хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «зарваниця»

Микола Медюх проводжав нас із теплом та сумом в очах

Вчитель за освітою отець Микола і сьогодні навчає мові українських дітей – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці в чудотворній Іконі Зарваницькій

(Складена Митрополитом Атаназієм Шептицьким)

Місце Божого й Твойого вдоволення я прийшов посітити, Мати милосердія, щоби м узрів велич благодати. Тобі дано Богом, непостижиму Твою славу й невисказане милосердя, в котрому я недостойний желаю Тебе почитати. Ти достойніша всякої чести, Ти наповнена Божими ласками, Ти Царице неба й землі. Недужі через Твоє посередництво отримують здоровлє, пригноблені горем удаються до Тебе, дізнають полегші; всі, що Тебе в молитвах почитають і Твойого Покрова шукають, осягають у Тебе ласки. За приміром тих і я, недостойний та скаяний, удаюся до тебе, Пречиста, в надії Твойого милосердя й невисказаної Твоєї благодати. Подай мені, як і іншим грішникам, на цьому місці Твойого вдоволення поміч і заступи мене, недостойного, перед Твоїм єдинородним Сином, Господом моїм Ісусом Христом, справедливий гнів за мої прогрішення переміни на милосердя й відпущення. Не дай мені погибати в гріхах, но Ти, яко джерело ласки, подай богацтво цьої ж ласки мені прохаючому; дай окаянному, котрий Тя молить, в імені Сина Твойого Єдинородного, щоби м удостївшися Твоєї любові, міг з Тобою Його славити в вічні віки. Амінь!

 

Отець Микола Медюх – священник Марійського духовного центру «Зарваниця». При згадці таких святинь української землі виникає потреба самотнього пілігрима підійти якомога ближче до ікони Матері Божої Зарваницької і помолитися. Обійняти серцем світ, відкрити стомлену душу і пошепки промовити слова, котрі почує Богородиця. Маленький вогник свічки, відблиск святого полум’я життя, котрий зігріває ікони та спраглі душі, яким вкрай необхідна розмова із праматір’ю любові та милосердя.

Побачити високо в небі знаміння Матері Божої, всією душею усвідомити силу тієї любові, котра попри всі біди та негаразди має жити в кожному з нас. Не фізичної смерті слід боятися. Духовної. І саме це усвідомлення підштовхує тебе до паломництва по тих місцях, де чудотворна присутність Матері Божої відчувається найсильніше.

 

Під час зйомок гуцульського циклу «Українська Шамбала» ми разом зі знімальною групою насолоджувалися гостинністю родини Коржуків – Марії Василівни та Василя Васильовича. Минуло більше півроку, а я й досі з ніжністю згадую час, проведений у них, а також привітність та щирість цієї родини. І одразу із пам’яті виринає, як незатишно та неспокійно мені було в молитві, поки не підняв очі і не побачив на стіні ікону Матері Божої Зарваницької. При першій же згадці в молитві цього святого образу, душа полинула до неба. Неймовірне відчуття тепла та любові поглинули мене.

 

В молитві ми повертаємося до самих себе. В дитинство. В той стан чистоти та щирості, коли дивишся на світ і від душі посміхаєшся. Молитва дарує нам уміння бути щасливими. Не тим секундним щастям, котре дарує задоволення нагальних потреб і котре невдовзі перетворюється на муку від неможливості отримати більше, а тим внутрішнім, усвідомленим, всеохоплюючим щастям, котре абсолютно не залежить від зовнішніх факторів. Щоденна молитва дарує нам свободу. Позбавляє нас залежності від задоволень, жадібності до насолод, натомість навчаючи любові та щастю, невичерпним джерелом котрих є наша душа.

 

– А якщо твоя віра – це просто казки та вигадки, – запитали колись мене.

– Навіть якщо так, яка ж сильна і добра казка. Я в неї вірю! Вірю, наче дитина. Наче хлопчисько, котрий, сумуючи за матір’ю, чекає на неї в напівтемній квартирі і вірить в те, що вона невдовзі прийде з роботи і вони знову будуть разом. А самотність більше ніколи не буде темною хмарою вкривати твою душу.

Я обіцяв тоді Марії Василівні вклонитися іконі Матері Божої Зарваницької. Я говорив, а вона дивилася на мене і Вірила. Спокійно. Мудро. По-материнськи. Ми живемо в одній країні. На одній землі. Ходимо під одним небом, молимося одному Богу. Католики та православні.

 

З часу першої «Сповіді» з Миколою Мединським і подальшими з Василем Мандзюком, Юрієм Поповичем, братами Андрієм і Миколою Квич, з капеланами Іваном Гунею, Володимиром Топоровським, Романом Болехівським в моїй свідомості розмилися кордони між католиками і моїми кровними православними вірянами Київського патріархату. Це мої рідні українці. Це мої рідні ікони, молитви та псаломи.

У мене є лише молитва до Господа про єднання мого Українського Храму. Я, як простий вірянин, не маю права обговорювати цю тему, віддавши це питання на Волю Божу. Але я СВЯТО ВІРУЮ, що рано чи пізно це відбудеться. Це буде свято єднання та любові. Це буде духовна перемога моєї рідної жовто-синьої Нації.

Манява, Почаєво, Зарваниця, Печерськ – це все осередки святинь, котрі молитвою монахів можуть цілодобово славити Господа і молити про мир та щастя в Україні. Це крок до майбутнього України.

Територія Зарваниці, осяяна місячним світлом вражає особливою, незвичною красою.

 

Нас гостинно прийняли в готелі духовного центру, а під час вечері до нас приєднався отець Микола Медюх, з яким ми домовилися про «Сповідь» вранці. «Сповідь» на очах у Нації і Бога. І уважними очима святих, котрі дивляться на нас з ікон. Це дисциплінує. Це не дає права на лукавство та байдужість, котрі стали однією з основних хвороб сьогоднішнього суспільства.

Ранкове сонце ще не встигло розігнати вранішній туман, коли ми увійшли до храму і розпочали бесіду. Високий білий храм, святі образи і богомільні українські душі.

 

Вчитель за освітою отець Микола і сьогодні навчає українських дітей. Він викладає українську мову. Бог і Україна – це дві константи його життя, роботи, молитви. І саме цьому він навчає майбутнє покоління українців. З якою вірою та любов’ю він відкриває свою душу учням і як обережно та ніжно він доторкається до їхніх душ. Це надвисока форма служіння Нації і Богу, котра стала самою суттю цього українця.

Він проводжав нас із теплом та сумом в очах… А я навіть не міг сумувати через прощання, адже в той день я дізнався, що в нашої Нації є величний оплот віри, я наситив душу молитвою перед старовинною іконою та познайомився з істинним служителем Нації і Бога. І це усвідомлення залишиться зі мною назавжди, де б я не був.

Микола Медюх. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/x8Z9Rgpw6wc

З нагоди надання Томосу Україні

12:05 29.11.2018
Сьогодні знаковий день, тому доречно розповсюдити цей момент істини. Чому Зарваниця і уніати? А тому що Почаївська лавра окупована ворогами Томосу, як і інші знакові лаври України, а УГКЦ навпаки підтримує активно автокефалію, бо саме це є шляхом екуменізму християнства, яке і було на час хрещення Руси-України за Володимира Великого.



14-15 липня 2018 року відбулася Всеукраїнська проща до Зарваниці. На прощу, яка в цьому році присвячена 1030-літтю Хрещення Руси-України, з’їхалися прочани зі всієї України та цілого світу: країн Європи, США, Канади, Аргентини, Австралії.
Архиєрейська Літургія, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, була присвячена молитві за мир та цілісність України.

Сталося чудо...



Хлопчині йшов уже шостий рік. Скоро його однолітки підуть до школи, а її син… «Невже так буде вічно?» – ніяк не могла заспокоїтися Ганна.

Однієї неділі пішла жінка до храму. Сповідалась не словами, а серцем, а її очі застеляли сльози. Вислухав її щиру сповідь старенький священик і мовив: «Не падай в розпач, дочко. На все воля Божа. Молися за дитину. Так буває часто, коли людина стає безсилою, то Бог їй допомагає. Пам’ятай про це. Твоя віра врятує тебе і твого сина. Поїдь у Зарваницю до цілющого джерела і думай, що Бог всесильний».

[ Читати далі ]

Чи зробить Порошенко ставку на УГКЦ?

15 липня, за два тижні до Хресної ходи з нагоди святкування 1030-річчя Хрещення Русі-України президент Порошенко відвідав прощу греко-католиків у Зарваниці (Тернопільська область). У своїй промові він у черговий раз (хай і без особливого оптимізму) торкнувся теми автокефалії, а також відзначив роль Української греко-католицької церкви в історії України.

Зокрема, П.Порошенко заявив, що УГКЦ була сполучною ланкою із західноєвропейською християнською спільнотою і «створила прообраз українського національного організму у часи, коли Україна була бездержавною і поділеною між сусідами». Президент звернув увагу і на роль Андрія Шептицького, колишнього предстоятеля УГКЦ з 1901 по 1944 роки, у становленні української держави, назвав його «батьком української нації». Втім, Порошенко у черговий раз займається популізмом, граючи на образі зовнішнього ворога у вигляді СРСР/Росії. Постать Шептицького сприяє цьому: у свій час він виступав і проти царської влади і проти більшовиків, прагнучи створити унію у Західній Україні.
Експлуатація історичних особистостей – доволі часте явище для популістів. Зараз, практично напередодні виборів, штаб Порошенко буде активно шукати і використовувати всіх, хто хоч якось виступав проти ворогів України, адже один зі стовпів політики президента це менталітет «обложеної фортеці». Власне, і предстоятель УГКЦ Святослав (Шевчук) на з’їзді «Лицарів Колумба» у США 7 серпня говорив про ворогів.

Пошук історичних патріотів торкнеться і представників інших релігійних конфесій (причому кого завгодно – протестантів, православних, іудеїв, мусульман, кришнаїтів…): Порошенко буде намагатися знайти підхід до них, лише б завоювати побільше голосів.

Однак до католиків у президента особливе ставлення. Паства УГКЦ складає близько 10% від усіх віруючих в Україні, а більше третини українців (37,7%), згідно соціологічному дослідженню Центра Разумкова, підтримують Папу Римського Франциска. Переважна більшість греко-католиків живуть у західній частині країни, де традиційно сильними є націоналістичні (а частіше антипрезидентські) настрої. Тому УГКЦ – один з найважливіших інструментів для привернення виборців.

Правда, план може виявитися глобальнішим. Ситуація з томосом зараз у підвішеному стані. Якщо цей задум із автокефалією провалиться, політичні супротивники Порошенко отримають просто чудовий привід для критики. Фанар міг також вже повідомити Києву про те, що з більшою вірогідністю томос не буде подарований у результаті чого в адміністрації починають шукати запасних шляхів.

Враховуючи проєвропейський курс нашої країни Петро Порошенко може зробити ставку на католиків, аби отримати прихильність Папи Римського і через нього налагодити більш тісні контакти із західними країнами. Президент в цілому не приховує свого теплого ставлення до католиків: у червні під час офіційного візиту в Іспанію він помолився у католицькому соборі, у липні отримав прощу, а 14 серпня стало відомо про передачу будівлі музею народної архітектури у Львові монастирю УГКЦ.

При цьому все-таки маловірогідно, що Банківська вирішить повністю покластися на УГКЦ: все-таки Україна православна країна, і у нас є найчисельніша Церква – УПЦ КП. У випадку відмови Фанара дарувати автокефалію, вірогідно, Порошенко старатиметься створити всеукраїнську церковну організацію на підґрунті Київського патріархату. Якщо із цим варіантом виникнуть складнощі, тоді на перший план і вийдуть відношення із греко-католиками, що так ретельно налагоджуються.

MicrosoftInternetExplorer402DocumentNotSpecified7.8Normal0

V4

V4

Моя перша піша проща у Зарваницю, або прогулянка на 60 км

Дякую всім за підтримку.
Повернувся в Тернопіль, ноги відпочили, і таки хочу розказати...
Отож, в Зарваниці відбулася всеукраїнська молодіжна проща за мир і єдність України, і я наважився піти на цю прощу пішою ходою.
Для тих, хто не чув такого слова - "проща" - це те саме, що "паломництво" - мандрування віруючих до святих місць.
На фото - виходимо із передмістя Тернополя, село Березовиця, попереду ще 56 км, як гласить знак...

Глобальний висновок із мандрівки такий: різні люди переносять це випробовування по-різному. Мені - на другий день подорожі було дуже важко. Мабуть це тому, що я досить високий і важкий (до речі, за 2 дні подорожі "скинув" десь понад 3 кг), а ще - сидяча робота за компом, ноги відвикли від щоденних навантажень. І я на другий день походу (ішли в два етапи) – мало не врізав дуба)).

На прощі в офіційній тернопільській колоні було близько 1500 паломників. Це, традиційно, думаю, найбільша організована колона паломників на щорічній прощі в Зарваниці. Інших груп людей із Тернополя та найрізноманітніших міст України було безліч. Я йшов у 12-ій групі, а всього їх було 30, і у кожній десь по 45 чоловік. Колону супроводжували модні автомобілі ДАІ (Тойоти із гібридними двигунами), та реанімобіль швидкої допомоги Тернополя.

Дуже багато молодих людей студентського, а часом і школярського віку - і більшість із них ішли досить бадьоро. На цьому фото можете оцінити колону прочан вже на підході до фінішу, я в цей час опинився попереду... але про це пізніше))


Перший день - перехід Тернопіль-Струсів. Пройшов досить легко, ну, без надзусиль. Час біг швидко, втома відчувалася тільки над вечір. Були сили робити фото, наприклад отакі:


Перша зупинка була в селі Мишковичі, де нас на території церкви підгодували, напоїли чаєм, і провели молебен. Мишковичі також запам'яталися присутністю симпатичного малого собацюри, котрий явно був в шоці від такої кількості людей, але їсти не відмовлявся :)

Повторюся, іти в перший день було достатньо легко. Час від часу на небі були густі хмари, і навіть пару разів нас кропив короткочасний дощ. Ми досить бадьоро марширували, колона мала декілька потужних гучномовців, котрі були об'єднані в одну систему сповіщення, і синхронно співала, молилася, раділа тому, що дощ перестав...

Далі була зупинка в Микулинцях. Звісно, там теж були і канапки від місцевої громади, і напої. Тут варто сказати окремо, що в Микулинцях підготувалися на славу. Такої кількості стаканчиків із напоями - я ще ніколи не бачив)) Реально змогли напоїти в одну мить півтори тисячі вже трохи спраглих людей! І це на фото ви бачите тільки ЧАСТИНУ заготовлених для паломників напоїв!


Підкріпившись - помандрували далі. На цьому фото - хвіст колони (те, що було в мене за спиною)


Пройшли поворот із чернівецької траси на франківську... З цієї точки до Зарваниці іще 40 км, але більшу частину їх ми будемо йти вже завтра, бо у Струсові на нас чекає вечеря та нічліг в місцевій школі-інтернаті.


Треба сказати, до речі, про цю струсівську школу. На жаль, вже вечоріло, і мене вже досить сильно натиснуло/натерло/нагризло взуття, і я не робив там фото, але скажу що школа має величезні корпуси, деякі збудовані в досить вишуканому стилі, наприклад, із величною колонадою. І вся величезна територія інтернату, і архітектура деяких корпусів - дуже нагадують якісь англійські коледжі, або щось в такому роді.
А от ми - і на вході в містечко Струсів. Красиві куполи, праворуч - костьол, ліворуч - церква.


Це вже був вечір. Нам у Струсів із Тернополя привезли важкі речі, котрі паломники не брали із собою в похід, а здали для доставки (наприклад, намети, і т.ін). Спершу кожній групі видали речі (30 груп по 45 чоловік!), далі кожній групі показали, де вона буде ночувати (корпус, кабінет... спали на підлозі на каріматах). Потім усіх нагодували макаронами та чаєм :). Я це розказую детально, щоб ви розуміли - організувати таку масову ходу - досить складна річ.
Дуже багато питань (погрузка, доставка, розгрузка речей, інші фізичні роботи, контроль за правопорядком і т.д.) виконували хлопці із "Тризуба". Знову ж таки - пишу це тому, що на другий вечір, в Зарваниці, в наметовому містечку поряд із нашим наметом була якась група молоді із якоїсь "незнаюзвідки". Розмовляли російською, пили помалу вино, чи щось таке. Розсуждали про політику, відчувалося, що вважають себе розумнішими за інших, тих, хто тіпа вірить в якісь там революції. І якась "особливо розумна дєвушка" все питала - "што ані здєсь дєлают", маючи на увазі "тризубівців", чий лагер був неподалік в зоні видимості. Ну так от, щоб всі розуміли, я описав.

Ввечері в Струсові була ще вечірня служба, на котрій один зі священників зачитав доповідь про часи, коли УГКЦ перебувала у підпіллі, служби правилися у звичайних сільських хатах, і щомиті могли прийти кгб-істи з міліцією. Досить пізнавальна промова була...

Разом з тим я відчував, що взуття понатирало ноги досить відчутно, і на наступний день буде капець. І то було правдиве передчуття.

Другий день - маршрут Струсів-Зарваниця, ділянка більша за перший день. Вийшли десь в 6:30. До виходу я попроколював вчорашні мозолі, позаклеював пластирем... Та все це не давало ніякого полегшення. Вже від самого ранку ноги (стопи) почали боліти. Далі це тільки посилювалося :(. Але спочатку я ще мав якісь моральні та фізичні сили роззиратися по сторонах і зробив пару фото. Наприклад отаке цікаве подвір'я перед одним із будинків - викликало в прочан масу емоцій)). Оті пальми - зроблені із пластикових пляшок :).


А ще були лелеки.


Причому їх було багато і різних у тих краях.
А потім почало припікати ще й сонце, температура була до +28. Я взагалі не люблю спеку, а тут... Короче, це були непрості години))). Перший привал-зупинка другого дня подорожі була в селі Тютьків, і після неї я почав відставати від колони, вже не дивився по сторонах, йшов як робот, на автоматі.
Ноги (стопи) дуже боліли прямо у всіх точках. Особливо там, де утворилися мозолі. Потім відстав від колони вже свідомо. Трохи відпочив, намагався наздогнати, стало ясно що не вийде)) В той час думав що далі доведеться чимось їхати. Це було десь між Тютьковим і Панталихою. Почав "голосувати" на трасі. Ніхто не зупинявся))) Аж поки не над'їхав молоковоз із Золотниківсього молокозаводу, і підкинув мене в Золотники, де мала бути наступна зупинка колони.

Треба сказати що я вже давнооооо не їздив в кабіні ГАЗона, і був в шоці від того яка там спека (як біля мартенівської печі), і як ж той ГАЗон тяжко їде :). Ну, одне слово, добряк-водій довіз мене до Золотників, де вже давно було розкладено чимало столів із їжею та напоями для колони прочан (знову-таки, місцева громада все підготувала безкоштовно, як і в усіх місцях наших зупинок, за що їм величезне спасибі). Я, правда, вистрибнувши з молоковоза, впав під найближче дерево, і десь хвилин сорок навіть хвостом не ворушив. Валявся під деревом як якийсь непотріб, і намагався розмасажувати ті стопи, аби вони перестали так дико пекти і нити)).
До речі, у Золотниках - дуже класні пампушки із різними начинками роблять. Гарні там люди і вмілі господині :).

Чесно кажучи, думав, що далі вже не зможу йти, але, поки підійшла колона я таки трохи відпочив, і вирішив спробувати піти далі. Відпочинок все ж дався взнаки. Я вирушив раніше від колони хвилин на 15-20, і, будучи вмотивованим не дати себе наздогнати, чуючи в спину десь з-за горизонту її співи та періодичні сирени автомобілів супроводу ДАІ - я на якихось морально-вольових йшов ті останні 10 км.
Часом навіть робив фото чергових лелек :). Їх там було аж 4 штуки.


Йшов я достатньо швидко (не знаю, звідки сили взялися. Колона не наздогнала мене) - але так трагічно кривав на обидві ноги, що один бусик, котрий проїжджав мимо - навіть притормозив, і запитав, чи не буду я їхати)). Але я витримав цю пропозицію. Мріяв дотягнути до Вишнівчика (останнього села перед Зарваницею). Дотягнув.


Перед самим селом наздогнав трьох дівчат, дві ще йшли, а третю вже сили покидали. Тут якраз ззаду "швидка" що супроводжувала колону вигулькнула - і дівчата кинулися її спиняти, просячи підкинути їх попутчицю до кінцевої точки подорожі. Я про себе подумав: "і ще одна не дійшла", і продовжував ковиляти далі. Коли брів по Вишнівчику - то мріяв, що хоч би побачити на горизонті ту Зарваницю, і можна вважати себе щасливим.
Потім лежав під чиїмось парканом у тіні, зображаючи собою пішохода, котрий незрозуміло чи живий)). А потім раптом, коли вийшов з-за чергового повороту - то побачив, що Зарвниця вже прямо тут, за пару сотень метрів. І я таки дійшов...


На останніх сотнях метрів почекав трішки на офіційну колону - і разом із ними вступив в село. Красивий момент був. Вся колона махала руками жителям Зарваниці, котрі зібралися на пагорбі, і дивилися на наш марш. Тільки знімати я вже не мав ні фізичних, ні моральних сил.
 
Весь вечір суботи думав що мені капці, ходив як побитий)) Мобільна мережа в селі зійшла з розуму від десятків тисяч користувачів, і майже не працювала. Людей було дуууже багато, погода стояла гарна, наметовий табір розростався на очах...


А ще - ввечері у суботу були "нічні чування", однією із частин котрих є хода зі свічками від старої церкви до собору. На жаль мій фотоапарат не міг зняти вночі це видовище, але скажу, що центральною вулицею села безперервно ішли люди зі свічками протягом більше ніж 20-ти хвилин. І не по одному ішли, а по ВСІЙ ШИРИНІ ВУЛИЦІ... Якось отак...


А потім усі заходили на величезну площу перед собором...


І це тут знову-таки, видно лише частину прочан зі свічками, бо  величезна кількість їх ще тільки йшла, йшла і йшла з старої церкви по дорозі...

Ночували в наметі, котрий розкладали вперше в житті. Було смішно, але розклали. Добре що просто поряд із нами був точно такий самий намет, тільки вже розкладений :). Ми на нього орієнтувалися :).

В неділю на ранок - вже більшість проблем із болями в стопах минула, почувався значно краще, ноги повернулися до життя. На ранковій літургії було надзвичайно багато людей, більше, ніж в минулі роки. За оцінками міліції - за два дні понад 110000 паломників побували в Зарваниці. Цього року була хороша озвучка, і навіть два великі екрани.


Потім ми на дикому сонці складали речі і намета, потім повзли до джерела набрати освяченої води, там була черга хвилин на 40... Потім повзли по селу в напрямку на Тернопіль, і тут нам добряче пощастило тормознути пустісіньку маршрутку із Тернополя(!) котра якраз шукала пасажирів. Таким чином проблема виїзду із невеличкого села, в котре прибуло понад 100000 прочан вирішалися ніби сама по собі...

На наступний рік вже обдумую вело-прощу... Піша якось надто важко далася :)

УГКЦ розпочала десятиденну пішу прощу паломників до Зарваниці

УГКЦ розпочала десятиденну пішу прощу паломників до Зарваниці
Із міста Самбір (Львівська область) розпочалася піша проща родин мігрантів до Зарваниці (Тернопільська область), яку організувала Українська греко-католицька церква.
Із Самбора вирушило близько 300 осіб.За інформацією УГКЦ на 5 серпня, участь у паломництві беруть представники з усієї України: Донецька, Києва, а також з-за кордону: Чехії, Естонії, Італії, Казахстану, Іспанії, Польщі, Росії, Португалії, Великобританії, Бельгії, Ізраїлю, США, Білорусі.



Проща триватиме із 5 по 14 серпня і пройде трьома областями: Львівською, Івано-Франківською, Тернопільською. Загальна відстань складає близько 240 км. Щодня паломники долатимуть відстань близько 30 км.



Українські святині мають належати українському народові!

Зарваниця  17-18 липня 2010 року відбулася Всеукраїнська Проща до Марійського духовного центру Зарваниця, присвячена року монашого покликання. У прощі взяв участь голова Всеукраїнського об’єднання "Свобода" Олег Тягнибок.
 Цьогоріч на Всеукраїнській прощі у Марійському духовному центрі були Патріарх УГКЦ Любомир Гузар, президент Єпископської Конференції Італії, архиєпископ і митрополит Генуї Анжело, кардинал Баньяско, Апостольський нунцій в Україні Іван Юркович та 14 єпископів УГКЦ. Лідер "Свободи" приєднався до більш ніж 80-ти тисяч паломників з усіх куточків України, котрі упродовж двох днів брали участь у релігійних заходах.
 "Українські християнські центри – Зарваниця, Почаївська, Святогірська та Києво-Печерська лаври, Софія Київська – це духовне багатство українців та місця, до яких з молитвами йдуть паломники з усього світу. Та духовне життя України вже на наступному тижні буде підірване цілеспрямованим політичним втручанням. В Україну приїде спецкомісар Кремля – "патріарх Кіріл", який намагається перетворити українські духовні святині у центри розпалювання антиукраїнської пропаганди та релігійної ворожнечі.
 Свої візити в Україну громадянин Російської Федерації Владімір Ґундяєв ("патріарх Кіріл") використовує для того, щоб просувати розроблену ним, ворожу українській державності політичну концепцію "рускава міра", в якому незалежній Україні немає місця. Теперішній його приїзд буде присвячений побудові в серці Києва "патріаршої резиденції", такого собі московського анклаву, з якого відбуватиметься керівництво п’ятою колоною. Адже, Москві байдуже – чи це база Чорноморського флоту в Севастополі, чи це захоплена нею Києво-Печерська Лавра. Вона використовує їх лише як політичний інструмент для знищення України. І робить це за повної згоди із режимом Януковича, який запопадливо виконує усі забаганки своїх московських господарів. Наприклад, для забезпечення комфорту Кіріла московські холуї перейменували столичну вулицю Івана Мазепи.
 Сьогодні московська церква вже висунула вимогу щодо передачі їй Софії Київської та просуває ідею щодо титулування громадянина РФ Ґундяєва "патріархом Московським, Київським і всіх земель руськіх".
Українські святині мають належати українському народу, а Кремль зі своєю кишеньковою церквою, які намагаються вкрасти у нас духовні центри, – мають отримати відсіч українців на свої імперські зазіхання.
 "Свобода" закликає українців приєднуватися до організованих нашою політичною силою акцій протесту проти візиту громадянина РФ Владіміра Ґундяєва у липні цього року та взяти участь у Хресному ході від Володимирського собору до Володимирської гірки, яку 28 липня 2010 року проведе Українська Православна Церква Київського Патріархату. Ми маємо відстояти українські святині та показати свою силу духовним колонізаторам України!", - зазначив Олег Тягнибок під час паломництва у Зарваницю, що
на Тернопільщині.

ТЕНЕТА