Кто бы сомневался.
4 декабря украинские и зарубежные СМИ накрыла волна хвалебных сообщений о главе Национального банка Украины Сергее Арбузове. Основным информационным поводом для этого оказалось исследование Кельнского центра межкультурного сотрудничества и коммуникации (ZIKK). В нем «25 немецких экспертов» оценили эффективность действий европейских чиновников в борьбе с кризисом. Наивысшие оценки получили канцлер Германии Ангела Меркель и президент Европейского центрального банка Марио Драги.
Но сообщение центра акцентировало внимание совсем на другом факте. «Приятным сюрпризом оказалось то, что среди глав правительств и национальных банков Восточной Европы наивысшими оценками немецких экспертов был награжден глава НБУ Сергей Арбузов за успешную борьбу с финансовым и экономическим кризисом», – написано в пресс-релизе.
Из сообщения непонятно, по каким критериям победил Арбузов и почему его первенство следует считать «приятным сюрпризом». Однако заметка, размещенная в иностранных лентах пресс-релизов на четырех языках, разлетелась по всему миру и достигла даже Индии, Таиланда, Японии, Китая и Южной Кореи.
Forbes.ua попытался разобраться, с чьей помощью проводилась пиар-кампания Арбузова в Украине и за границей.
Центр межкультурного сотрудничества и коммуникации находится в жилом доме на окраине Кельна, и о нем почти нет упоминаний в интернете. Единственное исследование, с которым «засветился» центр, было посвящено росту национализма во время президентской избирательной кампании-2010. Тогда эксперты провозгласили Виктора Ющенко и Юлию Тимошенко «радикальными националистами» и посоветовали Украине развивать «права регионов». Интересно, что об опасной тенденции заявили 76% из двадцати опрошенных центром экспертов. Такой же процент неназванных специалистов в 2012 году объявил Сергея Арбузова лучшим борцом с кризисом в Восточной Европе.
На сайте организации гордо написано, что в 2008 году центр получил Liberty Foundation Award. Удивительно, что молодая организация (ее домен был зарегистрирован в конце августа 2008-го) смогла сразу же получить награду. Впрочем, о Liberty Foundation Award информации найти не удалось. Зато известно, что в Украине существовала организация с таким же названием – «Фонд свободы» (в переводе – Liberty Foundation), президентом которого был Игорь Дементьев. В первой половине 2000-х он исследовал социальную роль женщин, предрекал провал «Блока Юлии Тимошенко» на выборах-2002 (как оказалось, безосновательно) и призывал МИД спасаться от мигрантов.
Сейчас Дементьев работает исполнительным директором Центра межкультурного сотрудничества и коммуникации, который и признал Арбузова лучшим руководителем центробанка в Восточной Европе. Переехала в Кельн и еще одна сотрудница и экс-руководитель «Фонда свободы» Антонина Синявская – на нее зарегистрирован сайт центра. Сам Дементьев неохотно говорит как об украинском прошлом, так и о работе в Германии. «В немецком языке есть хорошее слово jain – то есть ja и nein, «да и нет». Я к Украине имею непосредственное отношение, но формально – уже нет», – туманно ответил он корреспонденту Forbes.ua. По его словам, с «Фондом свободы» он уже «напрямую не сотрудничает».
Еще меньше известно о председателе правления центра Юлиусе Кесине. Его имя упоминается только в контексте двух вышеупомянутых исследований центра. Вечером 4 декабря господин Дементьев пообещал Forbes.ua выслать детальные материалы исследования и список экспертов. Но утром 5 декабря корреспондент издания получил письмо от сотрудника центра Петера Купершмидта с отказом. «Приоритетное право на публикацию детальных результатов интересующего Вас исследования уже предоставлено другому изданию», – указано в нем. Издание в письме не называется.
По словам источника Forbes.ua в Администрации президента, пиар-кампанию развернул сам Сергей Арбузов, который хочет посоревноваться за кресло премьера с Николаем Азаровым. Его позиции несколько ослабли после неудачной попытки «протащить» закон о введении 15-процентного сбора в ПФ с продажи валюты физлицами. «Чтобы как-то «отмыться» в глазах Януковича, Арбузов на скорую руку развернул новую пиар-кампанию, и в ход пошли «иностранные» эксперты. В частности решили сделать акцент на том, что Арбузов, в отличие от Азарова, разбирается в финансах и пользуется авторитетом на международной арене», – заявляет источник.
Сотрудники пресс-службы Нацбанка будто бы даже получили задачу «отработать» издания, в которых можно купить соответствующие рейтинги и разместить статьи, а также разместить в городах лайтбоксы с портретом главного банкира страны. «Эти комментарии, в том числе из-за рубежа, должны стать сигналом для Виктора Януковича, что Арбузов – единственный, с кем готовы говорить за рубежом сегодня, в условиях внешнеполитической изоляции», – добавляет источник Forbes.ua.
"ОБКОМ" http://obkom.net.ua/news/2012-12-05/1855.shtml
Олена Степанів - одна з тих славетних жінок в історіїУкраїни, котра багато зробила для незалежності нашої держави. Її ім’я ставлятьпоряд з такими жінками, як Маруся Чурай, Олена Теліга, Настя Лісовська. Цюнапрочуд сміливу і стійку дівчину зі священичої родини не лякали ніпереслідування, ні мордовські табори. Вона відважно стояла в рядах січовогострілецтва.
Олена Степанів народилась у 1892 році, випускниця Львівського університету.Саме там вона познайомилась з багатьма молодими українськими патріотами, яківідвідували молодіжні військові формування в очікуваній у майбутньому боротьбіза незалежність нації. 13 січня 1915 року австрійська газета ”Neues WienerTagblatt“ опублікувала величезну статтю про Олену Степанівну з її портретом напершій сторінці і описом як українська молода жінка-патріот відважно боретьсяна фронті Першої Світової Війни. В зимовій сомпанії 1914-1915 рр. В Карпатахвона в складі 2-го батальйону УСС прийняля участь в рейді по тилам російськихпозицій, ціль котрого була розвідка і потреба відвернути увагу від основнихсил. Кожного дня батальйон долав в горах, при нелегких зимових умовахпересування, до 60-ти кілометрів. 10 листопада 1914 року командир австрійськоїдивізії генерал Флейшман, котрому були підпорядковані й Українські СічовіСтрільці, вручив медалі ”За хоробрість “ 2 класу двом жінкам УСС – СофіїГалечко і Олені Степанів. В травні 1915 року Олена Степанів була призначенакомандиром стрілецького відділу (40 чоловік) у 2-му батальйоні і прийнялаучасть в боях на схилах гори Маківки, де російські війська були розбиті тавідкинуті назад. Наприкінці травня 1915 року їй присвоєно звання хорунжого(молодшого лейтенанта) і нагороджено срібною медаллю ”Tarferkeit“. Трагедійнимвипадком 31травня в запеклих затяжних боях вона разом з групою інших українцівпопала у ворожий полон і провела тяжкі для неї дні у російському таборі длявійськовополонених в Оренбургу, а потім у Ташкенті, де відсутні булиелементарні норми санітарії. І тільки в липні 1917 року, дякуючи стараннямЧервого Хреста, вона була звільнена і через Петербург, Фінляндію, Швецію іНімеччину дісталася до Відня. Столиця зустріла її почестями як героїню війни.Восени 1917 року Олена Степанів повернулася в Легіон УСС щоб зустріти свогонареченого – сотника (капітана) артилерії Романа Дашкевича. На жаль він бувполонений на початку 1917 року російськими військами, діставшими на той часвелику перевагу в силі, і відправлений до Трансбайкальського табору длявійськовополонених.
В листопаді 1918 року після проголошення незалежної Західно УкраїнськоїНародної Республіки та створення Української Галицької Армії (УГА), де стрільцібувшого Українського Легіону відігрівали рішаючу роль, Олена Степанівповернулася в діючу армію і служила у штабі групи ”Схід“, яка невдовзі булаперейменована на 4-ту Золочівську Стрілецьку Бригаду УГА. В березні 1919 рокубригада приймала участь у боях за повернення міста Львів, за що Олена булапіднесена до звання четаря (лейтенанта). В липні 1919 року, після того, як УГАповинна була залишити Західну Україну, Олена Степанівна прибула доКам’янець-Подільського, де два українських уряди обговорювали сумісні дії боротьбипроти Радянської Росії та Польщі (Голубої Армії Андерса). Враховуючи Оленинізнання декількох мов і військовий досвід, вона була запрошена на роботу доМіністерстві Закордонних Справ і відправлена з дипломатичною делегацією доВідня у листопаді 1919 року. Там вона накінець то зустрінеться зі своїммайбутнім чоловіком, вже полковником Романом Дашкевичем. Він прибув доавстрійської столиці на початку 1920 року після того, як його артилерійськабригада корпусу УСС була розформована після смертоносних боїв 1919 року, якіпринесли гіркий кінець найкращого українського військового формування.
Після одруження вони з 1921 року поселились у Львові, Олена розпочала науковудіяльність, було видано 75 її праць по історії війни та географії. У вересні1939 року , коли радянські війська вступили у Львів, Олена зосталася у місті,але розгул політичного терору того часу її обминув, тоді, коли чоловік мусівпереховатися на території окупованій німцями. Під час окупації Львова німцями,її відвідали два офіцери німецької розвідки, які пам’ятали Олену з 1915 року,перебуваючи разом у таборі військовополонених у Ташкенті. Радянське”освобождєніє“ в 1944 році принесло їй переслідування, безробіття, заборонудрукуватися і арешт у 1949 році. Вирок – 10 років примусових робіт у таборахМордовії. Олена Степанів була звільнена у 1956 році по хворобі, вернулася доЛьвова, але роботи в університеті більше не отримала. Проживала на невеликупенсію і померла у 1963 році від раку. Генерал-лейтенант Роман Дашкевич помер у1975 році у ФРН.
Один з лідерів Всеукраїнського об’єднання Свобода Ірина Фаріон стверджує, що 25% виборців партії - російськомовні. Про це вона сказала в інтерв’ю Главкому.
Фаріон пояснила, що закон Ківалова-Колесніченка про регіональні мовимав зворотний ефект – "стимулював російськомовного українця повернутися обличчям до материнської мови".
"Я знаю, що 25% виборців ВО Свобода - російськомовні. Я спілкуюся з ними через соціальні мережі і дуже вдячна цим людям, що вони нас підтримали.Пишуть вони мені російською мовою, але я, звичайно, відповідаю їм українською. Зараз суть у тому, аби створити умови для цих людей, аби їхні діти пішли в українську школу", - заявила новообраний нардеп.
За її словами, на виборах до Ради 16 областей вибрали опозицію і лише 8- Партію регіонів.
"Це означає, що країна якісно і кардинально міняється, у томучислі, в мовному контексті. Закон Колесніченка спрацював не проти української мови, а проти російської мови, тому що російська мова отримала додаткову негативну конотацію. Вони приписали їй інструмент ретроградства - тобто ще раз нагадали, що це мова радянського штибу, через яку нам насаджували радянський образ мислення, який ми категорично не сприймаємо", - зазначила Фаріон.
"Хоча насправді російська - просто одна з 6800 мов, але такі, як Колесніченко, її принизили. Інтелектуальні росіяни п’ять разів перехрестилися від такого захисника і вважають за краще абсолютно від нього дистанціюватися,тому що ні інтелектуально, ні морально, ні політично ця людина не заслуговує нажодні позитивні емоції", - підкреслила вона.
"Тому серед наших виборців є представники різних національностей -це і угорці, і румуни, і величезна кількість етнічних росіян", - сказала Фаріон.
Всюди наші українські лиця,
але де не йди чи де не стань,
по-російськи чтокає
столиця,
наче це не Київ, а Рязань.
Чтокають нащадки
гречкосіїв
і нащадки козаків довкруж.
Витравила все святе Росія
з українських легковірних
душ,
аби нас тримати
за тубільців,
дворових індиків — не орлів.
Меншає свідомих українців,
більшає задурених хохлів…
Я іду, прибитий, по майдану
між чужими нашими людьми,
і кричати хочеться —
Богдане,
злізь з коня, манкуртів
врозуми!
Володимир Сіренко