ППО працювало десь дуже поряд, може притягли в ліс чи поле? Вночі, коли була комендантська година, через наше село перевозили військову техніку, прямо повз мого двора. Все воно було накрите і перевозилось з вимкнутими фарами. Я підглядала, ледве відкривши фіртку і подумки молилася за наших військових. Техніка наша і кацапів наче однакова, але виконує різні завдання. Одні вбивають і гребуть чуже, інші - відстоюють своє.
Я часто задаюся питанням, для чого вкладати ресурси в смерть, якщо можна їх вкладати в життя? Ціна однієї ракети приблизно складає в грошовому еквіваленті ціну за лікування дитини, яка хворіє на рак, або вартість будинку для молодої перспективної родини, яка в майбутньому приноситиме державі користь, або просто цією однією ракетою можна оплатити комуналку цілої купи пенсіонерів, або - або - або... тисячі тисяч або. Але ні, світ вигадує все результативнішу і ефективнішу зброю, яка одним залпом здатна знищити більшу кількість життів. Ніколи не зрозумію і не зможу виправдати бажання однієї людини вбити іншу просто через нелюбов до раси, чи несприйняття її вірувань, чи  політичних поглядів, чи просто через те, що вбивство - найшвидший способ заволодіти майном іншого. Єдине виправдання використання зброї - це захист. Але якщо її нема у одного, то навіщо вона другому? Я би заборонила зброю в будь-якому її прояві, навіть мисливську. Це ще один мій пунктик: я ненавиджу мисливців. Коли ти озброєний тепловізором, суперприцілом і ще купою всього ідеш полювати на тварину, то не називай себе мисливцем - ти підступний і підлий вбивця і май сміливість це визнати.
* * *
ТЕРОБОРОНА
Одразу після приїзду в село, ми пішли на збори місцевої громади. Старші мої хлопці записались в тероборону, їм було доручено патрулювання території вдень, перевірка прилеглого лісу і закинутих споруд, а також лісових доріг. На самому початку надходила інформація про підозрілих осіб чи транспорт, які ставили якісь мітки. По сусідніх селах іноді когось ловили і передавали в поліцію чи військовим. Чоловік і син згадали свої дитячі ігри в індєйців, понакладали на лісових дорогах і стежках різних палок, які слугували своєрідними позначками. Іноді виникали курйози, коли наша тероборона засікала "чужаків", які виявлялися теробороною сусіднього села і навпаки. Але це тільки доводило, що спостереження працює і периметр під наглядом.
Єдине, що дратувало, так це місцевий депутат, якого призначили головним над мужиками, що несли варту. Бувший мент-слідак і при цьому клінічний ідіот, якого односельчани відверто не поважали. Було прийняте рішення, що депутат нехай себе і далі вважає головним, але особливо на нього розраховувати не слід. Чоловіки без нього прекрасно самоорганізувались і розділили між собою повноваження і відповідальність.
Село наше маленьке і знаходиться між двома великими населенними пунктами. Хоча майже у кожного в дворі стояв ящик з коктейлями Молотова, але військові дали наказ не геройствувати, а просто вчасно сповістити, якщо в селі з'явиться щось підозріле. Якщо чесно, то я навіть і не знаю, чи змогла би я ото запалити і кинути той коктейль? Але якщо би поряд кидало ще людей з десять, то точно би змогла, а одній, ясний - красний, сцикотно.
Взагалі, на самому початку, в мені кипів такий адреналін помножений на невисть і страх за дітей, що ночами, в ті нечасті провали в сновидіння, я планувала, як я буду діяти, коли в мою хату зайде ворог. Як я буду себе поводити, що говорити? Насамперед, вирішила я, треба з'ясувати кількість ворожого поголів'я, а там діяти. Я чогось собі подумала, що, якщо я наважусь вбивати, то треба цілити в око... ножиком, виделкою, олівцем... а там валити падлюку на підлогу, сідати йому на груди всіма своїми 86-ма кілограмами і добивати головою об плитку. А якщо він в касці? А якщо він сильніший? А якщо я взагалі не попаду виделкою в око? А що будуть робити в цей час мої діти? А де буде мій чоловік і чи встигне на допомогу? Або, навпаки, чи встигну я на допомогу? Господи, як же я ненавиджу тих, хто примусив мій мозок думати над цим. Пройде час і той, хто буде вивчати мій щоденник, прочитавши про мої планування вбивства, мабуть, навіть засміється і вважатиме це хвилинкою гумору. Але, на превеликий жаль, це зовсім не так. Тепер я дійсно готова вбивати.

* * *
8 БЕРЕЗНЯ
Мені завжди здавалося, що я сильна. Я ні на мить не дозволяла собі здатися обставинам, перла на горбу будь-які трабли, зціпивши зуби і засунувши в сраку всі жіночі сльози і депресії. Але в цей день я прокинулася з якоюсь чорною пустотою. В голові крутиться одне: тримайся, курвамать... у тебе ще не все так погано. Хтось зараз сидить в холодному підвалі, хтось втратив дім, хтось втратив звязок з близькими, а у когось близьких вже нема. Намагаюсь шукати мотивацію, але ніхера не виходить. Все, що здавалося важливим, тепер з гуркотом полетіло в прірву і фіг воно звідти вже вилізе. Знаю, що зараз таке у багатьох. Сподіваюся, що це просто моя особиста емоційна хвиля тимчасово пішла на спад.  Пишу не для того, щоб хтось мені співчував, є багато інших людей, які дійсно цього потребують... просто мені так легше, коли я прописую свої емоції і відпускаю їх в космос під три чорти. Коли через рік Гугл чи ще щось нагада про цей допис, сподіваюся, я просто його не побачу, бо буду раком стояти на городі і сіяти в теплиці редиску, а інтернету так і не буде. Бо все проходить, тільки поганий інтернет в нашому селі вічний і ніякий Ілон Маск цьому не завадить )).
P.S. Сьогодні прийшла під клуб і вголос привіталася зі своїм пеньком, на якому я ловлю інтернет. Пеньок не відповів... цікаво, це гарний знак чи він просто не хоче зі мною розмовляти?

два бублика от дырки!

Тандем двух кругленьких котлет

в тарелке без подливки.

Кукусу дважды "дважды два":

кубическая двойка!

Не будешь в школе поспевать –

закончишь на помойке!!!

Ще частину банок я рознесла по людях, які не мали можливості ні поїхати в місто, через відсутність автобуса, ні купити щось в селі за налічку, бо у більшості всі гроші зберігались на картках. Мої закрутки люди приймали з такою подякою, наче я їм принесла щось неймовірне. Пишу це не для того, щоб хтось прочитав, яка я хороша... ні, я хочу сказати, що українці зовсім не вміють просити про допомогу. Навіть коли повна срака проблем і пустий холодильник, то наша людина ніколи не піде щось вимагати від влади. Ми весело рядочками ходим на вибори, обираємо чергових довбнів, рвем за них глотки і потім нічого від них не вимагаємо. Тому в Україні бути депутатом так легко і вигідно. Тому всі покидьки так рвуться до корита, бо нам нічого ніколи від них не треба. Ми звикли розраховувати тільки на себе. Але ще я побачила і таке, якщо у простого українця є лишок, то він сам знайде, кому його віддати. 

Так у нас в селі з'вився своєрідний ланцюг добра. Хтось ділився рибою, хтось овочами, хтось зайвим хлібом, хтось закрутками. Звістки про те, де можна надибати продукти, розліталася миттю по селу від одного до іншого. Поповнення холодильника провізією здавалося певною радістю і святом. Я розумію, що цей прояв ейфорії від здобування їжі, не є ні чим іншим, як перемогою примітивного над вищим, такий собі привіт від моїх волохатих предків, які приблизно так само раділи черговому вбитому мамонту.
* * *
БОМБИ
Не пам'ятаю якого точно числа, але це було у вісім вечора, наша хата загула та затрусилася і через пару секунд пролунало, один за одним, два шалено потужних вибухи. У вікні ми побачили стовп вогню. За секунду ми вже бігли в погріб і прямо над нами пролетів ворожий літак. Потім ми почули, як він зробив другий захІд і скинув ще дві бомби. А можливо це був другий літак, який прилетів одразу за першим. Бомби скидали на військову частину Десна, яка знаходилась менше десяти кілометрів від нас і явно влучили чи в склад ГСМ, чи в щось таке, що вибухнуло і загорілося.
Мама лізти в погріб навідріз відмовилася, вона гордо заявила, що готова померти. Часу на вмовляння у мене не було, тому я згребла малого разом з першим ліпшим пледом і вскочила в укриття не ступаючи сходами. Чоловік і старший син при народженні були явно недоукомплектованими почуттям самозбереження, бо вони вдвох стояли на вулиці і обговорювали, куди хто полетів і що це може горіти. Періодично вони скидали нам в підземний бункер ковдри, одежу, павербанки, їжу і навіть обігрівач. З часом там стало навіть комфортно і ми з малим навіть задрімали. Середній син звично залип в смартфоні за грою.
Нас розбудив голос нашого тата, який відкрив двері погріба і дивився на нас зверху вниз:
- Харе ховатись. На вихід!
- А можна ми тут будем спати?
- Ні. Спати будем в хаті. Погріб може стати нам могилою, бо баба Люба нас не відкопає. Навряд кацапи будуть лупити по селу. Наше все село коштує дешевше за їхню бомбу. Вони покидьки, але не дурні.
Ми один за одним полізли з підземелля. В ліжка полягали вдягнені. Єдине на що я погодилася, так це зняти куртки. Тато наш чи то має залізні яйці, чи в знак протесту, але ліг спати в одних трусах. Якщо до цієї ночі я ще хоч якось спала уривками, то цю і наступні я була жінка-сова, але не та сова, яка полює вночі і шурхає крилами, перелітаючи з гілки на гілку, а сова, яка втягнула голову майже в дупу і при цьому лежить під ковдрою в спортивному костюмі і носках, прислухаючись до кожного звуку. Ніч рідко давала мені привід розслабитись. Російські військові люблять починати свої гімняні справи в точні години, особливо вони люблять 00:00, 3:00, 5:00. Саме через три хвилини після цього спрацьовує ППО. Отже, якщо знати відправну точку, то можна приблизно вирахувати відстань і швидкість ракети або літака. Якби знати цю відправну точку, то ніч, може, була би трохи "цікавішою". Я люблю розв'язувати різні математичні задачі, рішати судоку чи японські кросворди саме тоді, коли треба заспокоїти нерви.
* * *

Гори з фільму Аватар