Нинішня політика пам'яті виходить за межі сухого інформування про злочини радянської влади чи шквалу свідчень очевидців, після яких емоції збивають з ніг. Готовність коректно і тверезо оцінювати своє минуле та доводити свою думку опонентам - це ознака зрілості держави та нації, до якої ми прямуємо.

Сьогодні громадські акції спрямовані передусім на інформування про Голодомор не лише стейкхолдерів, але й звичайних громадян іноземних держав. Серед найдієвіших назву ініціативу студентів з частування "стравами Голодомору" людей на вулицях Ізраїлю, Іспанії та інших країн. Таке донесення ефективніше, ніж сотні закликів про далеку трагедію іншого народу. До цього додався кінематограф – кілька фільмів про знищення українців голодом побачили і ще побачать світ. Наочікуваніший з них "Гарет Джоунз" Анєшки Голланд.

Є поступ і у впливі на академічну західну спільноту, яка досі переважно мислить радянськими парадигмами. Знаковою подією стала перша публікація англійською мовою історичних документів про Голодомор, яку здійснив Канадський інститут українознавчих студій, чим дав можливість англомовній публіці знайомитися з документами напряму. Значний резонанс справила  книга Енн Епплбаум "Червоний голод: Війна Сталіна проти України", яка досі жваво дискутується і викликала відверте роздратування апологетів радянської візії.

У сфері ж офіціозу в самій Україні навіть найбільші критики політики вшанування пам'яті жертв Голодомору та досліджень зазначають, що останніми роками кількість фахових дискусій та досліджень щодо трагедії 1932-33 значно зросла, і це відкриває перспективу на майбутнє. А відтак сприяє іміджу держави та серйозності підходу у просуванні ідеї Голодомору як геноциду українців.

На цьому тлі маніпуляції та жонглювання фактами Голодомору видавалися б певним анахронізмом, якби не їхнє звучання на високому рівні. У лютому 2018 року керівники провідних наукових установ написали листа щодо небезпеки політизації Голодомору. Їх було почуто частково – концепцію Музею Голодомору, яку саме будують біля зведеного 10 років тому Меморіалу в центрі Києва, готуватимуть науковці НАНУ. Є всі підстави вважати, що і концепція, і її втілення будуть фаховими та відповідатимуть сучасним стандартам вшанування пам'яті та осмислення трагедій минулого.

Разом з тим до державних органів досі лишаються питання щодо освітніх програм. Так, у директиві Міністерства освіти від липня 2018 року про викладання у школах предметів у частині стосовно Голодомору зазначено некоректні та неперевірені дані. Зокрема про кількість жертв.

"Цензор.НЕТ" зробив огляд питань довкола Голодомору, які найбільше використовують у політичних маніпуляціях. Пролунавши від офіційних органів чи інтелектуальних еліт на найвищому рівні, ці переконання отримують життя серед широків кіл громадян. У контексті агресії РФ та окупації території, населення якої найбільше противилося пам'яті про Голодомор, ці маніпуляції ще й збільшують непорозуміння у суспільстві.

Свідомо ми не порушували питання геноциду/не геноциду, оскільки ця тема тягне не на одну розлогу статтю. Зосередилися на трьох: щодо завищення кількості померлих, географії штучного голоду і спекуляції на темі переселення у вимерлі українські села росіян.

ПОМЕРЛІ І ЖЕРТВИ: 4, 7 ЧИ 10 МІЛЬЙОНІВ?

На сьогодні найбільш поясненою видається цифра людських втрат від Голодомору, запропонована демографами, - 3,9 млн осіб. У 1932 близько 250 тисяч прямих втрат. У 1933 – 3 мільйони 530 тисяч осіб. У 1934 році – близько 160 тисяч (внаслідок подій і урожаю 1933-го). Разом – 3,9 млн прямих втрат за 3 роки та ще 0,6 млн ненароджених. Цифру смертності у 3,9 млн підтвердила і слідча комісія щодо причин та наслідків Голодомору.

Науковцям Інституту демографії вдалося охопити максимум документів з російських архівів, у тому числі дані смертності по всіх районах Української Радянської Соціалістичної Республіки (УСРР) та міграції з 1926 по 1936 роки. Відповідне дослідження було опубліковане у 2015 році, а тривало цілих 4 роки. Демографи обрахували різницю між загальною кількістю смертей у період Голодомору і кількістю очікуваних смертей, які сталися б і за відсутності голоду. Кількість загиблих від власне голоду вивели за формулою: загальна кількість померлих з поправкою на природну смертність.

Однак цю цифру необхідно уточнювати, оскільки практично жодна сільрада в Україні у 1932-33 роках не подавала дані у райцентр регулярно. Існує припущення, що дані не надсилали у найтяжчі періоди, коли було найбільше смертей. Відтак, не всі факти смерті чи народження могли бути враховані. Для прикладу, за даними історика Геннадія Єфіменка, по Донецькій області 68 сільрад не подали відомості за жоден місяць 1933 року. У Дніпропетровській області майже 20% сільрад не подавали відомостей за рік. Нараз робоча група щодо уточнення демографії часів Голодомору працює.

Найбільше ідеологічно-історичні списи поламано довкола даних двох переписів – 1929 і 1937 років.

Так, побутував міф про перепис населення 1929 року, за яким "чисельність української нації" становила 81 мільйон. Тоді як за переписом 1979-го – 42 мільйони. Якщо вірити цим даним, кількість українців за півстоліття скоротилася на 50%. При цьому не вважали за потрібне звернутися до даних перепису 1926 року, щоб уточнити цифру. Так само ігнорували що кількість загального населення СРСР у 1929-му становила 147 млн (у такому разі дані у 81 млн українців видають нереальними).

Правда криється у банальній друкарські помилці. В одному з посібників у таблиці демографічних даних замість трійки надрукована вісімка, що перетворило 31 мільйон на 81. Тож українців на кінець 1920-х був 31 мільйон.

Критичний аналіз історичних документів є буденною річчю для історика, а зваженість висловлювань – для дипломата. Та у 2007 році перемогли емоції. Тодішній президент Віктор Ющенко виніс цю цифру у 81 мільйон на публіку, що фактично робило її державною позицією. Дмітрій Мєдвєдєв з великою насолодою вказав Ющенку на хибу й публічно відмовився їхати на масштабні урочистості зі вшанування жертв Голодомору – мовляв, українська влада жонглює фактами задля кон’юнктурної мети, то як же вірити тезі про геноцид?. Як наслідок, різко похитнулася авторитетність прагнень тодішньої української влади у донесенні світу інформації про Голодомор та просуванні ідею Голодомору-геноциду. Зокрема відомий дослідник історії Східної Європи, професор Єлю Тімоті Снайдер тоді заявив: "Президент Ющенко зробив своїй державі ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців".

На тлі того ляпаса з боку Мєдвєдєва і репутацінйих втрат дивною є сьогоднішня вразливість офіційних українських структур до завищення рівня смертності серед населення України часів Голодомору. Ряд істориків не оминула спокуса "підтягнути" кількість померлих до 7 або й 10 мільйонів. Цифру у 7 мільйонів мало не визнав офіційно Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", опублікувавши її в підсумках за даними солідної конференції у 2016 році. Однак в останню редакцію ця теза не потрапила.

Серед аргументів на користь більшої кількості втрат українців можна почути і аргументи щодо перепису 1937 року - що він буцімто неправдивий, оскільки на його підставі виходить менша цифра померлих. Якщо відштовхуватися від переписів 1926 і 1937 років, то за цей час населення України зменшилося на 538 тисяч осіб. Зовсім інше прихильники більшої цифри виводять з перепису, проведеного через два роки, 1939-го. За ним з 1926 по 1939 населення поменшало аж на 3 мільйони.

Однак демографи роблять вважливе уточнення, що цифра за 1939 рік говорить про українців у складі всього СРСР, а не населення УРСР. Окрім того, демографи вважають перепис 1939 року сфальсифікованим на 800 тисяч. Дані того перепису дійсно зафіксували офіційне зменшення кількості українців в СРСР. Однак це зменшення було пов'язане не лише з демографічною ямою після голоду, але і з тим, що багато українців за межами УРСР, зокрема на Кубані, були записані як росіяни.

Тим часом, вже згадана директива МОН для шкіл пропонує подавати учням цифру втрат від Голодомору у 7,7 мільйонів - на основі прогнозів демографа Арсена Хоменка, зроблених у 1927-31 роках на 1937 рік. Гіпотетично Хоменко на 1937 рік розраховував 35,6 млн населення УСРР, а всесоюзний перепис 6 січня 1937 року поставив перед фактом 27,9 млн. Відтак за основу взято 7,7 млн гіпотетичних втрат від 1932 до 1937 року. При цьому ініціатори рахування втрат за гіпотетичними даними ігнорують вплив реальних чинників, які міг не врахувати Хоменко. Зокрема міграцію населення.

Для уникнення плутанини вочевидь треба чітко розрізнити поняття жертв і людських втрат від Голодомору. Сьогодні ці два терміни часто є тотожними навіть у науковій літературі. Жертви - це не лише померлі, але усі постраждалі. Сюди ж мають входити 0,6 млн ненароджених (за даними деморафів), а також кількість смертей, що відповідала природним показникам, а відтак не була врахована в обрахунку прямих втрат від Голодомору, хоча вочевидь ті люди також помирали страшною смертю.

Що вже говорити про ментальні жертви. Саме тривають дослідження щодо психологічної травми у тих, хто пережив Голодомор та їхніх нащадків на кілька поколінь. Окремо досліджують наслідки медичні, культурні тощо. Тож цифра 3,9 мільйонів прямих демографічних втрат - має бути тверезим юридичним аргументом для наукової та світової спільноти при визнанні Голодомору геноцидом. Питання ж жертв є куди глобальнішим.

У ХАТАХ ВИМЕРЛИХ УКРАЇНЦІВ ОСЕЛИЛИСЯ РОСІЯНИ?

Тривалий час цю інформацію переповідали напівофіційно, з появою перших пам'ятників і меморіалів жертвам Голодомору на них з'являлися написи про переселених росіян.. Апогеєм легалізації цього міфу можна назвати виставку, яка відбулася у Меморіалі Жертв Голодомору 2015 року.

Наступного року в скандал потрапив міністр культури Євген Нищук. У репліці одному з телеканалів міф про переселення росіян на Донбас з вуст міністра вилився у твердження про те, що жителі Східної України "не мають генетики". "… Ця ситуація, яка склалася на сході й півдні країни, – це прірва свідомості. Більше того, коли ми так багато говорили про генетику, на Запоріжжі, на Донбасі, на тому... це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики. Це свідомо завезені. Черкаси – це славетний гетьманський шевченків край, саме місто Черкаси наполовину завезене. Чого? Бо боялися цього Шевченківського духу. І так робили, це була технологія Радянського Союзу".

Цією тезою оперативно маніпулювали російські пропагандисти, а опоблоківці подали в Раду законопроект про відставку Нищука. І хоча міністр не прив'язував свої слова до подій Голодомору, сказані вони були у дні пам'яті жертв трагедії 1932-33.

Такий резонанс відбувся через голослів'я і неосмислення фактів. Вже згадана виставка у меморіалі-свічі спиралася на нововідкриті документі радянських спецслужб, які не встигли належним чином проаналізувати. Зокрема щодо наслідку цих перевезень. Сьогодні науковці пропонують подивитися тверезо на факти.

Переселення жителів російських областей у спустошені Голодомором села дійсно відбувалися у 1933 і 1934 роках – згідно з Постановою РНК СРСР 1933 року. Але, по-перше, відбувалося не у великих масштабах та не в ті українські райони, які нині є окупованими РФ. По-друге – більшість переселених становили українці з інших областей України. І по-третє, більшість переселених до УРСР росіян швидко повернулися назад, оскільки не змогли прижитися у хатах, що у переносному і прямому значенні просякли духом смерті.

Та сама Постанова РНК СРСР 1933 р. "Про переселення в Україну 21000 сімей колгоспників".

Перша хвиля переселення охоплює листопад-грудень 1933-го і стосувалася жителів чотирьох регіонів РСФРР та Білоруської СРР. Всього до УСРР було завезено 21 341 господарств (фактично – сімей). Практично стільки ж - 21 127 господарств - було завезено до України у перші два місяці 1934 року. Та цього разу більшість з них походили з Вінницької, Київської та Чернігівської областей УСРР.

Статистика стверджує, що більшість новоприбулих росіян повернулися на батьківщину. Красномовним прикладом є Марківський район Луганщини, оскільки туди переселяли винятково з Росії. Дуже скоро з 401 переселеного господарства 329 повернулися назад. Новоприбулі дійсно мали певні пільги, але вони не стали бонусом перед труднощами та несприйняттям місцевими. Окрім того, не варто забувати, що після війни сюди виселяли українців з Західної України.

Важливо також подивитися на географію переселень. Загалом воно охопило 91 район України і стосувалося сільських районів, які пізніше, на відміну від індустріальних міст, не зазнали нищівної русифікації. Що стосується індустріальної частини Донбасу, то на етнічний склад тут більше вплинули переселення у 1950-60-х роках.

ГЕОГРАФІЯ: ЯКІ РЕГІОНИ НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРАЖДАЛИ?

5 років тому Український науковий інститут Гарвардського університету почав великий проект з оцифровування даних наріжних подій української історії. До проекту "МАPА. Цифровий атлас України" були залучені фахівці різних галузей, він реалізується за сприяння Фонду Катедр українознавства у США, Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи та Інституту історії України НАНУ. Цього року черга дійшла до трагічних подій Голодомору. Науковці дійшли несподіваних навіть для себе висновків: найбільший удар припав не на південні та східні регіони, як вважали доти, а на Центральну Україну, яка не вдігравала провідної ролі у радянському плані хлібозаготівель.

"Ми не повірили своїм очам, коли зрозуміли, що найбільш суворий голод, найбільша кількість загиблих під час Голоду була на території сучасної Київської, Полтавської, Черкаської областей. Перед тим існувало уявлення, що більшість постраждали на півдні України. Бо південь був традиційний регіон, де через засухи і так далі голоди повторювалися, і це накладалось. Голод 1932-1933 року не накладається на ту саму карту, на яку накладаються інші голоди. Він був штучним", – прокоментував директор інституту професор Сергій Плохій.

Поруч з важливим аргументом на користь штучності голоду та вагомого кроку до популяризації історії це дослідження Гарварду забиває останнього цвяха в міф про те, що жителі східних та південних регіонів підсвідомо відмовляються визнавати Голодомор через те, що ці регіони є найбільш постраждалими. Цією тезою ще п'ять років тому оперували українські інтелектуали. Останні дослідження показують, що реальність значно складніша і багатогранніша, та закликають до подальших тверезих вивчень.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"