За часів тоталітарного комуністичного режиму особливого поширення в суспільстві набула версія про Київську Русь як колиску трьох братніх народів — російського, українського та білоруського. Ця версія стала частиною офіційної ідеології щодо розуміння історичного процесу виникнення східнослов'янських народностей та їхніх мов.Фальшивість і неспроможність цього «вчення» очевидні,бо воно не витримує навіть елементарної критики й суперечить здоровому глуздові. Образ «спільної колиски» невдалий уже хоч би тому, що ніхто з нормальних людей не покладе в одну колиску аж трьох дітей. Крім того, ці діти мали б бути близнюками, а, за офіційною ідеологією, російський брат проголошувався старшим, який разом з двома молодшими чомусь опинився в одній колисці. Але чи є він старшим братом насправді? Звернімося до історичних фактів.

Як було вже сказано, слов'яни у Східній Європі спочатку заселяли лише територію в межах сучасного українського Полісся та Лісостепу. Це — східна частина давньої прабатьківщини слов'ян, у межах якоїіз середини І тис. н. е. почав формуватися український етнос. Оскільки цю територію після розпаду праслов'янської етномовної спільності і далі заселяли близькі, але все ж таки різні групи слов'янських племен — більш численні склавини й менша група антів — прото українська територія була не однорідна і так само, як наприкінці першої половини І тис. н. е., виразно ділилася на два етнографічно і, вірогідно, діалектно відмінні масиви: північний і південний.

Північний масив, що охоплював Полісся, Волинь, Наддністрянщину і Прикарпаття, у загальних рисах співвідносився з територією розселення давніх склавинів. Про них розповідав у VI ст. готський історик Йордан. Нащадками склавинів були численні племена, що згодом об'єдналися в племінні союзи дулібів, волинян, деревлян, дреговичів, північних полян і частково — сіверян. Північний діалектний масив став у майбутньому основою північного наріччя української мови. 

Південний протоукраїнський етномовний масив сформувався на початку VI ст. н. е. в лісостепах Середньої Наддніпрянщини, включаючи й середні течії Сули, Псла та Ворскли, а також у Надпоріжжі, по Дніпру між Тясмином і Россю та в Прутсько-Дністровськомумежиріччі. Його еквівалентом в археології вважається пеньківська культура. Вона проіснувала від VI до другої половини VII ст. н. е. Ареалпеньківської культури чітко збігається з територією розселення антів, прояких повідомляють Йордан та Прокопій Кессарійський.

У південному діалектному ареалі, на основі якого згодом сформувалося південно-західне наріччя, виникла переважна більшість фонетичних рис, характерних лише для української мови.

Нащадки антів і склавинів на кінець VII ст. піднялися до перед державного рівня організації суспільства. Утворювані в цей час союзи племен спочатку були, очевидно, тимчасовими конгломератами різних племен або союзами дружинників різних племен під час військових походів, але з часом створювалися дедалі стабільніші союзи сусідніх племен, які поступово перетворювалися на феодальні князівства. Коли ці князівства увійшли до складу Київської Русі, повного й остаточного злиття колишніх союзів племен в один етнос не сталося, бо люди були міцно прив'язані до своєї землі традиціями предків і послідовно зберігали свої етнічні й діалектні особливості.Взаємозв'язки і взаємовпливи в той час відбувалися на реґіональному рівні, в першу чергу між сусідами. Тому поряд з консолідацією всієї держави значно інтенсивніше відбувалося реґіональне об'єднання окремих її частин: відокремлених лісами й болотами Наддністрянщини, Полісся, Прикарпаття й Волині;полоцько-смоленського реґіону; Псковсько-Новгородської землі, а згодом — і Ростово-Суздальської.

Таким чином, виникнення окремих східнослов'янських народностей, зокрема й української, відбувалося не внаслідок поділу так званої давньоруської народності на три частини, а шляхом консолідації кількох суміжних і близько споріднених груп східнослов'янських територіально-племіннихоб'єднань у компактні культурно-етнографічні масиви. У ході дальшої консолідації вони поступово переросли в українську, російську та білоруську народності. Однак консолідація східнослов'янських територіально-племінних об'єднань відбувалася не синхронно. Як свідчать археологічні джерела, різниця в матеріальній і духовній культурах між окремими пра українськими племінними союзами Півдня почала зникати ще в перед державний період у VIII—IX ст., і вXI—XII ст. Культура цих племен уже становила відносно монолітну цілісність. На відміну від неї, літописні племена лісової Півночі Східної Європи зберігали свою етнокультурну своєрідність аж до розпаду Київської Русі у XII ст. Отже,етнічні процеси на півдні Русі, який перебував ближче до візантійських центрів цивілізації і зазнавав їхніх впливів, розвивалися швидше, ніж на півночі. Через це формування українського етносу відбулося раніше, ніж у білорусів та росіян 37.

 37 Залізняк    Л. Відсклавинів до української нації. — С. 101.

Московський цар — глава колишнього Північно-Східного улусу Золотої Орди — з розпадом імперії Чінгісхана сприймався і московитами, ітатарами як законний спадкоємець монголо-татарської держави. На думку М.Трубецького, «Московська держава виникла завдяки татарському ігу. Російський цар був спадкоємцем монгольського хана. Повалення татарського іга звелося до заміни татарського хана православним царем і до перенесення ханської ставки до Москви.Навіть  персонально значний відсоток бояр та інших служилих людей московського царя становили представники татарської знаті. Російська державність... походила від татарської, і навряд чи мають рацію ті історики, які заплющують очі на цю обставину або намагаються применшити її значення»42.

Московські князі та інша знать охоче родичалися з татарськими вельможами, вважаючи за честь брати собі за жінок якщо не родичок ханів, то в крайньому разі знатних дівиць з Орди43.

 42 Трубецкой Н.С. К проблеме русского самопознания. – [Б.м.], 1927. – С.49.

Становлення російського етносу відбувалося далеко від Києва й усієї первісної Русі — Середньої Наддніпрянщини і не має до неї жодного стосунку.

Багато етнічний склад населення і своєрідність історичного процесу, що протягом значного часу тривав в умовах монголо-татарського ярма, спричинилися до того, що формування російської народності розтягнулося більше ніж на три століття (друга половина XII —кінець XV ст.) і пройшло декілька етапів. Поступово зростала територія держави, відбувався довготривалий процес формування російської мови,змінювалися духовні пріоритети і культура загалом, а все це формувало й нову ментальність усієї народності. Ця ментальність була досить своєрідною порівняно зі світосприйняттям південних русинів-українців. Росіяни в епоху Івана Грозного вже були мало чим схожі на росіян часів Андрія Боголюбського.

Характерною особливістю процесу формування російської народності було те, що в неї влився великий струмінь фінно-угорської і частково балтійської крові. Історичну роль фінно-угорського субстрату у формуванні антропологічного типу російського народу та деяких особливостей його мови й етнографічних рис визнають і самі російські дослідники (М. Покровський, В.Алексеев, Т. Алексеева, Є. Горюнова, Г. Дебець, М. Левін, Т. Трофимова та ін.).

Отже, наявний у розпорядженні вчених фактичний матеріал доводить, що «російський брат» за віком зовсім не «старший», а наймолодший. Та й у спільній колисці він ніколи не був, бо поки народився, «колиска» вже розвалилася. До Київської Русі росіяни мають ту дотичність, що їхні землі деякий час напів формально входили до складу цієї держави, і майбутні росіяни засвоїли християнську культуру Київської Русі з багатьма українськими впливами, оскільки творцем Київськоїдержави був український етнос, а також перейняли етнічну назву — Русь. Повністю має рацію відомий український історик Л. Залізняк, відзначивши, що «права Москви на історичну та культурну спадщину княжого Києва не більші і не менші,ніж права Мадрида, Лісабона, Парижа та Бухареста на історію та культуру латинського Риму.

Хронологія братерства.

1686 р. — Ліквідація автономії української церкви,незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні надцерквою, освітою і культурою. 

1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).

1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха. 

1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я.Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньоюукраїнською літературною мовою. 

1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки. 

1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).

1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві. 

1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими,«дабы... особливого наречия в оных не было».

1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні. 

1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки. 

1764 р. — Інструкція Катерини II князю О.В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління. 

1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» тапро закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.

1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні. 

1784 р. —   Русифікація початкової освіти в Україні. 

1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского языка» в Київській академії.

1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко. 

1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.

1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».

1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св.Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови,літератури та культури.

1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що булорівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

1862 р. — Закриття українських недільних і без платнихшкіл для дорослих.

1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).

1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.

1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ нароз'яснення Емського указу всім губернаторам Росії.

1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідейукраїнською мовою.

1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).

1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр.української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. — Указ сенату Російської імперії про«шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызватьпоследствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення«инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо отпреследуемых ими целей».

1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

1914 p.— Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта»,зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.

1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).

1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.

1919 р., травень—червень — Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.

1919 р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.

1919 р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.

1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А.Денікіна з України).

1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.

1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).

1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н.Махна.

1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.

1921—1923 рр. — Голод у степових районах України,спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі,унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1926 р., 25 травня      Вбивство С. Петлюри в Парижі.

1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).

1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й«розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор уКиєві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.

1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині.Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.

1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В.Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).

1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.

1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.

1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної власності», який за «присвоєння»селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.

1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового якпротест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.

1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника,доведеного до відчаю більшовицькою владою.

Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

1933 р. —  Погром українців на Кубані.

1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1934 р., 13—15 грудня — У зв'язку з убивством С.Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких —письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І.Крушельницький та ін.

1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).

1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П.Любченка.

1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У. 

1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту). 

1938 р. — Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України. 

1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі. 

1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня. 

1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВСпроти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1941 р., січень      «Процес 59» членів ОУН у Львові.

1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного,Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін.Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А.Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).

1941 р.,  30 серпня —Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.

1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис.осіб із західних областей України.

1945 р., Ув'язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.

1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.

1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.

1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець»(ця постанова була згодом підтверджена XVI з'їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).

1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).

1947 р., 3 березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів,звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв'язку з рішеннями її XVI з'їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів).

1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з'їзді в Мукачеві.

1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД білям. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).

1951 р., 2 липня — По громні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький»О. Корнійчука і В. Василевської).

1954 р., 23—26 березня — XVIII з'їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб).

1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.

1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР,ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів,семінарій).

1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС«Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти»,на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р.,спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДББ. Сташинським.

1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук'яненко, І. Кандиба, С. Вірун таін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук'яненкадо смертної кари.

1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС їїXXII з'їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.

1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).

1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С.Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).

1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму).

1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.

1969 р., червень — Лист українських політичних в'язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук'яненка) до Комісії охорони прав людини вООН про отруювання політв'язнів.

1970 р., січень — Судовий процес проти І.Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.

1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство)української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.

1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам'ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.

1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в'язень М. Сорока.

1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештівв Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В.Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріархВолодимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].

1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрівКПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М.Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7років ув'язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.

1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича іМ. Мариновича (засуджені 23—30 березня 1978 р. на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).

1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).

1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загально освітніх школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальнихстроків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райониРосії).

1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.

1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцієюнових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.

1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.

1981 р. — Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.

1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерстваосвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В.Марченко.

1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.

1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.

1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.

1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.

Півторак Григорій Петрович — член-кореспондент Національної Академії наук України, доктор філологічних наук, професор, зав. Відділу загально славістичної проблематики і східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. За освітою історик і філолог. Автор понад 150 друкованих праць з проблем етногенезу слов'ян, історії й діалектології східнослов'янських мов, етимології,білорусистики, культури мови, у тому числі 5-ти монографій. Один з авторів«Етимологічного словника української мови» в семи томах (написав близько 3500 етимологічних статей). Рецензії на його праці друкували часописи Білорусі,Болгарії, Чехії, США. Учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій, симпозіумів, конґресів. Лауреат премії ім. І. Франка НАН України(за цикл праць з етногенезу східних слов'ян, 1995). Працював також у галузі літературознавства, публіцистики і художнього перекладу.

Завантажити книгу 

Походження українців, росіян, білорусівта їхніх мов

http://files.i.ua/user/2583938/57068/

http://www.ex.ua/view/18050371?r=28731,23778

 

 

А також влаштувався на роботу за підробними документами. Це випливає із судового вироку відносно керівника відділу внутрішньої безпеки обласної  Іввано-Франківської ДПС Василя Строїча.   

Начальник відділу внутрішньої безпеки державної податкової служби Івано-Франківської області Василь Строїч виявився ідейним послідовником Остапа Бендера. Нещодавно журналіст Руслан Коцаба оприлюднив результати свого розслідування і, зокрема, шокуюче судове рішення, яке пролило світло на причини стрімкого кар’єрного росту податківця.

Строїч вважається одним з «хрещених батьків» мафії Івано-Франківська. Раніше він був замішаний у скандалі з нібито вимаганням грошей у місцевих підприємців, взамін обіцяючи їм надійний «дах» зі сторони правоохоронних органів. Також за чутками він є «чорним касиром» Партії Районів на Прикарпатті. Але то все – непідтверджена документально інформація. Інша справа – судове рішення, яке протягом 13 років (!) старанно приховувалось від громадськості, а особливо, обласного керівництва МВС і ДПА. Тим не менше, вкотре переконуємося, що усе таємне рано чи пізно стає відомим.

Івано-Франківський міський суд у своєму вироку від 1999 року встановив, що Василько Строїч філігранно підробив власний військовий квиток, трудову книжку і за цими «документами» влаштувався до органів внутрішніх справ. Визнаний винним, нинішній керівник служби внутрішньої безпеки обласної ДПС так і не відсидів тоді свій «зароблений» у суді один рік в колонії, бо був звільнений за амністією, як батько двох малолітніх дітей.

Окрім того, судом було встановлено, що кмітливий Вася Строїч жодного дня не служив у Збройних Силах, навіть банальним свинопасом у армійському свинарнику чи хоча б єфрейтором у військовій лазні. Подейкують, що саме на той період активізувалася його бізнесова «жилка» до торгівлі модними тоді дерев`янними масажерами до автомобільних крісел. Можливо, саме ці навички допомогли йому здійснити блискучу кар`єру з рядового опера ОБХСС до заступника начальника Державної Податкової Адміністрації Івано-Франківської області?

Під великим питанням і достовірність його диплому про заочну вищу освіту, бо хіба встигнеш одночасно торгувати знаменитими косівськими яблуками чи гуцульськими сувенірами і одночасно «гризти граніт науки»?

Сьогоднішня всемогутність високої державної посади Василя Строїча дозволяє йому уникати відповідальності та «обростати» новими та впливовими покровителями. Зміна політичної коньюктури у Івано-Франківській області теж ніяк не хвилює нашого горе-захисника «податкової цноти» у обласному підрозділі фіскального відомства пана Клименка, головного податківця України. Про вплив «сірого кардинала» мафіозного Прикарпаття свідчить і те, що скандальну новину про його судимість не наважилося опублікувати жодне місцеве видання.

Опоненти, які намагаються привернути увагу правоохоронців до бурхливої бізнесової діяльності цього «податківця», одразу потрапляють під жорсткий репресивний каток ДПА-УБОЗ-СБУ-Прокуратури. Ось свіжі приклади:

http://oko.if.ua/2012/08/27/49979/ 
http://oko.if.ua/2012/04/10/47202/  
http://oko.if.ua/2011/12/09/43360/

Як бачимо, реальні громадяни прямо звинувачують Василя Строїча у рейдерстві, вимаганні та розкраданні майна. Але кругова порука між правоохоронними органами разом з негласною підтримкою Партії Регіону створили для податківця-перевертня тепличні умови існування.

До речі, син Строїча Олександр, що за дивним збігом та сімейною династійною традицією працював старшим оперуповноваженим в УБОЗі, зараз знаходиться у розшуку по справі викрадення державного майна на 980 тисяч гривень. Причому, як кажуть очевидці, не надто переховується від правоохоронців.

Комфортно високому чину податкової міліції і на посаді керівника депутатської комісії дотримання законності та правопорядку. Адже керівник боротьби із корупцією податківців Прикарпаття має потужний «дах» з Києва у вигляді одіозного нардепука-регіонала Василя Чуднова, який, подейкують, регулярно прикриває його кримінальну діяльність.

Схоже, «бєспрєдєлу», який відбувається на Прикарпатті, можуть позаздрити навіть братки з «чісто канкрєтного» Донбасу. Бо ж, незважаючи на шлейф криміналу, який тягнеться за Строїчем, він і досі (!) не звільнений з посади начальника внутрішньої безпеки обласної податкової. Воно й не дивно. Хіба хтось сумнівався в тому, що судові рішення для команди Януковича нічого не значать? Схоже у них там все навпаки: якщо відсидів, значить наш пацан. І всюду будєт Донбас, як пишуть підлітки на парканах десь у Галичині…

Мимоволі напрошується дати діагноз владі, де працюють-ламають людські долі ось такі «проффесіонали» із підробними трудовими книжками, військовими квитками та «високими» моральними якостями. Ця влада смертельно хвора, і хвороба ця - корупційно-кримінальний рак. Посадивши уркаганів замість холодних нар - у теплі офісні крісла, Партія (чісто канкрєтних) Районів лише прискорює свою політичну смерть. Адже саме отакі строїчі і показують народу її справжнє обличчя.   

Станіслав Полянський


 Фотокопії скандального вироку

http://forbes.ua/ratings/people

24 листопада Україна та світ згадають мільйони вбитих геноцидом

 Україна готується до 79-х роковин Голодомору. Цьогорічна громадська кампанія має на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті. Заходи пройдуть у Києві, обласних центрах України та 32 країнах світу.
В Києві акція розпочнеться 24 листопада о 14:00 з ходи від станції метро Арсенальна до Національного меморіалу пам’яті жертв Голодоморів.
О 16:00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання із вшанування пам’яті жертв Голодомору.
В рамках загальнонаціональної акції «Запали свічку пам’яті» мільйони українців запалять свічки у своїх вікнах.
Цьогорічна громадська кампанія має на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті. «Коли вбивали голодом, поділитися хлібом — був подвиг. Долі цих людей нагадують нам, що героїзм можливий завжди», — говорить історик, член Громадського комітету Володимир В’ятрович.
Історик, член Громадського комітету Володимир Тиліщак встановлює імена таких рятівників. «Ми недостатньо знаємо про мужні, людяні діяння у ті роки, — розповідає Володимир Тиліщак. — У той жахливий час голодного мору, коли людина ламалася фізично й психічно, доводилася до останньої межі існування та втрачала людську подобу, залишалися ті, що вистояли. Серед хаосу, безконечної черговиці смертей і страху продовжували жити люди, що не злякалися, не втратили благородства і простягнули руку допомоги іншим».
Незважаючи на цензурування Міністерством освіти підручників історії, відомі українські науковці проведуть серію Уроків пам’яті для школярів і студентів, присвячених подіям 1932—1933 років.
Нагадаємо, що громадськість організувалася для ініціювання пам’ятних заходів, бо переконана: остаточне та безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні і найбільшого з них — геноциду 1932—1933 років — запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.
До складу комітету увійшли 37 знакових постатей у науковому, мистецькому та громадському житті країни: Ольга Богомолець, В’ячеслав Брюховецький, Володимир В’ятрович, Володимир Василенко, Іван Васюник, Василь Вовкун, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, єпископ Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Олександр Іванків, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Василь Марочко, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Володимир Тиліщак, Ігор Юхновський


Програма вшанування пам’яті жертв голодоморів у Львові

 Програма передбачає проведення 24 листопада у Львові та в області скорботних заходів, зокрема біля пам’ятної таблиці «Жертвам комуністичного терору, які загинули від голоду в 1946-1947 рр.» на Підзамче, біля Пам’ятного знака жертвам
Голодомору та політичних репресій, на площі біля пам’ятника Т.Шевченку та концерту-реквієму у Львівській обласній філармонії (вул. Чайковського, 7). Заходи розпочнуться поминальними богослужіннями у всіх храмах Львова та області.
Програма
15.00 – Покладання квітів до пам’ятної таблиці «Жертвам комуністичного
терору, які загинули від голоду в 1946–1947 рр.» (залізнична станція
Підзамче), запалення лампадок.
15.15 – Покладання квітів та композиції з пшеничних та житніх колосків
до Пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій (пр.
Чорновола).
15.40 – Екуменічна молитва за загиблими під час голодоморів біля
пам’ятника Т. Шевченкові.
16.00 – Хвилина мовчання та початок акції «Засвіти свічку».
17.00 – Реквієм пам’яті жертв Голодомору в Україні у Львівській
обласній філармонії.

Голова Львівської обласної ради Олег Панькевич закликає жителів

Львівщини долучитися до вшанування пам’яті загиблих від голодоморів – засвітити свічки на центральних площах міст і сіл та у вікнах будинків, а також зупинити роботу на підприємствах та рух транспорту під час хвилини мовчання.

Президент вшанував пам'ять жертв голодоморів в Україні

Напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів Президент України Віктор Янукович віддав шану померлим під час Великого Голоду.

У Національному музеї «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» в Києві Глава держави встановив символічну композицію з квітів і колосків до скульптури «Гірка пам'ять дитинства». Також Президент поставив запалену лампаду до «Свічки пам’яті».

Участь у церемонії вшанування пам’яті жертв голодоморів взяли Прем’єр-міністр Микола Азаров, голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк, представники дипломатичного корпусу та громадськості.

У церемонії також взяли участь Президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко.

Присутні вшанували пам'ять померлих хвилиною мовчання.  

У День пам’яті жертв голодоморів Президент України звернеться до народу24 листопада, в День пам'яті жертв голодоморів, Президент України Віктор Янукович звернеться до Українського народу.

Звернення Глави держави розпочнеться на Першому національному о 19:30. У символічний час, о 19:32 розпочнеться хвилина мовчання за загиблими під час Великого Голоду, трагедії, що сталася 80 років тому - у 1932-1933 роках.

У День пам'яті жертв голодоморів звернення Президента України також транслюватимуть інші національні телеканали.

http://youtu.be/y55siFDcqy8

Вийшла нова книга Валерія Гнатюка. Тираж невеликий, 500 екземплярів, видано без спонсорської допомоги на кошти автора. 200 екземплярів вже забрано з типографії, 300 автор має ще викупити. Якщо хто хоче придбати собі цю книжечку, формат розміром з долоню, 280 сторінок, то пишіть, щось придумаєм...

Суперечки про те, яка мова краща чи розвиненіша — безплідні. Як і про те, яка має уживатися на тій чи іншій території. Зрозуміло, що мова корінної нації. Адже кожна мова формувалася і розвивалася протягом століть, а то й тисячоліть, тож саме вона відповідає характеру, способу життя, ментальності даного народу. Зречення материнської мови не таке вже й нешкідливе, як здається багатьом апологетам русифікації і дебілізації України.

Варто послухати хоча б авторитетних і мудрих людей. Бажано закордонних. Адже ще з часів Тараса Шевченка ми звикли, що "німець... нашу історію нам розкаже".

У 1995 році в Україні побував китайський філософ і мудрець Ці Он. Він вивчав історію і культуру нашого народу. Покидаючи Київ, залишив для українців своєрідний маніфест, духовну настанову, план діянь. Переклавши, цитую за тодішньою публікацією в "Интересной газете".

"Ви, українці, дурний і невігласний народ! Космос послав вам грізне попередження - Чорнобиль, але ви так нічого і не зрозуміли. Як і століття тому, ви продовжуєте мавпувати й шукати істину в чужих землях; ви, знайшовши рятівну незалежність, продовжуєте перебувати в духовному рабстві.

І якщо три століття тому умами вашої інтелектуальної еліти володіла Варшава, то сьогодні її погляди звернені на Москву чи ще далі - за океан, на Нью-Йорк ...

Як і раніше, ви люто нехтуєте і знищуєте все рідне і материнське: мову, культуру, звичаї і звички. А ВАША Ж МОВА - ЦЕ ЧАРІВНИЙ КЛЮЧ ДО ВІЧНОСТІ, своєрідний звуковий пароль "Сезам", за допомогою якого ви зможете відкрити потайні двері Всесвіту.

Невже ви досі не звернули увагу на те, що підкорені кимось народи, що користуються в побуті нерідними мовами, складають країни так званого третього світу - Африканський континент, Латинська Америка.

Якщо сон розуму триватиме - вас чекає сумна доля - тих, що відреклися від Великого Материнського Начала - спочатку духовна, а потім повільна, тягуча віками, фізична смерть.

Вихід один - нарешті припинити займатися самогубством. Ви, українці, повинні нарешті подолати згубну для вас тягу Московської цивілізації і вийти на власну орбіту з центром тяжіння в Києві... Не сподівайтеся на добробут і процвітання вашої країни до тих пір, поки в Полтаві і Харкові, Черкасах і Запоріжжі звучить неукраїнська мова ... "

Що ж, краще не скажеш. Залишається тільки дивуватися, як людина "зі сторони" дала такий точний аналіз нашої дійсності. Коли ж у нас з'явиться своя мудрість?

 

Олександр ГУНЬКО

gazeta.ua

Назвав так, бо не хочу, щоб мене за панікера вважали... Просто зрозумів сьогодні (ясніше, ніж до того), що справи в Україні не просто погані, не просто ДУЖЕ погані, а фініш... Вірніше, фінішна пряма... Практично нема шансів ні в "Свободи", ні в комуняк (нехай би вже і вони)...Партія Регіонів - це ніщо, ширма... Капець підкрадається зовсім з іншої сторони... І порівнювати з Бєларуссю з її Лукашенком теж недоречно, там насправді все о'кей...Фініш вже видно, останні активи діляться між мамонами... А там - "ти чий будеш?!...

ZAXID.NET

                        Шел пятый год президентства Януковича…
   Весна… Начали питаться голубями. Они вкусные и полезные. Кора деревьев пригодна
в качестве приправы и заваривания чая. Давно хожу пешком, узнал очень много нового
и интересного о своём городе и его архитектуре.
    На день рождения закололи дворняжку. На балконе валяются вверх тормашками засоленные
воробьи. Сам себе шью одежду. Узнал как плести лапти.
    Моюсь раз в месяц, разжигаем костер во дворе и греем в ведрах воду. Газ давно не по-карману
и газовую трубу давно вырезали. Пару раз удалось поймать рыбу. Варю бражку и ставлю квас.
    Чайный гриб - тоже хорошо. Думаем с женой взять кредит на двоих и купить велосипед. Воздух
в городе становится чище, редкие машины удивляют детвору. Город пустеет. Вчера видел, как мимо проезжал президент на своей карете.
    Собираемся натаскать с женой земли в квартиру и посадить картохи. Очень хочется картохи...
Давно не ел этого изысканного блюда – картоха…. Вареной картохи… жареной… печёной...
Говорят президент ест картоху каждый день, но мы с женой не верим, уж больно сказочно это
звучит: картоха каждый день.
    С нетерпением ждем лета… Тараканов дома нет... Последнего съели еще в сентябре 2013 года...
Комары к нам залетать боятся, наши вены всасывают их через их же хоботок! Перелётные птицы
пролетают над моим городом только на высоте 12 000 метров, ниже боятся... народ допрыгивает!
    Жабы весной квакают только сидя глубоко под водой! Крысы ушли из города навсегда!
    Сегодня первый раз отварил шнурки, если как следуют посолить - похожи на спагетти (хотя, что
такое спагетти не помнят даже старики...)
   Что это я разнылся… Ничего, еще потерпим. Главное русский мир и второй государственный – русский.
   Главное, чтобы не было войны и русский флот не ушел из Севастополя. Продержимся… Может наши придут. Сразу все поправится. Накормят; да-да, у них там знаете сколько нефти и газа? На всех хватит. Может и медаль дадут – «За героизм и стойкость, проявленную на временно оккупированной врагом территории» и прибавку к пенсии. Продержимся…
   Главное не дать захватить власть этим нацистам из «Свободы».
Скоро выборы… Мы с женой решили снова голосовать за Виктора Федоровича Януковича

http://www.youtube.com/watch?v=yFNdu3V3EOE