[ Читати далі ]

Я надеюсь что многие читали мою заметку которая сейчас висит в "топе". И сегодняшние слова экс-директора ЦРУ Петреуса про ответ США на возможный ядерный удар РФ по Украине тоже. Сравните. Может тогда до моих недоброжелателей дойдет, что я от фонаря информацию не беру, она реальна и абсолютно достоверна. Теперь информация Пентагона.

По "горячей линии" Обьединенного Комитета Штабов США и Генштаба РФ Байдену пришло послание от Путина. В нем последний утверждает, что не собирается применять ядерное оружие по территории Украины вплоть "до переноса театра военных действий на территорию РФ". Там уточнение - территорией РФ путин считает только Крым. Ответ США: "Крым - территория Украины и он будет освобожден военным путем". Выводы обитателям блогов предлагаю делать самим. Я считаю, что хуйло уберут еще до стадии Крыма, но это мое субьективное мнение.

Ну и минутка забавной порохоботии. За достоверность информации готов отвечать в суде.

ПАП через лоббистскую фирму купил приглашение на сьезд консерваторов Великобритании. Цена вопроса - 1,34 миллиона долларов. Это мегакрупная сумма для подобного лоббирования. Для сравнения - за приглашение на инаугурацию Байдена ПАП предлагал 1,5 миллиона. Цена за "поручкаться хоть с кем-то" выросла. Но это таке, смак в том, что, по требованию принимающей стороны ПАП был обязан перед визитом подтвердить поддержку курса Президента Зеленского, что он публично и сделал использовав для этого тему с НАТО. Внимание, порохоботы, вопрос - как вы там обзываете тех, кто поддерживает Зе? И готовы ли вы так обозвать Сивочолого?

 Служу Українському народу!

  Одної травневої ночі Сащку приснився дивний сон. Інший  на такий сон не звернув би уваги, але для Сашка то був сон щастя. Сон-казка, сон неймовірного злету відчуттів. А приснилася йому дівчина, якої він ніколи не бачив. Дівчина, від погляду якої Сашко втрачав відчуття реальності. Власне, то і не була реальність, а тільки сон, в якому його уява малювала на його відчуттях чарівну картину щастя.

  Одначе був дивним не тільки сон, а й те, що він снився Сашку майже кожної ночі. Посмішка дівчини зі сну мала таку магічну силу, що вводила хлопця в гіпнотичний стан нерухомості. Він тільки міг на неї дивитися, не в змозі зв’язати пару слів.

–       Як тебе звуть, козаче? Що, забув? Якщо згадаєш, приходь до річки. До речі, мене звуть Оля.

    Не дочекавшись відповіді, дівчина дарувала Сашку ще одну чарівну посмішку і, щось собі наспівуючи, прямувала до річки.

   Сашко проклинав себе за нерішучість. Реальне його життя стало здаватись якимось несуттєвим і віддаленим. Єдиним бажанням хлопця було якнайшвидше настання ночі.

  Інколи Сашку здавалось, що він бачить дівчину зі сну в натовпі людей. Але то було лише марево. І тільки у вісні Оля знову і знову приходила до нього.

– Знаєш, я прийду до тебе у реальному житті. Я обіцяю. Ти тільки чекай і не втрачай надію.

  Після цих слів дівчина перестала Сашку снитись.  Це було справжньою трагедією для хлопця. Він змарнів і перестав бути схожим на себе. Зранку до вечора він блукав містом, в надії зустріти Олю в реальному житті.

  Одного травневого сонячного дня на вузенькій вулиці старого міста Сашко побачив знайому постать.

– Олю! Олю! Зачекай!

– Хіба ми знайомі? Щось я тебе не пам’ятаю.

– Ми знайомі цілу вічність. Ти просто цього не знаєш.

– Вічність кажеш. Ну, тоді пішли, познайомиш мене з вічністю, а то я її ніколи не бачила.

  І дівчина посміхнулась хлопцю тією чарівною посмішкою, яка не залишала сумнівів, що їх шлях по життю буде довгим і щасливим.

  Вузенькою вулицею старого міста йшла щаслива пара, і здавалось, що під їх ногами іскряться промені казки. А старе місто тим часом готувалось до ночі, щоб дарувати молодим людям сни незабутнього щастя.