер просто зник, не отримавши оплати. Імовірна особистість автора була визначена лише у 2000-х роках — імовірно, це був француз Франсуа-Жан Роша, якого знали як майстерного тесляра.

Джерело

Джерело: http://urbanua.org/dosvid/zakordonni-pryklady/128

Парубець Анна Сергіївна, директорка музейного комплексу Ніжинського національного університету ім. Миколи Гоголя

Художня галерея Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя — унікальне явище сучасного українського мистецького простору. Унікальність полягає в гармонійному поєднанні давніх мистецьких традицій та сучасного арт — простору, де художники мають можливість організовувати власні виставки, де університетська та місцева громада проводять соціокультурні та освітні акції.

Основою та культурним ядром галереї є колекція картин, яку було подаровано почесним попечителем графом О. Г. Кушельовим-Безбородьком 4 вересня 1845 року з нагоди ювілею навчального закладу. «Повідомляючи про цей акт міністра народної освіти, він (О. Г. Кушельов-Безбородько — авт.), зокрема, вказував: « Я дарую ліцею картинну галерею, яку я придбав у різних містах Італії та Європи і яка складається із 10 картин італійських шкіл до XVI ст., флорентійської — 9 картин, римської — 12, ломбардської — 13, венеціанської — 12, неаполітанської — 5, генуезької — 16, іспанської — 5, французької — 20, німецької — 20, фламандської — 46, ново-руської — 7.

Усього 175 картин у позолочених рамах з умовою, щоб ці картини були розміщені у вільних залах будинку ліцею та служили розвиткові хорошого смаку, і залишалися завжди власністю цього навчального закладу». Разом із колекцією попечитель подарував каталог художньої галереї в шкіряній палітурці, де міститься інформація щодо атрибуції полотен: автор, назва, дата написання, в деяких випадках сума коштів, за яку було придбано ту чи іншу картину (загальна сума вартості картин становила на той час 12614 руб.). У коридорах та авдиторіях полотна знаходилися до початку XX ст.

Джерело: http://nizhyn-travel.com.ua/uk/pages/171-kartynna_galereya

Анна Сергіївна розповідала нам, що Художня галерея Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя розпочалася з подарованих картин, котрі меценат, граф Кушельов-Безбородько, презентував тоді ще ліцею з вимогою розмістити твори мистецтва у місцях загального користування, де вони будуть завжди на очах у ліцеїстів та викладачів.

Можливо, саме це стало одним із тих факторів, котрі допомогли цьому місту стати таким особливим та неповторним, яким воно є сьогодні. Якщо правда те, що «розбиті вікна», безлад, потворні зображення стимулюють в нас найгірші наші риси, то можна не сумніватися й у тому, що краса самим своїм існуванням змінює нас на краще.

Вчені доводили цю теорію експериментально, а я у дивовижному місті Ніжин відчув це душею. І Анна Сергіївна під час нашої розмови підтвердила мені, що я не помилився у своїх відчуттях. Вона розповідала про те, які небайдужі та привітні містяни у буденному спілкуванні, які щирі та відкриті вони світові та одне одному.

Це місто інше, особливе. Воно зачаровує, закохує у себе. Героїня цієї «Сповіді» відчула це на собі, коли потрапила сюди. І залишилася тут назавжди. Я не просто припускаю, я більш ніж впевнений у тому, що Художня галерея, ця мистецька скарбничка міста, Берегинею якої є пані Анна, — це одна з надважливих складових, котра формує світогляд містян і тим створює неперевершену атмосферу самого міста.

Моя співрозмовниця відчула цей вплив на собі і вже котрий рік поспіль власною душею, енергією та силами допомагає іншим поглинутися цією дивовижею. Мудра, освічена, ерудована людина, вона з якимсь навіть по-дитячому щирим та всеохоплюючим завзяттям ставиться до свого дітища, художньої галереї, сяє та черпає натхнення нею.

Я був зачарований тим, з якою сонячною, теплою посмішкою вона розповідає про студентів та випускників, котрі привозять на екскурсії свої родини, чи про емоції та враження зовсім маленьких екскурсантів, щирість яких так її надихає. Краса — це Дар Божий, дарований нам мудрим та люблячим Отцем Небесним. І в цій «Сповіді» я чув, бачив та відчував, як мистецтво може змінювати людей, суспільство та навіть ціле місто.

Пабло Пікассо казав: «Коли мистецтвознавці збираються разом, вони говорять про форму, структуру і сенс. Коли художники збираються разом, вони говорять про те, де можна купити дешевий розчинник». Та я не мистецтвознавець і не художник. Навіть більше, я цілковитий дилетант в питаннях мистецтва та не можу достеменно визначити ані художню, ані фінансову цінність твору. Для мене найбільшою цінністю була, є та буде людська душа.

Неймовірна Ліна Костенко писала:

«І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»

У цій бесіді я відчув красиву душу моєї співрозмовниці, котра допомагає іншим ставати взаємно красивими.

https://youtu.be/jSp8Cr3iX9U