Нащадки козацтва на Кубанi



04.03.2017
 Майже два з половиною столiття тому козакiв iз Запорiзької Сiчi за наказом iмператрицi Катерини II переселили на Пiвнiчний Кавказ на береги рiчки Кубань, i там сформувалась "мiнi-Україна". Довгий час кубанськi козаки не втрачали своєї нацiональної iдентичностi. Але тепер вони воюють проти нас, на боцi Росiї. А колись нащадки запорiзьких козакiв навiть вибороли в радянської влади власну державу - Кубанську народну республiку, згадку про яку вшановують 16 лютого. То як сьогоднi склалася доля спадкоємцiв козацького роду? Докладнiше про це - у розмовi з Дмитром Бiлим, письменником, iсториком, дослiдником Кубанi, та Iгорем Буркутом, полiтологом.

- Населення Кубанi ким нинi себе вважає?
 
Д. Бiлий: - Бiльшiсть вважають себе козаками-кубанцями. Хоча ще у 1987 роцi пiд час перепису населення 85% назвали себе українцями.
I. Буркут: - Росiйська наука офiцiйно далекоглядно визнала кубанських, донських i терських козакiв окремим етносом. Хоча всi вони походять iз Київщини, Слобожанщини та Полтавщини. До речi, Катерина II спецiально розпорядилася вiдiбрати найгарнiших дiвчат iз цих регiонiв для козакiв, що були переважно неодруженi. У Росiї й досi вважають, що найгарнiшi нареченi - кубанськi козачки. У роки Другої свiтової багато кубанських козакiв перейшло на бiк нiмцiв, з них формували окремi загони СС. Кубанцi сподiвалися таким чином позбутися радянської влади й по закiнченню вiйни вибороти незалежнiсть. Так от, нiмцi вважали, що козаки походять вiд готiв, а не вiд слов'ян. Тому до них ставилися з особливою повагою. Багато кубанцiв полягло тодi на Балканах. А тi, що вижили, потрапили в полон до британцiв i назад уже не повернулися. Тому нинi на Кубанi не так уже й багато справжнiх козакiв лишилося.

- А якi головнi причини того, що iдентичнiсть кубанських козакiв така розмита?

Д. Бiлий: - I радянська влада їх добре душила, навiть за царя їм краще жилося. Були i розкуркулення, i Голодомор, i репресiї. Так звана хлiбозаготiвля, офiцiйна причина Голодомору, вiд початку обмежувалася територiєю України та козацькими поселеннями на Пiвнiчному Кавказi. До того ж на Кубань вiдправляли цiлi загони Червоної армiї, бо радянська влада дуже боялася козацьких повстань. Тож там пiд час Голодомору знищили майже 80% корiнного населення. Наприклад, станиця (поселення) Новодерев'янкiвська у 1931 роцi мала 17 000 населення, а стало 6000. Полтавську майже всю знищили й натомiсть завезли людей iз Центральної Росiї. Тодi, до слова, було офiцiйно заборонено переселення етнiчних українцiв на Кубань. Але росiяни все одно переходили на українську мову. Або, як кажуть кубанцi, на козацьку балачку. "Хлiбозаготiвлi" супроводжувалися забороною української мови. Закривали школи, унiверситети, друкарнi, україномовнi книжки вилучали, натомiсть видавали росiйську лiтературу. До приходу радянської влади в кожнiй хатi був "Кобзар". А потiм за твори Шевченка стали висилати до Сибiру. А за гру на кобзi могли навiть цiлу сiм'ю розстрiляти. Тож до 1980-х рокiв у школах Кубанi висiли таблички "Спiлкуватися дiалектами заборонено!" Тому на уроках говорили росiйською, а на перервах знову i дiти, i вчителi переходили на рiдну українську. Бо ця балачка пов'язувала їх iз предками, символiзувала козацьку iдентичнiсть.

- А за яких обставин виникла Кубанська народна республiка?

Д. Бiлий: - Як тiльки козаки оселилися на берегах рiчки Кубань, одразу взялися розбудовувати свою маленьку державу. Вивчення мови мало ключове значення для збереження iсторичної пам'ятi на чужинi. У 1932 роцi на Кубанi було близько 1000 українських шкiл та 16 технiкумiв. Навiть сучасний Кубанський державний унiверситет - це колишнiй Український педагогiчний iнститут iменi Миколи Скрипника. Пiд час Голодомору всiх студентiв та викладачiв цього вишу заслали на Воркуту. Та, навiть попри масовi репресiї, пiд час перепису населення у 1932 роцi українцями назвали себе 3 мiльйони 107 тисяч кубанцiв! Тож кубанцi не раз намагалися вибороти свою незалежнiсть. Як правило, цi спроби вiдбувалися одночасно з українськими. Протягом 1918 - 1920-х рокiв iснувала Кубанська народна республiка, яку потiм поглинув Радянський Союз.

- Чи здатнi, на вашу думку, нащадки українських козакiв сьогоднi знову проголосити Кубанську народну республiку?
 
I. Буркут: - У 1991 роцi за президентства Єльцина постало одразу декiлька козацьких республiк. Але протрималися вони лише до наступного року. Нинi в кубанцiв поки що не вiдчувається таких амбiцiй. Майже два з половиною столiття русифiкацiї не минули безслiдно. Проте "Ще не вмерла Україна" на Кубанi виконують як народну пiсню. Вона вiдкривала збiрку кубанського фольклору, що вийшла друком у 1966 роцi. Тож, за сприятливих умов, гени можуть прокинутись.

Євгенiя КОЛЯДА

У БАБИНОМУ ЯРУ ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК ОЛЕНІ ТЕЛІЗІ



25 лютого на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» відбулося відкриття пам'ятника Олені Телізі за участі представників уряду та духовенства.

Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович зазначив: «Я дуже радий, що сьогодні ми відкриваємо пам’ятник Олені Телізі. Це означає, що ми продовжуємо роботу з повернення пам’яті про Бабин Яр. Насправді, Київ міняється, міняється вся Україна. Україна поступово позбавляється пам’ятників тоталітарного минулого. За минулий рік – 2016 рік, який, мабуть, увійде в історію як рік декомунізації – тисячі пам’ятників комуністичного тоталітарного минулого було демонтовано, було знято з обличчя нашої України».

«Це вже третій пам’ятний знак, який ми відкриваємо протягом дуже короткого періоду у 2017 році. В Києві вже відкрито меморіальну таблицю Євгену Коновальцю та Василю Макуху. Зараз ми відкриваємо пам’ятник великій українській поетесі. Людині, яка стала символом боротьби за незалежність – Олені Телізі. Я переконаний, що таким чином, ми поступово повертаємо своїх справжніх українських героїв, і таким чином стаємо сильнішими. І це є запорукою нашої перемоги», – наголосив Володимир В’ятрович.



Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет здійснив чин освячення пам’ятника. «В ці часи випробувань ми повинні єднатись, а не протистояти один одному», – звернувся він до присутніх. – «Дорогі браття й сестри, ми все повинні робити заради того, щоб у нас була єдність, тому що перед нами головне завдання – відстояти незалежність нашої держави».

«Ми знаходимося на місці страшної трагедії, місці, яке стало одним із символів злочинів проти людяності. Важливо пам’ятати що тут сталося, шанувати пам’ять про безневинних жертв і зберегти її для наступних поколінь. Зберегти як нагадування: такого не повинно повторитися», – сказав Київський міський голова Віталій Кличко.

«Ми сьогодні разом беремо участь у дуже знаковій події. Відкриття такого тендітного і водночас такого великого пам’ятника означає дуже важливу річ – повернення історичної пам’яті. Бо історична пам'ять не менш важлива для перемоги над агресором, ніж військові дії. Бо нашим воякам набагато легше протистояти тим спробам пропаганди, тим спробам нав’язати їм погляди «русского мира», коли вони знають, що за ними правда», – акцентував Заступник Глави Адміністрації Президента України Ростислав Павленко.



Пам’ятник встановлено за підтримки Міністра культури України Євгена Нищука та Київського міського голови Віталія Кличка. Автори скульптурної композиції: Олександра Рубан, Віктор Липовка та Іван Єршов.

http://www.memory.gov.ua/news/u-babinomu-yaru-vidkrili-pam-yatnik-oleni-telizi-0
     
Теліга Олена :: Біографія

[ Читати далі ]


1933 — 1939

Д.Д.  (Дмитру Донцову - Б.Г.)

Наближається  спогадів  повінь…  
В.Сосюра  

Незнаний  нам  початок  і  кінець,  
Не  розуміємо  таємну  віру,  
Коли  жаття  сплітає  у  вінець  
В  незнаній  черзі  віру  і  зневіру.  

На  світлий  день  спадає  чорна  тінь  
Зловіщих  хмар,  мов  жалібний  серпанок,  
А  зимну  ніч,  безсилу  від  тремтінь,  
Бере  в  обійми  полум’яний  ранок.  

Залізну  силу,  що  не  має  меж,  
Дихання  Боже  в  сльози  перетопить  
І  скрутить  бич  безжалісних  пожеж  
З  маленьких  іскор,  схованих  у  попіл.  

Так  кроки  —  нами  зв’язані  навік  
У  Божих  меж  —  назавжди  розминулись.  
Без  теплих  слів,  без  дрогнення  повік  
Ми  попрощались  десь  на  розі  вулиць.  

Але,  буває,  крізь  вогонь  межі  
Минулі  дні  вертаються,  як  спогад.  
Ми  завтра  знов  не  будемо  чужі,  
Це  світлий  дар  приймаючи  від  Бога 

Олена Теліга

Головна помилка блокувальників торгівлі з ворогом

10 лютого 2017 р.



Торгувати з ворогом не можна. Цю правильну тезу взяли на озброєння нардепи та колишні учасники АТО, які блокують окремі залізничні шляхи у Донецькій та Луганській областях. От тільки головного ворога вони ідентифікують якось специфічно. Сподіваюсь, що це прикра помилка, а не свідоме маніпулювання.

Коли починаєш грати в шахи дуже важливо розрізняти фігури. І знати, що для перемоги в партії потрібно поставити мат королю. Бо інакше перемогою можна проголосити взятого пішака. А в результаті пропустити мат в три ходи.

У військових шахах головним ворогом України є не Захарченко з Плотницьким. Вони – пішаки. Головні фігури сидять у Кремлі. Блокувальники це розуміють?

Ну тоді повертаємося до головної тези: торгувати з ворогом не можна. А що у нас у торгівлі з Росією? Кордон на замку? Ну добре, не будемо згадувати дрібниці – фури з товаром, вантажні вагони.

Давайте про головний оплот економічної стабільності Росії – Газпром. Як там ворожий російський газ? Порушує український кордон? Куди тоді дивиться Семенченко? А інші командири блокування торгівлі з ворогом?

Чи хтось вірить, що ми вже не залежимо від російського газу, не купуємо паливо у ворога? Тоді ці люди дуже здивуються, що у разі блокади російського газу в українському газопроводі дивним чином зникне європейський газ, який так нахвалюють вітчизняні урядовці.



Тож якщо блокувальники хочуть поставити мат ворогу у торгівельних шахах, то вони мають вимагати зупинення товарообігу не лише з окупованими територіями, а й з країною-агресором. Чи побачимо роботу над головною помилкою?

Товарообіг України з Росією на порядок вищий, ніж з окупованими територіями.

Лише за офіційними даними держкомстату за 11 місяців 2016 року Україна експортувала до РФ товарів на 3,2 млрд доларів (9,8% всього експорту), імпортувала – на 4,6 млрд дол... (13,1% всього імпорту). За показниками експорту-імпорту Росія досі залишається для нас на першому місці. Ще раз: головним торгівельним партнером залишається головний ворог.

Тільки вугілля в Росії за згаданий період ми купили на суму: антрацит – 817 млн дол., бітумінозне – 774 млн дол..., кокс і напівкокс – 122 млн дол... Нафти на 456 млн, гази нафтові – 212 млн дол., пропан – 153 млн дол., бутан – 54 млн дол.

На цьому фоні навіть не смішно сприймати розмови про черговий зупинений потяг...

Олексій Братущак, журналіст
http://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/589da9cf7bb49/

Богдан Гордасевич: Тепер остаточно можна визнати про появу в Україні ще одної Народної Республіки, що непідконтрольна Україні, яку складають ветерани добровольчих батальйонів. Взагалі виглядає дуже дивним, що в зоні проведення АТО вештаються якісь сторонні люди і їм ніхто не може дати ради на вихід звідти. Де місцева військово(!!!)-цивільна адміністрація? Хто має наводити порядок і контролювати ситуацію? Знову найвищі посадовці влади мають розгрібати лайно на Сході України, як роблять це на Заході у Львові зі сміттям, якому не дасть самостійно ради творець "Самопомочі" Андрій Садовий, члени якої і організовують блокаду ОРДЛО. Ніякою боротьбою з контрабандою тут і не пахне - тут смердить підступна політична інтрижка.

“ Хороше рішення — результат досвіду. А досвід — результат поганих рішень. ”
     Уолтер Рістон


 Три завдання для сучасної молоді



Мирослав МАРИНОВИЧ


Завдання перше: створити політичну альтернативу

Результатом Майдану не стало творення нової політичної сили. Спроби її створити, звісно, були, але з різних причин не вдалися. Майданівські лідери пішли у владу, влились у старі міхи й, напевно, роблять багато доброго, але вони не створили необхідної альтернативи. Тож я очікую — і тепер не тільки від еліти Майдану, а від усіх молодих лідерів, — що буде знайдена розгадка феномену, в який включені ви всі.

Чому молодь не хоче йти до великих вертикальних партій? Бо вона там розчиняється. Партія «тієї, з косою» чи «того, з вусами» — не важливо. Ви приходите до партії — вас немає.

Нинішня молодь уже не є молоддю homo soveticus, яка не мала індивідуальності й не цінувала власну гідність. Вона не хоче розчинятись на догоду комусь, хто стоїть зверху. Тому ми маємо ситуацію, коли молодь воліє проявляти себе в соціальних мережах, а до великої політики йти не хоче.

Я вважав, що такий феномен є наслідком нашої одвічної української хвороби — отаманщини, поки не висловив свою думку на засіданні National Endowment for Democracy у Вашинґтоні. Там мені сказали: «Ні, дорогенький. Це не український феномен, він стосується всієї цивілізації». І під час «Революції парасольок» у Гонконґу, і під час руху Occupy у Сполучених Штатах Америки — всюди молодь не хоче визнавати одного потужного лідера, коритись йому. Молодь усюди хоче проявляти індивідуальність і свою власну візію.

Отже, питання перше: як зробити так, щоб водночас і пошанувати цю вашу (молодих лідерів. — Z) характерну рису, і увиразнити присутність молоді в політичних структурах? Адже якщо ви не будете впливати на процес прийняття рішень у державі, вам зададуть такого життя, якого ви не стерпите.


Завдання друге: субідентичності повинні співпрацювати

Можливо, ви чули про «Ефект Медичі». Він так називається, бо описує феномен, який стався в Італії в епоху правління роду Медичі. До тодішньої Флоренції з'їжджалися представники різних видів мистецтва, заходили до таверн, частувалися, спілкувались, ділились новими ідеями. І від цього міждисциплінарного поєднання, на стикові різних ідентичностей, які аналізували спільну проблему, відбувся творчий спалах: кожен митець отримав нові ідеї і, як результат, процвітало мистецьке життя Флоренції.

Я прочитав про «Ефект Медичі» недавно, але відчуття, що саме це потрібно Україні, в мене є давно. Територія нашої країни є природним місцем зустрічі різних субідентичностей: галичани не подібні до слобожанців, слобожанці до волинян… Кожен наш реґіон — окрема субідентичність.

Отже, питання друге: яким чином зробити, щоб усі наші субідентичності зустрілись за умовним круглим столом і змогли вільно, з пошаною говорити одна до одної, не претендуючи на те, що хтось є кращим чи правильнішим українцем?

Кожен, хто був на Майдані, бачив, яка креативність, які духовні розкоші виникали саме завдяки зустрічі представників різних реґіонів. Подумайте над проблемою ви, бо моє покоління вже того не реалізує — воно сповнене стереотипів про те, хто кращий, а хто гірший. Ваше покоління ще не має цих стереотипів, тож ви можете створити «Ефект Медичі».


Завдання третє: брехня не може дорівнювати правді

Сьогодні лідер повинен вирішити одну з найважливіших проблем часу: неспроможність відрізнити правду від брехні.

Чому зараз люди неспроможні розрізнити ці дві речі? По-перше, тому, що ми є людьми постмодерну, а постмодернізм народився з уявлення, що ніхто не має абсолютної правди і всі частково праві. І якщо ми хочемо встановити правду, мусимо зібрати всі опінії — тоді правда буде десь посередині.

Що стається, коли до такої системи приносять цілковитий фейк, свідомо сконструйовану неправду? Цю брехню починають розглядати як повноцінну опінію, що має таке саме право на існування, як «часткова правда».

По-друге, за часів моєї молодості можна було почути правду, якщо обійти «глушилки», поставлені Радянським Союзом, притулити вухо до радіоприймача й послухати, скажімо, «Голос Америки» чи «Радіо Свобода». В тому, що я чув, я міг упізнати правду. Тепер, коли інформація циркулює вільно, в час, коли є інтернет, чому росіяни неспроможні встановити правду в російсько-українському конфлікті? Бо вони сприймають правду, яку їм говорять українці, як свідомий злий намір їх обдурити. Путін і Сурков придумали геніальну річ: коли знівельована спроможність людини самотужки розрізнити правду і брехню, «глушилки» не потрібні.  

По-третє, брехню або дурницю можна леґалізувати, передусім у соціальних мережах. Недавно в американській пресі я прочитав блискучу статтю про закономірність, яка ще десять-двадцять років тому чітко діяла в суспільній системі: якщо хтось вихопився з дурнуватою тезою, достатньо було двох-трьох авторитетів, що виступили б із спростуванням, і вже ніхто в ту дурницю не вірив. Тепер, коли один запостив на фейсбук цілком мудру думку, а другий — або цілковитий фейк, або дурницю, в яку він щиро вірить, починається дискусія. І обов'язково знаходяться люди, яким подобається друга, дурнувата теза. Вподобання, поширення, «підтримую його» — і все, дурницю леґалізовано.

Не можна, щоб світ залишався в такому стані. Мусять знайтися лідери, які будуть приймати правильні рішення, і вони мають приймати ці рішення на основі правди.


*Думки, виголошені на зустрічі в межах Зимової школи лідерства, яка 10–14 січня 2017 року тривала в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету.
До публікації підготувала Анастасія Стьопіна
03.02.2017
http://zbruc.eu/node/61837

Найбезглуздіше, що вигадали російські пропагандисти про Європу у 2016 році
11 Лютий 2017


Політична карикатура Євгенії Олійник


Президент РФ Володимир Путін стверджує, що то не в його країні, а в Європі провідні медіа ведуть інформаційні війни і стали інструментом маніпуляції громадською думкою.

Тим часом прокремлівська фабрика дезінформації працює понаднормово на те, щоб підірвати основи європейської демократії, пишуть у своєму блозі Якуб Янда та Ільяс Шарібжанов з Аналітичного центру «Європейські цінності».

Упродовж 2016-го російські ЗМІ активно просували ідею, що європейські політики не дослухаються до простих людей, акцентували на розбіжностях між державами-членами ЄС, натякали, що європейці не допоможуть Україні. Така інформаційна атака на Європу, переконані Янда та Шарібжанов, може мати для неї серйозні довгострокові наслідки, проторюючи шлях до влади політикам і партіям, що виступають проти ЄС. Тож експерти вважають за необхідне виокремити основні наративи, створені офіційною Москвою, й розвінчувати перелічені нижче міфи.

Міф 1: Європейці хочуть визнати Крим російським, та високопосадовці ЄС не дають

Рішення регіональної ради в Італії про «визнання» анексії Криму стало доволі гучною новиною для рупорів російської пропаганди. Розповіді про це мали наводити на думку про поступову відмову Європи від статусу-кво з санкціями.

Те, що місцева влада в Італії висловилася за те, щоб Крим був визнаний російським, презентували як голос народу на противагу позиції єврочиновників. Але навіть якби європейці дійсно хотіли визнати Крим російським, то це потрібно було б робити на національному рівні, а не на рівні місцевої громади, чий вплив на міжнародній арені практично нульовий.

Міф 2: Україна – не Європа

Офіційний телеканал російських військових «Звезда» опублікував матеріал із посиланням на інтерв’ю міністра внутрішніх справ Польщі, в якому мовиться, що та планує побудувати стіну, щоб не впускати на свою територію українських біженців.

Проте насправді в тому інтерв’ю ні про яку стіну взагалі не йшлося – лише про зміцнення прикордонної служби Польщі.

Тут експлуатують подвійний наратив: європейці виявляють ворожість щодо України, а це означає, що Україна належить до «російської сфери», а не загальноєвропейської сім’ї; водночас існує складна і неоднозначна історія польсько-українських відносин, яка лише посилює ідею російсько-української єдності, мовляв, Росія та Україна більш споріднені за мовою, культурою і релігією, ніж Україна та Польща.

Міф 3: Латвійці – невиправні фашисти

У смерті російського військового Арсена Павлова на прізвисько «Моторола», який здобув визнання як один з найбільш помітних сепаратистських бойовиків на Донбасі, звинуватили латвійського кілера.

Тиражуючи це повідомлення, російські ЗМІ підкреслювали роль, яку латиші зіграли в історії Росії, згадуючи латиських стрільців, які боролися на боці більшовиків у перші роки після більшовицької революції 1917 року в обмін на незалежність своєї країни. Російські ЗМІ полюбляють нагадувати своїй аудиторії, що латиші вбивали росіян або за влади більшовиків, або як члени військ Ваффен-СС, щоб делегітимізувати і, можливо, навіть знеособити їх як невиправних фашистів. Хай там як, а повідомлення про те, що «Моторолу» вбив громадянин Латвії, виявилися сфальшованими.

Міф 4: Через міграцію Європа стоїть на порозі Армагеддону

Імміграцію у Європу зображають як силу зла, що незабаром знищить «слабкі» європейські країни. Наприклад, провідний у Росії державний телеканал «Россия-1» порівняв новорічне насилля іммігрантів над місцевими жінками у Кельні з «Кришталевою ніччю» німецьких нацистів.

Російські ЗМІ намагалися не змарнувати нагоди наголосити, що правопорушники мали статус біженців або іммігрантів, навіть якщо вони насправді були громадянами ЄС. Наприклад, громадянин Болгарії, який ударив жінку в берлінському метро, був згаданий як «араб», що не відповідало дійсності.

Найбільш резонансним був фейк про російськомовну дівчину на ім’я Ліза, яку нібито зґвалтувала банда біженців. Ця історія запустила цілу кампанію з участю російських ЗМІ, російськомовної меншини в Німеччині і міністра закордонних справ Росії з тим, щоб «викрити» нібито спроби уряду канцлера Анґели Меркель завуалювати злочини, які коять біженці та іммігранти.

Насправді ж цю історію, яка виявилася неправдивою, поширила сумнівна Facebook-група Anonymous.Kollektiv та веб-сайт Asylterror, що висловлює негативні коментарі на адресу біженців. Історії з цих двох джерел дещо відрізнялися одна від одної, а пошуки згаданої в них жертви виявилися безрезультатними. Згодом берлінська поліція спростувала ці повідомлення.

Міф 5: У міграційній кризі винні Меркель, Олланд і ЄС

Історія про зґвалтування австрійського хлопчика іракськими іммігрантами чимсь схожа на кампанію Росії проти Німеччини і політики Меркель. Цього разу російський телевізійний «Первый канал» повідомив, що обвинувачений був виправданий австрійським судом, тому що він «не зрозумів», чи хлопчик був згодний на статевий акт, через недостатнє знання обвинуваченим німецької мови і його «сексуальну надзвичайну ситуацію». Австрію зобразили тут як жертву нерозумної європейської політики.

Це ще один приклад кримінальної справи, деталі якої перекручуються каналами кремлівської пропаганди й використовуються для досягнення його політичних цілей. Насправді ж обвинувачений у зґвалтуванні залишається під вартою, поки не почнеться повторний розгляд, в якому йому світить ще суворіше покарання.

Міф 6: Вбивство парламентаря з Британії Джо Кокс здійснили, щоб розгойдати ситуацію довкола референдуму про Brexit

Російський «Первый канал» порівняв убивство парламентаря з Британії Джо Кокс зі вбивством Бориса Нємцова в Москві, натякаючи, що, ймовірно, до смерті політика, яка загинула незадовго до референдуму про Brexit – вихід Великобританії з ЄС, – мав стосунок уряд цієї країни. Інцидент буцімто мав схилити громадськість проголосувати за те, щоб країна залишилася у складі ЄС.

«Первый канал» вочевидь знову вдався до теми «сакральної жертви», схожої на ту, якою він послуговувався, коли пояснював причини вбивства Бориса Нємцова і Олександра Литвиненка, звинувачуючи західні спецслужби у спробах дискредитувати Росію. У цьому випадку, за версією російських медіа, метою було дискредитувати кампанію за Brexit. Однак доказів цього нема. До того ж, як показали результати самого референдуму Brexit, вбивство не мало визначного впливу на думку суспільства, тож це лише додає сумнівності цій конспірологічній теорії.

Над матеріалом працювала Ярослава Куцай
http://www.radiosvoboda.org/a/28302791.html

Які регіони дійсно годують Україну, і які з них приносять найбільшу валютну виручку.
П'ятниця, 10 лютого 2017

Ще не так давно частина українців була твердо переконана в тому, що "Донбас годує Україну". Цей міф народився із тих міркувань, що переважно на Сході зосереджена промисловість.

Подібні тези раніше звучали на бізнес-форумах, з найвищих політичних трибун та навіть в урядових кабінетах, робочий клас вбирав ці меседжі як губка. А потім виявилося, що "годувальник Донбас" отримував з держбюджету майже вдвічі більше, аніж відраховував.

Ще один аргумент на користь такої риторики — метал, руда і продукція хімпрому, які також переважно вироблялися в східній частині країни, були основним постачальником валюти в Україну.

Проте часи змінилися і "металевих" мільярдерів замінили "аграрні". Починаючи з 2014 року пальма першості належить аграрній галузі. І зараз витягують український експорт з прірви уже не корисні копалини, а продукція, вирощена на землі.

Темпи зростання фантастичні. За словами заступника голови Мінагрополітики Ольги Трофімцевої, експорт українських аграрних та харчових продуктів перевищив 15,5 млрд доларів за минулий рік —  42,5% від загального експорту країни. У 2015 році — 38%, у 2014 — 31%.

Отже, Україна з кожним роком все більше перетворюється на справжню аграрну країну. З новими героями і "годувальниками". Тож ЕП вирішила нарешті дати відповідь на хвилююче питання "які регіони дійсно годують Україну?"

"Зернові" монстри

У 2015-2016 маркетинговому році Україна встановила декілька нових рекордів. Перший — експорт 39 млн тонн зерна, попередній рекорд у минулому сезоні був побитий на 13%. Ймовірно, що ненадовго, адже у сезоні 2016-2017, за прогнозами уряду, це досягнення  буде перевершене.

Врожай — рекордні 65,9 млн тонн. Лідери у зборі зернових — Полтавська та Вінницька області. На їх території виростили 17% усіх зернових країни за 2016 рік. Хоча, насправді, частка цих регіонів у вирощенні зернових, навіть порівняно з 2013 роком, суттєво не змінилася — вони традиційні лідери галузі.

Що ж до Полтавщини, то її мешканцям уже можна висувати свого кандидата на посаду президента і створювати свій клан. Враховуючи, що на території області чимало нафтогазових свердловин і гірничо-збагачувальні комбінати, Полтавщина може оголошувати себе "першою" годувальницею країни.  

"Олійниці" країни

Однією з найбільш вагомих складових аграрного експорту є зовнішня торгівля соняшниковою олією. Протягом 2011-2016 років питома вага цієї продукції в загальній структурі експорту товарів і послуг з України збільшився з 4,6% до 10,2%.

Лідери у вирощенні соняшнику — Харківська, Дніпропетровська, Кіровоградська та Миколаївська області. Тут у 2016 році виросло майже 40% українського соняшнику.

Недарма саме компанія "Кернел", для якої експорт олії є ключовим бізнесом, була першою українською компанією, яка з початку війни зуміла розмістити єврооблігації — на 500 млн доларів.   

Хто годує Україну овочами  

2016 рік у зборі овочевих культур не став рекордним, зібрали врожаю наші аграрії на 2,2% більше, ніж минулого року. Одноосібним лідером тут є Херсонщина. Після окупації Криму її частка у вирощенні овочів зросла з 11,8% до 13.6%. Факт її лідерства вже давно широко використовується в рекламі продукції з помідорів.

Картопляний край

"Досить скиглити, беріть лопату і садіть картоплю, капусту…". Цей відомий вислів належить великому "класику" — екс-прем'єру Миколі Азарову. Тоді, весною 2011 році, коли його перебуванню в Україні нічого не загрожувало, він розповідав журналістам, як з жінкою в городі вирощує картоплю.

Пізніше журналісти з Forbes.ua виявили, що у сім'ї Азарова є інтереси в картопляному бізнесі, а в селі Семиполок Чернігівській області у екс-прем'єра є потужності для зберігання картоплі на 10 тисяч тонн.

Урожай картоплі, яку так полюбляв "копати" Азаров, цього року в Україні виріс майже на 5%. Але все одно менше, ніж в тому ж 2013 році. Лідери з вирощення картоплі — Вінницька, Київська та Львівська області. У цих областей у 2016 році зібрано близько 23% української картоплі. Однак, не варто забувати, що в Україні широко розповсюджене непромислове вирощення картоплі.

Цукрові лідери

Знову Вінниччина і Полтавщина в авангарді. Тут було зібрано 34% урожаю цукрового буряка 2016 року. Урожай цукрового буряку у 2016 році виріс порівняно з іншими культурами найбільше — на цілих 34,3%.

2016 рік став рекордним за багатьма показниками. До рекордного показника з експорту зернових та соняшникової олії додалася найбільша за всю історію цифра з експорту цукру — майже 466 тисяч тонн.

Україна продовжує нарощувати експортний потенціал. І якщо згадати, що аграрна продукція є основним експортним товаром України, то виходить, що "годують" Україну Вінницька і Полтавська області— як валютною виручкою, так і хлібом з олією.

Роман Кириченко
http://www.epravda.com.ua/publications/2017/02/10/620112/

Україні треба встигнути з реформами, щоб бути готовою до самостійного плавання



Європейські політики не лише висловлюють занепокоєння темпом реформ та перетворень в Україні, а й закликають США до тіснішої співпраці, щоб ефективніше просувати їх. Ті, кого можна впевнено назвати друзями України, переймаються цим не просто так. Вони усвідомлюють, що 2016 рік був дуже складним, а 2017-й принесе ще більше викликів, із якими доведеться мати справу цивілізованому світові.

Захід може погрузнути у своїх внутрішніх проблемах, про що свідчать не лише майбутні президентські вибори у Франції та постійне підживлення міграційної кризи Росією, а й зростання популістських настроїв у всьому світі. Тоді усім буде не до України та її постійних проблем.

Тому європейські політики та чиновники, прихильні до Києва, усвідомлюють, що Україні слід пришвидшити темп реформ. Бо Україна може в будь-який момент відійти на задній план порядку денного в ЄС та США настільки, що жодні масовані обстріли російських бойовиків на Донбасі не потраплятимуть в поле зору. Проте не менш ймовірним є й те, що в якийсь момент Україна може залишитися наодинці в боротьбі з путінською агресією.

Необхідно пришвидшити темп реформ

Ці люди також розуміють, що за час, який залишився до можливих пертурбацій на політичній шахівниці світу, Україні потрібно встигнути якнайбільше. Бути готовою до всього. Вони усвідомлюють, що, ймовірно, уже не матимуть змоги своїм пильним оком стежити за шулерською поведінкою влади в Україні, яка постійно норовить перетворити будь-які потенційні реформи в бутафорію, підклавши Заходу та своєму народові свиню.

Тому вони намагаються пояснити, що активістам, політикам та народові варто все менше покладатися на потенційну допомогу Заходу й готуватися до самостійного плавання, а заодно – пришвидшити темп реформ.

Так само вони й мають інші мотиви. Успішна Україна надалі зможе стати союзником ліберальних та соціал-демократичних сил в Європі, тому її успішна трансформація не лише стала б хорошим символом того, що усі програми Заходу щодо України не були марними, а й допомогою в майбутньому. Успіх України – це й успіх тих, хто довгий час їй допомагав, покращення їхнього іміджу в очах своїх виборців, що не дарма стільки панькалися з країною, яку давно російська пропаганда у світі намагається подати як пропащу та відсталу.

Попри популізм, який набирає сил довкола, Україна все ж тримається. Залишається на плаву й певною мірою є острівцем здорового глузду. Особливо шкода, що влада підриває своїми діями, тобто корупцією, довіру світу до перетворень в Україні. На шляху до реформ зроблено, хоча й недостатньо, але багато, тому буде вкрай прикро зупинитися посередині шляху й втратити здобуте. Невідомо, чи колись ще випаде подібний шанс.

Українці давно заслужили на те, щоб зайняти своє місце поміж інших європейських націй, як рівні серед рівних. Проте судять не за бажання, а за виконане. Його, на жаль, поки недостатньо, тому слід використовувати кожну нагоду – поспішати.

Назарій Заноз – політичний оглядач

http://www.radiosvoboda.org/a/28278015.html

Богдан Гордасевич · Тернопільськи педінститут
Автор правий, але як прискорити реформи з таким баластом "совків"? Коменти нижче всі характерні в тому плані: жодної підтримки для реформаторів при владі. Проблема ще в тому, що всі розумні знаходять роботу закордоном, а хто там не потрібен, бо нікчема, - той тут лишається і яко люмпен-пролетарій керує, аж розривається, а що вже критикує безмірно, сам сидячи в лайні. Раби "Совка" все гальмують в Україні, на жаль.

володимир ткачук · Українська сільгосп Академія
Для того, что бы ускорить темп реформ нужно в три шеи гнать всех этих Пець, яйценюхов, турчиновых и иже с ними. Иначе кирдык. Правда они здесь и никогда не собирались жить.

Михаил Польщиков · Kremenchuk
Находящиеся у кормушки пытаются побыть "немножко беременными"- создать видимость реформ и сохранить схемы распила бюджета. Независимо от того куда деньги предназначены, то ли на ремонт дорог, то ли на проведение АТО.А ведь терпение народа не бесконечно! Надо думать, господа, что вы в конце концов хотите предложить Украине, в отличие от "папередников".Снова те же яйца, только вид сбоку?

Nina Volkova · Працює в На пенсии
в "свободное плавание" - без пенсионеров, которые не выживают ...
Богдан Гордасевич · Тернопільськи педінститут
Пенсія така, яку заробили, а що робили поганенько, то і пенсія нікчемна. Хто вам винуватий? Кажете, що розікрали? А чому не впильнували? Хтось за вас повинен був вам догоджати, поки ви по шпаринах ховалися? - дурних немає! Радійте і цьому, що є під час війни, бо за Кучми і війни не було - і пенсії не виплачували роками!

Футболісти іспанського клубу «Бетіс» вийшли на свій черговий матч у футболках із написом «Ми всі Зозуля», щоб іще раз висловити підтримку українському гравцеві Романові Зозулі, повідомило інтернет-видання «Чемпіон».



Гравці Бетіса вийшли на матч з Валенсією в футболках "Ми всі Зозуля"

Раніше гравці команди «Бетіс» написали на підтримку свого колеги Зозулі колективного листа після того, як він опинився «поза грою» через відмову команди «Райо Вальєкано» прийняти українця у вже домовлену було оренду. Так сталося через вимоги групи ультрас «Райо» з лівацькими поглядами, які твердили, ніби Зозуля – «нацист». Тепер український футболіст, який не приховує своєї підтримки захисникам України від агресії Росії, повернувся в «Бетіс», але, за правилами, не зможе в цьому сезоні грати за жодну команду.



Після початку бойових дій на Донбасі Роман Зозуля постійно допомагає українській армії. Він також заснував благодійний фонд «Народна армія», який допомагає українським військовим. Зозуля отримав медаль «За заслуги перед Збройними силами України» від Міністерства оборони України.
http://www.radiosvoboda.org/a/news/28303920.html

Богдан Гордасевич:
Шкода, що Роман Зозуля не зможе грати в цьому сезоні через тих вар'ятів недолугих, але підтримка і поголос варті також багато чого і для його особистої популярності, і для підтримки України.
[ Читати далі ]

Володимир Українець
Google+ Ukraine
12:15 10.02.2017

ДЕЯКІ ЗАПИТАННЯ ДО ПРИХИЛЬНИКІВ БЛОКАДИ.
Я от читаю ультрапатріотичні опуси деяких українців з приводу блокади   і задаюсь питанням. Ви хочете ТОТАЛЬНОЇ війни з росією?  Як під час Другої світової війни ? Добре, але вже зрозуміло, що ми в такій війні будемо сам на сам з росією. НІхто не буде за нас воювати.  У кращому разі  нададуть зброю, та й то ще  невідомо яку. Ви розумієте, що сам на сам ми не вистоємо?  Ви розумієте що кількість загиблих на фронті буде рахуватися вже не одиницями, а сотнями кожень день?   Так, росія у результаті такої війни теж рухне. Але на той час Україна вже буде лежати в руїнах.  Тобто, тільки військовим шляхом цю війну не виграти.
Також вже зрозуміло, що і тільки політичним шляхом цю війну не виграти. Мінські угоди працюють дуже обмежено, ні на що інше ні Запад, ні росія не погоджуються.
Враховуючи, що війна йде вже майже три роки, стає зрозумілим, що ЦЕ ВІЙНА РЕСУРСІВ.  У кого швидше скінчаться ресурси, у України чинити опір, чи у росії фінансувати ДЛНР. Тобто ЦЕ ВІЙНА ЕКОНОМІК.  І ось з цієї точки зору і потрібно розглядати усі події. Якщо від блокади більше постраждає противник , тобто росія, тоді блокада потрібна. Але якщо від блокади більше постраждає економіка України, то тоді це велика псевдопатріотична дурість.  Питання перше, хтось оцінював наслідки блокади з цієї точки зору?
У протистоянні зі значно більшою  росією нам потрібно маневрувати, вигравати час, відбудовувати економіку і нарощувати міць ВСУ.  Не ДЛНР наш головний ворог (це усього лише  найманці Кремля, які будуть воювати рівно стільки, скільки Кремль буде їх фінансувати), а НЕОІМПЕРСЬКА РОСІЯ НАШ ГОЛОВНИЙ ВОРОГ. Але чомусь нікого з прихильників блокади  ну зовсім не турбує торгівля з головним ворогом - з росією. Питання друге, ЧОМУ?
Ну і третє питання. ЧОМУ деякі народні депутати бігають по рейках і ЗА ДВА РОКИ не внесли законопроект про регулювання товарообміну між Україною та тимчасово некотрольованими територіями?  Оце було б законно, відповідально перед країною і вирішувало б питання стратегічно

КОМЕНТАРІ
Сергій Ляшенко
Давно потрібно назвати війну війною, і люди зрозуміли б Порошенка. Помилки Кравчука, поміж краплями неможливо ходити. Все крапка.
Володимир Українець
+Сергій Ляшенко Так Порошенко давно і називає війну війною. Навіть на міжнародному рівні.
1 хв
Богдан Гордасевич
+Сергій Ляшенко  Прошу: назвіть війну  - війною і отримуйте для України варіант Сирії 2014 або Грузії 2008. На Кремль працюєте? Воно і видно.
58 с
Богдан Гордасевич
Правильні запитання:  операція ФСБ "Шатун" в дії, а добробатівці ясно хто.
Що дає блокада при відкритих кордонах з боку РФ? Правильно: відторгнення від України окупованих земель і людей. Тільки шкода для України та економіки. Чим думають?
58 с
Богдан Гордасевич
Автору моє шанування: добре, що є серед нас такі розумні люди, щоб українські патріоти не виглядали всі як ідіоти типу добробатівці на рейках до ОРДЛО.

ВСЕ НИЖЧЕ - МОЄ НЕШАНУВАННЯ, АЛЕ МАЮ ПОВІДОМИТИ



Львівська міськрада закликала Раду, Кабмін та президента припинити торгівлю з окупованими районами Донбасу (документ)

Львівська міськрада підтримала ініціативу депутатів з УКРОПу про звернення до Верховної Ради, Кабміну та Президента України щодо торговельної блокади Донбасу.

 10 лютого 2017
  У Львівській міськраді підтримали блокаду Донбасу За відповідне рішення 9 лютого проголосували 35 депутатів. Проект звернення на початку пленарного засідання зачитав депутат з «Українського об’єднання патріотів – УКРОП» Іван Гринда. 
У документі депутати висловили підтримку ініціативам ветеранів – учасників бойових дій в АТО, які розпочали блокаду торгівлі з терористами в Луганській і Донецькій областях. Також народні обранці наголосили, що, з урахуванням гуманітарної катастрофи, яку переживає мирне населення на сході України, всі гуманітарні вантажі в супроводі представників ОБСЄ та Червоного Хреста повинні безперешкодно надходити до громадян нашої держави. Рух решти товарів та корупційні схеми, завдяки яким фейкові «республіки», контрольовані Кремлем, наповнюють свої бюджети і фінансують війну, мають бути заблоковані.
«Вважаємо, що в умовах, коли війна, розв’язана Російською Федерацією проти України, продовжується, торговельно-економічні відносини, внаслідок яких бойовики відправляють на підконтрольні Україні території свої товари, повинні бути перекриті. Тому вважаємо торговельну блокаду ефективним способом впливу на бойовиків та їхніх російських кураторів», – йдеться у зверненні Львівської міської ради.
Львівські депутати також вимагають вжити заходів щодо посилення контролю за переміщенням осіб через тимчасово окуповану територію, провести масштабне розслідування щодо надання дозволів на оптове постачання продукції з окупованого Донбасу на територію України. Крім того, народні обранці закликають припинити переслідування ветеранів добровольчих батальйонів, які розпочали блокаду торгівлі з терористами.
«Ми, депутати Львівської міської ради, представляємо інтереси громади області, з якої було мобілізовано тисячі людей на боротьбу з агресором. Нав’язаний Росією збройний конфлікт на сході України забрав до двох сотень життів наших земляків. Ми не можемо стояти осторонь ситуації, коли для одних війна – це боротьба за свою державу, а для інших – цинічний бізнес», – йдеться у зверненні

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/society/1770607-lvivska-miskrada-zaklikala-radu-kabmin-ta-prezidenta-pripiniti-torgivlyu-z-okupovanimi-rayonami-donbasu-dokument.html

БГ: Я проти цього рішення і блокади ОРДЛО, бо це означає повне відторгнення українських земель, які ми фактично примушуємо блокадою  повністю інтегруватись в економіку РФ. Де в тому розум? А львівські псевдо-патріоти нехай заткнуться! Консульство РФ у Львові працює, банки російські як "Сбербанк России"- працюють, поїзди Львів-Москва та Івано-Франківськ-Москва ходять щоденно вщерть забиті, а тут вони знайшли де пропіаритись - Донбасу блокаду! В себе порядок наведіть спершу! І не тільки з побутовим сміттям.

Хто у Верховній Раді виконує план Кремля



У 2017 році Росія, очевидно, продовжить спроби здобути якомога більший контроль над українським парламентом та суспільством.

Для цього Кремль користуватиметься важелями впливу на медіа-ресурси, а головне – на представників вітчизняного політикуму.

Для кожного з когорти контрольованих політиків Кремль має свій чинник контролю чи мотивації: для деяких це грошові активи, політичні амбіції, а для декого – й ідейна відданість «русскому миру».

Так, лідер “Українського вибору” Віктор Медедчук продовжує виступати головним комунікатором Москва-Київ. Через нього народний депутат Сергій Тарута намагається домовитися про розморозку своїх активів, а Юлія Тимошенко – про сприяння у політичній боротьбі. У цій тріаді активним гравцем також залишається Надія Савченко, контрольована уже більше Медведчуком, аніж колишньою кураторкою Юлією Тимошенко. Тим часом партія «Опозиційний блок» розколюється через суперечку олігархічних груп впливу, цим самим здійснюючи послугу Росії – розширюючи коло проросійського електорату.

Кожному з фігурантів відведена своя архетипна роль – «представниця народу» Савченко, «прагматичний бізнесмен» Тарута і нові партії «лагідної русифікації» на базі «Опозиційного блоку».

Вектор майбутньої риторики уже зрозумілий: нприклад, 18 січня Віктор Медведчук заявив, що не варто звинувачувати представників ОРДЛО в тероризмі.

«Я неодноразово стикався з тим, що учасники переговорного процесу дають вкрай різкі оцінки своїм опонентам, дозволяють собі звинувачення, образи принизливі репліки і коментарі, називають опонентів терористами, бандитами. Як ви думаєте, чи можливий після цього конструктивний діалог? Зрозуміло, що ні», – сказав Медведчук в інтерв’ю «Аргументам і фактам в Україні».

 Тарута на банківському гачку

Позафракційний народний депутат Сергій Тарута все більше уніфікує власну політичну та геополітичну риторику із риторикою партії “Батьківщина” та її лідера Юлії Тимошенко.

Тотожний лейтмотив обидвом політикам продиктували у Кремлі – адже і Юлія Тимошенко, і Сергій Тарута мають певні зобов’язання перед російською владою.

Виконуючи їх, нині збанкрутілий олігарх сподівається, що російські суди знімуть арешт із його активів, а очільниця “Батьківщини” – що Путін знову зробить на неї ставку у майбутніх парламентських та президентських перегонах в Україні.

І Тимошенко, і Таруту пов’язує також спільний переговорник із Москвою – Віктор Медведчук. Саме він доносить прохання українських депутатів до російської верхівки та транслює основні ідеї Кремля щодо ОРДЛО і бойовиків.

Очевидно, що Сергію Таруті, якого не так давно взяли у коло ретрансляторів проросійських ідей, відвели роль “Савченко від бізнесу”: успішного колись підприємця, який втратив багато ресурсів через конфлікт на Сході і пропагує “мирне і розсудливе” повернення до старого формату роботи.

Переговори щодо Донбасу

У кінці 2016 року колишній губернатор Донецької області Сергій Тарута заявив, що вважає очільників незаконних збройних формувань “ДНР” та “ЛНР” повноцінними суб’єктами переговорного та дипломатичного процесу. Про це політик сказав у інтерв’ю в ефірі студії телеканалу News One.

Коментуючи ситуацію з врегулювання збройного конфлікту на сході України, народний депутат заявив, що, на його думку, “можливість мирного врегулювання (конфлікту на Донбасі, – ред.) є”.

“Потрібен постійний діалог. Потрібно донести людям, що це не Осетія і не Карабах. (…) Потрібно вчитися у інших країн. Якщо ми хочемо миру, потрібно сісти за стіл переговорів і не вставати. Якщо там є інші учасники, яких визнає Європа, визнає Росія, – окей, тоді ми повинні з ними говорити”, – сказав Сергій Тарута.

У цьому ж інтерв’ю народний депутат сказав, що президент Петро Порошенко узурпував ухвалення рішень щодо врегулювання конфлікту на Сході. Більш позитивно Тарута відгукнувся про Надію Савченко – адже вона є його потенційною спільницею.

Дружба з Юлією Тимошенко

Народний депутат, лідер партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко має приязні стосунки із позафракційним Сергієм Тарутою, адже так само афільована у тіньовій співпраці з Росією. Ба більше, із олігархом Тарутою вони познайомилися іще восени 1995 року, перетнувшись у бізнесі.

У жовтні 2016 року бізнесмен розповів в ефірі телеканалу NewsOne, що лідер фракції “Батьківщини” пропонувала йому вступити в ряди своєї політичної сили і стати її заступником.

“Зрозуміло, що я не політик. У мене була пропозиція вступити в партію на правах заступника Тимошенко. Була пропозиція і від “Народного фронту”, і від БП, і від “Опозиційного блоку”. Від усіх, крім “Самопомочі””, – розповів Тарута.

Політолог Руслан Бортник пояснював пропозицію Тимошенко тим, що у неї та Сергія Тарути були спільні вороги, і називав потенційне об’єднання “небезпечним тандемом”.
[ Читати далі ]