Одної травневої ночі Сащку приснився дивний сон. Інший  на такий сон не звернув би уваги, але для Сашка то був сон щастя. Сон-казка, сон неймовірного злету відчуттів. А приснилася йому дівчина, якої він ніколи не бачив. Дівчина, від погляду якої Сашко втрачав відчуття реальності. Власне, то і не була реальність, а тільки сон, в якому його уява малювала на його відчуттях чарівну картину щастя.

  Одначе був дивним не тільки сон, а й те, що він снився Сашку майже кожної ночі. Посмішка дівчини зі сну мала таку магічну силу, що вводила хлопця в гіпнотичний стан нерухомості. Він тільки міг на неї дивитися, не в змозі зв’язати пару слів.

–       Як тебе звуть, козаче? Що, забув? Якщо згадаєш, приходь до річки. До речі, мене звуть Оля.

    Не дочекавшись відповіді, дівчина дарувала Сашку ще одну чарівну посмішку і, щось собі наспівуючи, прямувала до річки.

   Сашко проклинав себе за нерішучість. Реальне його життя стало здаватись якимось несуттєвим і віддаленим. Єдиним бажанням хлопця було якнайшвидше настання ночі.

  Інколи Сашку здавалось, що він бачить дівчину зі сну в натовпі людей. Але то було лише марево. І тільки у вісні Оля знову і знову приходила до нього.

– Знаєш, я прийду до тебе у реальному житті. Я обіцяю. Ти тільки чекай і не втрачай надію.

  Після цих слів дівчина перестала Сашку снитись.  Це було справжньою трагедією для хлопця. Він змарнів і перестав бути схожим на себе. Зранку до вечора він блукав містом, в надії зустріти Олю в реальному житті.

  Одного травневого сонячного дня на вузенькій вулиці старого міста Сашко побачив знайому постать.

– Олю! Олю! Зачекай!

– Хіба ми знайомі? Щось я тебе не пам’ятаю.

– Ми знайомі цілу вічність. Ти просто цього не знаєш.

– Вічність кажеш. Ну, тоді пішли, познайомиш мене з вічністю, а то я її ніколи не бачила.

  І дівчина посміхнулась хлопцю тією чарівною посмішкою, яка не залишала сумнівів, що їх шлях по життю буде довгим і щасливим.

  Вузенькою вулицею старого міста йшла щаслива пара, і здавалось, що під їх ногами іскряться промені казки. А старе місто тим часом готувалось до ночі, щоб дарувати молодим людям сни незабутнього щастя.

Любов і турбота творять чудеса навіть за 1 тиждень!

Нарешті він може бачити світ...

[ Читати далі ]

Сегодня праздник тройной. Праздник ТРО к которой имею "некоторое отношение", окончательное уничтожение быдлостанцев в Лимане, и самый лично для меня главный, субьективный.
https://censor.net/ua/photo_news/3371049/u_turechchyni_spustyly_na_vodu_novyyi_ukrayinskyyi_korvet_ivan_mazepa_fotoreportaj

Этот день мы приближали как могли... Последний полноценный боевой корабль под названием "Корвет "Тернополь"" я строил в числе прочих "Ленкузневцев". Он остался в Крыму, а его предатель- командир воюет против нас. Страна осталась без флота, а на разгромленной "Ленкузне" вместо боевых кораблей стали выпускать никому не нужные бронелоханки имени Порошенко. И вот наконец-то спуск на воду полноценного боевого корабля...

С Праздником всех, кто верит в наш возрожденный военный флот. И непричастных тоже. Слава Украине.

Однажды Эрнест Хемингуэй заключил пари что сможет написать самый короткий трогательный рассказ в мире.
Он выиграл спор.
,, For sale: Baby shoes.never worn,, Продаются детские ботиночки . Неношеные ,,
С тех пор многие пытаются повторить его эксперимент .
Истории из шести слов , способные удивить и трогать читателя.( в переводе допускаются одно слово больше/ меньше)

•• Незнакомцы.Друзья.Лучшие друзья . Любовники. Незнакомцы.

•• ,, Вы ошиблись номером , ответил знакомый голос .

•• Я встретил родственную душу . А она- нет.

•• Это наша золотая свадьба . Столик на одного.

••Я принёс домой розы. Ключи не подошли.

••Моя мама меня научила бриться.

•• на разбитом ветровом стекле -надпись ,,Молодожены,,

••Я спрыгнул . А затем передумал.

•• Извини солдат . Мы продаём ботинки парами,,

•• Он кормит из бутылочки убийцу своей жены.

•• Воображал себя взрослым. Повзрослел . Потерял воображение.

••Хирург спасает пациента . Пациент благодарит Бога .

‘’ изПросторовИнтернета’’

Сад, наповнений моторошними фігурами з чорного граніту, розташований у графстві Уїклоу в Ірландії і вважається одним із найнезвичайніших у всьому світі місць для медитації. Його творець, художник і скульптор Віктор Лангхельд, був такий натхненний своєю поїздкою до Індії, що після повернення додому вирішив збудувати щось подібне. Тепер, на його думку, садок «Шлях Вікторії» — місце, куди варто приходити за духовною їжею.

[ Читати далі ]