Про це диво ідіотизму знає багато хто. Однак без згадки про нього Енциклопедія була б неповною. Прототип Царь-колокола вилили ще за царя Боріса Годунова у 1599 році. Він провисів 50 років і тріснув під час пожежі.

Царь Алєксєй Міхайловіч вирішив перевідлити дзвін. З такою пропозицією звернулися до шанованого майстра Ганса Фалька. Німець оцінив масштаби роботи і погодився її виконати за 5 років і виключно з нової міді. «Хуй тобі в сраку,  а не 5 років і нову мідь!» – сказали майстру мудрі московіти і моментально знайшли своїх умєльцев Данілу Матвєєва із сином Ємєлькою. Ті підтвердили, що німчина – лох і дали зуб, що виконають роботу за рік і зі старої міді. До честі Матвєєвих, роботу вони виконали. Інша річ, що дзвін послужив лише два місяці і просто розколовся. Матвєєвих, очевидячки, люто пиздили і подальша їх доля невідома.

Дзвін взявся ремонтувати якийсь Грігорьєв. Свою роботу він виконав значно краще за попередників. Його дзвін наїбнувся з двіниці аж через шість років. Грігорьєва, очевидячки, немилосердно відпиздили і подальша його доля невідома.

Спершу роботу запропонували механіку королівського двору Франції Жермену. Француз спершу розцінив пропозицію як жарт або знущання над його професіоналізмом. Згодом відмовився уже серйозно, не розуміючи, як таке одоробло має дзвонити і на хрена то все в принципі. І як водиться, найшлися нові тато з сином. Іван і Міхаїл Моторіни.

Але справа не заладилася одразу. На Іванівськiй площі Кремля викопали яму, в якій і планувалося виливати дзвін. Яму, річ ясна, освятив батюшка. Поки попи торжествували, вийшли з ладу дві печі, що плавили мідь. Поки ремонтували печі, загорілася машина для підняття форми дзвону. Форму довелося переробляти. Іван Моторін змушений був давати письмове пояснення того всього. Невідомо наскільки сильно його пиздили, але невдовзі він помер. Отцовскоє дєло продовжив синок. І у 1736 році справу було завершено – у світі з"явився найбільший дзвін! Правда, залишалася дрібненька херня: як це одоробло витягнути з ями і припиздячити на дзвіницю.

Поки найсвітліші мужі імперії думу думали, у москві трапилася пожежа, загорілися дерев’яні містки в ямі, внаслідок чого дзвін наїбнувся і від нього відвалився кавалок вагою в 11,5 тон. Моторіна-молодшого, очевидно, відпиздили, після чого нарешті резонно вирішили: а хуй з ним, з тим колоколом.

Майже сто років пролежав шедевр рускіх літєйщіков у ямі, нафіг нікому не потрібний. Потім його двічі намагалися витягнути інші народні умільці, але конкретно всиралися і кидали цю затію. Їх, звісно, пиздили.

Витягнули дзвін з ями аж у 1836 році, відпуцували та виставили на загальний огляд, як достояніє рускага духа. Тепер гордо показують усім туристам, які знизують плечима і подумки повторюють слава французького майстра Жермена: «А на фіга то все»?

Роман Онишкевич

 

Мы из тёплой пришли воды, а уходим в холодный прах,

Здесь от бабочек в животе остаётся лишь крыльев взмах,

Я каркасом своих костей подпираю небесный свод,

Мы не видимся только день, а как будто проходит год.

Белым веером веет соль, на краях оседая ран,

Я провёл миллионы лет, я прошёл миллионы стран,

Я увидел себя во тьме, той, где больше нас рядом нет,

Ужаснулся, что потерял, в ней тебя – мой чудесный свет.

Испугался своей судьбы, ужаснулся своим словам,

Твое имя шепчу во сне по заученным вновь слогам,

Вспоминаю твое лицо, как блестели твои глаза,

Где был райский когда-то сад, нам осталась одна лоза.

Будет дерево всех сильней, будет новый великий лес,

Я построю такой ковчег, чтобы каждый по паре влез,

На утёсе построю дом, чтоб шатался там на краю,

Может там я найду покой, там увижу любовь твою.

А за домом пусть облака, превращаться в океан,

Разбиваясь об мой утёс, прибивают дожди к ногам,

Дом качнётся в один из дней, и никто не уйдёт живьём,

Но… мы знаем откуда вышли, и мы знаем куда идём.

© William van Warg

       А это они сами - вечные борцы со злом, защитники слабых.