Співтовариство Ми любимо тебе, Україно!

Вид:: короткий; повний

Ми любимо тебе, Україно!

Один з найстрашніших днів Революції Гідності - 18 лютого 2014 р

18.02.19, 11:33
революція гідності, трагедія, україна

Цього дня, 5 років тому, в Україні розпочався найтрагічніший етап Революції Гідності

У період 18-20 лютого 2014 року в центрі Києва загинули близько ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі дістали поранення, а сотні – були заарештовані та піддані тортурам.

Для припинення свавілля державних органів зранку 18 лютого 2014 року протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни вимагали від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації в країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом внесення змін до Конституції України. Працівники міліції, діючи за вказівками керівництва правоохоронного органу, спільно з «тітушками», грубо порушуючи чинне законодавство, застосовували надмірне насильство і використали вогнепальну зброю, вчинивши жорстокий силовий розгін ходи, – повідомляє Укрінформ.

Як наслідок, 18 лютого на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинуло 23 людини, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості. У вересні 2014 року, вже після повалення злочинного режиму, Україна відкрила кримінальне провадження щодо розслідування злочинів на Майдані.

На сьогодні правоохоронними органами розслідується понад дві тисячі епізодів у справі щодо злочинів на Майдані в період з 21 листопада 2013-го до 21 лютого 2014 року. Частину справ за подіями тих днів вдалося довести до суду. Так, за ці роки вже повідомлено про підозру 442 особам, скеровано до суду 186 обвинувальних актів стосовно 288 осіб. У вчиненні злочинів судами визнано винуватими 52 особи, щодо 45 з них ухвалено обвинувальні вироки.

Притягнення до відповідальності ймовірних організаторів розгону Майдану – справа надзвичайно складна, адже значна частина з них утекла за кордон, зокрема до Росії. Нині у розшуку у справах Майдану, які веде Генеральна прокуратура України, перебуває понад 90 осіб Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/02/18/tsogo_dnya_5_rokiv_tomu_v_ukraini_

rozpochavsya_naytragichnishyy_etap_revolyutsii_1511981

Коментарі: 1

Богдан Бо

Білоцерківський аеропорт може стати лідером

17.02.19, 19:54
авіація, аеропорт, україна

Білоцерківський аеропорт може стати лідером європейської вантажної авіації - Мінінфраструктури

КИЇВ. 17 лютого. УНН. Україна має всі шанси стати регіональним лідером вантажних перевезень Європи, використовуючи потужності аеропорту "Біла Церква". З такою заявою виступив міністр інфраструктури Володимир Омелян в ході візиту комунального підприємства "Білоцерківський вантажний авіаційний комплекс", передає УНН з посиланням на прес-службу Мінінфраструктури.

"Україна має всі шанси стати регіональним лідером та перетворитися на логістичний хаб Європи. Розвиток карго-авіації має хороші перспективи, це потенційні привабливі проекти для інвесторів. Розвиток міжнародного мультимодального транспортного вузла на базі аеропорту "Біла Церква" - один з наших пріоритетів на цьому напрямку", - сказав Омелян.

Міністр також додав, що відповідно до Національної транспортної стратегії України до 2030 року, створюються всі необхідні умови для розвитку аеропортів та приведення їх інфраструктури у відповідність до стандартів Міжнародної організації цивільної авіації.

"Розвиток регіонального аеропорту "Біла Церква" та створення на його базі мультимодального вантажного комплексу визначено пріоритетним проектом. В 2018 році здійснено 73 авіаційні операції, що є рекордом за останні 18 років роботи підприємства. В перспективі після відкриття міжнародного пункту пропуску на аеродромі "Біла Церква" очікується поступове зростання кількості авіаційних операцій до 300 на рік", - зазначив Омелян.

За його словами, в рамках Програми технічної допомоги ЄС (AASSIST) вже підготовлені умови для створення мультимодального вантажного комплексу.

Міністр також зазначив, що з метою підвищення інвестиційної привабливості аеропорту на ньому планують відкрити міжнародний пункт пропуску.

"Це дасть можливість виконувати з аеродрому "Біла Церква" прямі рейси з/до інших країн, що значно збільшить кількість повітряних суден, що потребують ремонту чи технічного обслуговування. Відкриття міжнародного пункту пропуску заплановано орінтовно восени 2019 року", - сказав він.

Раніше УНН повідомляв, що цього року в аеропорту "Бориспіль" почнуть будувати новий термінал з перевалки вантажів пропускною здатністю 100 тисяч тонн на рік.

Вже в першому півріччі в аеропорту "Бориспіль" розпочнуть експлуатацію терміналу F, паркінг, а також завершать будівництво 4 басгейтів.

Нагадаємо, цього року в Україні почнуть будувати новий аеропорт в місті Солоне Дніпропетровської області, який розвантажить аеропорти Дніпра і Запоріжжя.

Джерело: УНН

Коментарі: 0

Богдан Бо

Голосування за Президента України 2019

17.02.19, 18:44
президент україни, рейтинги, україна

Голосування за Президента України 2019

Порошенко Петро Олексійович Досье

7156

37.3%

Зеленський Володимир Олександрович Досье

2629

13.7%

Тимошенко Юлія Володимирівна Досье

1670

8.7%

Вакарчук Святослав Іванович Досье

1351

Кошулинський Руслан Володимирович Досье

981

5.1%

Гриценко Анатолій Степанович Досье

959

Садовий Андрій Іванович Досье

685

3.6%

Терещенко Мішель Петрович Досье

633

3.3%

Шевченко Олександр Леонідович Досье

441

2.3%

Мураєв Євгеній Володимирович Досье

424

2.2%

Балашов Геннадій Вікторович Досье

340

1.8%

Ляшко Олег Валерійович Досье

281

1.5%

Наливайченко Валентин Олександрович Досье

221

1.2%

Вілкул Олександр Юрійович Досье

135

0.7%

Кива Ілля Володимирович Досье

120

0.6%

Купрій Віталій Миколайович Досье

107

0.6%

Бойко Юрій Анатолійович Досье

0.5%

Безсмертний Роман Петрович Досье

0.5%

Білецький Андрій Євгенійович Досье

0.5%

Дерев’янко Юрій Богданович Досье

0.5%

Каплін Сергій Миколайович Досье

0.4%

Добкін Михайло Маркович Досье

0.4%

Шевченко Ігор Анатолійович Досье

0.3%

Тарута Сергій Олексійович Досье

0.3%

Насіров Роман Михайлович Досье

0.2%

Богословська Інна Германівна Досье

0.2%

Бобул Іво Васильович Досье

0.2%

Гнап Дмитро Володимирович Досье

0.2%

Ющенко Віктор Андрійович Досье

0.1%

Савченко Надія Вікторівна Досье

0.1%

Яценюк Арсеній Петрович Досье

0.1%

Констанчук Тарас Дмитрович

0.1%

Добродомов Дмитро Євгенович Досье

0.1%

Балога Віктор Іванович Досье

0.1%

Медведчук Віктор Володимирович Досье

Коханівський Микола Миколайович

Бубенчик Іван Петрович Досье

Богуцька Єлизавета Петрівна

Скоцик Віталій Євстафійович

Стеценко Святослав Олександрович

Гройсман Володимир Борисович Досье

Солонтай Олександр Гейзович

Онищенко Олександр Романович Досье

Федоришин Ярослав Богданович

Шебанов Вадим Анатолійович

Шахов Сергій Володимирович Досье

Мороз Александр Александрович

Квашук Олександр Євгенович

https://realukraine.net/vote/

Коментарі: 21

Богдан Бо

Поміч від США для України гарантована

17.02.19, 15:24
петро порошенко, сша, україна

Мій сигнал для вас особисто і для українців: ми з вами - Віце-президент США Майк Пенс до Президента Порошенка

16 лютого 2019 року - 18:45

Президент Петро Порошенко наголошує, що Україна вдячна американським партнерам та партнерам з ЄС за тверду і постійну підтримку нашої держави.

«Я подякував Віце-президенту і попросив передати подяку Президенту США, Конгресу в частині фінансової підтримки України. Ви знаєте, що у бюджеті більше 700 мільйонів доларів спрямовано на додаткову підтримку нашої держави. І це позиція справжнього друга і справжнього партнера», - сказав Глава держави у коментарі представникам ЗМІ після зустрічі з Віце-президентом США Майком Пенсом.

«Я вдячний і нашим американським партнерам, і нашим європейським партнерам за чітку і послідовну позицію підтримки України», - додав Петро Порошенко.

Президент повідомив, що на зустрічі з Віце-президентом США відбулась дуже ретельна дискусія. «Він (Майк Пенс – ред.) на самому початку наголосив на тому, що Україна є надійним і стратегічним партнером Сполучених Штатів Америки. Ми твердо розраховуємо на співпрацю, в тому числі в оборонній сфері, в тому числі і щодо постачання Україні всіх видів озброєння, після того як ми прийняли закон, який дозволяє Міністерству оброни напряму забезпечити постачання зброї», - сказав Глава держави.

Петро Порошенко також подякував Майку Пенсу за високу оцінку дій його команди. Зокрема, в частині роботи наших дипломатів, військових, і в частині урядових кроків, які забезпечили проведення реформ.

Співрозмовники обговорили подальші кроки, які мають бути відповіддю на дії Росії в Україні та політику санкцій.

«Ми ретельно обговорили координацію наших дій по реакції на агресію у Керченській протоці. Ми ретельно обговорили подальші дії щодо запровадження санкцій і координації цих санкцій з санкціями Європейського Союзу. Як я вам вчора казав, що ми на наступному тижні чекаємо позитивного результату», - повідомив Президент.

Також було домовлено про подальшу підтримку нашої держави та підтримку реформ, зауважив він.

«Ми домовилися про те, що і на Генеральній асамблеї ООН під час дебатів по окупованих територіях, і в міжнародних організаціях тверда підтримки України буде продовжена», - констатував Глава держави.

У свою чергу, під час зустрічі Віце-президент США Майк Пенс запевнив у підтримці України Сполученими Штатами. «Дозвольте мені висловити дуже простий меседж і вам, і українському народу: «Ми з вами», - підкреслив Майк Пенс. «Нещодавня подія в Керченській протоці нагадує про виклики російської агресії, з якими зіштовхується Україна. Хочу запевнити вас, що США підтримують Україну», - також наголосив Віце-президент США.

Він також відзначив економічні реформи, що зробили можливою додаткову співпрацю України з МВФ. «З нетерпінням чекаю вашого подальшого прогресу в економіці і сподіваюсь, що ми знайдемо додаткові шляхи зміцнення безпеки в Європі», - додав Майк Пенс.

Коментарі: 2

Богдан Бо

Україна приєднається до ОЕСР

14.02.19, 23:35
економіка, україна, успіх

Україна приєднається до Організації економічного співробітництва та розвитку

14 лютого, 2019 - 22:42

Фото: Reuters

Україна розпочне діалог з Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з підготовки дорожньої карти для вступу до цієї організації.

Про це заявив Міністр Кабінету Міністрів України Олександр Саєнко під час презентації звіту "Оцінка ОЕСР реформи державних підприємств у секторі вуглеводнів України" у Києві у четвер, передає агентство Інтерфакс-Україна.

"Україна має стати членом ОЕСР. Це непростий виклик для нас, однак він стане поштовхом до розвитку рівноправного партнерства з Україною для інших країн ОЕСР", - зауважив Саєнко.

Уряд наразі розглядає можливість централізації певних функцій корпоративного управління і створення професійного органу з функцією координації державних підприємств, повідоми міністр.

"Ми маємо створити методологічний центр в уряді, який зможе допомагати профільним органам управління правильно формувати завдання для менеджменту і наглядових рад підприємств, допомагати з методикою оцінки їх роботи. Ще одним важливим завданням цього органу буде розбудова ефективної зв’язки між органом управління та наглядовою радою з менеджментом підприємства для досягнення балансу між відповідальністю і повноваженнями", - додав він.

Відповідно до кращих практик країн-членів ОЕСР і керівних принципів цієї організації з корпоративного управління на державних підприємствах така інституалізація функції власника сприятиме просуванню реформи управління державною власністю, підвищить рівень експертності Уряду, допоможе вчасно виявляти та вирішувати проблеми, підвищить якість послуг з корпоративного управління на замовлення держави.

Це дозволить Україні швидше подолати етап переходу від директивного радянського типу управління до сучасного управління через постановку завдання і оцінювання.

У свою чергу заступник директора Департаменту з питань фінансів та підприємств ОЕСР Матільда Меснар наголосила, що сьогоднішня дискусія продемонструвала, що реформа корпоративного управління має велике значення.

"Всі присутні мають погодитися, що Україна зробила суттєвий прогрес і має значні досягнення на шляху розвитку корпоративного управління. Ми раді, що ОЕСР зробила свій внесок в цей процес, і із задоволенням будемо підтримувати Україну в подальшому реформуванні", – резюмувала вона.

ОЕСР об'єднує 35 найбільш економічно розвинених країн світу у співпраці в рамках спеціалізованих програм. Країни-члени виробляють дві третини світових матеріальних цінностей та послуг.

ОЕСР у спеціальному звіті "Оцінка ОЕСР реформи державних підприємств у секторі вуглеводнів України» відзначила прогрес в реформуванні корпоративного управління у секторі підприємств державної форми власності в Україні та надала низку рекомендацій державі – як власнику та акціонеру компаній та безпосередньо одному зі стратегічних державних підприємств НАК "Нафтогаз України".

https://day.kyiv.ua/uk/news/140219-ukrayina-pryyednayetsya-do-organizaciyi-ekonomichnogo-spivrobitnyctva-ta-rozvytku

Коментарі: 0

Богдан Бо

«Народний фронт» діє

14.02.19, 17:19
арсеній яценюк, народний фронт, україна

«Народний фронт» діє

Вісник онлайн 4 - 10 лютого

Арсеній Яценюк – країнам-членам НАТО: Україні потрібен покроковий план прискореного набуття членства в Альянсі. Не бійтеся Росії

«Парламент виразив волю українського народу - Україна буде членом Європейського Союзу і буде членом НАТО. Тому ніколи не здавайся, коли ти віриш в Україну», - заявив лідер партії «Народний фронт» Арсеній Яценюк у Верховній Раді після того, як парламент 334-ма голосами ухвалив зміни до Конституції щодо закріплення курсу на членство України в ЄС та НАТО. Арсеній Яценюк нагадав, що в січні 2008 року він як Голова Верховної Ради разом з тодішнім Президентом і Прем'єр-міністром підписав звернення до Генсека НАТО щодо надання Плану дій щодо членства України в Альянсі: «Після цього промосковські сили, які на той момент знаходилися в парламенті України, заблокували Верховну Раду. Півтора місяця промосковські сили блокували парламент з гаслами «НАТО – ні!». «Але пройшло десять років - і український парламент виразив волю українського народу, яку ми тоді оприлюднили в спільному листі до НАТО. Парламент сказав: Україна буде членом Європейського Союзу і буде членом НАТО. Тому ніколи не здавайся, коли ти віриш в Україну», - підкреслив лідер «Народного фронту». Арсеній Яценюк наголосив, що цей довгий шлях ще не пройдений. «Нам необхідний план дій щодо членства в НАТО або інший прискорений механізм з боку Альянсу з покроковим планом про те, як Україна швидко і оперативно набуде членство в НАТО», - наголосив він. Арсеній Яценюк також подякував членам фракції «Народний фронт» за одностайне голосування за зміни до Конституції щодо закріплення курсу на членство України в ЄС та НАТО.

Парламент підтримав ініційоване «Народним фронтом» звернення про надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО

Верховна Рада ухвалила звернення до лідерів держав-членів НАТО, Північноатлантичної Ради та Парламентської Асамблеї НАТО, національних парламентів держав-членів Альянсу стосовно надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Співавтором відповідної постанови виступив голова фракції «Народний фронт» Максим Бурбак. «Це наша ініціатива, наш спільний курс і наше майбутнє», - наголосив лідер партії Арсеній Яценюк. Він наголосив, що сьогодні Україна захищає кордони НАТО: «Альянс сьогодні в безпеці в тому числі завдяки українській армії. Відповідь на безпеку України і безпеку Європи лежить тільки в одній площині: Україна – член НАТО».

Завдяки чіткій позиції «Народного фронту» ГПУ відкрила кримінальне провадження проти кума Путіна

Генеральна прокуратура України відкрила кримінальну справу проти Медведчука за підозрою в державній зраді після звернення народного депутата, першого заступника керівника фракції «Народний фронт» Андрія Тетерука. У своїй заяві Андрій Тетерук просив правоохоронні органи відреагувати на слова кума Путіна про необхідність утворення так названого «автономного регіону Донбас». За словами нардепа, так званий план вбачає одразу два злочини: посягання на територіальну цілісність і недоторканість та державну зраду. У «Народному фронті» переконані, Медведчук послідовно працює в інтересах Росії. Донедавна він мав у переговорному процесі, а може й досі має, напівофіційний статус, буцімто, для звільнення українських заручників. Складно сказати, кого Медведчук більше представляв у цих переговорах: Кремль чи Україну. Партія «Народний фронт» очікує, що справу Медведчука буде доведено до кінця і злочинець отримає належне покарання.

Юрій Береза: Січеслав має право на свою історичну назву

Верховна Рада включила до порядку денного десятої сесії та направила на висновок до Конституційного Суду законопроект про внесення змін до Конституції України щодо перейменування Дніпропетровської області. «Дехто говорить, нібито зараз не на часі ухвалювати рішення про зміну назв областей, міст та вулиць. Це – неправильно. На часі! Ми всі бачили прекрасний ролик, де моральні авторитети говорять про Січеславську область», – зазначив депутат фракції «Народний фронт» Юрій Береза. Він нагадав, що багато перемог над ворогом українці здобули саме на території нинішньої Дніпропетровщини, зокрема під час Національної визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. «Я не проти ініціатив президента, але я хочу говорити історичну правду, яка полягає в тому, що на території цих земель моєї рідної області все ж таки січеславський дух, дух козацтва зберігся досі. В багатьох селах досі назви вулиць починається словами: «Перша сотня, друга сотня, третя сотня, десята сотня, п’ятнадцята сотня…» Всі села й містечка свого часу були впорядковані козаками, а не Катериною, Єлизаветою чи іншою холерою з Московії», – зазначив народний депутат. «Я наголошую, що січеславці мають право на свою історичну назву. Січеславу – так!» – переконаний Юрій Береза.

«Народний фронт» вимагає від уряду збільшити фінансування на потреби учасників АТО

Керівник фракції «Народний фронт» Максим Бурбак звернувся до уряду з вимогою збільшити за результатами першого півріччя суму, яка передбачена в державному бюджеті на компенсацію житла для учасників АТО, які одночасно є внутрішньо переміщеними особами. «Ми звертаємось до уряду переглянути суму за результатами першого півріччя і збільшити фінансування на потреби АТО-ВПО - 200 млн грн.», - наголосив він. Максим Бурбак нагадав, що у 2017 році завдячуючи його ініціативі та наполяганню Комітету у справах ветеранів та людей з інвалідністю, вперше у законодавстві України з'явився термін учасники АТО-ВПО. За його словами, в бюджеті на 2019 рік на програму компенсації житла для АТО-ВПО виділено всього лише 25 млн грн: «Цього недостатньо!». «Мною було ініційовано збільшення фінансування по цій програмі на суму 200 млн грн. Розумію, що бюджет повинен бути збалансований, розумію, що є інші видатки, які треба передбачити в бюджеті. Але я переконаний, що цією каденцією парламенту ми повинні вирішити питання забезпечення житлом учасників АТО-ВПО. Це наш з вами обов’язок - цього парламенту і цього уряду. Дати цим людям новий стимул до життя в Україні», - наголосив Максим Бурбак.

Сергій Висоцький: Заборона російських спостерігачів на виборах в Україні є запобіжником провокацій

Верховна Рада ухвалила законопроект, який передбачає заборону участі російських спостерігачів на виборах в Україні.

«Ми приводимо національне законодавство до реалій, забороняючи провокації, які Російська Федерація може вчинити через своїх спостерігачів. Чи можете ви уявити дипломатичну машину Росії із спостерігачами на Донбасі під час українських виборів? Чи можемо ми спрогнозувати реакцію українського народу, коли вони побачать на своїх дільницях росіян? Чи зможемо ми захистити цих людей, які можуть стати жертвами провокацій путінського режиму?», - зауважив народний депутат фракції «Народний фронт» Сергій Висоцький. Нардеп наполіг, що представники України мають чітко пояснювати свою позицію на міжнародних майданчиках та в ПАРЄ, оскільки це «Росія порушує принципи ОБСЄ міжнародного співтовариства. Україна нічого не порушує, Україна є жертвою агресії».

Павло Петренко: Батьки новонароджених будуть забезпечені повним комплексом необхідних електронних послуг

Уряд підтримав законопроект Мін’юсту, який забезпечить батьків новонароджених повним комплексом необхідних електронних послуг. «Серед ключових пріоритетів Уряду – підтримка відповідального батьківства і народжуваності в країні. І в цьому напрямку ми постійно вносимо й реалізовуємо ініціативи в різних сферах, де держава є партнером українських батьків. Сьогодні я презентував законопроект, який спрямований на створення сприятливих умов для отримання комплексу електронних послуг, пов’язаних з народженням дитини. Цю ініціативу ми назвали «Електронне малятко», - зазначив міністр юстиції, представник партії «Народний фронт» Павло Петренко. Законопроект дає можливість громадянам отримати сервіси з реєстрації місця проживання, отримання допомоги при народженні дитини, реєстрації народження дитини в електронній системі охорони здоров’я, реєстрації дитини як платника податків і отримати посвідчення батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї. Заявку на відповідні послуги можна буде подати через Інтернет, в органах державної реєстрації актів цивільного стану або закладах охорони здоров’я. Павло Петренко висловив сподівання, що народні депутати оперативно проголосують за цей законопроект і Уряд зможе імплементувати його вже цього року.

Коментарі: 2

Богдан Бо

Історик Ярослав Грицак

10.02.19, 21:37
історія, позиція, україна

Історик Ярослав Грицак: Нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію. Хочеш бути сильним – модернізуйся 08:00, 12 листопада 2018 3233 0 ІНТЕРВ'Ю Історик, публіцист Ярослав Грицак в інтерв’ю УНІАН розповів, чому питання мови та історії не мають бути нашою національною ідеєю, пояснив, чому майбутні парламентські вибори є шансом для зміни політичного ландшафту України, і що насправді дозволить Україні інтегруватися в глобальний світ. Я так розумію, що ви не дуже шануєте концепцію національної ідеї. Адже ви якось сказали, що «це красива формула, яку ніхто ніколи не вивів...». Це як Єті чи щось таке – феномен, який ніхто не міг побачити ані вловити. Не я один такий. Між науковцями є консенсус, що національної ідеї не існує. Втім, інтелектуали весь час займаються її пошуком, як, умовно кажучи, колись алхіміки шукали філософський камінь, який перетворював би будь-який метал на золото або дарував вічну молодість. Такий камінь не існує і не може існувати. Але це не означає, що його пошуки не мають сенсу. З алхімії виросла хімія, так і з дискусії про національну ідею щось може важливе з'явитися. Ви відповідали собі на запитання про причини цього пошуку? Це прагнення знайти шлях для розвитку чи потреба в додатковому стимулі, адже навіть умовна національна ідея мотивує вкладати ресурси в її досягнення. Те, що ви називаєте «пошуком національної ідеї», стається у часи найбільшої кризи. Криза не обов’язково означає катастрофу, але вона означає різкі зміни умов життя. Вчорашні розв'язки уже не діють, а тому треба шукати нових. Одна з таких найбільших криз була в кінці 19-го століття, коли суспільства ставали все менш аграрними і все більше індустріальними. Саме тоді з'являється, зокрема, ідея самостійної держави. Це відповідь на цю кризу. Так було в українському випадку. Мова йде про «Україну ірреденту» Юліана Бачинського – книжка, яка вперше проголосила ідею української політичної самостійності. У Бачинського і його товаришів складалося враження, що галицьке українське село вимирає, селяни масово виїжджають на заробітки до Америки, зникає опора української нації. Старі способи мислення й старі структури раптом перестають функціонувати. Виникає питання, що з цим робити. Відповідь – створімо власну державу! Історик Грицак заявив, що "пошук національної ідеї" починається у моменти найбільшої кризи / фото УНІАН Зараз також маємо кризу. Ми мали два Майдани, а тепер ще війну з Росією. Світ дуже сильно змінюється і то не в найкращу сторону. Рівень загроз і складність викликів зростає. Україна має проблеми не лише з Росією чи Угорщиною, але навіть з донедавна дружньою Польщею. Тобто, кількість поганих сценаріїв збільшується. У зв’язку з цим, неминуче виникає питання, що далі робити. Ви можете називати це пошуками національної ідеї. Я би назвав інакше – це пошук свого місця у світі. Що може і має зробити Україна, як країна, держава, суспільство, щоб відповідати на загрози і виклики. Всі ці питання виникають не тому, що просто нам так хочеться. А через те, що сильно і різко змінюються умови. Щоб ви сказали тим, хто переконаний, що усвідомлення умовної національної ідеї дозволяє адекватно зрозуміти історію народу й держави та ефективно прогнозувати майбутнє. А нерозуміння ідеї унеможливлює адекватний стратегічний розвиток. У сполученні «національна ідея» я ставлю наголос не на друге, а на перше слово. Що є нація і для чого вона потрібна? Багато українців бачать у ній самоціль: нація має бути, бо усі навколо нас є націями. Хочемо бути сильними, мусимо стати нацією самі. Тому маємо мати більше української мови, більше української історії. Я не заперечую, що ці завдання важливі. Однак це завдання не першого, а другого чи навіть третього порядку. Я належу до тої групи людей, які вважають, що нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію. Хочеш бути сильним – модернізуйся! Твори відповідні інституції: професійну армію, першокласну і не корумповану освіту, конкурентну науку. Дай стати на ноги бізнесу, приведи в країну інвестиції. Іншими словами, нація є платформою чи інструментом для модернізації. Імперії не модернізуються. Як тільки вони пробують це робити, вони розвалюються. Є, звичайно, виняток – Британська імперія. Вона була першою, яка модернізувала сама себе, а потім весь світ через свої колонії. Але англосакси були завжди винятком. Натомість австрійській, іспанській, португальській, російській і пізнішій радянській не вдалося модернізуватися. На думку Грицака, нація – це не про мову чи про історію, а про модернізацію / фото УНІАН Так само не можна модернізуватися окремими регіонами чи містами: тяжко існувати модерному місті у немодерній державі. Тобто імперії завеликі для модернізації, міста і регіони- замалі. Нація є ідеальною платформою для модернізації. Вона як літак, який розганяєтсья, відривається від землі і злітає у небо «все вище, і вище, і вище – і швидше, і швидше, і швидше». Імперії не літають – а якщо літають, то як у цьому анекдоті про крокодилів, то дуже низько. Те, що нація є таким літаком, не означає, що всім націям вдається злетіти. Прикладів невдач є досить багато. Критичною умовою успіху є поява у кабіні пілота, який має волю підняти шасі, відірватися від землі і летіти. Іншими словами: прихід до влади нового політичного класу, який різко міняє правила гри через нові закони і нові практики. Коли говоримо про нові закони і правила, то повинні пам’ятати: модернізація має два крила – економічне і політичне. Економіка важлива, але без відповідного політичного режиму літак не полетить. Це власне тому зазнала краху російська, а потім радянська модель модернізації. Вона хотіла мати сильну економіку, але не хотіла мати відпускати контроль держави над економікою. Бо більшість еліт не хочуть літати – їм і так добре на землі. Вони бачить себе при кориті, а не в кабіні літака. Грицак зазначив, що у модернізації нації важливі економічний та політичний аспекти / фото УНІАН Якщо візія «злету» і є національною ідеєю, то я підтримую таку національну ідею. Але якщо під національною ідеєю мають на увазі питання мови та історії, то я проти. Зараз мене сильно критикують у Львові, мовляв, я виступаю проти української мови. Я не виступаю проти української мови, борони Боже! Але вважаю, що сьогодні це питання не візійне, тож не має бути пріоритетним. Логіка тих, які виступають за мову й історію, проста і переконлива: спочатку треба збудувати літак, а тоді вже полетимо. Моя логіка може не така проста і часто дразлива: літак є, він давно уже стоїть на льотній смузі. Він може недосконалий, але літати може. Бракує пілота. А мова й історія – це як розмальовування фюзеляжа, щоб краще виглядав. Питання що важливіше: пробувати підняти шасі і відірватися від землі чи розмальовувати фюзеляж? Може, пам'ятаєте: при вході на Майдан з Європейської площі висіли два плакати: «Поймите, нас задолбало» і «Світ прийме нас лише модерними». Питання візії – це те, де українці себе хочуть бачити в майбутньому у світі. Особливо маючи такого сусіда, як Росія. Ба більше, Україна зараз по всьому периметру оточена популістськими режимами. Польща, Угорщина, Білорусь, Росія, Туреччина – сьогодні це держави, які працюють в режимі «неліберальної демократії» та популізму. Підставовою умовою їхнього існування: це розпалювання конфліктів і мова ненависті, у тому числі проти України. Україна зараз як острів, з усіх боків оточений морем популізму. Цілком можливо, що її також «змиє», і в 2019 році матимемо президента-популіста. А популізм означає відмову від реформ. Багато хто сказав би вам, що ми й сьогодні є популістською державою... Ми є державою, де еліта користається з популізму, але популістською державою ми не є. Ми держава, яка робить реформи. Замало і заповільно, але таки робить. Треба бути сліпим або засліпленим, щоб цього не бачити. Тут важливі інше питання: чи ці реформи достатні, щоб ми не відкотилися назад, коли матимемо – боронь Боже! – популістського президента чи популістський парламент. Історик Грицак підмітив, що чим повільніше чи зовсім не йдуть реформи, тим більше політики говорять про національну ідею /фото УНІАН Як ви думаєте? Боюся, що ні. Для мене точкою неповернення є створення незалежної судової системи. Судова система – це є та голка Кащея, де захована його смерть. А популісти-політики ніколи не будуть її ламати. Реформа простими словами – це робити те, що треба, а не те, що хочеться. Але більшості не хочеться робити те, що треба, бо це боляче... Вже скоро почнеться офіційна передвиборча кампанія. Чи варто зараз закликати людей не вестися на красиві слова про традиційну національну ідею… Чи марно? Я маю таке спостереження: чим повільніше чи зовсім не йдуть реформи, тим більше говориться про національну ідею. Це замінник: замість хімії нам пропонують алхімію, замість астрономії – астрологію. Кожен раз, коли щось не вдається, і ми відчуваємо, що ми нагі, ми вдягаємо фіговий листок з мови та історії. Я не вважаю, що фігові листки не потрібні, але це не має бути єдиний одяг на тілі сучасної людини. Не знаю, навряд чи хтось [під час передвиборчої кампанії] буде говорити, на зразок Путіна, про повернення до традиційних цінностей. Такі партії є, але вони зараз маргінальні. Будуть говорити, що «треба йти своїм шляхом», «треба відмовитися від допомоги Заходу», чи навіть, що треба припинити реформи. І такі формули знайдуть відгук у суспільстві. Ви про президентські чи парламентські? І про одні, і про другі. Навряд чи у нас з’явиться якісно новий кандидат на президентських. Скоріше за все, будемо обирати між Юлією Тимошенко і Петром Порошенком. При такому розкладі вважаю, що обрання Порошенко гарантує, принаймні, продовження сяких-таких реформ. А от при Тимошенко, боюся, буде припинення реформ. Бо Юлія Тимошенко – популістка, яка йде за волею більшості. А більшість не хоче реформ. Тобто хоче, але лише теоретично, а не особисто, бо це болить. Реформи – це завжди болісна ініціатива меншості. Втім, не менш важливими є парламентські вибори, які дають шанс на появу нових партій. На мою думку, одна з найбільших проблем в Україні – це те, що з Майдану не вийшло жодної політичної партії. Я переконаний, що тільки тоді розпочнуться реальні зміни, коли з Майдану нарешті з'являться нові політичні проекти, які зайдуть в парламент. І це треба робити вже в 2019 році. Навряд чи вони будуть більшістю. Але якщо вони націлені на те, щоб виграти наступні вибори, вони мають зайти в парламент вже . Бо як показує соціологія, український виборець краще голосує за тих, кого знає і впізнає. І тому парламентські вибори залишаються шансом для зміни політичного ландшафту України. Історик Грицак вважає, що одна з найбільших проблем в Україні – це те, що з Майдану не вийшло жодної політичної партії / фото УНІАН Повертаючись до обговорення національної ідеї. Можу помилятися, але чи не варто вважати, що поки відбувається її пошук, поки немає сформованої національної ідеї модернізації, є шанси для нав’язування штучної псевдо ідеї? Це ви нікому не забороните, і це завжди буде робитися. Питання в тому, чи зможуть її прибічники домінувати. Поки що вони маргіналізовані, і важливо, щоб не перейшли в центр нашої політики. Історія і традиції мають значення. Але не лише як предмет гордості, але й як гальмівна сила. Те, куди ми йдемо, сильно залежить від того, звідки ми вийшли. Ми виходимо з «русского мира». Цей «мир» почався не з Путіна, не з комунізму і навіть не з Російської імперії. Це світ східнохристиянської традиції, яка постійно провокує появу авторитарних режимів. У тому сенсі католицькі чи протестантські суспільства мають кращі шанси. Але це не означає, що православні їх не мають взагалі. Просто у них гравітаційна сила минулого сильніша, тому розгін літака має бути довший і зусилля пілота сильніші. Іншими словами, вона мають мати свою модель розвитку. І це не «третій шлях» - бо, як відомо, третій шлях веде у третій світ. Це радше пробувати дивитися на моделі держав першого світу, і зрозуміти, як і до якої міри застосувати їх тут. Чому вважаєте, що католицькі та протестантські суспільства мають більше шансів? Це не я вважаю - існують дослідження, які це доводять. Модерний світ має свою історичну батьківщину. Це є Західна Європа. При цьому на вся Західна Європа, і її північно-атлантичне ядро, плюс його «діти» - Північна Америка, Нова Зеландія, Австралія). Ці країни історично є країнами західного християнства. Для решти світу модернізація часто означає вестернізацію – перехід від власної традиційної системи до моделі західного світу. Маю на увазі у першу чергу Японію межі 19 і 20 ст., а після другої світової війни – Ізраїль та «азійські тигри». Історик Ярослав Грицак пояснив, що східнохристиянська традиція, постійно провокує появу авторитарних режимів / фото УНІАН Як думаєте, модель модернізації як національна ідея здатна прищепити людям в нинішньому українському суспільстві почуття єдності? Залежно від того, як ми її формулюємо. Я згадую один хрестоматійний приклад: якщо питати, яка має бути друга обов'язкова мова в українських школах, то виникають суперечки щодо статусу російської. Але якщо питати в батьків, чи вважаєте ви, що другою обов’язковою мовою має бути англійська? - Абсолютний консенсус. Батьки розуміють, що англійська – це мова успіху. Важливо, як ми ставимо питання, ієрархія пріоритетів – що ставимо на перше, друге, на п'яте місце. Українська мова важлива, але сама по собі не є елементом модернізації. Тоді як англійська є таким елементом. Статистика показує, що є чітке пов’язання між рівнем знання англійською мови із рівнем добробуту. Українські діти мають розмовляти англійською для інтеграції в зовнішній світ. Читала давню лекцію ізраїльського філософа Пінхаса Полонського про національну ідею. Він писав, що національна ідея — це тільки позитив. Негативна ідея не об'єднує. Наприклад, не може бути національною ідеєю гасло «вони (поляки, євреї, комуністи…) винні у наших бідах», або інше: «ми завоюємо весь світ». Якщо пофантазувати, які гасла можуть бути такою конструктивною національною ідеєю українців? Є різні способи національну ідею описати, але це питання, радше, лозунгів, а не добрих формул. Умовно кажучи, це має бути щось, від чого вас, як каже молодь, «пре», що вам надає крила, драйв. Україна як Східна Європа є країною другого світу. Зараз, внаслідок кризи і війни, Україна потихеньку сповзає і вже балансує на межі другого та третього світу. Ми є найбіднішою державою Європи. Для мене національна ідея – це перехід у країни першого світу. Це той шлях, який вибрали Естонія чи Польща. Не треба переконувати українців в тому, що цей шлях добрий. Ось ця мета може бути доброю кандидаткою на національну ідеєю. Як уже її сформулювати і перевести на рівень мобілізаційних лозунгів – це уже інше питання. Грицак пояснив, що для нього національна ідея – це перехід України у країни першого світу / УНІАН Інша спосіб формування, це тривалість життя. Тривалість життя один з найбільш універсальних кумулятивних критеріїв. В немодернізованих суспільствах живуть тяжко, але дякувати Богу, коротко. В модернізованих тривалість життя постійно збільшується. Якщо згадати про країни старої Європи та її дітей, там середня тривалість життя зараз перейшла межу вісімдесяти років. Прогнозують, що до кінця ХХІ ст. вона досягне біологічного максимуму – тобто 120 років.. Україна, по-моєму, зараз десь на межі семидесяти років. Тобто, якщо сказати, що національна ідея України – це про те, щоб українці жили, так довго, як, скажімо, японці, ісланці, ірланці чи навіть поляки – від цього вже може «перти». Поговорімо з вами більше про мову. Відома ваша теза: «Якщо ти хочеш роз’єднати Україну, почни говорити про Бандеру». Те саме, як на мене, можна сказати про мовне питання, попри те, що Україна живе в просторі двох мов – української та російської. Що поганого в тому, що українці, як мінімум, володіють двома мовами… На Ваше питання відповім іншою тезою. Вона не моя, а Євгена Глібовицького, мого приятеля, але я під нею підписуюся: ми маємо бути не двомовними, а трьомовними – і третьою має бути англійська мова. Якщо хочемо ривка, маємо дбати про трьомовність. Раніше ви говорили, що двомовний Майдан, де російською говорила половина, показав – мова не важлива. І в боях на Донбасі всі зрозуміли, що не про мову йдеться, а про цінності… Чому ж тоді суперечки – українська чи російська – все одно не вщухають? Є чітка тенденція: більш селянські народи найбільше обирають як національні критерії етнічні маркери. І в першу чергу, це мова. Українська нація історично формувалася, як селянська, і тому для нас питання мови дуже важливе. У нас мова – це майже святощі. Додаймо до цього переслідування української мови, і питання мови та її захисту набирає морального виміру. Перед у цьому захисті ведуть письменники, поети, літературні критики. Бо так уже склалося, що у нас ідея України склалася у першу чергу художній літературі, і традиції «літературної України» дуже сильні. У нас літератори – на рівні національних пророків і моральних авторитетів. Але не менш моральним є вибір, як вивести Україну з біди і нужди, в якій вона перебуває сотні років. Історик Грицак, пояснив, чому для українців так важливе питання мови / фото УНІАН Приведу приклад, який на мене найбільше вплинув. В 60-х роках до Америки приїхали Павличко і Драч, тоді ще молоді поети, це була перша спроба пробити «залізну завісу». Окрім того, що це була офіційна делегація, деякі українські інтелектуали (Пріцак, Лисяк-Рудницький) знайшли спосіб зустрітися з ними неформально. Це була зустріч ввечері в Нью-Йорку, під час якої Павличко і Драч переконували, що вони українізують Україну. В якийсь момент Лисяк-Рудницький не витримав і сказав їм: «Перестаньте українізувати Україну, почніть її модернізувати». Ось це для мене ключова фраза. Процитую вас: «Ми, як інтелігенти, і надалі будемо говорити про мову, тому що вважаємо, що мова дуже важлива». Чи варто щось робити з цією інерцією? Чи в певний момент, якщо підемо шляхом модернізації, нинішні дискусійні мовні питання будуть вже не актуальні? Питання мови завжди буде мати значення. Мова завжди «зудить». Але зуд – це не смертельна хвороба, з ним можна жити і змінюватися. Ми давно уже не є селянською нацією. До 1960-х років ми пережили одну трансформацію – від традиційного до індустріального суспільства. Тепер переживаємо другу – від індустріального до пост-індустріального суспільства. Під час першої була загроза, що українська мова як мова села взагалі зникне. На це «працював» радянський режим. За радянською формулою модернізації, єдиною мовою входження у модерний світ мала бути російська. Українська ж мала бути мовою для домашнього вжитку таких собі тубільців, які співають свої пісні і танцюють свої танці у своїх музеях під відкритим небом. Але якщо ці тубільці хочуть вийти зі свого гетта у ширший світ, то мають це робити через російську мову. На щастя, радянська модель модернізація завалилися, і російська мова на наших очах перестає бути світовою мовою. Вона зараз є мовою входження хіба ще у «русский мир», а не у глобальний світ. Але для багатьох мешканців України, особливо тих, кому зараз за 60 – російська мова є мова колишньої слави. Вони пам'ятають і гордяться часами, коли Радянський Союз був світовою індустріальною державою. Перейти на українську мову для них – це зрадити своїй вірі, опуститися у своєму статусі до якихось там «селюків». Пост-індустріальний світ має інші маркери й іншу логіку. Важка індустрія є символом не розвитку, а бідності й відсталості. Протягом останніх десятиліть вона переїхала з країн першого світу у країни третього світу, де є дешева робоча сила і де не дбають про екологію. Іншою рисою є поява нового середнього класу – переважно молодого, не пов'язаного з великою індустрією, і дуже глобального. Для нього українська мова і є, і не є маркером. Вона є просто даністю. Зверніть увагу на феномен появи в Україні російськомовного націоналізму. Зауважте також, як змінився характер дискусій. Зараз уже не говорять про статус української як єдиної державної мови – це питання уже не підлягає дискусії - а про те, де має функціонувати російська мова. Я переконаний, що в державних секторах кожен чиновник має говорити українською. Інша справа, коли ми говоримо про так звані регіональні мови – тоді вона чи він може вживати й російську, якщо до нього звертаються російською. Але це не має звільняти чиновника від знання української. Навпаки: це означає, що чиновник має розмовляти двома мовами – залежно від того, якою до неї чи до нього звертаються. Приватно кожен може говорити тою мовою, якою хоче – хоч китайською. Грицак переконаний, що в державних секторах кожен чиновник має говорити українською / фото УНІАН Нещодавно в Херсоні міська рада позбавила російську статусу регіональної… Важливо, щоб це було рішенням на місцях «знизу», це не має бути наказ «зверху». Заборони мало що дадуть, вони завжди викликають супротив. Приклад української мови мав у цьому нас переконати. Вона вижила не завдяки, а всупереч рішенням «зверху». Але якщо ми хочемо, щоб був вибір на користь української мови «знизу», з цим треба працювати. Найнадійніший спосіб для змін на користь української – це посилювати політичну й економічну складову самої української держави. Дуже люблю вислів з дискусії, чому іврит - мова, а ідиш - діалект: мова – це діалект, за яким стоїть армія. Тобто, в країні має бути не формальний статус мови, а фактичний. Що стоїть за мовою? – армія, наука, культура. Все це треба розвивати, і, на щастя, у нас це робиться. Скажімо, українські фільми нарешті з'являються, раніше їх не було. Я вважаю, що з усіх структурних елементів нашого національного життя найдинамічніше розвивається культура – і стратегічно це дуже добре. Якось в одному з інтерв’ю ви згадували історію лідера гурту «Брати Гадюкіни» – російськомовного єврейського хлопчика, який швидко українізувався у Львові. Чи бачите ви сьогодні у наших містах, що є творчими осередками - Київ, Львів - потенціал вдало українізувати? Від початку української незалежності в Україні склалася вісь Львів-Київ. Політично Київ і Львів зараз як два близнята. Київ став справжньою українською столицею, першим містом України, а третім (після Москви і Петербургу) містом «русского мира». Останніми роками до осі «Київ-Львів» додалося місто Дніпро. На межі 1970-80-х, це було батьківщиною еліти, яка правила усім СРСР – така собі столиця Брежнєва. Як жартували, історія Росії ділиться на три періоди – «допетровский, петровский, днепропетровский». У 1990-х роках, з приходом Кучми аж до «донецких», ця дніпропетровська еліта правила Україною. Але за ці роки там з’явився молодий середній клас, переважно бізнес, не пов’язаний з державою, який у своїй більшості є українським політично й економічно. Він функціонує в іншому просторі, дуже часто є орієнтованим на західні ринки. Для них головний конкурент – це державні монополії, олігархи. Конкурувати з олігархами на рівних правах вони не можуть. Відповідно, вирівняння правил гри для них– питання життя і смерті. Так і починається стихійна українізація. Але Львів теж сильно помінявся. У ньому вмерла велика індустрія, і зараз місто живе з пост-індустріальних галузей. Львів став такою собі сервісною столицею України. Це засвідчує маса туристів, IT-сектор, ресторани, кав’ярні. Львів є прообразом майбутнього України. Як жартують львів’яни: «За 20 років Львів буде у Європі – а решта України, як собі захоче». В значній мірі ці зміни - це ефект першого та другого Майдану, та «ефект Садового» (який також з'явився, як проект певного середовища, що не мирилося зі станом Львова). Однак у більш загальному контексті «ефект Львова» є вираженням загальноукраїнської тенденції - поступової міграції капіталу, людського і фінансового, зі Сходу на Захід. Вона пов’язана з війною, але почалася раніше, наприкінці «нульових» 2000-х, і своєю чергою є наслідком пост-індустріальної трансформації. Ключове питання зараз – чи вдасться продовжити вісь «Львів-Київ-Дніпро» на Харків та Одесу. Чи мова може бути інструментом продовженням цієї осі? Приклад Києва та Дніпра – та, й зрештою, «сервісного» Львова – каже, що радше ні. Вони мінялися не у зв'язку із мовною політикою. А що ви думаєте про мораторій на «російськомовний культурний продукт», який ввела спочатку Львівська міська Рада, тепер Житомир. За словами чиновників Львівської облради, карати за порушення мораторію не будуть, мовляв, це поза межами компетенції місцевої ради. Головна мета — пропаганда української пісні шляхом соціальної реклами. Що думаєте про таку пропаганду? Чому зараз? Як на мене, це популізм. Оскільки мораторій нічим не підкріплений, це те саме, що сказати: ми за все добре, проти всього поганого. І не знаю, чи ця формула Львова підійде для всієї України. Бо Житомир – це центральна Україна, у межах осі «Львів-Київ». Але чи підійте ця формула для Одеси й Харкова? Ви, як львів’янин, чи звертали увагу, як все-таки цей механізм у Львові діє сьогодні? Ні, не звертав. Але я звертаю увагу на що інше: давно не чув стільки російської мови у Львові, як тепер. І це не пояснюються зростанням російськомовного населення у місті. Соціологія показує, що ця група у Львові майже зникла. Теперішня російськомовність Львова пояснюється великою кількістю туристів з Києва та Східної України. Звичайно, це добре, бо це формула тихої асиміляції – модель Львова перемагає не за рахунок рішень міської ради, а за рахунок своєї soft power. Українська мова має мати свій soft – це те, що має переконливу внутрішню силу. Історик Грицак, зазначив, що зараз у Львові більше розмовляють російською, ніж раніше / фото УНІАН В одному з ваших інтерв’ю, ви розповідали, як в радянські часи російська мова в Україні для багатьох була соціальною сходинкою зміцнити своє становище. Чи не виникає у вас враження, що для деяких публічних осіб нині такою є українська мова. Коли російськомовні політики показово переходять на українську, і чи це добре? Я сам із села під Моршином, і пам’ятаю, як на межі 1970 і 80-х моршинська молодь на дискотеках переходила на російську, бо, так, це було питання статусу… У радянські часи російська мова була мовою й умовою кар'єри. Про Київ говорили, що там українською мовою розмовляють тільки академіки-гуманітарії (бо їм було «положено») і прибиральниці. Тепер статусною мовою є не російська, а українська. Свідченням цього є, що не лише Янукович, навіть Азаров намагався говорити українською (хоча краще б вже не говорив). Втім, це статусне питання виключно всередині держави. А якщо ми хочемо інтегрувати Україну у світ, то статусною є англійська. Якщо ти знаєш тільки українську та російську, то маєш обмежене коло ідей, засобів тощо. Вільне вживання англійської – це вже глобальна статусність. Завершимо актуальним. Згадаємо санкційний список Росії. В документі є українська мова (прізвища, імена фігурантів списку продубльовано). В інформаційному середовищі вже звернули увагу на це, мовляв, чи не вперше в сучасній історії офіційний додаток до урядової постави Росії містить слова українською. Чи вбачайте ви в цьому певний символізм? Тобто не лише виключно люди чи підприємства загрожують Росії, але і мова? Напевно, що символізм є. Щоб ви правильно мене розуміли, я не вважаю, що українська мова не є загрозою для Росії. Очевидно, що загроза, інакше б її не забороняли. Але більшою загрозою для Росії є успіх українських реформ. Я поділяю тезу ліберальної вітки української історіографії про те, що головна різниця між Україною і Росією полягає не в мові, а в інших політичних традиціях, іншому типу стосунків між державою та суспільством. Уже за незалежної України цю тезу переказав на свій спосіб Анатолій Стреляний: козаки були і в Росії, і в Україні – але можна спокійно написати історію Росії без козаків, натомість не можна написати історію України без козаків! Бо що є українські козаки чи київське православ'я? Це є продукт і приклад самоорганізованого суспільства, «знизу», при чому на вестернізованих формулах і зразках. Тут наша сила, і пояснення, чому Україна поміщається і не поміщається у «русском мире» - тобто поміщається приблизно так, як шило у мішку. Важливо скріплювати власне ці різниці. В 90-ті роки ми довго дискутували, чи є щось, що дійсно об’єднує Україну? На мою думку, за часи незалежності склалися три загальнонаціональні консенсуси. Перший і найранніший, від 1991 року – жити незалежним життям від Росії. Другий, пізніший, від часів Ющенка – це те, що голодомор був, і він був геноцидом. А третій, най недавніший – державний статус української мови. Ці три консенсуси дуже добрі та необхідні. Але, мовою математики, ці консенсуси необхідні, але недостатні. Літак є, але він має літати, а не стояти вічно на льотній смузі! Ірина Шевченко

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/society/10332108-istorik-yaroslav-gricak-naciya-ce-ne-pro-movu-chi-pro-istoriyu-a-pro-modernizaciyu-hochesh-buti-silnim-modernizuysya.html

Коментарі: 2

Богдан Бо

Даєш НАТО і ЄС! 334 голоси у ВРУ "за"! - Слава!

08.02.19, 18:32
петр порошенко, президент україни, україна

Високодостойний пане голово Верховної ради України!

Шановний пане Прем’єр-міністр!

Шановні народні депутати!

Шановні члени українського Уряду!

Дорогий український народе, шановні українці!

Сьогодні історичний день. Ірина Степанівно, сьогодні може статися так, що ваш день народження співпаде з унікальним, доленосним голосуванням у Верховній Раді України, коли у Конституції буде закріплено як зовнішньополітичні орієнтири рух України до Європейського Союзу, рух України до Північноатлантичного Альянсу.

Вчора у Брюсселі Північна Македонія отримала протокол про приєднання до Північноатлантичного Альянсу. Таких членів Альянсу стане 30. Шлях Північної Македонії був дуже важким, але країна продемонструвала єдність, зруйнувала плани Росії, які намагалися зупинити цей надзвичайно важливий рух до безпеки, укріплення безпеки Європи і двері НАТО стали відкритими для 30-ї країни.

Вчора ж Європейська Комісія прийняла рішення про початок переговорів про членство Північної Македонії в Європейському Союзі – і це ще одна демонстрація того, як взаємопов’язані ці процеси: НАТО і ЄС.

Дуже важливо, що НАТО – це про безпеку. Безпеку не лише військову, не лише кардинальні зміни на геополітичній карті світу. А це і про безпеку громадянина – безпеку на вулицях, захист конституційних прав і свобод громадянина, верховенство права. І це те, що сьогодні нас об’єднує щодо змін до законодавства і проведення реформ в нашій улюбленій Україні.

Наголошую, що це також пов’язано з вступом до ЄС, відповідності України критеріям, які необхідні для членства. А це, в тому числі і захист стандартів життя українського громадянина. Реформи означають захист людей.

Звичайно, що 9-10 років тому в цій залі лунали заклики до багатовекторності, лунали безвідповідальні заклики до позаблоковості. Хочу всім нагадати, в 2014 році в лютому агресія Росії почалася тоді, коли Росія напала на Україну, яка мала позаблоковий статус. І не від чого це не врятувало.

І зараз ми маємо рішуче рухатись вперед, дорогою до членства в ЄС і НАТО. Великий друг України і великий мій друг Єнс Столтенберг на цьому тижні заявив про те, що двері НАТО відкриті для будь-якої країни, яка здатна реформувати країну і забезпечити виконання цілей Вашингтонського договору.

Це саме про Україну. П’ять останніх років ми саме тим і займаємось.

Ми реформуємо сектор оборони і безпеки. Ми реформуємо армію. І роль Верховної Ради в цьому процесі важко переоцінити.

І коли було важко, Верховна Рада України відкидала політичні протистояння і об’єднувалась. І саме єдність сьогодні потрібна Україні, саме єдність потрібна під час нашого історичного голосування. Я переконаний, що ця єдність буде продемонстрована.

Хочу наголосити, що зараз, прямо зараз під час прямої трансляції, в Кремлі дуже уважно спостерігають події з Верховної Ради.

Не дочекаєтесь! Не буде сьогодні у вас радості. І Верховна Рада сьогодні продемонструє ту єдність, яка демонструється останні чотири роки. Але також в Україні мільйони українців дивляться з екранів телевізорів хід нашого голосування у Верховній Раді. Я переконаний, друзі, вас чекають приємні новини сьогодні.

Впевнений в тому, що ми продовжимо спільні зусилля по реформуванню України. Впевнений в тому, що завдання членства в Європейському Союзі і НАТО є абсолютно реальними.

Так само, як ми продемонстрували досягнення інших цілей, в які мало хто вірив, так само нашими спільними зусиллями Україна забезпечить членство в НАТО, членство в ЄС. Ми йдемо своїм шляхом і цей шлях до членства України в ЄС і НАТО

Дякую вам. Закликаю до єдності.

Слава Україні!

Коментарі: 9

Богдан Бо

Не дам тому гаду пройти у нашу владу

06.02.19, 12:33
верховная рада, вибори, україна

Не дам тому гаду пройти у нашу владу

Не дуже хотілося, але написялося ось це, що і оприлюднюю.

Почну з того, що нагадаю, як у 2014-му обирали на позачергових виборах і Президента України, і особливо – депутатів до ВРУ як тимчасових. Але нічого не сталося, що ворогам бажалося, і країна Україна успішно прийшла до чергових перевиборів і того – і сього. Успіх! І не воріженьків, а України!

Також нагадаю, що в Україні є парламенсько-президенська республіка, а це якщо на пальцях пояснювати, то першою особою в державі є посада Прем’єр-міністра України, другою – голова Верховної Ради України і аж тоді – Президент України. Ще і ще раз підкреслюю, що головним державним органом в Україні є парламент! Наша ВРУ! Отже кожен депутат є влада! Безпосередньо! Вище нього в Україні немає нікого! (Бога відокремлено законом!)

А тепер до діла: що б ви сказали, коли водій таксі завіз вас не туди, куди вам було треба, і почав у тому обвинувачувати неправильно збудовані дороги, які його не туди скерували, або недолугі вказівники чи щось подібне. Ваша реакція була б завжди однозначною: та мені до дупи твої пояснення, мудаку, бо як не можеш і не знаєш, то чого берешся завезти?! Щось аналогічне хочеться сказати кожному з народних депутатів України цього скликання і всіх минулих, які безкінечно ганчують нашу країну і її керівництво. Суки довбані, ви ж настільки дурні, що навіть не спроможні самим-собі пояснити, що це ваших рук справа, водії недолугі! Ви були і є біля керма держави, тому критикуючи поганий стан в державі, ви себе паплюжите, ідіоти! Так і тільки так! Все погане в Україні – це ваших рук справа, депутати всіх рівнів, скликань і ранжирів. І хороше, зрозуміло, хто ним хвалиться, але зараз мова про тих депутатів-дегенератів, що все про погане гарчать.

Ось прямо в день відкриття 10-ї сесії ВРУ і потім депутат Володя Литвин плакався, наскільки він безпомічний перед бюрократією в боротьбі за екологію довкілля, неначе не він, курва, був багатолітнім головою ВРУ і не організовував цей абзець. А ось отримай по писку знайому нам тріску. Всі ми подібні відписки одержуємо завдяки і тобі, пробі.

Ляшко, що Оля чиясь, як звіт за свою діяльну бездіяльність тикає з трибуни чиїмись платіжками і ставить собі це в заслугу, хоча і дебілу ясно, що справжній політик запобігає проблемам в державі, а не хвалиться, що він така нездаль і нічого не зробив завчасно. Блокує роботу ВРУ, щоб стало добре кому? Ясно кому – Пуйлу! А раніше чому Ляшко впадав в кому? Схоже на лікаря, який правильний діагноз визначає тільки після розтину померлого хворого. На нам здалися такі лікарі та депутати?! А варто нагадати, що Оля Ляшко в політиці стара повія не дивлячись на молодий ще вік, бо Оля почала змалку присідати на палку. Я не проти ЛГБТ, а я проти продажності не стільки себе особисто, скільки державних регламентів та апартаментів задля власної наживи. Фракція імені Олі Ляшко у ВРУ в такому процесі особливо видатна, хоча й інші фракції не пасуть задніх.

Просто в насолоду слухати самокритичні виступи нардепа Шурми проти МОЗ та в.о. мініста Ульяни Супрун. Ах, епідемії, ах, епідемії!!! Знову ж згадаю дебілів, які краще за пана Шурму знають, що епідемії виникають внаслідок відсутності вакцинації кілька десятиліть перед тим, коли ще був нашим Крим і влада була ваша, мудаку Шурма.

Ну а Юля Тимошенко – це просто шедевр політичної спекуляції, бо саме у 2019 мав закінчуватися контракт України з Газпромом РФ про ціну газу у 50 американських долярів за 1000 кубів газу, який був завчасно денонсований під час прем’єрства Тимошенко 2008 р. взамін на договір в 600 дол. де в самій угоді був прописаний «відкат» для Юлі у так званій знижці на 100 дол. Абсолютно унікальна річ, коли рахують 600, а платити можна тільки 500, а 100-ка якби зависає в космічній невагомості боргу на невизначений термін… Ось і відповідь, як у безхатька-бамжихи Юлії Тимошенко існують незліченні капітали: обміняла повітря на газ, щоб поцілити у владу ще раз. А зась, Юлясь! І це кажу не злясь, а щоб по-пиці хитрій - лясь!

Стосовно «Самопомочі», то тут в самій назві мастурбація прописана, а з того зачаття неможливе, отже і вродитись щось путнє ніколи і нізащо. Є свідчення штучного запліднення? Є! Кривий Ріг! Вібратор допоміг! Верховну Раду він нього аж знудило… А інший мер заледве не вмер, бо на посаді голови міста розжився на глиста - йому вороги не дали сміття вивозити, а він вже хоче державу рятувати, бо там вороги не такі лихі… Абзець і no comment.

І на завершення: не намагався і не буду когось ідеалізувати, а я дотримуюсь простої істини зі Святого Писання, до чого й усіх закликаю: Не по-словах, а по-ділах судіть. Амінь.

Богдан Гордасевич

6 лютого 2019 р.

Львів-Рясне

Коментарі: 20

Богдан Бо

Дмитро Донцов ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО

01.02.19, 19:24
дмитро донцов, історія, україна

Дмитро Донцов

ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО

Чи довго ще буде каратися й мучитися Україна? Питання це раз у раз лунає з газетних статтей, з тужливих голосінь чулих поетів, у прозі...

Матеріалісти шукатимуть відповіді на це питання у заявах кремлівських "колективних" царів, в "нарадах", червоної Думи боярської або т.зв. "міжнародній констеляції". Я думаю, що тільки виходячи з прийняття примату духовного чинника, можна кинути світло на це питання - чи довго ще буде каратися Україна?

Перше каралися ті, хто в СССР підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово. Потім прийшла кара на тих, які займанцеві прислуговувались, що викликало серед них та їх приятелів остовпіння:" За що? За що ж їх?!"

Та на тім не скінчилося. Прийшла черга і на мільйони тих на Україні, що "сиділи нишком", на масу "невтральних" і "льояльних". Це зовсім збило з пантилику всіх, яким і досі не в гадці, за що катують навіть тих, що "мовчать, бо благоденствують".

На подібне питання дав дотепну відповідь король Пилип Македонський - еллінським демократам ще перед нашою ерою. Коли він підбивав одну грецьку місто-державу за другою, а він всюди мав в них, як тепер Москва, свою 5-ту колону (тодішніх Мануільських, Затонських, Коцюбинських, Любченків, Димітрових, Паукерів і Нагів). І коли прийшла черга їм теж іти "під стінку", коли вони благали й питали Пилипових посіпак: за що? чи ж така є подяка їм за службу македонцям? - ті відповіли: - коли ви нині зрадили власний край, то завтра можете зрадити і Пилипа, тому й він вам не вірить... Дуже просто й дуже ясно!

Так думають і московські Пилипи. Тому, чи тепер, чи в четвер, а приходить черга каратися навіть прислужникам Москви, тій другій категорії, що йде під ніж катів. Бо що йде під той ніж перша категорія, та, що встає, щоб "кайдани рвати", - це не вимагає ближчого пояснення. Це зрозуміло кожному.

Але за що має каратися третя категорія, весь народ, ті мільйони невинних жертв, що з окупантом погодилися і на нього "чесно працюють"? - ось чого не годні воропати чутливі поети і прозаїки. Пилип, король Македонський, і на це питання дав відповідь. Коли деякі з тих невинних еллінів питалися, за що він переслідує їх: - Пилип знає, казали його слуги грекам, скільки кривд, скільки зла завдав він еллінам, тому й думає, що всі вони з цілого серця його неневидять, шукаючи, як йому за ті кривди відплатити (цитую з пам'яти)... Тому й нищив король, про всякий випадок, і масу отих невинних... З тих самих причин проводить своє народовбивство й Москва на Україні.

Як бачимо, наївно думає дехто, що от, мовляв, як би ріжні "шибайголови" і глупі "романтики" не бунтувалися проти Москви, то не було б і репресій супроти широких верств народу, ні супроти прислужників і лакеїв займанця, які ж "рятують, що можуть"... Наївні ці думки! Бо Пилипи, македонські і московські, мають свою логіку: просту, ясну і безпощадну!

Найцікавіша є справа з третьою категорією катованих. Чому їх, ту масу, витереблюються навіть тоді, коли сповидно не лишилося в ній навіть одного "козака із мільйона свинопасів"? Коли все нібито обернено в покірливу юрбу?

Чи справді все? В 1871 році Франція Люї-Наполеона була розгромлена німцями. Цісаря взято в полон, звитяжна пруська армія сунула лавиною на Париж. В цей час, збентежений прем'єр тимчасового уряду Франції, Тієр, питався Бісмарка: Вже ж імперіялістичного уряду Наполеона ІІІ-го немає, з ким же ж це воює Прусія? - З Людовіком XIV-им - була відповідь.

Прусія воювала здавалось їй, з невмирущим духом старої історії; войовничої, героїчної Франції Людовика XIV, Вобана, Тюрена, - з духом, який, думав Бісмарк, завжди готовий спалахнути знов і який спалахнув ще раз у 1917 році в особі Ж.Клемансо.

Як Гогенцолернська Прусія, хоч Франція тоді лежала розбита біля її ніг, все ще воювала з Людовіком XIV-им, так і Росія, навіть у початках нагшого століття все ще нищила в нас"мазепинство", героїчний дух старої України, дух Мазепи і Полуботка. Відомо, що в Полуботкові Петро I боявся знайти "другого Мазепу", тому й спротивився виборові його на гетьмана.

Відомо теж, що за Миколи II увесь тодішній національний рух на Україні був "п'ятнований" ім'ям "мазепинства". Хоч репрезентували його тоді такі постаті, як М.Грушевський, Винниченко, або українські "радикали",- такі ж чужі духові мазепинської України, як і Тієр з товаришами були в 1871 році - чужі духові старої, героїчної Франції. Не думали, певно, росіяни - білі і червоні - що з Грушевського і Винниченка вийде Мазепа, знали їм ціну, як політикам. Але боялися, що мазепинці (духом) можуть знайтися серед тих мільйонів на Україні.

І не помилилися! Доказ - спонтанний вибух української стихії в рр. 1917-21, з зовсім перед тим не знаними іменами, Ю. та В.Тютюнники, Безручко, Болбочан, Омельянович-Павленко, отамани протибільшовицьких повстань і т.п. Ніхто інший як Винниченнко, в 1920 році писав, що "довелося помічати увесь час на протязі цілої української революції, що іменно вони, ті, які, не вміли навіть говорити як слід по-українськи, вони були найбільш крайніми, запальними, непримеримими націоналістами" - мазепинцями. Чому це було так? Мабуть тому, що хоч і не були вони заторкнуті просвітньою пропагандою народолюбства демо-соціялістичних партій на Україні, але, якраз завдяки тому, не були вони заторкнуті анемічним, антимілітарним, антидержавницьким і пацифістичним москвофільством тих партій. За те ті "непримиримі", через Шевченка, може Руданського, через історичні перекази, пісні, думи, традиції козаччини, через місцеві легенди - хоч явно півзрусифіковані (українькі "ірляндці"). були насичені ще духом нашої історичної давнини.

Там була Шевченкова "огню іскра великого", що на пожарищі у попелі "тліла", несподівано вибухаючи новим пожаром. Як, де було тієї іскри шукати? Тому й вирішили московські Пилипи, розметати весь попіл, затопити водою - ану ж згаситься тоді й ту чи другу іскру, які десь невидно ще на пожарищі тліли. Звідси - масове винищування українців голодом, концентрати, табори смерти, терор, масові виселення, ціла політика народовбивства Москви на Україні.

Ідея ця запозичена московськими більшовиками в юдейського царя Ірода: "Ірод дуже розлютився і післав вимордувати всіх немовлят від двох літ і нижче"... Бо "так написано було через пророків", що там має повстати вождь, який визволить нарід з-під влади Ірода ... Може й Іроди на Кремлі теж знають, що саме з України має вийти той, що заб'є московсьького дракона? В кожнім разі політика масового винищування на Україні - не лише ворогів Москви, а й тих "невтральних", дуже добре дасться пояснити тривогою московського Ірода (“Ірод цар стривожився і ввесь Єрусалим за ним") що на тім пожарищі, в яке він обернув Україну, тут і там тліють невидимі "іскри вогню великого", який спaлить варварську імперію. Треба, отже, бити на осліп, вгору, вділ, вправо і вліво, без розбору - активних і покірливих, бунтарів і невтральних - всіх! а ну ж рука ката розтрощить тоді і тих, що були призначені вивести Україну із тьми і неволі? Та ж спротив України, що - в 1941р, коли сотні тисяч вояків українських відмовлялися боронити московську орду, - це як і 1917 рік, був наглий спалах недоглянутих катами іскор!

Що ж запалює їх, в наших душах, в душах того чи іншого українця?

Це буває ріжно... Зшиток у якогось сільського дяка заборонених Шевченкових поезій... Музей нашої старовини... Виступ Заньківецької... - в старі часи. Або повна суґестія і невідпертого чару картина Рєпіна - "Гетьман", опертий рукою на гармату, (під яким в "Історії" Тиктора стоїть чомусь підпис "Запорозький отаман")... Або галоп відділу гайдамаків житомирським шосе до Києва, в добу боїв 1919-1920 рр., який вогнем чогось нестримного і величного (щось як "Козацька слава" Мухина), воскреслого видива старої, героїчної України на все життя запалив душу малого дівчура, Лєни Теліги, яка оглядала ту сцену з будинку Київської політехніки... Іноді злітала та іскра навіть з творів ворогів, які з'являлися тут тією силою, що "das Boes willb das Gute scbafft" (Гете)... Знаю бо, що не одного "малороса" зробила українцем "Полтава" Пушкіна, як не одного "русинця" чи галицького москвофіла навернув на українство роман Сєнкевича "Огнєм і мечем": нехай у них зі знаком мінуса, як "дика стихія", з'являлась у тих творах давня Україна, але - всупереч їх намірам, повна непереможної сили, одчайдушного пориву і таємничого чару...

В одній із новіших совєтських історій російської літератури, одтверто висловлюється - назагал в СССР дуже шанованому А.Пушкіну, - висловлюється догану, як він міг протиставляти Петрові - "Великому" - "ізмєнніка" Мазепу, як рівнорядного володаря і рівновартого противника...

Дух мазепинства, дух, який досі блукає по Україні, - ось звідси злітають ті "іскри вогню великого" на вражливі душі, яких шукає вбити московський Ірод. Але запалити той вогонь можна тільки в душах, які в стані запалюватись, в сухих, вогнистих, горіючих душах аскетів і героїв, не в мокрих від сліз душах "лакеїв", "рабів" і "фарисеїв" за виразом Шевченка.

Коли тих останніх число змаліє, а тих перших, не "невтральних", не Іродових прислужників, число збільшиться, тоді лише безсильною стане політика Ірода на Україні. І царство його скінчиться. Благословенством України (або її прокляттям - думають Швейки) - є спадщина колишньої величі старого Києва. Або вона відновиться у давнім блиску, або стерта буде Україна з мапи Європи.

Вирішать про це, як завжди в історії, не такі чи інші видимі констеляції матеріального світу, а наявність і сила тієї іскри, невидимої під попелом зовнішнього, яка, спалахнувши огнем великим у серцях мільйонів, спалить дощенту, хоч не знати, як сповидно міцне царство насильства і зла.

Коментарі: 1

Про співтовариство

Шукати в архіві

Важливі замітки

Топ учасників

Ми любимо тебе, Україно!

Один з найстрашніших днів Революції Гідності - 18 лютого 2014 р

Білоцерківський аеропорт може стати лідером

Голосування за Президента України 2019

Поміч від США для України гарантована

Україна приєднається до ОЕСР

«Народний фронт» діє

Історик Ярослав Грицак

Даєш НАТО і ЄС! 334 голоси у ВРУ "за"! - Слава!

Не дам тому гаду пройти у нашу владу

Дмитро Донцов ОГНЮ ІСКРА ВЕЛИКОГО