Днепр принимает тысячи семей.
Предоставляет необходимое.
Меркантильные жители Днепра явно прониклись благодарностью тем, кто взял удар на себя. Ведь мы относительно спокойно спим и проводим дни.

Завтра прибудет очередная партия цинковых гробов. И это тоже наша дань современному "миру" в стране под названием Украина.

Но возмутило до зубовного скрежета то, как некоторые прибывшие в наш город ломали детские площадки и декоративные посадки в стилизованном сквере между парком Шевченка и Соборной площадью.
Я просто не понимаю подобной дикости.
Неужели и у себя дома, которого вы лишились не по нашей вине, вы точно так же крушили антураж города?
Знаете, что я услышала в ответ - а почему у вас должен быть целым и спокойным город ...

Получается, что родители растят вандалов и зверенышей, упакованных в приличные шмотки и бравирующих своим желанием получить желаемое.

Прекрасно осознаю, что не все такие семьи, попавшие к нам.
Но после подобного общения надолго пропадает желание помогать всем подряд.

Разве что, стиснув зубы и закусив до крови губы, идти прощаться с теми, кто уже никогда не улыбнется матери и не скажет ей спасибо за что-то.
И это тоже наша дань "миру" в Украине...

Не хочу я писати про сумне,
Та радості в душі моїй немає.
Бо Україна тоне у крові,
На перемогу кожен з нас чекає.

Не хочу я писати про сумне,
Та і не можу, друзі, я мовчати,
Коли безчинство творять русаки,
Що ніби то прийшли нас визволяти.

Не хочу я писати про сумне,
Та біль все більше серце огортає,
Коли побачу, як хоронять юнаків,
А матері свідомість геть втрачають.


Не хочу я писати про сумне,
Адже я є веселої натури,
Та не до сміху, людоньки мені,
Коли проводять зайди над дітьми тортури.

Не хочу я писати про сумне,
Але я вірю в нашу перемогу.
І в Україні запанує мир,
Ми не почуємо повітряну тривогу.

давно нічого не писала, не пишеться...

https://youtu.be/QPKnVk003jM

Написав щойно замітку, натиснув "публікувати" а воно мене викинуло на індентифікацію від робота. По картинках. Після чого викинуло порожнє поле для створення замітки. Вся праця псу під хвіст....

Прийшла весна, та радості немає,
Бо в Україні точиться війна.
Багато люду відійшли у вічність,
Вірніше, знищив Путін - сатана.

Прийшла весна, та сонечко не гріє
І у садочку птаство не співа.
Повітряна тривога дуже часто,
Звуками в нас тишу розрива.

Прийшла весна, та на полях не сіють,
Бо небезпечний у землі метал.
Невже помилку визнати не взмозі?
Рашистська рать і президент - шакал.

Мине весна, а літечко прибуде,
І перемогу Україні принесе.
Рашисти - зайди прокляті всі нами,
Покарані ще будуть, впевнений, за все.